Ірина Геращенко, перший віце-спікер Верховної Ради України
Нарешті жінки-політики почали впливати на прийняття рішень  
04.01.2017 14:28 4595

Президія українського парламенту 8 скликання уперше так гендерно витримана. В ній представлено одночасно дві жінки. Причому обидві вони, хоч і ніколи не заробляли грошей на гендерній тематиці, втім недемонстративно, але послідовно займалися просуванням жіночої теми у політиці. Я думаю, що робили це, справедливо вважаючи, що жінка підвищує якість і представницької, і виконавчої гілки влади. В одному популярному зараз серіалі про жінку-прем'єра скандинавської країни я помітила, що та ніколи публічно не критикувала жінок-політиків, навіть опонентів. Це ріднить данського лідера із представницями нашого парламентського керівного органу. Вони не критикують жінок, може даючи одна одній час на розгінний період?   

Розмову і про якість парламентської роботи, і про вічне жіноче питання ми ведемо із Іриною Геращенко, першим віце-спікером парламенту.

Кабінет першого віце-спікера знаходиться поверхом нижче від кабінету голови Верховної Ради, але розташування одне й те саме. Втім, є речі, по яких його можна легко впізнати серед інших кабінетів.

- О, Ірино, а цей сувенір я пам'ятаю ще з часу, коли ви працювали в УНІАНі, - кажу я, показуючи на статуетку жінки. (Сувенір - ділова жінка, на одній нозі кросівок, на іншій - туфля, у руках дитина і якась тека).

- Ні, ти плутаєш, - сміється вона і підсуває мені з іншого стола дуже подібну статуетку, залізну ділову дівчину, зроблену з дроту, - в УНІАНі стояла оця.

- Ці дві - сестри? - уточняю я.

- Ні, просто ця, сьогоднішня, старша на 10 років за ту, що стояла в УНІАНі, і в неї більше дітей і менше ілюзій, - сміється Ірина.

- Андрій Парубій нормально ставиться, що у нього дві жінки поруч? - Продовжую я вже гендерну тему.

-  Я думаю, що йому іноді буває непросто, але не через президію, там у нас нормальна атмосфера і немає поділу на «чоловік - жінка». Ми представляємо український парламент, ми всі пройшли достатньо довгий шлях в політиці. Ми всі самодостатні люди. З Оксаною Сироїд ми зараз познайомились, з Андрієм ми знайомі з 2004 року, і я його щиро шаную. Ми знаємо позицію одне одного, і я вважаю, що моя задача йому допомагати, бо у нього дуже важка робота, дуже важка посада, дуже непростий у нас парламент, і його треба консолідувати. Я перший віце-спікер, людина, яка зобов'язана зробити все для того, щоб спікер міг повноцінно виконувати свої повноваження і керувати цих непростим процесом законотворчості.

- Але, повертаючись до жіночого питання у політиці...

- Здається, ми тут в останні роки досягли серйозних успіхів. Багато років над цієї темою відверто глузували, наші гендерні ініціативи відверто саботували, або й знущалися. Але ми робили свою справу, якісно змінюючи представництво жінок у політиці. Тепер важливо, що для багатьох прийшло усвідомлення, що питання ж не в кількості жінок, не в тому, щоб поставити галочку, що, мовляв, у списку є пара жінок і чудово - гендерне представництво дотримується. Питання в іншому - нарешті жінки-політики впливають на прийняття рішень, як на рівні фракцій, так і на рівні ВР (це вперше, якщо ми говоримо саме про широке представництво жінок, а не одну, як виняток). У політичних партіях і в суспільстві починають усвідомлювати, що жінки, які професійно займаються в тій чи іншій сфері, у тому числі держуправлінням, політикою, мають право бути причетними до прийняття рішень.

