Як собі підібрати президента? Революція доброчесності
...Поки народ жваво обговорює перспективи Майдану-3, революція тихо і непомітно зріє зовсім в іншому місці. А можливо - контрреволюція...
Завершився набір бажаючих попрацювати суддями оновленого Верховного Суду. Так було передбачено судовою реформою. Тепер від імені суспільства за кандидатів візьметься Громадська рада доброчесності. Кандидатів проб'ють по базах - на предмет корупції, надмірної розкоші, аморальних вчинків та іншої «вошивості». Склад Ради, імена його координаторів і найближчі кроки було днями презентовано.
Чому цю рутину я назвав революцією? А тому, що Верховний Суд (і це не можна забувати) - третя гілка влади. За впливовістю рівна двом першим, а за закритістю від суспільства далеко їх випередила.
Поки судове чудовисько Франкенштейна-Медведчука-Портнова не стриножено, будь-які завоювання демократії марні. Адже саме за допомогою суду Янукович повернув собі кучмівські повноваження. І хоча це інший суд - Конституційний, але гілка влади та сама. А в західній традиції саме Верховний суд - перший запобіжник від диктатури, волюнтаризму і популізму. Він має право посадити будь-якого вождя, оголосити імпічмент президенту і розпустити орган, який порушує конституцію. В історії Британії були випадки, коли Верховний суд скасовував укази короля і навіть ухвалював альтернативні парламенту закони - і парламент змушений був змиритися.
Ось чому набір нового складу суддів ВСУ - може стати революцією.
А в чому контрреволюція? А в тому, що, як розповів один із членів Громадської ради доброчесності Михайло Жернаков, на конкурсний відбір у верховні судді охоче потяглися головним чином старі, домайданні, корумповані, прикрашені годинниками і позашляховиками кадри. Серед тих, хто подав заяви, їх більш ніж половина. А ось молодих, чесних, освічених та ще й з числа учених і адвокатів (революційне нововведення судової реформи!) - кіт наплакав. Хоча саме вони найбільше лаяли прогнилу судову систему.
Не вірять у реформу? Або ж доходи від адвокатури є надійнішіми, а робота вченого - спокійнішою?..
Сумно і те, що Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка проводить конкурсний відбір, не підконтрольна суспільству, а висновки Громадської ради доброчесності для ВККС носять лише рекомендаційний характер.
І все ж, від неї, цієї Ради, дуже багато залежить. Від цих хлопців і дівчат, в більшості своїй молодих, з «незаяложеними» обличчями і делегованих незрозумілим для народу чином від громадських організацій. Чи зможуть тримати удар «стариків-розбійників»? Як швидко почнуть колекціонувати годинники і готівку? Чи встигне до цього часу реформа відбутися?
Адже якщо в нові міхи ВСУ наллють старе вино, нам всім буде кисло.
Хоча... кого зараз хвилює Верховний суд? Хіт телевізорів і кухонь - останні президентські рейтинги. Хто перший - Тимошенко чи Порошенко? Хто куплений - КМІС чи Центр Разумкова? До наступних виборів - мільйон років, до парламентських - ще більше. Але політологи вже розкладають пасьянси можливої віртуальної коаліції. Когось це дуже гріє, кось наперед вганяє в депресію.
Все це так схоже на тоталізатор. На рулетку. На віру в сліпий випадок: а раптом з-за спин двох-трьох обридлих кандидатів, як чортик з табакерки, вискочить хтось невідомий, чесний і дуже розумний. І поведе нас за руку в Європу, де готівки в городі закопано багато-багато, і не тільки у суддів, але навіть у щасливих біженців Із Сирії...
Найпопулярніші в Україні теорії електорального щастя нашіптують: якщо владу відправляти у відставку і влаштовувати дострокові вибори якомога частіше, то, за теорією ймовірності, обов'язково випаде джек-пот. І прийде хтось чесний.
Чесний сам по собі не прийде. Той, хто почне розмову про те, що будувати майбутнє доведеться в поті чола свого - отримає у народу від воріт поворот. Тому брехати намагаються все - і брехуни, і правдолюби (щоб, потрапивши у владу, «тоді вже й сказати всю правду»).
А значить, між, кандидатами у владу і електоратом потрібна певна «прокладка» з числа поборників політичної моралі.
Чи буде це називатися Громадською радою доброчесності (як у випадку з суддями), чи Радою вартових революції (як в Ірані) - не важливо. Важливо, що вона не повинна вникати в програми кандидатів та партій, оцінювати ступінь їх популізму. «Вартові доброчесності» могли б з'ясовувати: чи здатний, в силу своїх особистісних якостей, той чи інший персонаж представляти політичну еліту країни?
Ну, наприклад, узагальнити і оцінити все, колись публічно сказане кандидатами в депутати чи президенти, і вивести «рейтинг пустобрехів». (Може чиїсь роти і замовкнуть після цього?).
Або, скажімо, судимості. Ви помітили, що у нас ледь не половина лідерів парламентських партій сиділи? Когось, звичайно, як Юлію Володимирівну, «злочинна влада» оббрехала (два рази).
