США зроблять Росії пропозицію, від якої та не зможе відмовитися

США зроблять Росії пропозицію, від якої та не зможе відмовитися

Аналітика
Укрінформ
І зробить її Рекс Тіллерсон - «друг Путіна» та кавалер російського ордена «Дружби»

Отже, новообраний президент США Дональд Трамп нарешті офіційно заявив, кого хоче бачити в своїй адміністрації керівником зовнішньої політики. Кандидатури умовних «русофобів» Мітта Ромні та Рудольфо Джуліані відставлені, а на затвердження Сенату Трамп подає Рекса Тіллерсона – главу корпорації Exxon Mobil і кавалера російського ордена Дружби народів. Кожна згадка про нього в ЗМІ обов’язково містить слова «має тісні зв’язки з Росією та Путіним» або «є другом Путіна». Також завжди додають, що він був противником санкцій проти Росії, від яких його корпорація втратила мільярд доларів.

Вороги Путіна в Україні, і не тільки в Україні, разом заговорили, що Сенат може відхилити кандидатуру Тіллерсона саме через його виразні симпатії до Росії. Цитують висловлювання деяких сенаторів, у тому числі республіканців, які сумніваються, чи отримає Тіллерсон підтримку. Приміром, серед таких сенатор-республіканець Джеймс Ленкфорд від штату Оклахома.

Однак у цих цитатах нема головного: категоричного «ні» Тіллерсону. Сумніви – це ще не висновок, а хорошому сенатору перед голосуванням завжди треба казати, що він ще буде думати як голосувати. Тим часом ймовірність затвердження Тіллерсона Сенатом США дуже висока хоча б тому, що Трамп навряд чи наважився б подати його кандидатуру, якби у нього були поважні сумніви у позитивному рішенні більшості сенаторів. Напевне його команда попередньо вже вивчила перспективи голосування. Крім того, є й інша, набагато серйозніша, причина, чому Сенат, скоріш за все, погодиться з вибором Трампа.

Насправді призначення «друга Путіна» держсекретарем США нічого доброго Росії не віщує. Принаймні, святкувати перемогу їй зарано.

Головне, щоб не воювати

Уже більше місяця, як Трампа обрали президентом США, і за цей час у світі озвучено чимало прогнозів щодо того, якою при ньому буде зовнішня політика США загалом і щодо Росії зокрема. Один з таких прогнозів полягає в тому, що Трамп спробує всерйоз домовитися з Кремлем, тобто укласти стратегічну угоду щодо принципів поведінки Росії та США на міжнародній арені.

Спробуємо окреслити загальні контури цієї поки що гіпотетичної угоди.

Суть усіє американської (а не тільки президента Трампа) політики щодо Росії полягає нині в тому, що США воювати не хочуть, а хочуть усе протистояння з Росією (а воно нікуди не зникне, у Вашингтоні вже не повторять помилки Барака Обами та інших президентів США після 1991 року, котрі вважали, що Росію можна зробити демократичною державою) перевести в економічну площину, де всі козирі на руках у Заходу. Звідси ми можемо спрогнозувати, якою бачать згадану угоду в США.

В обмін на зняття основних санкцій проти Росії від Кремля вимагатимуть категоричної відмови від застосування військової сили у Європі. Конкретніше – Східна Європа, тобто союзники США по НАТО, мають бути гарантовані від військового удару Росії. Україна теж має потрапити у цю категорію захищених у тому сенсі, що Росія повертає Донбас Україні нібито в рамках виконання «мінських угод», виводить звідти свої війська. І взагалі – на Україну Росії буде дозволено впливати якими завгодно, але мирними, без застосування військової сили, методами. Тобто, без брутального порушення міжнародного права в частині недоторканості кордонів. Україна в логіці такої угоди не отримує гарантій вступу до НАТО чи ЄС, зате отримає гарантію захисту від військового втручання Росії. А далі Україна має сама визначатися: проведе демократичні реформи, встоїть перед впливом Росії – тоді Захід, можливо, і говоритиме з нею про вступ до НАТО чи ЄС. Не проведе, не встоїть – залишиться в зоні російського впливу. Зобов’язання  залишити Україну у виключній сфері впливу Росії Захід на себе не візьме, але й аванси-обіцянки їй видавати не буде.

