- Я вважаю, що армійська служба дійсно дуже специфічна - і в нашій країні важка для жінок. Однак багато що залежить від характеру військовослужбовця. Безперечно, армії і флоту потрібні люди фізично загартовані, витривалі, вольові. Але хто стане стверджувати, що жінки позбавлені цих якостей? Інакше як пояснити, що в багатьох країнах жінки не просто успішно несуть службу, але і очолюють бойові частини і навіть армії? Як командир фрегату королівського флоту "Portland" британка Сейра Уест. Або німкеня Урсула фон дер Ляйєн, що очолює одну з найпотужніших армій НАТО. Власне, фемінізація оборонної сфери стала своєрідною відмітною ознакою армій європейських країн.

- Україна поки що поза межами цього переліку?

- У нас, як у будь-якої з пострадянських країн, де не викорінено думку, що армія - справа суто чоловіча, жінкам важче робити військову кар'єру. Україна - країна молода, тому тільки зараз жінки-офіцери, які закінчили військові навчальні заклади, починають підходити до полковницьким звань.

- До анексії Криму ви, як помічник командувача ВМС ЗС України, відповідали за взаємодію з військовими структурами РФ на території України. Що на ваш погляд передувало окупації?

- Чорноморський Флот РФ перебував на території України з самого початку існування нашої країни. Законодавчо це перебування було закріплено в 1997 році підписанням відповідних базових українсько-російських угод.

Саме Чорноморський флот став основою для формування в Криму яскраво вираженого проросійського лобі

Багато хто вважають, що ці угоди дозволили Україні у свій час вийти зі складної економічної ситуації. А я думаю - питання спірне. Можливо, з економічної точки зору це було виправдано, але коли маєш справу з великою іноземною військовою базою на своїй території, мабуть, дивитися потрібно більш широко, з урахуванням найближчої перспективи.

Враховуючи і геополітичний вплив на Україну з боку потенційних союзників у Європі, і, безумовно, моральний і психологічний фактори присутності іноземних військових на формування громадської думки всередині країни. Тим не менш, станом на березень 2014 року існували певні міжурядові угоди і, у всякому разі, Україною, вони виконувалися. Інша справа, що для Російської Федерації, як з'ясувалося, ці угоди були дієвим інструментом для реалізації далекосяжних планів щодо анексії Кримського півострова.

- Тобто анексія Криму без участі Чорноморського флоту могла і не відбутися?

- Безумовно. Саме присутній на території Криму Чорноморський флот став основою для формування на півострові яскраво вираженого проросійського лобі - як у політикуму півострова, так і у більшої частини кримського населення.

- Навряд чи. Аналіз виконання вимог, закріплених у цих угодах, показував, що в основному обидві сторони їх виконували. Але досить часто російсько-українські відносини саме в питаннях перебування ЧФ в Криму обтяжувалися систематичними порушеннями з боку структур ЧФ Росії норм чинного законодавства. Зокрема, допускалися неузгоджені перетини державного кордону України, пересування техніки та підрозділів за межі місць дислокації, незаконне використання радіочастотного спектру нашої країни, неузгоджена заміна озброєння й інші порушення. Хоча в цілому, підкреслюю, Росія виконувала основні зобов'язання, і Україна, у свою чергу, не акцентувала увагу на виявлені порушення.

Але найголовніше, що у цих українсько-російських угодах ви не виявите цілей перебування ЧФ РФ на території України. РФ ретельно обходила це питання на всіх рівнях переговорів. Тепер вже остаточно зрозуміло, що мета була одна: створення умов для окупації Росією Криму. І закріплені в угодах положення фактично повністю розв'язували руки Росії в напрямку бойового застосування підрозділів ЧФ РФ з території України і на території України. Це - головне!

Бачило керівництво ВМС цю загрозу? Безумовно, особливо чітко вона окреслилася під час російсько-грузинського військового конфлікту 2008 року, коли з суверенноъ території України Росія використовувала групу кораблів ЧФ для участі в бойових діях на південному-сході Чорного моря. Таким чином, в 2014 році в Криму і Севастополі Росія реалізувала вже відпрацьовані сценарії 2008-го, використовуючи ту ж пасивність українського керівництва, що і в 2008 році.

- Широко відомий факт: тисячі військовослужбовців і представників силових структур Криму перейшли в березні 2014 року на бік окупанта? Чому, на ваш погляд, це стало можливим?

- Так, в один з березневих днів був проведений референдум, підсумки якого згодом не визнали країни-члени Європейського Союзу і більшість держав-членів ООН. Доводиться констатувати, що не було, як я очікувала, частих масових акцій протесту на всьому півострові, ні тим більше таких акцій громадянської непокори. Про що це свідчить? Насамперед, вважаю, на півострові була створена певна атмосфера страху, внаслідок появи на вулицях і в держустановах збройних загонів громадських формувань, у складі яких, мабуть, були і прибулі з Росії "туристи-відпускники". Але не тільки. Є також підстави констатувати, що кримчани у своїй більшості були психологічно підготовлені до подій лютого-березня 2014 року.