Медіаосвіта в Україні: вимога часу чи модний тренд?

Медіаосвіта в Україні: вимога часу чи модний тренд?

Укрінформ

Щоб знайти відповіді на це та інші актуальні питання 14 листопада 2020 року було проведено круглий стіл «Медіаосвіта та медіаграмотність: досягнення ЄС та перспективи України». Ініціатором події виступив Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка спільно з співорганізаторами лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, Незалежною медіапрофспілкою України, Національною спілкою журналістів України, ГО «Українська Академія Акмеології» та ГО «Українська Асоціація Медіапсихологів та Медіапедагогів». У зв’язку з пандемією COVID-19 захід відбувся в онлайн-форматі.

Медіаосвіта в Україні -  це частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою масмедіа, включаючи традиційні та новітні медіа з урахуванням розвитку інформаційних технологій. На сьогодні затверджено «Концепції впровадження медіаосвіти в Україні», продовжується Всеукраїнський експеримент з масового впровадження наскрізної медіаосвіти у педагогічну практику, медіаосвітній компонент впроваджено у стандарти початкової освіти, професійної, зокрема педагогів, діють численні громадські організації, які за грантової підтримки проводять численні тренінги, вебінари, воркшопи, проводяться наукові дослідження щодо різних феноменів психології масової комунікації, кібесоціалізації підлітків, цифрової безпеки старшокласників, медіаризиків та медіазалежностей. Проте, гостро стоїть проблема системності та узгодженості дій різних суб’єктів медіапросвіти широких верств населення. Організатори поставили собі за мету об’єднати вже наявні програми з медіаграмотності та узгодити єдину дорожню карту розвитку. Для участі в дискусіях були запрошені фахівці медіасфери, координатори державних та громадських медіапроєктів, медіапсихологи та медіапедагоги. Кожен поділився своїм досвідом поширення медіаграмотності та власним баченням вирішенням актуальних проблем медіапросвіти пересічних громадян протягом життя: від дошкільнят до осіб третього віку.

Галина Горбенко, директорка Інституту журналістики, привітала всіх учасників круглого столу. Вона розповіла про проєкти Київського центру медіаосвіти та формати їх проведення, зокрема форуми «Брендинг освітньої установи», «Медіаграмотність та медіаосвіта педагогів та психологів», тренінги «Медіашкола Грінченка для старшокласників та студентів» (онлайн та офлайн), медіа-квести, майстер-класи, зустрічі з фахівцями медіасфери у прямих ефірах тощо. 

Освітній омбудсмен, член Колегії МОН України, медіатренер, автор курсів з медіаграмотності Горбачов Сергій під час вітального слова зауважив, що зараз зростає кількість популізму в усьому світі. «Ця хвиля популізму базується на тому, що люди часто обирають просте рішення замість того, щоб обирати рішення адекватні. Медіаграмотність може допомогти вирішити це», — сказав Горбачов. Водночас він додає, що для розвитку медіаграмотності зроблено дуже мало кроків. Серед причин і нестача коштів, і недостатня компетентність вчителів, які мають викладати медіаграмотність у школах. Тож у цієї галузі ще багато перспектив для розвитку.»

Євгенія Кравчук, заступниця голови парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, розповіла, що влада активно працює над створенням державної програми з медіаграмотності для всіх вікових груп. Цим питанням займатиметься Міністерство освіти, Міністерство цифрової інформації, Міністерство культури й інформаційної політики. «Існує велика кількість проєктів, які реалізуються за кошти донорів, громадських організацій, і є держава. Але середньої ланки, саме комунікації між ними, ніколи не було. Мета цієї державної програми — це об’єднати всі існуючі проєкти, об’єднати державну підтримку й комунікацію», — додала Кравчук.

