Зазіхання на нашу історію

Зазіхання на нашу історію

Блоги
1297
Ukrinform
Предки московитів ніколи не жили на древньоруських землях

Кілька років тому на одному з мітингів я тримав у руках плакат з вимогою вивести з нашої території ворожий Чорноморський флот. До мене тоді підійшов один юнак, виглядом студент, і зробив зауваження, мовляв, чого це я називаю флот "дружньої нам держави" ворожим? Ще цей юнак поставив мені "каверзне" запитання: "А що, краще, якби у нас у Севастополі базувався американський флот?"

Та розмова наша ні до чого не привела. Я відповів "так" щодо американського флоту й пояснив, що американці, на відміну від московитів, не мають до нас територіальних претензій. Юнак обурився й відійшов.

Цікаво, що тепер думає той хлопчина про наших "старших братів", коли вони вбивають нас, українців на нашій же землі? Думаю, навряд би він звернувся до мене знову з тодішнім запитанням.

Можна припустити, що той мій молодий співрозмовник тепер уже змінив свої погляди, але особисто я, на жаль, у цьому не впевнений. Тому що і нині, коли "братня держава" показала нам і всьому світові справжнє своє обличчя й хижацькі зуби, я інколи зустрічаю співрозмовників, які всіма силами намагаються виправдати північних наших сусідів. Щось там просторікують про якісь "референдуми", про "право" москалів на Крим, про "відсутність" московських військовиків на території нашої країни тощо.

І раніше ці люди ніби не помічали, що війну Московія проти нас вела весь час і не одну, щоправда, до певної пори ще не гарячу, а всілякі холодні: чи то пропагандистські, чи то економічні – газові, м'ясні, сирні... То влаштовувала провокації навколо острова Тузла, то під виглядом навчань висаджувала морський десант у Феодосії, одне слово, розслаблятися вони нам не давали.

Але ми, на жаль, усе-таки розслаблялися. Ми, тобто наше керівництво, особливо передостанній так званий президент, який, безперечно, будучи маріонеткою кремлівського фюрера, взяв курс на цілковите знищення нашої армії. І зробити це йому майже вдалося.

Нині ж усе ніби стало на свої місця. Москва веде проти нас неоголошену, але справжню війну, і вже ні в кого немає сумніву, хто вони для нас насправді: просто сусіди, чи все ж таки непримиренні вороги.

Останні три роки нас дечого навчили. Попри всі незрозумілі народові "Мінські угоди", коли під виглядом «розведення військ» на ділі відбувається захоплення наших територій, наші хлопці утримують позиції, ті, які їм дозволяє утримувати верховне командування. Але ворог не відступається від своїх зазіхань на наші території, відверто заявляючи про наміри утворити на нашій землі якийсь там "русскій мір".

 *   *   *

Ми ж чомусь не ведемо активної роботи навіть із власними громадянами, не доводимо до їхньої свідомості правдиву історію нашої держави, а також історію сусідніх країн, насамперед історію Московії.

І багато наших громадян, особливо старшого покоління, уявляють нашу історію так, як їм її викладали в Радянському Союзі. І дітям їхнім, і внукам передається та сама спотворена історія. Що нібито колись була єдина держава, до якої входили, звичайно, Київ, але й Москва, і Суздаль, і Рязань, і Владимир на Клязьмі. І все це разом нібито називалося Руссю. І нібито після 1654 року сталося не приєднання Русі-України до Московського царства, а "возз'єднання" частин колись "єдиної" держави.

А проте історикам відомо, що ні Ростовське, ні Суздальське, ні Рязанське, ні, тим більш, Московське князівства ніколи не були в складі Русі. Який же "русскій мір" збираються "відтворювати" московити, якщо самі вони до цього "міру" непричетні?

Але вони самовпевнено називаються "русскіми" і навіть "великоросами" і дивляться на нас згори, тому що ми на ділі підіграємо їм у цьому.

Для того, щоби на нас не дивилися згори вниз, нам треба ставити опонентів на місце в пропагандистському змаганні. А ми це робимо?

Ми давно вже змирилися з тим, що Московія нині зветься Росією, хоча до 1713 року вона так не називалася. Ми не лише змирилися, ми й самі її так звемо.

