Фокусом усього його життя була Україна

21 листопада 2016 р. Святослав Караванський розіслав електронною поштою до своїх друзів «ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ», у якому він написав:

Обставини критичні. Треба рятувати Україну! Силові методи в державі можуть привести до громадянської війни. Треба заспокоїти Україну і вдарити по планах Москви.  І це у Ваших руках! Це Ваш святий обов’язок!

За цими словами слідують конкретні пропозиції щодо законодавства. Закінчує  Караванський свій лист такими словами:

Подумайте над цією пропозицією, пане Президенте! Ваш план про оголошення Воєнного чи Надзвичайного стану в державі або який инший план силової розв’язки протистояння може скінчитися непередбаченим наслідком. У нинішніх обставинах треба вдаватися до винахідливих кроків. Розуму перше слово!

Днем пізніше Караванський опинився у шпиталю міста Балтимор. Наводжу ці уривки з листа не для підтримки самої пропозиції автора, але щоби вказати, наскільки цікавився і розумівся у політичних процесах в Україні тоді майже 96-літній і доволі хворий чоловік. А розумів і цікавився Святослав Караванський, бо фокусом його цілого життя була Україна.

Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року в Одесі. Студіював передусім мови, свою рідну і чужі. Ідеологічно був він націоналістом, належав до гуртка членів Організації Українських Націоналістів. Його псевдо – “Бальзак”.  

У 1945 році військовий трибунал Одеського округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі. Так почалася тюремна мандрівка Караванського. Всього разом відбув Караванський понад 30 років ув'язнення.  Карався в багатьох таборах – будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс коло Магадану, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет—Лена, шив одяг у Мордовії. Завдяки амністії його звільнили у 1960 році, але знов заарештували у 1965 році за захист української мови у шкільництві, хоч назвали це просто скасуванням попередньої амністії. Другий термін мав скінчитися за 8 років, але йому додали ще п'ять. Караванський не був добрим в'язнем, він голодував на знак протесту, брав свідчення у других в'язнів про радянські злочини. Зрештою ця натура непокореного в'язня мабуть залишилася з Караванським до кінця життя.

Правда, зі смертю Сталіна в таборах стало трохи легше. В'язень Караванський пірнув в літературну працю й багато написав – віршів, віршованих казок, п'єс, робив переклади. Деякі з його творів навіть публікували в центральних виданнях («Літературна Україна»). 1954 року розпочав велику роботу над словником українських рим.

Після першого ув'язнення Караванський повернувся в  Одесу, працював механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», та виїздив на заробітки до республіки Комі. Закінчив працю над «Словником рим української мови», багато перекладав з англійської мови, видрукував книжку «Біографії слів», часто виступав з дописами про мову і вступив на заочний підвідділ філологічного факультету Одеського університету.

У цей час, перебуваючи, як виявилось тимчасово на волі, Караванський брав активну участь у громадському житті країни: збирав українські книжки для Кубані, допомагав організувати всенародні врочистості до ювілею діячів української культури, виступав за дублювання фільмів українською мовою. У 1965 році затривожений поширеною русифікацією зокрема у шкільництві, написав статтю «Про одну політичну помилку» та став автором, учасником самвидаву. Знов заарештували.

У грудні 1971 року заарештували дружину Ніну Строкату-Караванську і в травні 1972 року її засудили на 4 роки таборів.

У листопаді 1979 Караванському дозволено  було разом з дружиною виїхати до США.  В діаспорі Караванський проводив  політичну, громадську і наукову діяльність, брав участь у протестних акціях в обороні своїх друзів та займався правозахисною діяльністю, опублікував низку праць зокрема з мовознавства. 1993 року в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», а в 1997 році – «Російсько-український словник складної лексики». Активно дописував на різні теми, зокрема, політичні в українській періодиці, писав листи до різних політичних діячів в користь України. Все це робив до останньої хвилини. Навіть при останніх трьох тижнях важкої і смертельної хвороби Караванський далеко більше клопотався своїми публікаціями та справами України, ніж своїм видужанням.

Святослав Караванський відійшов у вічність 17 грудня 2016 р., проживши майже 96 років. Одну третину свого життя він пробув у тюрмі, другу – в діаспорі, а тільки третину в Україні.  Він був за ідеологією націоналістом,  членом ОУН, політичним в'язнем, мовознавцем, філологом, правозахисником, дисидентом, поетом, публіцистом, журналістом. Найважливіше – до кінця свого  життя він був перенятий проблемами України.

Караванський був також сполучником поколінь, представником націоналістів серед політичних в'язнів, на прикладі якого виростали нові покоління  письменників-шістдесятників та дисидентів-правозахисників.

Караванський похований на цвинтарі Св. Андрія у Савт Бавнд Брук, Нью Джерзі біля своєї дружини Ніни Строкатої Караванської, яка майже 20 літ раніше там спочила. Прийдіть поклоніться і помоліться. Святослав Караванський заслужив на Ваш поклін і молитви. Мабуть, потрібно буде там поставити і пам'ятник з каменя, щоби вчились майбутні покоління. Караванському фактично 25 років тому поставлено живий пам'ятник, якому назва Українська держава. Цей пам'ятник потрібно хіба трохи вишліфувати до вподоби Святослава Караванського, щоб він міг спокійно заснути.

Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства