450 гривень – стільки отримують ліквідатори за Чорнобиль

450 гривень – стільки отримують ліквідатори за Чорнобиль

Укрінформ

450 грн – стільки отримують ліквідатори за Чорнобиль: “Нас називають героями, а ми ходимо з простягнутою рукою”

  • Нема ліквідаторів – нема проблеми. Простіше потім ходити покладати квіти, ніж сьогодні допомагати живим ліквідаторам. З АТОшниками буде теж саме”- Андрій Мізько.
  • Росія – правоприємниця Радянського союзу. Чому досі в міжнародних судах не поставили питання про відповідальність за Чорнобильську аварію та компенсацію? -  Валерій Макаренко.
  • Акти громадянської непокори – єдиний інструмент, який ми маємо, щоб вплинути на державу, і це після 35 років після аварії! -  Валерій Макаренко.
  • Відомі «Чорнобильські водолази» отримали звання «Герой України» тільки після серіалу Чорнобиль - Валерій Коршунов.
  • В 75 000 раз було перевищення рівня радіації у Прип’яті, уявіть які сьогодні мають Прип’ятчани наслідки для здоров’я, й виплати 280 грн?- Олена Панцюк.

Ці вражаючи фрази звучали на міжнародному форумі CHRNBL, який нещодавно пройшов одночасно в 11 країнах світу, залучивши до обговорення понад 50 спікерів різних галузей з усього світу. У завершальний – п'ятий – день форуму Чорнобиль говорили про проблеми ліквідаторів та постраждалих, а також про стратегію їх реінтеграції у суспільство. 

Модерував панель Валерій Коршунов, засновник проєкту, голова МГО «Європейський інститут Чорнобиля», соціальний і культурний діяч, автор чисельних культурних проєктів Чорнобиля: 

«Проблеми чорнобильців для багатьох невидимі, наче радіація, але – так само руйнівні для всього суспільства. Вони замовчуються – так само, як колись замовчувалася катастрофа. А люди, чиї питання на папері наче давно вже вирішені, в реальності лишаються сам на сам зі своєю бідою, без обіцяних компенсацій та юридичної допомоги, котру вони просто не можуть собі дозволити. 

Про що говорити, якщо відомі «Чорнобильські водолази»  Олексій Ананенко, Валерій Беспалов та Борис Баранов (посмертно), отримали звання «Герой України» тільки після серіалу Чорнобиль від HBO? А більшість лише після цього дізналися, що вони ще й живі! А скільки тих живих героїв, які щодня мають виборювати свої права в судах? Чому ми, як суспільство, дозволяємо таке відношення до наших героїв?».

Ліквідатори – це проблема для країни. Нема ліквідаторів – нема проблеми

Форум CHRNBL відвідали ліквідатори – які безпосередньо приймали участь в ліквідації та ризикували своїм життям, аби сьогодні могли жити ми. 

Про свою участь в ліквідації зруйнованого 4-го реактора АЕС у травні 1986-го розповів Андрій Мізько – ліквідатор, штурман вертольоту МІ-6: 

“Саме в ці дні ми, пілоти вертольотів МІ-6, два тижні літали до реактора. Основне завдання – засипка реактора оловом і перевезення різних вантажів. З 8 екіпажів, які тоді працювали, – дуже багатьох немає в живих, навіть тих, хто був значно молодший за мене. А на той момент мені було 26. Ще були 500 осіб, які жили в наметах, займалися вантаженням та розвантаженням вертольотів. З них вже половини людей немає в живих. Багато хто отримав опіки, хтось довго хворів, а хтось, на щастя живий. Нас, ліквідаторів, часто запрошують спікерами, але в інші країни – Велика Британія, Німеччина, Японія. Там молодь знає більше про Чорнобиль більше, ніж наша. При тому, що ця трагедія сталася у нас”. 

До розмови про соціальні проблеми ліквідаторів та постраждалих долучився Валерій Макаренко – голова правління СОЮЗ ЧОРНОБИЛЬ-ФУКУСІМА: 

“Є закон Чорнобильський. Він не виконується. Конституційний суд 3 роки тому розглянув питання і визнав його дійсним, що його треба виконувати. Ви думаєте хтось виконує? У нас уже 10 років не існує програми з ліквідації наслідків аварії в Україні, хоча це добро нам десь років на 100-150 ще. Нам нібито підвищити пенсії, не всім, але водночас забрали у нас той Фонд при Центрі радіаційної медицини, який був у нас на складні операції і на протезування. По Україні, ми маємо 180 тисяч ліквідаторів, 49 тисяч – інваліди. Хоча з COVID-19 важко сказати точну цифру. Бо саме наша категорія людей – це люди, які свій імунітет залишили там, на території Чорнобильської зони”. 