Яна Фруктова, доцентка кафедри журналістики та нових медіа Університету Грінченка, куратор медіацентру розповіла про сучасні тенденції медіаосвіти в європейських країнах: Фінляндії, Німеччини, Франції, Іспанії та інших. Науковиця зауважила, що на рівні Європейського Союзу діють нормативно-правові документи, які визначають медіа-інформаційну компетентність як базову, життєво необхідну, а отже медіаосвітній компонент введено до стандартів освіти різних рівнів та форм (від початкової до докторантури, від формальної до неформальної та інформальної). Деякі країни, зокрема Велика Британія та лідер цієї сфери - Фінляндія запровадили медіаосвіту як обов’язковий предмет, з якого учні наприкінці навчання складають обов’язковий державний іспит. Медіаосвітні центри в Європі займаються не тільки тренінговою діяльністю, а й науковою, видавничою, методичною. Цей досвід має стати у пригоді українським медіапедагогам та має бути враховано під час реалізації «Концепції медіаосвіти в Україні», розробки державних та громадських проєктів у царині медіаосвіти.

Докторка педагогічних наук, член-кореспондентка Національної академії педагогічних наук України, заступниця директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН, президентка Української асоціації медіапсихологів і медіапедагогів, співавторка «Концепції впровадження медіаосвіти в Україні», наукова керівниця Всеукраїнського експерименту з масового впровадження наскрізної медіаосвіти у педагогічну практику Любов Найдьонова висловила думку, що не сама інформація є токсичною, а феномен токсичності виникає під час її сприйняття непідготовленою аудиторією. «На початку пандемії в мусульманській країні, де аудиторія не мала досвіду вживання алкоголю, інформація про те, що алкоголь руйнує вірус, була сприйнята так, наче алкоголь варто вживати. Не розібравшись у метиловому й етиловому спирті, постраждали півсотні людей. Це токсична інформація чи токсичне сприйняття?», — риторично запитала експертка. Вона також навела дослідження Індексу медіаграмотності 35 європейських країн, яке показало, що рівень критичного мислення та медіаграмотності пов’язані з рівнем довіри до журналіста. Чим вищий рівень медіаграмотності в країні, тим вищий рівень довіри до експертної думки та науки загалом. Також, за висновками дослідження, рівень медіаграмотності пов’язаний із показниками корупції в країні.

Євген Глібовицький, член наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України та викладач Українського католицького університету, висловив думку, що велику роль у розвитку медіаграмотності буде відігравати суспільний мовник. У європейських країнах, зазначив він, суспільний мовник побудований за моделлю, яка гарантує йому роботу і убезпечує від банкрутства. В Україні за такою моделлю працюють олігархічні канали, тобто саме вони не є вразливими до банкрутства, а це є перешкодою на шляху формування об'єктивної картини світу.

Керівниця Київського бюро Радіо Свобода Інна Кузнєцова пояснила, що викладачі в університетах мають давати основи знань студентам-журналістам з різних дисциплін: політика, геополітика, економіка тощо. «Адже фактчекінг залежить від рівня критичного мислення та знань журналіста», — додала Кузнєцова. 

Зі свого боку Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики, рішуче заявив, що насамперед потрібно створювати якісний український продукт. «Як протистояти ворожій агресії? Творити український якісний зміст, формувати хороший смак у аудиторії, пояснювати аудиторії на прикладах: чому це якісна журналістика, а чому це — неякісна», — наголосив він.

Славінська Ірина, продюсерка cуспільного радіо «Культура», колумністка ELLE Ukraine, окреслила роль медіаосвіти у протидіях атакам на такі цінності як рівність та протидія дискримінації, зокрема в аспекті  гендерно-чутливої журналістики, значенні роботи як з редакціями, так і з аудиторією змі щодо розв’язання цієї проблеми.

Марина Сингаївська, заступниця генерального директора Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», теж звернула увагу на те, що зараз багато говорять про протидію фейкам, але насамперед потрібно звернути увагу на підготовку якісної інформації та професійних журналістів. Сингаївська наголосила на тому, що в університетах майбутнім журналістам мають викладати світоглядний курс. Він би дав розуміння суспільних процесів та пояснив журналістам відповідальність за наслідки їхніх дії.