Чомусь Німеччину і Грузію ми не називаємо так, як свої країни називають німці й грузини, тобто, відповідно – Дойчланд і Сакартвело, а Москву покірливо стали називати так, як її вирішив назвати московський цар Петро І.

Звичайно, цареві хотілося мати величну історію, а в московитів фактично не було нічого такого, чим можна було б пишатися. Лише боротьба за татарські "ярлики" на княжіння та міжусобні війни між князівствами, часто із залученням на свій бік татар чи інших тюркомовних союзників. Ті війни врешті-решт закінчилися перемогою Москви.

А ще раніше були походи владимиро-суздальців на Русь, теж у союзі з тюркомовними половцями. Юрієві Довгорукому з його сином Андрієм Боголюбським у 1155 році вдалося захопити й майже знищити столицю Руської держави – Київ, але чи дає цей факт підстави для Москви проголошувати себе спадкоємицею Русі й привласнювати її ім'я? З таким же успіхом і монголи могли б об'явити себе "русскіми", а німці "совєтськими" на підставі того, що свого часу завойовували відповідні території.

  *   *   *

Московити не мають жодних підстав називати свою державу спадкоємицею Русі тому, що з історії добре відомо, які саме землі входили до складу Київської держави. Відомо, що в час найбільшого розквіту Русі князь Ярослав Мудрий, помираючи, розділив країну між п’ятьма своїми синами. Які ж саме князівства дісталися синам Ярослава? А дісталися їм Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимир-Волинське та Смоленське князівства, а не Суздаль, не Владимир на Клязьмі, не Твер. Москви ж тоді взагалі ще не існувало. Вона з’явилася на століття пізніше і от у 1713 році це вже царство Петро І самочинно назвав Росією.

Дехто може зауважити: а чого так уже перейматися назвою сусідньої держави? Нехай собі звуться, як хочуть! Нас це не повинно хвилювати.

Нас би це не хвилювало, якби ми мали справу з мирною, цивілізованою країною. Італійців же не хвилює, що колишня Дакія внаслідок захоплення її стародавніми римлянами нині зветься Румунією, тобто "Римською". Тому що румунам не приходить у голову об'являти свою країну спадкоємицею стародавнього Риму й починати "збирати румунські землі", а от Кремль у Московії про збирання якихось «русскіх зємєль» заявляє.

І ця маячна ідея, на жаль, знаходить підтримку серед певної частини населення Московії і навіть на півдні і сході нашої країни.

Ми не можемо вносити корективи у московські підручники історії, але нам треба вносити їх принаймні в підручники наші. Тоді їхній зміст рано чи пізно дійде й до московитів.

Московитам слід знати, що їхні предки не лише ніколи в історії не жили на древньоруських землях, як і те, що вони взагалі не є слов'янами.

   *   *   *

З літописних джерел відомо, що на береги Ростовського озера, Волги, Оки, Москви московити прийшли не від берегів Дніпра, як вважає дехто, а від берегів річки Вісла, тобто мають польське коріння. Тому московити мають деякі підстави називати себе "польськими" і це було б більш виправдано, ніж називатися "русскімі".

Але і польського в них залишилося небагато. Тому що прийшли стародавні поляки на Схід Європи не на безлюдне місце. На просторах Волзького басейну тоді мешкали численні угро-фінські племена: меря, єрзя, мурома, мордва та інші, й переселенці почали змішуватися з аборигенами. Навряд чи переселенців було більше, ніж місцевих жителів, тож генетично московити є більш нащадками угро-фінів, ніж слов'ян, що підтверджується і генетичними дослідженнями.

А як же бути тоді з мовою? Мова ж у московитів, безперечно, слов'янська! Та це дуже легко пояснити. Звичайно, врешті-решт перемогла мова народу, який стояв на більш високому рівні розвитку, тому нащадки угро-фінського племені меря заговорили древньопольською мовою, яка пізніше під впливом мови української значно відійшла від польської. Але розмовляти однією зі слов'янських мов – ще не значить бути слов'янами.

Наприклад, афроамериканці нині розмовляють не вже забутими ними мовами банту чи балуба, а сучасною англійською, хоча й не можуть вважатися англійцями з походження.

Таким чином, московити мають усі підстави вважатися спадкоємцями численного колись племені меря і використовувати їхню назву за тою ж таки петровською схемою, назвавши себе "мерськими".