Ніхто не говорив про те, що відбувалося на станції після аварії. А відбувалося те, що урядова комісія по ліквідації самоусунулась від прийняття рішень. І персонал станції на власний страх і ризик прийняв рішення зупинити живлення енерго блоків, що залишились. Якби вони цього не зробили, міг би статися вибух, що за потужністю дорівнював би вибуху чотирьох ядерних бомб.  Україна би перетворилася на радіоактивний кратер, територія найближчих сусідів – на скляну радіоактивну пустелю. Європа би просто вимерла”.

Ставлення до хворих, дітей та літніх людей – це характеристика цивілізації

Андрій Мізько: “Багато людей взагалі не вірять, що ми є. Коли вони чують, що ми пілоти, то кажуть: о, та ні, ви ж усі померли! А ми існуємо, і нас багато! Ми створюємо товариства, аби підтримувати один одного, допомагаємо у різних питаннях: чи то з документами, чи то просто поговорити.  Якщо до нас таке ставлення, то й таке ставлення  буде до військових, які сьогодні захищають нашу країну на Сході. Ставлення до хворих, дітей та літніх людей – це характеристика цивілізації. З АТОшниками буде теж саме.

Валерій Макаренко: “Росія – правоприємниця Радянського союзу. Чому досі в міжнародних судах наші юристи не поставили питання про відповідальність за Чорнобильську аварію і про компенсацію? Тих мільярдів, які можна було б виграти в результаті цього процесу, вистачило б не лише на Чорнобильські проблеми.

 У Києві досі стоїть багатотисячна черга ліквідаторів на квартиру. Багато хто – корінні кияни, які за 35 років не побачили просвіту. В той же час депутати отримують квартири відразу, як стають депутатами. А пільговики не мають нічого. Ставлення до постраждалих потребує корекції. Все це стане реальним лише тоді, коли буде діяти ДЕРЖАВНА програма з ліквідації наслідків аварії. 

Ось від чого врятували нас ліквідатори ціною власного здоров'я. Більшість з них пожертвували своїм майбутнєм заради спільного, а сьогодні ті з них, хто залишився в живих, змушені боротися за право на пільги, небайдужість та підтримку з боку держави.

450 грн – саме стільки доплачують ліквідаторам за Чорнобиль

Через постійні зміни у законодавстві, відсутність загального електронного реєстру, втрату даних та застарілу бюрократичну систему, ліквідатори знаходяться в постійному процесі відстоювання своїх виплат. Іноді, не отримання цих виплат відображається на різкому зниженні їхнього рівня життя. Через радіаційне опромінення у 1986-му, вони мають негативні наслідки для здоров’я, а лікування коштує дуже дорого. 

Андрій Мізько гірко відзначив: “До пенсії нам доплачують 450 грн. Це 15 євро. Можу раз на рік випити каву за європейськими цінами. У мого товариша по службі з Литви пенсія 1500 євро. Це достойно. А нам пропонують безкоштовний проїзд та рецепти на безкоштовні ліки, які неможливо отримати”. 

Валерій Макаренко: Як працює програма по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС? Ніяк не працює. Немає фінансування. Ми і в Європарламенті говорили про цю проблему, але ніяких зрушень нема. Нас постійно звинувачують у тому, що ми влаштовуємо сутички на своїх акціях. Постійно подають до суду. Ну хай подають. Ми як виходили, так і будемо виходити. Акти громадянської непокори – єдиний інструмент, який ми маємо, щоб вплинути на державу!

Ліквідатори – це проблема для країни, – підсумовує Андрій Мізько. – Нема ліквідаторів – нема проблеми. Простіше потім ходити покладати квіти, ніж сьогодні допомагати живим ліквідаторам.

До діалогу доєдналася Оксана Варга – Юрист проєкту HELP Chornobyl, стартапу юридичної допомоги ліквідаторам, що створено за підтримки Фонду Східна Європа.

Розробники HELPChornobyl.com створили єдину онлайн систему, куди ліквідатори можуть звернутись за безкоштовною первинною юридичною консультацією. 

«Переважна більшість ліквідаторів стоїть на черзі отримання квартир по 20-30 років. Ми також намагаємось допомогти в отриманні земельних ділянок – багато в чому це залежить від органів міської влади. Ділянка має бути надана протягом року, після подачі заяви. Якщо не отримано – процедура оскарження. Але що в наших реаліях виглядає максимально ганебно, то це те, що після рішення судів виплати не проводять. Люди звертаються до судів Європейського Союзу, виграють справи, але виконавча служба взагалі не виконує рішення судів. Ні місцевих, ні європейських. Це демотивація для людей боротись за свої права»,– зауважила пані адвокатка.

Олена Панцюк, громадська діячка Прип'яті, також відвідала Форум /CHRNBL. Олена принесла альбом зі світлинами, зробленими ще тоді, в щасливому дитинстві – до аварії, переселення та великої кількості зламаних життів. На всі публічні виступи вона бере цей раритет із собою, оскільки він – останнє нагадування про життя в Прип'яті. 