Але ж і Олег Ляшко, який мав, як пишуть, три судимості, те ж саме говорить! І вже який «лапочка» Рабинович, а й він "тягнув строк" - 14 років за розкрадання державних коштів (і, звичайно ж, несправедливо). Судимості ці давно зняті, спростовані, забуті. Але ж і з Януковича познімали все, що тільки можна?
Ось Рада доброчесності й повинна сказати своє слово: а чи не заважають танцюристу колишні проблеми з законом?
Є ще багато речей, які, начебто, й непідсудні, але суспільством засуджуються: кнопкодавство, п'яні дебоші в аеропорту, діти-мажори, рукоприкладство... Ми чомусь деяких нардепів навіть поважаємо за внутріпарламентські мордобої. А суддів Верховного суду, які з'ясовуватимуть у кулачному бою правову колізію, не хотіли б мати?
Всіх, звичайно, втомишся перевіряти. Але лідерів фракцій, претендентів на високі посади в парламенті, тих, хто бажає представляти країну за кордоном і мати доступ до держтаємниці, пошерстити не завадило б.
Технологія проста - політик, який мріє через рік-два стати депутатом, подає заяву. Рада доброчестности її розглядає. Народ, як і раніше, голосує в кабінках. Але якщо в бюлетені поруч із прізвищем буде проставлено коефіцієнт «доброчесності» (від одиниці до 12), то багатьом це спростить вибір.
Своя Громадська палата могла б бути й у Кабміні - для оцінки «обліко морале» кандидатів у прем'єри, міністри, і особливо - деяких заступників міністрів. І при призначенні генпрокурора, голови СБУ, міністра оборони. А в першу чергу - при затвердженні омбудсмена, голови Рахункової палати, Антимонопольного комітету, Фонду держмайна...
Бо ж, скільки б не гнали хвилю на Холодницького або Ситника - справедливо чи облудно - але у них є запас легітимності. У всякому разі, він більший, ніж у Генпрокуратури. І виключно через новий механізм конкурсного відсіву кандидатів на посаду.
І, звичайно ж, своя Рада доброчесності має бути на виборах президента. Адже, зараз, скільки б хто не вимагав дострокових президентських виборів, вибору в нас немає. Дійові особи будуть ті самі. І на зміну «дня вчорашнього», якщо хто не зрозумів, з 99% ймовірності прийде день позавчорашній, якщо не, взагалі, кам'яний вік.
На американський народ, який виграв у російську рулетку Трампа, не посилайтеся. Нам у лотерею навіть Трамп не світить, тільки Додон.
Натомість уже зараз всі бажаючі могли б подати в Раду доброчесності заявки на наступну каденцію. І за 2 з половиною роки Рада змогла б зробити чимало. Вивчити біографії: чи немає там темних плям. З'ясувати всю правду з освітою, дипломом, вченими ступенями. Розслідувати походження багатства (або поцікавитися причиною його відсутності). Протестувати на управлінські якості, вміння говорити з людьми, на знання економіки й історії України, володіння іноземними мовами.
А ще - попросити написати диктант українською мовою. З'ясувати, ким служив в АТО, і якщо не служив, то чому? Побувати в сім'ї, поцікавитися, як вчаться діти. І чому за кордоном, а не в Україні?
І результати оприлюднити.
У народу давно склався свій перелік вимог до лідера нації. І за два з половиною роки до кандидатів - навіть зовсім нових - можна встигнути пригледітися. І тим, хто диктант написав на двійку - буде час виправитися.
Політикам і зараз не дають спуску. Компромат у топку локомотиву революції вкидається справно. Але роблять це ЗМІ, які належать або владі, або олігархам, або «шатунам», а найчастіше - зливні бачки, боти і тролі на зарплаті. І виявляється, що всі політики погані, і електорат у помсту голосує за найбільш злісного карлика.
Інша річ, коли є експертне коло, якому довіряєш. І бачиш у ньому знайомі обличчя «моральних авторитетів України». Відповідно до закону, їхнє слово не буде вирішальним. Але для людей - вагомим. У нас же, якщо пам'ятаєте, глав НАБУ і САП відбирали історики, журналісти, правозахисники, член Меджлісу і навіть - страшно сказати - «грантоїди»! Але якби відбір вели самі менти і прокурори, навряд чи вийшло б краще.
Звичайно - це не шоу Савіка Шустера, і ті, хто пройде «зовнішнє незалежне тестування», не обов'язково виявляться лідерами глядацьких симпатій. Але мова ж не про відбір на Євробачення, зрештою!
Це міг би бути чималий головний біль для влади і чиновників, але велика підмога для людей.
А ще - добра школа управління державою для самих членів громадських рад доброчесності.
Згадаймо історію Стародавнього Риму, де роль чистильників еліти грали так звані «цензори» (вони поєднували в собі й раду доброчесності, і фіскального інспектора). Багато з цих цензорів були шановані суспільством - за сміливість, непідкупність і особисту скромність. Їх обирали проконсулами. А деякі потім стали імператорами. І не найгіршими...
Євген Якунов. Київ.
