Загибель «Новоросійська» залишається найбільшою чорною (в сенсі - ганебною) плямою в історії російського флоту.
І через те, що це був найпотужніший на той час радянський військовий корабель, і через те, що катастрофа сталася в порту, і через велику кількість загиблих, яких можна було врятувати, якби не ідіотські (інакше не назвеш) рішення командування флоту; і через те, що причина вибуху досі не названа. Щоправда, урядова комісія визначила ще в 1955 році, що то був вибух донних мін, які залишилися в акваторії Севастопольського порту ще з війни, однак навіть тоді це вважалося просто найймовірнішою причиною.
«Новоросійськ» після підняття з дна Севастопольської бухти
Щодо версій, то їх існує кілька (як мінімум - п'ять), і після розвалу СРСР, коли ця тема перестала бути забороненою, їх продовжують обговорювати і донині. Тобто, і 60 років потому впевненості, що ж стало причиною вибуху, так і нема.
Але найганебнішим у всій ці історії є те, що радянському керівництву справжня причина катастрофи добре відома усі ці 60 років. Просто тому, що не може бути не відома. Повторимо, корабель вибухнув і затонув у Севастополі, його дуже швидко (в травні 1957 року) підняли з води, ніхто й ніщо не заважало провести якнайретельніше вивчення усіх обставин катастрофи (ще раз повторимо - йдеться про найбільший на той час військовий корабель СРСР). Але чомусь її причиною один раз назвали вибух міни, і більше до цього не повертаються, хоча «мінна» версія з самого початку викликала закономірні сумніви, усі матеріали слідства досі засекречені (цілком можливо, що принаймні частина документів, що стосуються цієї справи, вже знищена). Пояснення такої нелогічності може бути лише в політичній, а не в технічній площині. Щось таке, що пов'язане з політикою, змушувало радянське, а тепер змушує російське, тримати причину катастрофи в таємниці.
31 жовтня 1961 року , в останній день роботи XXII з'їзду КПРС, затверджена третя Програма КПРС, в якій поставлена задача - побудувати за два наступні десятиліття, до 1980 року, комунізм.
Нині, вчергове посміявшись над «Партія урочисто проголошує: нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі!», замислимось над простим питанням: а що це було? Примха, прояв «волюнтаризму» Микити Хрущова? Безпардонна брехня правлячої партії народу, аби той хоч якийсь час чекав манни небесної, «халяви» і не думав міняти владу? Чи, може, найвище керівництво партії і держави і справді вірило, що комунізм можливий?
Було всього потроху. Авантюрний характер Хрущова теж проявився, але це було явно найменш значимою причиною, чому керівництво КПРС раптом взялося розписувати у Програмі шлях до комунізму (приміром, проголосили, що на кінець 1965 року скасують усі податки з населення).
Так, частина комуністичних керівників, приємно вражена власними досягненнями в науці (насамперед, прорив у космос) і економіці (помітне, можна навіть сказати - різке, зростання виробництва споживчих товарів, що підняло рівень життя в СРСР), раптом повірила (через власне невігластво у таких серйозних сферах, як економіка і соціологія), що підйом економіки гарантований назавжди (війна ж закінчилася!), і що тепер народу можна буде давати дедалі більше різних матеріальних благ аж… до комунізму.
Звісно, далеко не всі комуністи були такими невігласами-романтиками, щоб вірити у безперервність економічного зростання, зате всі однаково переймалися безперервністю своєї влади. Оскільки влада комуністів ніколи не була легітимною з правової точки зору (вибори були формальністю, і це розуміла абсолютна більшість громадян СРСР), то КПРС намагалася постійно підтверджувати хоча б моральну легітимність своєї влади. Лише велика благородна мета могла бути моральним виправданням придушення будь-якого спротиву державі та монополії комуністів на владу. До 1941 року за таку мету слугувала ідея світової революції, перемога над буржуазією та іншими «експлуататорами» у світовому масштабі. Велика і кровопролитна війна поховала ідею світової революції, і взагалі тема війни народом із зрозумілих причин не сприймалася категорично.
Отже, конче потрібна була інша «велика ідея». Нічого кращого й зручнішого за комунізм не знайшли.
Пізніше, в 70-ті роки, коли про близький комунізм вже не виходило говорити всерйоз, коли ця ідея очевидно не спрацьовувала, партійні пропагандисти найвищого рівня придумали, нарешті, термін «розвинутого соціалізму» (а фразу про «нинішнє покоління, яке житиме при комунізмі» тихенько прибрали з програми партії). Він був значно ближчий до реалій життя, але на «велику ідею» явно не витягував. Так СРСР і помер без ідеї.
Від «комунізму до 1980 року» в історії залишилися лише плакати
Цікаво, що радянські люди дуже легко пережили крах комунізму «до 1980 року». Коли за якихось півдесятка років після ухвалення «програми побудови комунізму» про неї перестали згадувати у Кремлі, а серед народу навіть найбільш наївні зрозуміли, що ніякої грандіозної «халяви» не передбачається, то жодного масового роздратування чи розчарування не було, тільки інколи окремі індивідууми не дуже зло жартували на цю тему. Людей, за великим рахунком, не цікавили, ні комунізм, ні розвинутий соціалізм, ні глибокомудрі пояснення, чому розвинутий соціалізм - процес тривалий, настільки тривалий, що партія не може сьогодні називати конкретні дати настання комунізму. Народ хотів хліба, м'яса, молока, холодильників, телевізорів, квартири, приватного авто, дачної ділянки, тощо, а до теоретичних розумувань сучасних марксистів на тему «перехід від капіталізму до комунізму - шлях розвитку людства» їм було абсолютно байдуже. Нема комунізму? Ну, нема то й нема. Скажіть, коли в мене буде квартира?! Розвинутий соціалізм? Ну, добре, хай буде розвинутий, з цим ми згодні. Але чому ковбаси сухої нема?!! Одним словом, люди жили «дефіцитом», а не соціалізмом чи комунізмом.
Юрій Сандул, Оксана Федоряченко . Київ
