Прогноз для Донбасу: буря з перспективою «смерчів»

Прогноз для Донбасу: буря з перспективою «смерчів»

Аналітика
4559
Ukrinform
Зухвала поведінка з боку російського агресора - ще одне підтвердження: російським «партнерам» не можна довіряти, ніколи й ні в чому

Це вже певний ритуал, хоча й сумна тенденція. Щойно учасники Мінських перемовин домовляються про припинення вогню, відразу, без пауз, на Донбасі починається нова хвиля агресії та обстрілів бойовиками позицій Збройних Сил України.

У четвер, 3 березня, сепаратисти вперше за тривалий час відкрито застосували «Гради». Цікаво, що саме в цей день увечері була запланована зустріч «нормандської четвірки», для якої виття реактивних систем залпового вогню, напевно, мало б стати звуковим супроводженням політичних рішень.

Така зухвала поведінка з боку російського агресора ще раз доводить - російським «партнерам» не можна довіряти, ніколи й ні в чому. Всі мантри німецького міністра Штайнмаєра про «примат» та модальності «виборів» - це спроба, у найкращому випадку, заплющити очі на очевидне та під благопристойним приводом втекти від справ на Донбасі, а в найгіршому - дипломатичним шляхом підіграти російському агресору, попутно скидаючи з власних плечей будь-яку відповідальність за розвиток подій у зоні конфлікту.

Агресору дипломати підіграти, безумовно, можуть. Але відповідальність навряд чи від них кудись подінеться. Надто глибоко «в'ївся» Донбас як у світову безпеку, так і в загальну європейську стабільність, за яку пан Штайнмаєр й Ко мають вболівати куди як дужче за російських «партнерів». Але з них, західних дипломатів, і станеться.  

На початку цього року українські та закордонні аналітичні центри в контексті російсько-українського конфлікту, прогнозували, переважно, збереження перманентної напруги: постійних обстрілів, збройних сутичок, спроб витискування одне одного з «сірої зони» та захоплення в ній населених пунктів і об'єктів інфраструктури тощо. Але таке протистояння, на думку аналітиків, не мало б призвести до широкомасштабних військових дій Росії проти України із залученням усього контингенту військ та спектру озброєнь.

Не виключено, що на формування саме таких оцінок і прогнозів вплинуло введення наприкінці 2015 року так званого «режиму тиші». Так-так, 22 грудня 2015 року Тристороння контактна група з урегулювання ситуації на Донбасі домовилася (вкотре!) про введення беззастережного режиму тиші в зоні антитерористичної операції (АТО), починаючи з 00:00 в ніч із 22-го проти 23 грудня 2015 року.

Протягом тижнів, що минули після цього, кількість обстрілів з боку бойовиків та їх провокацій проти ЗСУ взагалі стала рекордною. Знову почала зростати сумна статистика смертей у зоні зіткнення, причому - з обох боків. Можна лише припускати, якого нового імпульсу російська агресія на Сході України набуде після Паризької зустрічі «нормандської четвірки», неукраїнські учасники якої, судячи з усього, мають стійкий намір викрутити руки Україні та примусити її погодити легітимізацію терористичних угрупуовань ЛДНР.

Однак про політичне врегулювання поки не йдеться. Натомість, на Сході накопичуються ознаки зростаючої небезпеки довкола російсько-українського конфлікту. Лише сліпий не бачить, що у цьому випадку йдеться не тільки про пряму загрозу для України, але й про явну небезпеку для усього європейського континенту, який і без того лихоманить внаслідок подій у Сирії та проблем із біженцями.  

На сьогодні ні для кого вже не секрет, що домовленості в рамках Мінського переговорного процесу не виконуються ні Росією, ні так званими ЛНР/ДНР. Тому існує цілий ряд прямих та опосередкованих ознак, зафіксованих як українською розвідкою, так і спостерігачами ОБСЄ.

Вони, спостерігачі, вже втомилися фіксувати епізоди, коли важка техніка та озброєння російсько-терористичних сил на Донбасі вдень демонстративно «відводились» від лінії зіткнення, а вночі приховано повертались в зону бойових дій і там розміщувались та маскувались.

