Примирення з агресором ніколи себе не виправдовувало

Примирення з агресором ніколи себе не виправдовувало

Блоги
807
Ukrinform
Агресор бачив у цій стратегії слабкість і хотів ще більше

Примирення, угодовство, територіальна цілісність і прецеденти – терміни, які використовуються у міжнародному жаргоні по відношенню до України, Криму, Донбасу – вони стали останнім часом дуже популярними термінами чи концепціями, а то й пропозиціями стратегії.

Мабуть, один з найбільш відомих таких прикладів –  недавня стаття українського олігарха Віктора Пінчука, яка важлива з кількох причин. І не тільки тому, що Пінчук дуже багатий. Хоч його майно здобуте різними способами, Пінчук є зятем колишнього Президента України Леоніда Кучми, а також філантропом – навіть обох останніх кандидатів у президенти США через Фундацію Клінтонів та самого виборного Президента США Дональда Трампа. До речі, у статті Пінчук робить звернення до нового Президента. Мабуть, найважливіше: стаття Пінчука з’явилася у престижній американській газеті “Да Вол Стріт Джорнал”. І хоч під рубрикою "Думки", за що не несе відповідальність сам часопис, та її поява вказує на певний напрямок у мисленні американської політичної правиці. І хоча відносини між часописом і самим Президентом Трампом не найкращі, але відносини з Держдепартаментом, Центральним Розвідувальним Управлінням та неон-консерваторами непогані.

Правда, газета опублікувала також інші статті на цю тему, далеко менш угодовчого характеру. Одначе виглядає, що, крім образ на цей часопис від Трампа у минулому, газета вказує на його напрямок у політиці на угодовство. Безперечним є те, що пропозиція віддати Крим зовсім, а Донбас у якійсь формі Росії чи під її вплив – це угодовство, хоч, правда, цей термін не вживається у статті Пінчука. Також не вживають цей термін і інші писаки-політичні спеціалісти, хоч пропонують докладно це, бо знають, що це розминається з основними засадами моральної чи етичної політики, якщо таке поняття може бути взагалі, а прямо називають таку стратегію реальною або практичною політикою.

Така політика була впроваджена в історії кількаразово у ХХ столітті. Примирювали чи давали вигоди Гітлеру, Сталіну. У жодному випадку ця стратегія себе не виправдала, бо хижаки побачили у цій стратегії слабість та захотіли ще більше.

Ось і приходить зрозуміння Путіна, і не тільки його, але, фактично, і звичайного москаля, якому Путін подобається. Звичайний москаль вихований на бідності, але з виміром горівки та сала. Йому цього вистачає тому, що його імперія трясе цілим світом. А у самого Путіна горівки і сала в достатку, а до того ще багато дечого іншого, включно з резиденціями на Заході, банковими рахунками, тощо.

Ця не нова стратегія у моральній площині вийшла на верх при останніх переслуханнях у комітеті закордонних справ Сенату США номінанта на позицію Державного Секретаря США. Рекс Тилерсон був урівноважений, навіть до тої міри, що інколи говорив, але без конкретики, те, що сенатори бажали почути. Він сказав, що у 2014 році він би надав Україні потрібну зброю, бо це питання ніколи не стоятиме реально перед ним у майбутньому, оскільки вторгнення Росії у Крим не відбудеться другий раз, бо цього Росії не потрібно. Але відмовився назвати Путіна воєнним злочинцем, бо це завважило би у майбутніх відносинах. В цьому і суть проблеми його кандидатури: не те, що він сказав, а що він не сказав, майже у кожному випадку покладаючись на брак повної інформації.

Мабуть найбільш промовистим було його перепитання сенатором Марком Рубіо з Республіканської партії, яка сьогодні є у більшості (на один голос) у цьому комітеті. Рубіо як кандидат у президенти від Республіканської партії  був кількаразово зневажений і ображений кандидатом Трампом. Рубіо дав відсіч у той час, але республіканці обрали Трампа своїм кандидатом. Рубіо на переслуханнях завершив свій виступ основною лекцією не тільки для Тилерсона, але для своєї партії про моральний та етичний чинник у політиці. Він звернув увагу, що переважно кожний політик є моральний та етичний до того часу, коли усвідомить собі політичну кон'юнктуру яка  перемагає. Тоді той політик забуває про державні суверенітети, територіальні цілісності інших, про людські, національні чи інші права інших та керується тільки власною користю. От і окреслення угодовства чи кандидата Тилерсона, чи магната Пінчука, чи виборного президента США Дональда Трампа.

Майже рівночасно з переслуханням Тилерсона відбувалася пресова конференція вибраного Президента Трампа, який говорив про конфлікти інтересів його підприємницької діяльності та його ролі як Президента США. Найсмішнішим було те, що коли Трамп проголосив, що він розв'язав проблему конфлікту, відходячи від свого бізнесу і передаючи його у руки своїх двох синів, котрі, оптимістично прогнозував Трамп, провадитимуть бізнесом на протязі восьми років, а тоді він повернеться, і коли б сини виявилися не вдалими у бізнесі – він їх звільнить з роботи. Сміх був на залі тому, що батько грозив звільнити своїх дітей від роботи, що він кількаразово робив на своїй телевізійній програмі з іншими. Насправді, сміх мав зчинитися тому, що передача бізнесового інтересу своїм синам – це моральний та етичний фарс, коли передавач очолює найбільш економічно сильну державу у світі та тим самим всі зв'язки пов'язані з цією позицією.

Ключовим для України повинно стати зрозуміння “мистецтва домовлення”, автором чого, принаймні формально в імені, був Дональд Трамп-бізнесмен. Подібно це особа Рекс Тилерсон-бізнесмен. Це, мабуть, зрозуміє Петро Порошенко-бізнесмен який свій “Рошен” також поставив у “сліпий траст”.

Аскольд Лозинський  

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-