Євген Перебийніс, Посол України в Латвійській Республіці
На багатьох міжнародних майданчиках українська дипломатія дає достойну відсіч російській
14.02.2017 15:07 3064

Ми працювали над цим матеріалом досить довго, в кілька етапів. Під час підготовки стало відомо, що указами Президента України Євген Перебийніс відкликається з Риги та призначається послом до Чехії.

Але на даний час Євген Петрович все ще виконує свої професійні обов'язки в столиці Латвії. Тому саме це і є головною темою нашої бесіди. Але про Чехію ми також поговорили, і досить докладно, оскільки саме ця країна була й місцем першого закордонного відрядження пана Перебийноса.

ЛАТВІЯ - ТІСНІ КОНТАКТИ, НАДІЙНИЙ ПАРТНЕР

- Ви працюєте в Ризі дещо менше, ніж два роки. Що було найважливішим за цей час?

- Графік був надзвичайно напружений. Приїхав сюди за тиждень до того, як в Ризі відбувся саміт Східного партнерства. Тому вже через кілька днів після приїзду мав честь вітати в Ризі Президента України Петра Порошенка. Взагалі 2015 рік був дуже насиченим з точки зору двосторонніх українсько-латвійських відносин. В Києві двічі побувала тодішній прем'єр-міністр Латвії Лаймдота Страуюма. Спікер Сейму Інара Мурнієце на початку 2015 року також відвідала нашу столицю. Як і міністр закордонних справ Едгарс Рінкевічс. Тоді Латвія головувала в ЄС, тому підтримання таких тісних контактів було надзвичайно важливим. А наприкінці того року - ще дві важливі події. Перший візит до Києва новообраного президента Латвії Раймондса Вейоніса... До речі, це був взагалі його перший офіційний візит за кордон - і саме в Україну - дуже важливий сигнал щодо того, яке значення надає Латвія відносинам з Україною. Того ж року відвідав Ригу тодішній прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, який тут брав участь в першій чотиристоронній зустрічі прем'єрів України та країн Балтії. До речі другу таку зустріч ми очікуємо навесні цього року в Києві. У 2016-му тісні контакти між двома країнами продовжувалися, головним чином на рівні міжпарламентської та міжвідомчої співпраці.

Іноді здається, що в Балтії бажання допомогти Україні існує на підсвідомому рівні

Загалом маю сказати, що Латвія в усіх міжнародних організаціях надає нам потужну підтримку в нашій боротьбі проти російської агресії, в політиці продовження санкцій проти Росії. Я б сказав, що тут позиція всіх Балтійських держав, в тому числі Латвії, є найбільш принциповою серед європейських країн, оскільки на досвіді власної історії вони добре знають, що таке окупація, агресія зі сходу. Іноді здається, що тут, в Балтії, бажання допомогти Україні існує на підсвідомому рівні.

- А що ще в найближчих планах? Кілька тижнів тому відбувся успішний візит Петра Порошенка до Таллінна та Гельсінкі.

- Ми сподіваємось, що в цьому році відбудеться офіційний візит Президента України до Латвії. Ми якраз над цим працюємо.

ПОШИРЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ - СЕРЙОЗНА ПРОБЛЕМА

- Українське керівництво нині приділяє багато уваги своїй діаспорі по всьому світу. Розкажіть про українську діаспору Латвії.

- Тут, за різними оцінками, 40-50 тисяч українців. Тобто, враховуючи, що населення Латвії 1,7-1,8 млн, українців в Латвії понад 2%. Це приблизно третя-четверта національна громада країни, після латишів, росіян, десь на рівні з білорусами. Більшість із них переїхали до Латвії після Другої світової війни. Свідоме життя цих людей проходило в радянські часи, що значною мірою вплинуло на їхній світогляд - у багатьох все ще є ностальгія за СРСР. Багато хто, на жаль, так і не спромігся вивчити латиську мову, а отже продовжує користуватися російськими джерелами інформації. В результаті ці люди в оцінці нинішніх подій в Україні послуговуються штампами російської пропаганди.

- А як громада оформлена організаційно?

- В Латвії, враховуючи регіональні, на цей час діє 17 українських організацій. Але, на жаль, представники не всіх із них вголос говорять про підтримку України чи виходять на акції протесту проти російської агресії. Ми намагаємося доносити до таких людей правдиву інформацію, пробудити в цих людях паростки патріотизму. І, певною мірою, нам це вдається. Все більше і більше українців усвідомлюють свій зв'язок з Батьківщиною. На кожній акції я бачу нові обличчя.

