Атомна війна Росії? Вже не страшно...

Атомна війна Росії? Вже не страшно...

Укрінформ
Непорушно сповідуваний Кремлем «парадокс Нарви» повалився

27 жовтня 1962 року радянські зенітники на Кубі збили американський літак-розвідник. Пілот, майор Андерсон загинув. Вашингтон відреагував швидко: Кеннеді дав добро на бомбардування радянських баз на острові і вторгнення до вотчини Фіделя регулярної армії. Дізнавшись про це, Хрущов швидко дав задній хід. Карибська криза закінчилася, мир було врятовано.

Відповідь Кремлю надійшла через 53 роки. Був збитий російський літак. Тільки не розвідник, а бомбардувальник. І не Америкою, а Туреччиною.

Європа запанікувала: всі чекали, що Путін вчинить так само, як свого часу Кеннеді. Ердогану грунтовно «втикнули». Порадили не розпалювати, а сісти й домовитися. Світ затамував подих у поганих передчуттях... І не дихав п'ять днів. Десять...

Збитим льотчиком відчув себе сам Путін

Але нічого особливого не сталося. Крилаті ракети не вдарили по Анкарі. Стамбул не перетворився на радіоактивний попіл. Ніхто нікуди не вторгнувся. Путін віртуально постукав черевиком по трибуні Федеральних зборів, дрібно і гадкенько обстріляв турецький гумконвой, а ще розбив ущент їдальню для сирійських біженців. Натомість заговорили інформаційні гаубиці. На карті, намальованій «руським міром», з'явилися нові фашисти. На вулицях Росії стали палити турецькі книги і чавити цукерки. А жалісливі саратовські школярі взялися збирати гроші Путіну на новий бомбардувальник.

Справа, звичайно, не в літаку і не в загиблому льотчику. Збитим льотчиком відчув себе сам Путін. Страшний Каа, який гіпнотизував стільки років бандерлогів, раптом став виглядати не як удав, а як черв'як на компостній купі.

Розвалився непорушно сповідуваний Кремлем «парадокс Нарви».

Відомий російський політолог, віщун «малої ядерної війни» Андрій Піонтковський, який сформулював цей парадокс, вважається критиком Путіна. Але те, що він говорить, дуже вигідно Кремлю. А говорить він ось що: НАТО ніколи і за жодних обставин не піде на відкритий збройний конфлікт з Росією. Тому що це несе загрозу термоядерної війни. Росія може захопити російськомовну Нарву в Естонії, і НАТО не посміє ні збити російський літак, ні підбити танк – відповіддю одразу стане знищення тактичним ядерним ударом одного з «другорядних» європейських міст.

"Парадокс Нарви", - писав він,- це здатність Путіна одним кроком поставити весь Захід перед неможливим вибором – принизлива капітуляція і відхід зі світової історії або ядерна війна з людиною, що перебуває в іншій реальності».

Можливо, стара Європа дійсно надмірно вразлива, але Ердоган виявився чужий рефлексіям. За реальної загрози термоядерної війни, відзначає Піонтковський, «виграє той, хто з більшою байдужістю ставиться до цінностей людських життів (своїх і чужих)». Здавалося, «більш байдужої», ніж Путін, людини не знайти.

Як бачимо, знайшлася.

І Путін на ляпас не відповів. Скажуть: ще не вечір, і світова війна цілком можлива. Можлива, але оскільки Путін почав лякати Туреччину методами, які до нього самого застосувала миролюбна Європа – економічними санкціями – висновок напрошується сам собою: Кремль не може відповісти так, як те пророкував Піонтковський.

Поразку варто сховати за гучними погрозами. Це, схоже, і відбувається в Росії 

Матроси з базуками на палубі, винищувачі супроводу, крилаті ракети з підводних човнів – це намагання демонструвати силу. А як казав мудрий стародавній китайський стратег Сунь Цзі (якого люблять цитувати в Кремлі), якщо ти сильний, показуй слабкість, а якщо слабкий – показуй силу.

Успіх зазвичай не афішують, успіх розвивають без зайвого галасу. А от поразку варто сховати за гучними погрозами. Що, схоже, в Росії і відбувається.

Цивілізований світ все ще боїться. Він звик жити в мирі і спокої, і навіть натяк на те, що війна може переміститися з України та Сирії до них додому, вганяє європейців в паніку.

Другий збитий бомбардувальник - це вже буде провал

Але ж і Путіну страшно. Не від можливої світової війни, а від того, що світ зрозуміє: загрози такої війни, що лунають з його вуст, - блеф. А отже, британські, ізраїльські, ірландські, норвезькі, шведські, естонські, нідерландські (чий ще порушувала повітряний простір за останній рік авіація РФ?) винищувачі можуть вже не просто «припинити» незаконний політ, а діяти за прикладом своїх турецьких колег.

І другий збитий бомбардувальник - це вже буде провал.

Дивною була реакція українського суспільства на атаку турецьких ВПС, вам не здається? Радість замість страху. Невже нам не лячно від того, що, якщо де й зважиться Путін пограти атомними м'язами, то саме на нашій території?

А от не лячно. Втомилися боятися за минулі півтора року. І не тому, що немає такої загрози, просто, як писав філософ Сергій Дацюк, найбільш активна частина громадянського суспільства живе в екзистенції революції і війни. Кому страшна світова війна, коли в гібридній гинуть наші брати, друзі і сини? Кожен день пишуть відчайдушні смс коханим: «Я ще є». І повертаючись з фронту, кажуть: на передовій до можливості померти ставишся спокійніше.

Влітку 2014-го страшно було не від наявності у Росії атомних бомб - ядерний меч висить над планетою вже 70 років. Жахливим відкриттям стало те, що той, кому ми доручили свою охорону і захист, виявився вбивцею і грабіжником. Та ще й з ядерною палицею.

Тепер ми до цієї думки звикли, і ті, хто готові захищати свою Батьківщину, готові до всього.

Страх приходить тоді, коли є можливість уникнути неприємностей. У нас попереду сто років життя під боком у агресивної ядерної держави. Чи є сенс боятися? Треба жити, ростити дітей, закохуватися.Чинити спротив.

Атомна війна, навіть крихітна, обернеться для кремлівського карлика і нещасного народу Росії великими неприємностями

Ті ж, хто все ще перебуває в екзистенції давно втрачених «миру і стабільності», вже вивезли капітал за кордон і купили будиночки на узбережжях теплих морів. Їм тим більше нема чого боятися. Валіза, аеропорт, Канари – не займе багато часу.

Звичайно, жиріновські і киселеви спопелятимуть світ промовами і далі. Але з менш впевненими інтонаціями, часом навіть благально, підлесливо.

Ніякої ядерної війни Путін вести не зможе. Ні з Турцією, ні з Америкою, ні з Україною. Тим більше, безглузда вона в Сирії, або з ІДІЛом. Атомна війна, навіть крихітна, обернеться для кремлівського карлика і нещасного народу Росії великими неприємностями. Та й самому Путіну занадто жирно живеться на світі, щоб він взяв і разом все те, що має, замочив у сортирі.

Як не переписувай теоретичну геополітику, ядерна зброя – це зброя стримування або, у найгіршому разі, відплати, як кажуть ізраїльтяни - «зброя Судного дня». Загнаний в кут звір обов'язково нею огризнеться.

Але ніхто кремлівського ведмедя в кут і не заганяє. Його просто відрізають від ареалу харчування – частково Європа з Америкою, частково він себе сам. Хижак або здохне від голоду, або його зжере зголодніла зграя.

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-