В парламенті у нас невелика кількість жінок: 12 відсотків - це дуже мало, враховуючи інтелектуальний, освітній, професійний рівень українок. Але, що дуже важливо, нарешті депутатки впливають на прийняття рішень. Ми говоримо про присутність жінок у президії, ми говоримо про керівництво ключових  парламентських комітетів, а це значить, що впливають на порядок денний парламенту. І це дуже важливо.

- А як ви вважаєте, що краще все-таки йти шляхом квотування (квоти - зобов'язуюча норма включати жінок у прохідну частину партійних виборчих списків), щоб жінки потрапляли в політичний топ-менеджмент, чи все-таки нехай це буде еволюційний гендерний шлях?

- Квотування допомагає в наших реаліях еволюції, - посміхається Ірина, - квотування підштовхує еволюцію. Мені трохи смішно як місцеві партійні «вожді» говорять: от ви прийняли цей закон про гендерну квоту на місцевих виборах, а у нас немає жінок таких, які можуть наші прекрасні партії представляти. А я у відповідь кажу: а чоловіки є у нас на будь-який смак - хочеш пузатий, хочеш «драчун», хочеш «кричун». Оці є на всі смаки, а жінок немає. Не вигадуйте. Подивіться, будь-ласка, як жінки працюють. Не затюкуйте їх, не дивіться поблажливо. Допоможіть, підставте плече, дайте шанс. Подивіться на ваші партійні структури. Хто у вас працює в партії? В основному жінки. Як тільки йти у владу, в депутати, то вони "не готові"? Чому?

На нинішньому етапі існування українських політичних партій і певного їх вождизму необхідне квотування

- Це так на місцевих виборах було?

- Так, там же вже є квоти, а вожді, особливо місцеві керівники, почали казати: «Це нереально виконати, ми шукаємо - жінок немає». Але це сексизм, комплекси і відверте мракобісся. У нас така демографія, що жінок більше, вони мають кращі показники щодо вищої освіти й інших важливих якостей. У відповідь: жінки самі не хочуть. Я кажу: «Не хочуть, бо ви їх «затюківаєте», а ви переконуйте, підтримуйте. Подивіться навколо, знайдіть, допоможіть, підштовхніть. Ви виграєте від цього. Ви отримаєте більше працездатності, більше компромісності, більше чесності в цих ваших місцевих радах».

До речі, «Самопоміч», яка на парламентських виборах єдина дотрималася  квоти, в цьому питанні молодці. За це їх варто похвалити. Тому, так: на нинішньому етапі існування українських політичних партій і певного їх вождизму необхідне квотування, до речі, воно сприяє залученню в списки саме регіональних лідерок і активних жінок, а не дружин-сестер-подруг-муз, бо це з іншої опери.

- Питання про якість парламентської роботи. Реформу парламенту було провалено досить гучно. Я дивилася напрацювання Пета Кокса, його пропозиції, як реформувати Раду, там багато іронічних оцінок на адресу нашого законодавчого органу. Що саме зірвало дискусію: обмеження депутатських запитів, як можливості для корупції, чи тема законодавчому спаму?

У нас півзали Ради вважають, що євроінтеграція - це безвізовий режим, але євроінтеграція це, в першу чергу, внутрішні реформи

- Нинішня система роботи парламенту вимагає докорінної реформи. Депутатів, з одного боку, критикують - і справедливо - за неробство, з іншого боку, такої системи голосування, як є в українському парламенті, яка часто блокує прийняття будь-якого рішення, немає в жодному європейському парламенті. В більшості парламентів і асамблей є часи голосування, і тоді, скажімо так, є велика мобілізація депутатів. Така процедура працює в ПАРЄ, і там рішення приймається від більшості присутніх у залі, а не від всього складу Асамблеї, схожа процедура працює в багатьох парламентах світу. І там діє норма: голосування результативне від простої більшості присутніх.

У нас, згідно з Конституцією, у Верховній Раді 450 нардепів, але ж фактично у нас сьогодні немає депутатів-мажоритарників від частини окупованого Донбасу і Криму. Тож у нас сьогодні трохи більше 420 депутатів, але при цьому для результативного голосування потрібно 226 нардепів.