Є й українські організації, які займають принципову, активну позицію щодо захисту інтересів України. Вони тісно співпрацюють з латвійським громадянським суспільством та окремими політичними партіями. Важливе значення має діяльність у Ризі громади української греко-католицької церкви та Ризької української середньої школи. Школа є унікальною, оскільки це єдиний в Європі загальноосвітній середній навчальний заклад, викладання в якому на 40% здійснюється українською мовою. Є в Латвії і український народний театр - аматорський, але досить високого рівня. По всій Латвії працюють й інші українські творчі колективи.

- Йдучи на зустріч з вами, проходив повз пам'ятника Тарасу Шевченку...

- Його відкриття було визначною подією для нас. Пишаюся тим, що приклав руку до того, щоб ця історична подія стала реальністю. Тепер в української громади Латвії є символічне місце в самому центрі Риги, в одному з її чудових парків, де можна збиратись, вклонитися Тарасу і відзначити важливі для українців події.

- Доводилося читати аналітичні розвідки євроатлантичної спільноти, в яких мовилось про те, що найбільш ризикованою країною Балтії в сенсі російського впливу, можливої агресії донедавна була Естонія. А тепер це Латвія. Що ви можете сказати з цього приводу?

Здається, що уявлення російськомовного населення у Латвії про події в Україні навіть більш спотворене, ніж у самій РФ

- Питання російської пропаганди, російського впливу в Латвії справді є серйозною проблемою. Тут понад 30% населення - російськомовне. І, на жаль, як вже казав, значною мірою до російськомовного населення належать і українці за походженням. Відокремленість від латвійського суспільства через незнання мови, користування російськими джерелами інформації призводять до того, що ці люди стають жертвами кремлівської пропаганди. Іноді здається, що уявлення російськомовного населення в Латвії про події в Україні навіть більш спотворене, ніж у самій РФ. При цьому масована російська пропаганда породжує і агресію. Рік тому в Ризі був напад на виставку «Люди Майдану», присвячену українській Революції Гідності. Реальні бандити тоді просто розтрощили виставку, причому робили це кілька разів. Якщо подивитися на коментарі в місцевих російськомовних ЗМІ, інтернет-виданнях, то коли йдеться про Україну, вони інколи просто межують із екстремізмом. З цим треба боротися, бажано системно. Я регулярно даю інтерв'ю як латиськомовним, так і російськомовним ЗМІ Латвії, намагаюся донести до їхніх читачів нашу точку зору, правду про ситуацію з російською агресією проти нашої держави. Хоча, заради справедливості маю сказати, що в Латвії є чимало людей з російськомовного середовища, які мають цілком тверезий, адекватний погляд на ситуацію довкола України.

КОРОЛІВСТВО ШВЕЦІЯ - УНІКАЛЬНА КРАЇНА

- Робота в Латвії - не перше ваше відрядження на береги Балтії. Ви три роки працювали в Швеції (2008-2011 рр.). В Україні особливе ставлення до цієї держави, в тому числі враховуючи збіг кольорів державних прапорів.

- Так, під час візитів до Швеції це відзначають практично всі наші делегації. Більше того, в Швеції є звичка вивішувати над будинками довгі трикутні вимпели, на яких не традиційний жовтий хрест на синьому полі, а жовто-сині смужки, як на українському прапорі. Інколи з українськими гостями ми жартували - мовляв, бачите, на вашу честь вивісили українські прапори по всьому місту. Дехто навіть «купувався» на це. Це, звісно, жарт, але якщо серйозно, то схожість національної символіки, безумовно, завжди задає позитивну тональність на переговорах.

У військовому музеї Стокгольма є величезна колекція, якої і в Україні нема - понад сто козацьких прапорів

- Плюс до того - спільні сторінки історії...

- Тут добре пам'ятають про особливі відносини Карла XII з гетьманом Мазепою, з Пилипом Орликом. Під час мого перебування в Швеції було чимало наукових конференцій, де наші історики спільно обговорювали українсько-шведські історичні контакти. В Швеції зберігається багато артефактів нашої історії. Скажімо, у військовому музеї Стокгольма є величезна колекція, якої і в Україні нема - понад сто козацьких прапорів. Деякі з них вже в досить поганому стані, але шведи ретельно їх реставрують, укріплюючи спеціальними технологіями.