Олена розповіла присутнім та глядачам про соціальні наслідки для постраждалих та переміщених осіб міста. Про біль, з яким вже протягом 35 років живуть тисячі виселених людей, які все втратили водночас, та про смішні пільги, яких не вистачає навіть не ліки: 

“Головна думка, яку я хочу донести – ми, прип`ятчани, на момент вибуху знаходилися в самому його епіцентрі. Ближче, ніж ми, не перебував ніхто біля аварії на четвертому реакторі. Ніхто не сказав нам надягати маски чи респіратори. Ми дихали в повні груди цим радіоактивним повітрям, яке в 75 000 разів перевищувало норму”. 

Нас постійно змішують із постраждалими від аварії на ЧАЕС, але це не правильно. Ми – не чорнобильці, ми прип`ятчани. 

Олена підкреслює: Прип’ятчанин, який прожив в тих умовах 36 годин в якості компенсації отримує 228 гривень на місяць. І путівку в санаторій раз на 3 роки – в санаторії, в які ніхто не хоче їздити. Так само отримали в якості компенсації, вихід на пенсію на 5 років раніше. Але та мінімальна пенсія, яку отримує, наприклад, моя сестра, котра у 18 років була евакуатором і вже вийшла за цією пільгою на пенсію, – чи вистачає її для прожиття? Хоча би для харчування. Невже підвищення виплати з 228 грн до мінімального прожиткового мінімуму близько 2 тисяч гривень – це таке велике навантаження на бюджет? Не тому, що ці гроші забезпечать посилене харчування чи повноцінне лікування. Я кажу хоча б про таку суму – щоб державі не було соромно.

До розмови долучилась Ганна Королевська, Національний музей Чорнобиля:

Наш музей ще з 1992 року почав тісну співпрацю з прип'ятчанами. Нашою місією було- зібрати документи та допомогти інформаційно з людського погляду. Наш музей може статися у пригоді та допомогти встановити дози радіації, якщо буде потрібно, бо ми зібрали дуже багато розсекречених карт з радіаційним моніторингом Прип`яті. І я знаю, що для ліквідаторів Центр радіаційної медицини робить розраховані за маршрутами дози радіації. Для прип`ятчан ми також можемо це робити. І в нас такі случаї вже були.

Світлана Сівкович, професор анколог-гематолог, розповіла про медичні наслідки Чорнобиля на прикладі ліквідаторів та наступних поколінь українців:

Катастрофа мала соціальні та медичні наслідки. Ці події залишаться у моїй пам'яті, і пам'яті колег – назавжди. Великі дози радіації впливають на весь організм. Виникали мутації генів. Це призводило і призводить до того, що виникали та виникають, хоч уже й менше, – онкологічні захворювання. За даними ВООЗ, два захворювання, пов'язаних з радіацією, підтверджено: рак щитовидної залози та лімфи (саркома, лейкоза).

Міжнародний форум CHRNBL проходить за підтримки Українського культурного фонду та у супроводі інтерактивних виставок в 11 країнах. У форумі взяли участь ліквідатори, науковці, представники державних та культурних організацій — понад 50 спікерів з усіх країн. 

Долучитись до дискусій, послухати про соціальні проєкти Чорнобиля, поділитися власними досвідом можна на сайті форуму CHRNBL.com. Ліквідаторам та постраждалим від Чорнобиля було присвячено 5 день форуму, запис доступний українською та англійською мовами. Відвідати виставку можна в Києві прямо у центрі туристичного маршруту на Алеї художників біля Андріївської церкви. 

Для цього завантажуйте додаток CHRNBL для  IOS та Android.

Слідкуйте за проєктом:

CHRNBL.com

https://www.facebook.com/ChernobylApp/

https://www.instagram.com/ChernobylApp/

https://t.me/chrnblcom

Мета проведення Форуму CHRNBL — є започаткування інтернаціональної комунікаційної платформи для вивчення на прикладі Чорнобиля питань сталості, екологічності, соціальних, інформаційних, культурних, економічних проблем з якими може зіткнутися людство, з метою зменшення масштабів їх наслідків у майбутньому. 

Кожен з п’яти днів форуму, з 6-го по 10-те жовтня, був присвячений своїй тематиці:

  1. Культура. Переосмислення культурної спадщини національних травматичних подій. 
  2. Новітні технології. Роль культури, мистецтва та новітніх технологій у висвітленні історичних подій.
  3. Наука. Унікальні можливості Зони Відчуження та вектори розвитку наукових проєктів Чорнобиля.
  4. Медіаграмотність. Історичні дослідження в еру пост-правди та наратив наслідків розпаду СРСР у сучасності.
  5. Ліквідатори та постраждалі. Стратегія реінтеграції у суспільство ліквідаторів та постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Український культурний фонд – державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України. Сайт: ucf.in.ua facebook: https://www.facebook.com/ucf.ua/

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-