Друге ключове питання - необхідність посилення функцій Комітету з євроінтеграції. У нас півзали Ради вважають, що євроінтеграція - це безвізовий режим, але євроінтеграція це, в першу чергу, внутрішні реформи. Важливо, щоб всі законопроекти, які ми приймаємо, відповідали європейським стандартам, тому що інакше нам потім потрібно буде переробляти цю роботу. Якщо наша мета - це наближення, а потім і вступ до Європейського Союзу, нам треба вже зараз ретельно виконувати свою домашню роботу, щоб потім ні в кого не було підстав сказати, що, мовляв, ваше законодавство не відповідає європейським стандартам, тому працюйте далі.

Нам потрібно, щоб усі законопроекти, які проходять у сесійній залі, відповідали європейському праву, і ця експертиза має робитися

Зміна законодавства - це важка і марудна робота, яку провели Польща, країни Балтії, всі інші країни, які пройшли цей шлях. Навіщо ми зараз приймаємо законопроекти, які ніхто не перевірив експертизою на їх відповідність до європейських? Щоб потім проводити експертизу, вносити зміни і голосувати наново? Нам потрібно, щоб усі законопроекти, які проходять у сесійній залі, відповідали європейському праву, і ця експертиза має робитися.

Це дуже правильно, що в нас, нарешті, існує віце-прем'єр з євроатлантичної інтеграції, і запрацював його Офіс. Але це неправильно, що у віце-прем'єра немає технічних і організаційних можливостей проводити експертизу всіх законопроектів, що й досі не створена відповідна структура. Кілька років тому такий департамент існував в Мін'юсті, він був знищений за Януковича, і цю структуру потрібно відновити в уряді, на це потрібно знайти фінансування, ця експертиза має бути ключовою.

У нас сьогодні Комітет з євроінтеграції найменший у ВР, там працює 10 фанатів своєї справи і 10 людей в секретаріаті, і от в умовах парламентського графоманства багато законопроектів навіть не встигають там розглядатися.

Потрібно відмовитися від графоманства, від відвертого парламентського спаму

- Про парламентське графоманство у цій європейській концепції. Вони пишуть про наш законодавчий спам, законодавче цунамі та радять розглядати не більше 20 законопроектів на місяць.

- Потрібно відмовитися від графоманства, від відвертого парламентського спаму. У Європейському парламенті кожен закон проходить кілька комітетів, він у кожному комітеті розглядається кілька разів. У нас Комітет з євроінтеграції розглядає проект тільки в першому читанні, хоча в другому, часом, законопроект змінюється до невпізнанності.

Але, будемо відверті, в запропонованій реформі є багато важливих речей, і є речі менш реалістичні. Наприклад, розклад роботи ВР. Зараз ми маємо змішану виборчу систему, і дуже багато депутатів-мажоритарників своєю основною роботою вважають саме роботу на окрузі, і з'являються в залі тільки в дні прийняття Бюджету й інших резонансних законів. Тому питання графіку є важливим, і навряд чи мажоритарники проголосують за збільшення сесійних тижнів чи днів. Я знаю також, що преса дуже боляче ставиться до новели, яка пропонує проводити погоджувальні ради без ЗМІ. А я цю новелу підтримую. У нас дуже відкрита робота парламенту в принципі. А на погоджувальних радах потрібно спокійно, в робочій дискусії приймати порядок денний, а не влаштовувати ток-шоу.

Бо зараз ці засідання нагадують комедію дель арте, де кожен грає свою роль. І відразу після палких виступів деякі лідери фракцій виходять до преси, де знову роздають коментарі, при цьому голови комітетів, які якраз говорять про порядок денний, висловлюють свою позицію в напівпорожній залі, де є тільки президія ВР... Але ж ключове завдання погоджувальної - це формування порядку денного, а не палкі виступи. І от, наприклад, коли ми з керівництвом ВР і фракцій у четвер збираємося на наради для того, щоб узгодити порядок денний, там немає камер, там немає скандалів, там якось дуже конструктивно іде робота. Так можливо і на погоджувальній варто обійтися без камер? Тим більше, що у нас же всі лідери фракцій, насправді, потім виходять до ЗМІ і висловлюють свою позицію чи інформують про все, що відбувалося. Тому, думаю, ця новела додасть конструктивізму і зніме багато непотрібних емоцій.

А ще я вважаю, що на погоджувальних радах потрібно посилити роль і голос голів комітетів, законопроекти ж не у фракціях розглядають, а, в першу чергу, на комітетах, і тільки потім фракція ухвалює політичні рішення щодо голосувань. А у нас що відбувається - «вожді» виступили, камери зібралися, кудись побігли, деякі керівники фракцій побігли докоментовувати все, що вони недоговорили на погоджувальній раді. А залишаються голови комітетів, які намагаються донести, що вони за тиждень розглянули на комітетах, що у нас відбувається з законопроектами, але воно вже нікому не цікаво....

Я б взагалі, можливо, почала би погоджувальну з виступів комітетів, щоб лідери фракцій це послухали, зафіксували, обмінялися думками, що на сьогодні дійсно є пріоритетним, і потім би виходили на порядок денний. Якщо у нас два сесійних тижні на місяць, то вони мають бути дуже продуктивними. А з чого все починається? З правильного планування. Якщо у нас іде не планування, а заяви, от ми на старті й маємо проблеми. До речі, в цьому контексті я підтримую ініціативу Андрія Парубія проводити тематичні дні у ВР і розглядати законопроекти по тематичних блоках - це додає конструктиву і мобілізує залу.

Від чого точно потрібно терміново відмовитися - це від щоп'ятничних годин зачитування депутатських запитів

- Кокс пропонує обмежити дію депутатського запиту, як метода тиску.

- Насправді, запити, з одного боку, залишаються важливим елементом спілкування з органами влади, але з іншого боку, якщо ми подивимося на деякі запити (там і лобізм, і графоманство), або на деякі відповіді на ці запити, це просто жах! І від чого точно потрібно терміново відмовитися - це від щоп'ятничних годин зачитування цих запитів, бо ця норма, дійсно, - якийсь жахливий постсовковий рудимент. І в результаті сесійна п'ятниця перетворюється на неефективний і втрачений день. Важливою є година запитань до уряду, і мені здається, що останнім часом вона проходить достатньо конструктивно, там звучать жорсткі, конкретні запитання, уряд вчиться відповідати по суті. Часто, озвучуючи проблемні запитання публічно, можна добитися їх швидкого, без бюрократичної тяганини, вирішення. А запити, навіщо їх зачитувати? Я давно, ще в попередніх скликаннях, наприклад, реєструвала законопроекти, щоб запити так само публікувалися на сайті ВР, щоб їх було легко і відслідковувати на предмет лобізму чи корупційної складової. Примітно, ці законопроекти, ці пропозиції зміни до регламенту роботи ВР ніколи навіть не виносилися до сесійної зали....

Реформу парламенту слід розпочинати з підняття планки політичної культури і відповідальності

- Але поки не приймаються зміни закону до регламенту роботи ВР, все ж варто змінювати роботу парламенту в рамках можливого...

- Очевидно. Це напевно, прозвучить непопулярно, але реформу парламенту слід розпочинати з підняття планки політичної культури і відповідальності. Питання тут у повазі й до самого інституту парламенту, навіть до його приміщення, і стосується це не тільки депутатів. Я з жахом дивлюся на сесійну залу, яка з усіх сторін обвішана якимись плакатами «Даешь закон такой-то», «того в отставку». Іноді мені це нагадує вже якусь автобусну зупинку з оголошеннями. Я такого не бачила в жодному парламенті жодної країни світу. З повагою ставлюся до громадських активістів, але хай вони мені покажуть хоч одну країну світу, де можна прийти і спокійно, бо комусь так захотілося чи хтось отримав грант на просування якогось законопроекту, почепити плакат на балконі у парламенті, щоб тебе при цьому не вивів за вухо парламентський пристав за неповагу до законодавчого органу влади.

- Кокс у своїй записці пише, що ваша велика кількість законів з'являється через те, що громадські активісти мають про щось звітувати.

- Ще раз наголошу, що вважаю важливим активізацію співпраці з громадянським суспільством. Але ця співпраця не може зациклюватися на розвішуванні плакатів на балконі, роздачі листівок і перформансах під ВР. Активісти, при всій до них повазі, не можуть через плакати формулювати порядок денний, це право і задача депутатів і депутатських фракцій, яких люди обрали до ВР. Чи має бути моніторинг і тиск суспільства, в тому числі через неурядові організації? Очевидно. Але які ключові інструментарії цього тиску? Депутати відкриті, приходьте, пропонуйте, співпрацюйте. Зараз он навіть через соцмережі відбуваються активні комунікації з депутатами, в тому числі й щодо законопроектів. Але в першу чергу варто вести діалог через комітети і профільні робочі групи. Комітети тут варто закликати більш тісно співпрацювати з громадянським суспільством.

- У цій концепції сам Кокс пише: культура (парламентська) з'їдає на сніданок стратегію. Але наш парламент не завжди снідає саме так?

- Культура - багатоскладова річ. Візуальна картинка також формує свідомість. Державний інститут має виглядати серйозно. Звісно, візуальні форми протесту можуть бути, як і різні методи донесення своєї позиції. Але за відкритих комунікацій і доступів, який іноді зміст цього протесту?

П'ята колона мріє змінити конфігурацію ВР, завести до Ради більше тих, хто блокуватиме будь-які рішення, спрямовані на посилення армії чи євроінтеграцію й зближення з НАТО

- Яким буде прийдешній рік? Чи вірите у вибори?

- У вибори не вірю, хоча розумію, що зацікавлені особи як всередині парламенту, так і ззовні є. Попри всі вади нинішньої ВР, це дійсно проукраїнський парламент, і тому в першу чергу РФ і її п'ята колона мріє змінити конфігурацію Ради, завести туди більше тих, хто блокуватиме будь-які рішення, спрямовані на посилення армії чи євроінтеграцію і зближення з НАТО.

У нас буде непростий 2017-й рік, але питання тут не у виборах. У першу чергу, нам потрібно відродити економіку, бо людям дуже важко економічно, і в реформи вони повірять, коли відчують їх позитивний результат, хоч крихітний, на власному гаманці. Тому питання номер один і виклик номер один - залишається війна на Донбасі, на жаль Путін не збирається поки що звідти виходити. Виклик другий - надважливий для суспільства, для громадян - це відродження економіки.

І, третє - кон'юнктура зовнішня важка. Непрості процеси відбуваються в Європейському Союзі, складні процеси відбуваються в світі. Це все України, безумовно, торкнеться. Треба бути до цього готовим, треба бути реалістом, але при цьому не рвати волосся, не посипати голову попелом і не кричати про зраду, що це ми самі в усьому винуваті - і в гальмуванні безвізу, і в інших зовнішніх проблемах. Це не так. Слухайте, ми вистояли ці два важких роки, і я інколи не розумію, як. У самому цьому факті нашого виживання є щось нереальне, фантастичне. Якщо ми вистояли, якщо нікому ззовні не вдалося реалізувати план знищення України, це тільки ще раз доводить, що ми вистоїмо. Це буде непросто, але у нас немає іншого шляху, і ми ж не хочемо бути якимось черговим суб'єктом федерації.

Лана Самохвалова, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-