Конституція Пилипа Орлика - єдина копія, яка вціліла - знаходиться в національному архіві Швеції

А от гетьманська булава Пилипа Орлика зберігається в бібліотеці міста Лінчопінг. Конституція Пилипа Орлика, єдина копія, яка вціліла, знаходиться в національному архіві Швеції і є одним з його найцінніших експонатів. Її дістають тільки для високих гостей, доторкнутися до неї можна тільки одягнувши спеціальні рукавиці. До речі, сам Пилип Орлик за дозволом свого друга Карла XII багато років жив у шведському місті Крістіанстад, що на півдні, неподалік від Мальме. Я пишаюся тим, що мені вдалося відкрити в цьому місті пам'ятник Орлику та його Конституції. Взагалі шведи дуже обережно ставляться до пам'ятників. Довелося докласти немало зусиль, щоб переконати їх, що це видатна постать і неоціненний документ історії не лише для України, а й для Швеції, для Європи і всього світу. Пам'ятник зроблено у вигляді відкритої книги, на першій її сторінці зображена Конституція Пилипа Орлика латинською мовою, на другій - барельєф гетьмана, а на самій книзі - його булава.

- Швеція і на цей час королівство. Тут, мабуть, є цікаві церемоніальні тонкощі для дипломатів?

- Щоб вручити королю Швеції вірчі грамоти, посол приїжджає до палацу на кареті. Він має бути вдягнений навіть не у смокінг, а у фрак, на голові - капелюх, на руках - білі рукавиці... Буквально через місяць після вручення мною вірчих грамоти король Швеції здійснив свій перший державний візит в Україну. А після цього, згідно з існуючою у Швеції традицією, ми з дружиною мали честь приймати короля і королеву у себе в резиденції на вечерю. Як зараз пам'ятаю, 13 січня, Щедрий вечір. Крім української кухні (кутя, борщ) ми ще й показали наші традиції: народний гурт з Полтавщини спеціально приїхав до Стокгольма, щоб защедрувати королю. З королівським подружжям на цій вечері був і тодішній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт з дружиною.

- О, це давній друг України.

- Так, і я з великою приємністю згадую спілкування з ним. Його дружина Анна-Кораза Більдт зараз, до речі, депутат Європейського парламенту і є там одним із найбільш послідовних друзів України...

Ще однією пам'ятною подією став вже згаданий мною триденний королівський візит в Україну, під час якого я супроводжував короля і королеву Швеції в поїздці по нашій державі. Тоді вони відвідали не лише Київ, а й Крим та Херсонську область. На Херсонщині є шведське село - Зміївка. Шведи називають його Гаммальсвенскбю - в перекладі старе шведське село. Там мешкають справжні шведи, які говорять шведською мовою, не сучасною, а тією, яка була 200 років тому, співають старовинних шведських пісень. Шведи були вислані туди наприкінці 18 ст. ще Катериною II з острова Даго (тепер естонський острів Хіюмаа).

ДЛЯ ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ В 2014-У ВИКОРИСТОВУВАЛИ ТРОЛЛІНГ

- Початок 2014 року, коли відбулася окупація Росією Криму, а також почалася російська агресія на Донбасі, запам'ятався багатьом журналістам активною роботою МЗС та, зокрема, його інформаційного підрозділу, який ви тоді очолювали...

- Добре пам'ятаю цей період. Тоді ніхто, навіть наші західні партнери, не мали однозначного рецепту, як протистояти нахабній російській інформаційній агресії. МЗС тоді одним із перших прийняв на себе цей удар, і разом з іншими органами виконавчої влади та громадянським суспільством, почав вибудовувати стратегію боротьби з розв'язаною Росією інформаційною війною. Величезну роль тоді зіграв щойно створений Український кризовий центр, з яким МЗС налагодив досить конструктивну співпрацю. Протягом першого місяця-півтора, десь до середини квітня, я проводив брифінги для журналістів мало не щодня. Доводилося розповідати не лише про зовнішньополітичні справи, але й про суто військові моменти. Ми узагальнювали та видавали для наших та іноземних журналістів інформацію, яку отримували з Міноборони, з Прикордонної служби, з МВС. Це вже пізніше почалися регулярні брифінги речника АТО, а в перші дні мені доводилося розповідати не лише про міжнародні зусилля з протистояння російській агресії, а й про те, де скільки з'явилося російських танків, скільки літаків, скільки й куди Росія перекинула військових - у Криму, на Донбасі. Перші тижні, перші місяці робота була буквально 24 години на добу. Робили все, що могли. Власне, тоді й розпочався той дипломатичний фронт, війна, хоча й без вогнепальної зброї, але не менш важлива і часом не менш жорстока. І, на жаль, вона триває й досі.