Російсько-терористичні сили продовжують приховані перекидання й накопичування озброєння та військової техніки. Тільки за лютий ц.р. у зону конфлікту переправлено кілька десятків РСЗВ «Град» та «Ураган», а також понад 200 тис. тонн боєприпасів. Ці сили зосереджуються на ключових оперативно-тактичних напрямках, в т.ч. в районах Маріуполь, Дебальцеве, Моспине та інших поблизу лінії розмежування сторін.

Протягом лютого, ніби знущаючись над оголошеною у Мінську «тишею», російсько-терористичні угруповання продовжували перманентні провокаційні обстріли позицій українських військ, в тому числі із застосуванням важкого озброєння (кількість обстрілів іноді сягала понад 100 за добу), а також здійснювали диверсійно-розвідувальні рейдові дії в зоні АТО, часто із важкими для себе втратами.

Аргументовано виникає питання: навіщо все це робиться російсько-терористичними силами і саме у військовій сфері?

Напевно, давно прийшов час все розкласти по полицям. Експерти «Борисфен Інтел» мають власне судження щодо спрямованості природи та мети дій з боку російсько-терористичних сил.

Перше - це збереження фактору постійного військово-політичного тиску на українську сторону, особливо напередодні переговорів або форумів з питань урегулювання російсько-українського конфлікту;

Друге - це «класична» розвідка боєм, виявлення сильних і слабких сторін у системі оборони українських військ. Зрозуміло, що ці дані будуть враховані російським агресором при плануванні майбутніх наступальних дій (операцій) на відповідних оперативно-тактичних напрямках;

Третє - це підтримання стану постійної напруги безпосередньо на лінії зіткнення сторін з метою постійного фізичного та психологічного виснаження українських силовиків та провокування їх на вогневі дії у відповідь з подальшим звинуваченням української сторони перед представниками спеціальної моніторингової місії (СММ) ОБСЄ;

Четверте й головне. Агресор веде скритну підготовку до можливих широкомасштабних наступальних бойових дій російсько-терористичних сил та Збройних сил Росії проти України, завчасно погоджених за часом, за напрямками, об'єктами та залученими силами й засобами.

Ці висновки знаходять підтвердження у діях російської сторони з переформування 12-го командування резерву Південного ВО (в рамках заходів з реорганізації та удосконалення системи управління російськими окупаційними військами на Сході України) у Центр територіальних військ Південного ВО ЗС РФ з безпосереднім підпорядкуванням йому 1 АК (друга назва - корпус «народного ополчення ДНР», штаб - м. Донецьк) та 2 АК (друга назва - корпус «народної міліції ЛНР», штаб - м. Луганськ).

На сьогодні «ходять чутки» і щодо початку формування нового (резервного; за іншими джерелами - спеціального призначення) - 3 АК зі штабом у м. Ростов-на-Дону (за іншими джерелами - у м. Новочеркаськ).

Особливістю мобілізаційних планів цих трьох армійських корпусів Центру територіальних військ Південного ВО є те, що всі їх з'єднання і частини укомплектовуються переважно етнічними українцями - як добровольцями, так і мобілізованими з Криму, Донбасу, а також Кубані та інших прикордонних з Україною областей Росії.

При цьому, декларуючи готовність до виконання положень Мінських домовленостей, командування російських окупаційних військ активізує заходи з нарощування боєздатності з'єднань і частин 1 і 2 АК Центру територіальних військ Південного ВО.

Спрямованість і змістовність останніх заходів бойової підготовки, під час яких відпрацьовувалися задачі наступального/контрнаступального характеру, об'єктивно свідчать, що противник не відмовився від планів з розширення контрольованих територій на Донбасі й використовує «режим тиші» фактично для підготовки до відновлення силового протистояння, в т.ч. широкомасштабного характеру.

Останні новини щодо зазначених вище армійських корпусів, а саме - указ від 12 лютого ц.р. «голови ДНР» Захарченка про переформування 9-го окремого мотострілецького полку 1-го АК в 9-й особливий мотострілецький полк морської піхоти (м. Новоазовськ), а також посилення його підрозділами із складу 810-ї окремої бригади морської піхоти Берегових військ Чорноморського флоту РФ можуть свідчити як про легалізацію перебування російських морських піхотинців на Сході України та високу ймовірність активізації диверсійно-розвідувальних дій на Приморському напрямку, так і приховування планів щодо підготовки до проведення морської десантної операції на цьому ж напрямку.