Крим США офіційно не визнають частиною Росії, але, з іншого боку, повернення його Україні силою не передбачається. Відповідно, частково зберігатимуться санкції проти Росії щодо заборони західним фірмам мати бізнес у Криму. Фактично проблема Криму буде відкладена на майбутнє.

Щодо застосування Росією військової сили в інших частинах світу (насамперед – на Близькому Сході), то з боку США тут можливі варіанти не такі жорсткі, як щодо Європи (бо є такий субєкт, як ІДІЛ, якого треба знищувати силою), але в принципі схожі.

Тобто, йдеться про угоду без жодної ідеології, чиста прагматика: будь-яке суперництво, але без війни і без виключних сфер впливу.

Така угода насправді Росії стратегічно невигідна, бо позбавляє її тієї єдиної переваги, яку Кремль сьогодні має над Заходом, а саме: готовність воювати. Однак у Кремлі цілком ймовірно змушені будуть піти на неї: скасування чи зменшення санкцій подовжить життя чинному кремлівському режиму, дасть йому певний запас часу з надією в майбутньому (через  10 – 15 років) зміцнитися і спробувати, вже за нових обставин, знову заявити про свої претензії на міжнародній арені. Навряд чи такі надії справдяться, але то вже буде проблема майбутнього кремлівського керівництва, а нинішнє мусить вирішувати нагальне питання політичного виживання. А його не вирішиш в умовах жорсткої конфронтації з США та Заходом. Тут вже не до стратегій, якщо нема грошей для гасіння можливих масових соціальних протестів у країні.

Не так тії вороженьки, як добрії друзі

Якщо команда Трампа обрала шлях спробувати укласти з Росією подібну угоду, то вибір «друга Путіна» на посаду держсекретаря чудово вписується у таку стратегію. Держсекретар Тіллерсон – це такий собі жест доброї волі з боку США, публічна демонстрація готовності нової адміністрації домовлятися з Кремлем. Цим вона з самого початку позбавляє Кремль можливості пояснювати зрив угоди, якщо таке станеться, тим, що, мовляв, США насправді не хотіли угоди, інакше не призначали б держсекретарем «ненависника Росії», приміром – Мітта Ромні. Тобто, США підготували про всяк випадок собі неспростовний аргумент: якщо вже з Тіллерсоном – «другом Путіна» і кавалером російського ордена – Кремль не зміг домовитися (саме твердо домовитися, а не схитрувати), отже Росія і не хоче домовлятися. Тоді розмова з нею буде іншою (і вести її буде інший держсекретар). І тоді навіть Трамп змушений буде стати новим Рональдом Рейганом.

Саме та обставина, що «друг Путіна» потрібен на посаді держсекретаря, аби досягти твердих домовленостей з Росією, може бути головним, хоч і неофіційним, аргументом для сенаторів схвалити кандидатуру Тіллерсона. Тобто, відхиливши Тіллерсона, сенатори покажуть, що вони на даному етапі проти будь-яких угод з Росією, проти навіть спроб домовитися з Кремлем. Чи така позиція може бути сьогодні прийнятною для американської політичної еліти та й пересічних американців? Ні, звісно, тому ймовірність затвердження Тіллерсона Сенатом і є дуже високою.

Нарешті, Тіллерсон, отримавши купу застережень від сенаторів щодо своїх проросійських симпатій, буде щосили демонструвати, що ці симпатії не заважають йому жорстко відстоювати інтереси США. Для ілюстрації згадаймо першого посла США в Україні Романа Попадюка. Тоді наші патріоти дуже раділи з того, що американським послом став етнічний українець, розраховуючи, що він буде особливо охоче допомагати Україні. Але все вийшло якраз навпаки. Роман Попадюк особливо ревно переймався інтересами США, щоб у Вашингтоні раптом не подумали, що на роботу їхнього посла аж надто впливають етнічні сентименти. У Росії з Тіллерсоном може вийти така сама історія. «Друг Путіна» у стосунках з Росією особливо піклуватиметься тим, щоб не дати комусь у США ані найменших підстав стверджувати, що згадана «дружба» для нього важливіша за національні інтереси своєї країни.

Юрій Сандул. Київ.

Перше фото: ЕРА

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-