Чи настане «багатополярний світ» Путіна?

А що є? А є - фронтири, широкі зони між людствами-цивілізаціями, простори з невизначеним статусом. Які «цивілізація, що володіє необхідною силою» просто змушена приєднати до себе. Що й було зроблено в Криму, на Донбасі, а раніше в Грузії. До речі, анексію Криму російські «філософи» розцінюють як «вдалий експеримент, що довів живучість теорії багатополярного світу».

Цим же, до речі, зручно пояснюється і Прага 1968 року, і Афганістан, і анексія Сталіним трьох балтійських держав 1940 року, і війна з Фінляндією...

Жодних національних держав і жодних суверенних кордонів просто не існує!

РЯТУЄМОСЯ ВІД ПРОСВІТНИЦТВА!

Але й це ще не все. Якщо у дугінських «людств» немає спільного знаменника, то як же тоді бути з міжнародним правом? З договорами, зі світовою економікою, загальнолюдськими моральними цінностями? Як бути, урешті-решт, із Заповідями - не вбий, не вкради...

А немає, пише Дугін, ніякого міжнародного права і ніяких загальнолюдських цінностей. Це пустушки, насильно нав'язані європейцями всім іншим жителям Землі. Вустами Дугіна і ракетами Путіна Росія дає всьому іншому світу «добро» на те, щоб чинити так, як їм заманеться, не переймаючись тим, як це вдарить по інших. А виходячи винятково з власних традицій і забаганок.

Прийнявши концепцію «багатополярного світу», «системи влади, що вкорінені в цивілізаційних особливостях традиційних суспільств, втратять необхідність приховувати себе під поверхнею прийнятих ними західних демократичних стандартів».

Пречудово! Росія дозволяє умовному Бокассі не ховатися, поїдаючи своїх одноплемінників, а робити це прилюдно, Асаду - зняти незручний для нього європейський піджак, надіти ширваль і феску й улаштувати селфі на тлі отруєних бойовими ОР співгромадян... А сам Путін за такого розкладу, нарешті, покине затію з обридлими всім виборами його президентом і призначить себе царем - «згідно з особливостями традиційних суспільств».

Не треба буде обтяжувати себе демократією, рівністю, толерантністю, правами людини, свободою слова - та іншим непотрібним мотлохом. «У євразійській філософії, наприклад, легітимне місце отримують реальності, витіснені епохою Просвітництва, - релігія, етнос, імперія, культ тощо». Ну, а до євразійців Дугін відносить українців і білорусів. Саме нас він і прагне звільнити від пут Просвітництва.

Круто!

ВІЙНА, ЖИВА Й НАСИЧЕНА

І ось так, мріє філософ, зігріті багатополярним сяйвом народи і землі самі собою відійдуть до трьох-чотирьох цивілізаційних центрів. Причому в нових імперіях повноцінний суверенітет матимуть лише величезні стратегічні утворення - «полюси». «Кожен повинен володіти єдиним командуванням загальних збройних сил, і ця інстанція повинна знаходитися в підпорядкуванні стратегічного керівництва полюса. До компетенції цієї вищої стратегічної інстанції входитимуть такі питання, як війна і мир, застосування і незастосування сили, запровадження санкцій тощо». Колишнім «суверенним державам», що потрапили у васальну залежність, Дугін великодушно залишає можливість зберегти «культурні та історичні особливості».

Але якщо кожне з «людств» житиме так, як вважатиме за потрібне, як же їм будувати відносини? Дуже просто, пише путінський філософ, - за допомогою війни. У кого більше ядерних бомб, той змусить із собою домовлятися. А якщо треба, то й гримне. «Прагнути до припинення воєн - все одно, що прагнути до скасування історії або зникнення людини і людського суспільства», - просторікує Дугін. І далі: фразу «тільки б не було війни» придумали європейці, які бояться істинного «діалогу» цивілізацій, а це «щось живе, насичене, непередбачуване, напружене, ризиковане з відкритим і невідомим фіналом».

«Живе, насичене, з невідомим фіналом...» Це він так про війну.

Війна потрібна Дугіну ще з однієї причини, бо лише вона «здатна здійснити стратегічну інтеграцію прилеглих до нього (геополітичного полюсу) територій».

БЕДУЇНИ В БОЛОТАХ МОКОШІ

Судячи зі слів і вчинків Путіна, він прийняв до дії дугінську доктрину «багатополярності». Він рекламує її китайським та індійським друзям, він шукає союзників серед європейських фашистів і расистів (з погляду «багатополярності», сирійських мігрантів треба гнати з Європи в три шиї, їм нема чого робити в чужому «людстві», їхнє місце - в Африці). Він фінансує терористів і сепаратистів, деструктивні секти й корупцію - адже треба показати, що європейська, «однополярна» схема міжнародного права вже не діє!

І його почули!

Вдумаймося, хіба ІДІЛ не ставить перед собою ті самі цілі, що й Путін? Та ж вони - немов Дугіна начиталися! Кордони держав їм не указ. Пальміру зруйнували? Так це все артефакти ворожої цивілізації. Європу ненавидять так само, як і росіяни. І хіба готовність згоріти в атомному вогні, але спопелити Америку, - це не шахідський пояс на тілі Росії?

Отже - майже брати по розуму. Що, утім, і зрозуміло - філософи-цивілізаційники Тойнбі та Шпенглер, яких з таким захватом цитує Дугін, відносили Росію: перший - до сирійської культури, а другий, узагалі, - до арабської. І ніякого тобі «Русского мира», ніякої Великої православної цивілізації! Хоча, з іншого боку, ті, хто шукає "скріпи" на Аравійському півострові, - мають рацію. Їх принесли з собою бедуїни, які заблукали в болотах Мокоші.

Звичайно, у ІДІЛу є свої культурні особливості. Наприклад - звичка підривати пасажирські літаки. Але це як у росіян - почитати Пушкіна вголос. Споконвічно народне, з діда-прадіда.

Хоча, з іншого боку, чим російський Ан від малазійського Боїнга відрізняється? ІДІЛ - він і в «Новоросії» ІДІЛ.

* * *

Чи не страшнувато Путіну від такої «багатополярності»? Страшно, якщо побіг до Обами проситися в цивілізаційні карателі. Забув про заклики до свободи - від загальнолюдських норм. Про радість - від «відсутності єдиної шкали цінностей». А не треба було човен розгойдувати...

Ось і журналістів прокремлівського «Московського комсомольця» пройняло. Пишуть: «Ще в зовсім недавні часи в Москві мріяли: ох, як гарно буде, коли світ стане по-справжньому багатополярним? Що ж, мріяли - отримуйте! Ось він, багатополярний світ - світ, в якому навіть збіг стратегічних інтересів РФ і Заходу ще нічого не гарантує».

А то!

Євген Якунов, Віктор Мішковський. Київ.