На посилену увагу має заслуговувати і остання заява В.Путіна стосовно задач, які, за його словами, практично покладаються на авіаційне угруповання ПКС ЗС РФ в Сирії, а саме - тренування льотно-підйомного складу бойових літаків щодо дій в екстремальних умовах у сучасній війні.

Навіть попередній аналіз цієї заяви вимагає відповідей на цілий ряд очевидних питань. Тренування - для чого? Для дій - де та проти кого конкретно? У сучасній війні - в якому регіоні та на якому напрямку? При цьому ми повинні враховувати, що до цього часу російські окупанти практично ще не застосовували бойову авіацію (окрім розвідувальної та армійської) на українському напрямку.

Також не слід забувати й того, що російська сторона вже двічі застосовувала крилаті ракети Х-101 з літаків стратегічної авіації Ту-22М3 та «Калібр» з надводних і підводних човнів Росії з акваторії Каспійського та Середземного морів, перш за все, з демонстраційно-провокаційними цілями, а по суті - провела тестування їх бойового застосування на велику відстань. Тобто, Росія практично відпрацювала і такий спосіб нанесення ракетно-повітряних ударів по території противника.

Ще однією тривожною ознакою можливої підготовки російсько-терористичних сил для ведення наступальних бойових дій у найближчий час стала остання інформація щодо примусового вивільнення ліжко-місць у прифронтових місцевих лікарнях, а також початок мобілізації медичних працівників, що днями розпочався в ДНР/ЛНР.

Що стосується угруповання російських окупаційних військ в Криму, то, за різними джерелами, воно становить від 23-х до 25-ти тисяч військовослужбовців (у складі наземного, повітряного і морського компонентів) та має сталу тенденцію до його збільшення за рахунок додаткового розгортання носіїв ядерної зброї, берегових ракетних комплексів великої дальності, сил ППО та надводного і підводного корабельного складу.

Показовим є також той факт, що в останній час, буквально протягом кількох останніх місяців, російське військове командування значно посилило угруповання військ вздовж Кримського перешийку за рахунок перекидання в цей район підрозділів зі складу бронетанкових, повітрянодесантних військ та сил спеціального призначення, мотивуючи це тим, що Північноатлантичний альянс посилює власну присутність у Східній Європі. В ході активних заходів бойової підготовки цих підрозділів відпрацьовуються їх бойове злагодження, а також задачі наступального та контрнаступального характеру.

Тобто, з великою долею вірогідності можна стверджувати: на даний час на Донбасі є всі ознаки того, що Росія готується до активних військових дій, а з потеплінням їх ймовірність ще більше зростатиме.

При цьому на сьогодні на лінії розмежування сторін на різних відстанях від неї накопичена така кількість озброєнь, яка здатна знищити колосальний військовий потенціал, причому - з обох сторін.

Це сумний висновок, в першу чергу - для України. Адже Росія вже давно не рахує втрати серед своїх солдат. Вона приховує ці дані від власних громадян, яким приписано вважати військові втрати військовою таємницею, навіть якщо йдеться про власних батьків й синів, а рахунок жертв йде на тисячі. Для них, запаморочених, нічого не зміниться, навіть коли рахунок піде на десятки тисяч загиблих. Не зміниться нічого.

Для України постає логічне запитання: як мінімізувати власні втрати та захиститися від агресії. Пошук відповіді породжує наступне - коли і де конкретно може розпочатися наступ російсько-терористичних (окупаційних) сил? Вірна відповідь - коли завгодно і де завгодно.

Нас, експертів «Борисфен Інтел», цікавить більш «приземлена» конкретика.

Путін ніколи не піде на припинення бойових дій на Донбасі і виведення з нього російсько-терористичних формувань, адже це означатиме не тільки крах його «гібридної політики», але, власне, його особисту політичну (якщо не фізичну) загибель. Тож, без сумніву, російський керманич гратиме на загострення. Непогано було б, щоб цю тезу почули учасники паризьких перемовин (окрім представників Росії, які якраз цю тезу намагатимуться всіляко приховувати від «партнерів» по переговорах).