- Мені, та й не лише мені, особливо запам'яталася особлива стилістика заяв МЗС України того періоду.

- Звичайно, реагування на дії Росії тоді було своєрідним. Адже не було усталеного алгоритму, як протидіяти брутальній агресії та нахабній брехні. Був і експромт, і креатив. Ми досить активно використовували троллінг і навіть висміювання дій і заяв Росії. Це було досить ефективним прийомом. А як інакше можна було викрити і показати світовому співтовариству брехливість російської позиції? Спілкуватися тоді з агресором суто дипломатичною мовою було досить безперспективним заняттям. Ми жорстко називали речі своїми іменами, використовуючи набагато сильнішу риторику, ніж це прийнято в дипломатичній практиці. В тих умовах стилістика звичного дипломатичного протоколу для нас та й для суспільства в цілому була абсолютно недостатньою.

Російська дипломатія є одним із інструментів російської агресії

- Як взагалі складалися ваші взаємовідносини з російськими колегами?

- На різних етапах вони були різні. Після початку російської агресії вони помінялися кардинально. Зараз з російськими дипломатами за кордоном ми фактично не підтримуємо жодних контактів. З представниками країни, яка вбиває громадян моєї держави, немає про що говорити, якщо, звичайно, не йдеться про переговори щодо припинення агресії. А російська дипломатія, на жаль, є одним із інструментів цієї агресії.

Так відверто брехати - такого ще не було. По суті, це вже не дипломатія. В Росії відбулася абсолютна деградація дипломатії

На всіх міжнародних майданчиках російські дипломати виправдовують війну, брешучи в усіх міжнародних організаціях, починаючи з ООН і закінчуючи Радою Європи чи ОБСЄ. В усі часи дипломат міг щось недоговорювати, схитрувати. Але так відверто брехати - такого ще не було. По суті, це вже не дипломатія. В Росії відбулася абсолютна деградація дипломатії. Професіонали, які беруть у цьому участь, стають посібниками тих, хто зі зброєю в руках убиває українців. Порядна людина мала б піти з такої роботи і перейти працювати в якусь іншу сферу, або ж вони мають взяти на себе відповідальність за злочини своєї влади... В свою чергу, хочу сказати, що сьогодні на багатьох міжнародних майданчиках українська дипломатія дає достойну відсіч російській. І часто виглядає більш професійно.

- Але ж російська дипломатична школа традиційно вважається досить сильною?

- Так. Але вони часто діють застарілими, ще радянськими методами. Сьогодні час інших підходів. І українська дипломатія за останні три роки цьому швидко вчиться. І молода зміна в нас надійна. Нове покоління має хорошу підготовку, без вантажу ідеології, стереотипів, радянських штампів.

ВВАЖАЮ СЕБЕ ТЕРНОПОЛЯНИНОМ

- Якщо можна, кілька слів про вас самого, про вашу малу батьківщину, про батьків.

- Моє рідне місто - Тернопіль, хоча провів там не так багато часу. Коли мені було два роки, батьки переїхали до Києва. Та я все одно вважаю себе тернополянином. Батько мій, Петро Перебийніс - журналіст, письменник, власне - поет, Лауреат Шевченківської премії (2008 року - за збірку поезій «Пшеничний годинник» - ред.). Він очолював чимало видань. Зокрема, «Літературну Україну». Перший раз - ще в радянський період (1980-1981рр. - ред.). Тоді комуністичне партійне керівництво його швидко звільнило за публікацію сміливих матеріалів. Потім він очолював «ЛУ» вже за часів незалежності (з 2003 року - ред.). Протягом багатьох років батько був головним редактором журналу «Київ» (1986-2000рр. - ред.).

- А звідки родом ваші батьки?

- З Вінниччини, з Шаргородського району - і тато, і мама. Мати - хімік, працювала в кількох інститутах, зокрема в інституті геології. Зараз вони на пенсії, мешкають у Києві.