Правда, ця назва співзвучна з не дуже приємним московським же словом «мерзкий», яке походить від тих же «меря». Неприємний зміст цього слова пов’язаний з тим, що в ті часи, коли поляки прийшли на Волгу, племена меря були насправді канібалами. Вони ритуально поїдали трупи своїх батьків, пояснюючи, що таким чином до них перейдуть мудрість і досвід померлих. У голодні ж періоди ці меря без особливих вагань поїдали і своїх жінок. Звичайно, поляки-переселенці не могли схвалювати тих звичаїв, тому й народився вислів "мерські порядки", який і дав життя московському слову "мерзкий".

До речі, і давньогрецький історик Геродот згадує про племена якихось андрофагів, тобто людожерів, що, за його описами, мешкали приблизно там же, де поляки-переселенці зустріли племена меря.

     *   *   *

У своїй цій статті я в жодному разі не хочу образити всіх людей, що живуть на північ і схід від наших кордонів. Чимало там зустрічається людей достойних, талановитих, порядних, але держава їхня вже не одне століття гнобить народи, що живуть навколо, у тому числі й нашу країну. Нині ж вона вдалась до прямої агресії, зброєю приєднавши до себе великий шмат нашої землі – спочатку нашу перлину, півострів Крим, і далі здійснює інтервенцію в іншому нашому регіоні, пробиває для себе суходільний коридор до півострова. Застосовує найсучаснішу зброю, вбиває наших громадян, одночасно заявляючи, що, нібито, на нашій території (мабуть, навіть і в Криму!) немає їхніх військовиків.

Історії такі випадки відомі. Наприклад, під час громадянської війни в Іспанії жодна країна світу не визнавала своєї участі в конфлікті, але хто в це вірив?

Так і сусідня з нами імперія намагається вдавати з себе мало не «миротворця», вчинивши агресію не лише проти нашої країни, а й убиваючи мирних жителів далекої від них Сирії. Ця мерська імперська країна є найнебезпечнішим загарбником у світі. Країна, яка від маленького князівства менш як за чотириста років захопила шосту частину земної кулі й досі не бажає відпускати від себе колишні й ще наявні колонії.

Але історія говорить про те, що всі імперії рано чи пізно розпадаються. Розпалась і червона імперія – Совєтський Союз. Без сумніву, така сама доля чекає і на його спадкоємицю, так звану Росію. Але поки вона розпадеться, не варто нам називати її так, як самочинно охрестив її їхній Петро І. Вони можуть називати самі себе так, як їм заманеться, але чому ми повинні їм підспівувати?

Варіанти є. Ми маємо підстави називати їх "мерськими", а країну їхню "Мерсією". Але для нас ідея зміни нами назви сусідньої держави не є примхою. Це засіб боротьби проти зазіхань на нашу справжню історію, проти зазіхань на нашу землю.

Можна було б називати московитів "польськими", але, думається, не слід ображати дружніх до нас поляків. Можна було б називати "суздальськими" – реально ж існувало таке князівство, яке історія пам’ятає насамперед його походами на Русь.

У нас в народі північно-східних сусідів часто називають москалями або кацапами. Звичайно, для офіційного вживання ці назви навряд чи годяться, бо нині сприймаються як лайливі. Слово "кацап" таким і є, але його московитам дали не ми, українці. Воно пішло від тюркського "кацабошка", "кацаб" і значить – "головоріз". Слово "москаль" – нормальне слово, але стилістично нині набуло лайливого відтінку. А от слово "московит" такого негативного відтінку не має, тому цілком могло б стати офіційно вживаним.

Думаю, наші правителі навряд чи насміляться офіційно називати нашого північного сусіда "Мерсією", а її жителів «мерськими». Хоча публіцисти могли б ці слова вживати. А що стосується офіційного вживання, то можна спокійно перейти спочатку до слова "Москва", маючи на увазі саме державу, а не лише її столицю (до речі, ця назва інколи звучить у наших ЗМІ як синекдоха і як неофіційна альтернатива "Російській Федерації"). І треба, щоби принаймні це слово повністю витіснило слово, вкрадене в нас. А потім і "Москву" можна буде поступово замінити на "Московію". Хоча я особисто нічого не маю і проти слова «Мерсія».

Годі вже підспівувати агресорові.

Олександр Драндар, письменник, член НСПУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-