Кандидатка філологічних наук, доцентка Києво-Могилянської академії, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик розповіла, чому не вдається запровадити медіаосвіту в Україні повною мірою. Серед основних проблем медіосвіти експертка вказала брак інституційної пам’яті та системного підходу до медіаграмотності. «Навіть серед експертів існує складність у комунікації. Академіки та медійники мають різний погляд на підхід до медіаосвіти й через відсутність діалогу дуже важко досягнути спільної мети», — зазначила медіаекспертка. Вона доповнила, що серед складнощів впровадження медіаосвіти — перебування аудиторії у своїх «інформаційних бульбашках», а щоби донести інформацію до всіх, потрібно розуміти потреби кожної групи окремо й задовольняти їх теж окремо. Однак, як зауважила Дуцик, проблеми в медіаосвіті існують не тільки в Україні, а й на глобальному рівні. Вони полягають у тому, що медіаосвіта та медіаграмотність не встигають за розвитком технологій і це стає величезним викликом для всього суспільства.

Лигачова Наталія, засновниця та голова ГО «Детектор медіа», висловила свою думку щодо проблем сучасної медіаосвіти: «З одного боку нам треба працювати над тим, щоб була системність у праці донорів і держави. Ми потребуємо лобіста, який би цю системність забезпечив, з боку держави перш за все. З іншого боку, нам треба більше спілкуватися один з одним». Вона додала, що всю отриману теорію та проведені дослідження треба перекладати простою мовою й доносити це до громадян.

У круглому столі також взяли участь багато кураторів й інших медіапроєктів, зокрема Альона Романюк із «По той бік новин» поділилася історією створення своїх проєктів з медіаграмотності. Зокрема вона зазначила, що її метою є створення спільноти з медіаграмотних громадян, які будуть дотримуватися інформаційної гігієни та не віритимуть фейкам. «Чим більшою буде активна спільнота, тим швидше приживеться культура споживання інформації. Чим краще ми показуємо свій приклад, як ми це робимо, тим більше людей зможуть за нами слідувати».

Ольга Юркова, співзасновниця проєкту «StopFake», зазначила, що важливо розповідати не просто про фейки, а ще про користування ними у якості інформаційної зброї, адже вони формують певні наративи про Україну. Ангеліна Ломакіна розповіла про свій досвід ведення TikTok-сторінки «Детектор медіа», де вона знімає короткі відеоролики з медіаграмотності. 

У межах круглого столу відбулося декілька панельних дискусій, зокрема «Медіапсихологічний компонент медіаосвіти громадян» та «Медіаосвітній компонент професійної підготовки фахівців». Медіапсихологи та медіпедагоги обговорювали інформаційну гігієну серед дітей і дорослих в умовах COVID-19, медіаграмотність у неформальному освітньому просторі, європейські медійні стандарти і цінності незалежної журналістики в еру постправди.  

Викладачі Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка провели практичні навчально-демонстраційні сесії: «Сучасні інформаційні загрози: гуманітарні, цифрові, психологічні» (Курбан Олександр, кандидат наук з соціальних комунікацій, доцент, доцент кафедри реклами та зв’язків з громадськістю); «Реальність VS медіареальність: до питання аудіовізуальних маніпуляцій» (Лісневська Аліна, кандидатка педагогічних наук, доцентка, доцентка кафедри журналістики та нових медіа); «Гра у PowerPoint» (Нетреба Маргарита, кандидатка наук з соціальних комунікацій, доцентка кафедри реклами та зв’язків з громадськістю).

Учасники круглого столу наприкінці заходу сформулювали резолюцію,  згідно  з якою, планується окреслити сучасну систему медіаосвіти України, визначити форми та засоби формальної та неформальної медіаосвіти, принципи та критерії оцінювання рівня медіа-інформаційної грамотності як фахівців, зокрема медіапедагогів, так і пересічних громадян різного віку та внести пропозиції на розгляд робочої групи Міністерств освіти, культури та цифрової трансформації щодо перспектив розробки всеукраїнського проєкту з медіаграмотності.

Олеся Демаш, студентка Інституту журналістики Університету Грінченка

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-