За нашою оцінкою, існують декілька варіантів розвитку подій, які залежатимуть від конкретних обставин.

Перший варіант. Росія розпочне обмежені наступальні дії з метою встановлення контролю російсько-терористичними силами над усією територією Донецької та Луганської областей. Цей варіант найбільш можливий до початку запланованих лідерами ДНР/ЛНР місцевих виборів на контрольованих ними територіях цих областей.

Другий варіант - нанесення оперативно-тактичних ударів російсько-терористичними силами на Маріупольському і Донецькому напрямках, проведення морської десантної операції на цьому ж напрямку, за підтримки окупаційних сил з Кримського півострова. Стріли цих ймовірних ударів будуть сходитися в районі міста Нова Каховка, яке є основним транспортно-технологічним вузлом зосередження і розподілу води, газу та електроенергії для Криму.

За сприятливих умов, агресор може спробувати розвинути успіх із введенням оперативних резервів та продовжити наступ у напрямку Миколаїв-Одеса з подальшим виходом на Придністров'я. Цей, другий варіант, є найбільш можливим навесні або на початку літа, як раз напередодні завершення терміну дії «донецького пакету» санкцій проти Росії (31 липня 2016 року);

Третій варіант - повномасштабні бойові дії (повномасштабна війна) - поєднання другого варіанту з нанесенням ударів російських військ на Харківському, Сумському та Чернігівському напрямках із застосуванням усього спектру озброєння сухопутних, морських та повітряних сил, а також ракетно-повітряних ударів на визначену глибину.

Цей варіант найбільш можливий у випадку воєнно-політичної поразки Росії в Сирії (неминучої!), втрати єдності позицій західних країн по відношенню до Росії та України, а також різкого загострення внутрішньополітичних та соціально-економічних проблем в самій Україні.

Тобто, варіант розгортання повномасштабних бойових дій (повномасштабної війни) Росії проти України не знімається з порядку денного. За великим рахунком - на сьогодні Росія фактично вже серйозно «загрузла» у громадянській війні в Сирії, і всі її потуги співпрацювати «на рівних» зі США та Європою, і тим самим відновити свій статус «великої держави» не мають жодного ефекту. До того ж, на сьогодні Росія має ще й цілий спектр небезпечних викликів і загроз для своєї національної безпеки як в Євразії, так і в Європі.

Таким чином, ми приходимо до невтішного висновку.

В.Путін не має наміру міняти свою «гібридну політику» по відношенню до України або ж до дій на Донбасі. Більш того, путінська політика постійного, усебічного та цілеспрямованого тиску на Україну буде лише посилюватися саме для того, щоб перешкодити процесам європейської та євроатлантичної інтеграції нашої країни.

Військове протистояння та насильство уздовж лінії розмежування сторін на Донбасі, яка відділяє зайняті російсько-терористичними силами райони, безумовно, буде, як і раніше, значно ускладнювати пошук політичного рішення. При цьому потенціал для ескалації в зоні АТО зберігається та відчутно зростає.

Отже,  Росія не відмовлялася й не відмовиться від планів захоплення Півдня України чи східних її областей, а також від амбіційного та цинічного наміру опанування повним контролем - політичним, військовим, економічним, адміністративним - над всією Україною.

З Парижу, а можливо, й з інших європейських столиць, лунатимуть заклики на адресу України до політичного врегулювання та припинення вогню, до виборів та до стабілізації. Але ці зусилля навряд чи призведуть до миру. Хіба що в черговий раз західні політичні актори зіткнуться із підступністю російського агресора, і, як зазвичай буває, Україна заплатить за їх помилки кров'ю власних синів-героїв.

Правда, як завжди, є дуже простою. Збереження української Держави - це не клопіт Західного світу. Це питання нашої єдності, рішучості та політичної волі, щоб бути спроможними на відсіч нахабному ворогу.

Не треба ілюзій. Агресора зупинить лише Україна та її Збройні Сили. Вони, власне, всі ми, маємо бути настільки сильними, щоб ворог зупинився. А він зупинить наступ лише тоді, коли захлинеться власними втратами та кров'ю.

Перспектива страшна. Але іншої поки що немає. Україна знову вкотре на межі.

Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, генерал-лейтенант запасу.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-