- Як ви обирали, до якого навчального закладу вступати після школи?

- Інтерес до мов був у мене ще в школі. Більшість ровесників обирали романо-германські мови. А в мене виникло бажання вивчати саме слов'янські. Вступив до Київського університету на відділення слов'янських мов філологічного факультету. Моя спеціальність - викладач чеської мови і літератури та української мови і літератури.

- І так вийшло, що життя зв'язало вас із Чехією досить тісно, в том числі й по дипломатичній роботі.

- Так, моя спеціальність значною мірою визначила мій прихід у дипломатію. Закінчив університет в 1992 році, перед тим ще відслуживши два роки в армії. Завершення мого навчання збіглося з початком незалежності. Я прийшов у МЗС ще восени 1991 року в якості, як зараз кажуть, волонтера. МЗС за радянських часів нараховувало не більше сотні людей. Головним чином воно забезпечувало роботу делегації Української РСР в ООН. Як тільки Україна проголосила незалежність, функції МЗС різко зросли... З-за кордону був дуже великий інтерес до референдуму щодо незалежності та виборів першого президента України (1 грудня 1991 року - ред.). Мене залучив тоді до роботи тодішній керівник відділу інформації МЗС Володомир Чорний, який до речі, першим очолював і цю установу, де ми зараз перебуваємо (тимчасовий повірений у справах України в Латвії у 1993-1997рр. - ред.).

БАГАТЬОМ ІЗ НАШИХ СУЧАСНИКІВ ТРЕБА ПОЧИТАТИ ГАВЕЛА

- Як проходило ваше перше закордонне відрядження?

- Оскільки я був одним із небагатьох у МЗС, хто знав чеську мову, то першим моїм довгостроковим закордонним відрядженням стала саме Чехія. Звичайно, як все перше, це відрядження згадується з особливою теплотою. Тим більше, що Чехія багато в чому є символічною для України державою. В 20-30-х роках ХХ століття саме Чехія була осередком чи не найактивнішого життя української діаспори. Президент Томаш Масарик радо прийняв тисячі українців-емігрантів. Українське життя там розквітло - десятки видавництв, шкіл, Український вільний університет, Господарська академія в Подєбрадах. Перебуваючи в Чехії, відчував нерозривний зв'язок між тією Україною в екзилі та сучасною країною.

- Запам'яталося особливо якесь знайомство?

- Найбільше враження справило особисте спілкування з Вацлавом Гавелом. Чехословаччині, Чехії надзвичайно пощастило з тим, що після падіння режиму та початку демократичного життя її очолила така людина. Гавел заклав у чеське суспільство міцний фундамент цінностей. Вважаю, багатьом із наших сучасників треба почитати його твори. В його п'єсах і есе є багато такого, що перегукується з сучасністю, незважаючи на те, що вони написані 30-40 років тому. Дуже радий, що твори Гавела зараз активно перекладають і видають в Україні.

- Ви працювали і в Словаччині...

- Так, генеральним консулом у Пряшеві (зараз цього консульства вже немає - воно закрите). Там дуже своєрідна ситуація. Адже українську діаспору в східній Словаччині навіть складно називати діаспорою. Діаспора - це люди, які кудись виїхали зі своєї батьківщини. А там українці жили завжди - автохтонне населення. Тому робота в Пряшеві була також дуже цікавою.

- Після 1968 року здавалося, що Чехія, Словаччина надійно «щеплені» проти московського імперіалізму. Але ми зараз бачимо, як активно і здається, досить ефективно там працює прокремлівське лобі. Скажіть, будь ласка, тоді вже відчувалося, що таке може бути?

- На початку 90-х Чехія була одним із лідерів демократичних перетворень у Центральній Європі. Переконаний, що такою вона залишається і сьогодні. Інша справа, що досить комфортне життя, яке побудувала ця країна, і її географічне розташування приваблювало в 90-х чимало вихідців з країн колишнього СРСР. Тут осіло багато росіян, а також досить вільно почувався російський бізнес. Відповідно за ними сюди прийшла і російська пропагандистська машина - вона завжди приходить туди, де, як вони вважають, існує так званий «рускій мір». Тому російський вплив, звичайно, в Чехії досить сильний, але водночас, він далеко не визначальний. На моє переконання, гавелівські демократичні традиції глибоко укорінені в чеському суспільстві, і навряд чи щось може їх похитнути.

Олег Кудрін, Рига.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-