Творець «Толкового словаря» Даль мав псевдонім Козак Луганський

Творець легендарного «Толкового словаря живого великорусского языка» прожив на українській землі загалом не більш як два десятки років. Тож за прикладом багатьох наших землячків, які навіть пишаються тим, що за все життя не вивчили «телячої мови», данець за походженням Даль теж міг би обійтися без знання «хохлянського язика», якого «нє било, нєт і бить нє может».

Та у власноручних записах видатного філолога багато свідчень про вільне володіння українською мовою. Зокрема, 1844 року, мандруючи разом з Євгеном Гребінкою Полтавщиною, Даль написав у листі дружині: «Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке».

Уже на схилі літ видатний знавець найтонших нюансів російської мови не знайшов точнішого слова для характеристики себе у дитинстві, як «чулый мальчик». Не менш показово, що його діти зверталися до матері «ненько», а літературні твори цей напрочуд популярний і відомий у свій час письменник підписував псевдонімом Козак Луганський.

До речі, твори основоположника нової української літератури Квітки-Основ’яненка першим переклав російською саме Володимир Даль. У примітках до перекладу пояснив, що головна мета цієї праці — зацікавити читачів і заохотити їх до знайомства із пропонованою прозою мовою оригіналу.

Напрочуд красномовно, що в численних дослідженнях знаменитого «словаря» майже неможливо знайти зображення титульної сторінки його першого видання. Причина у відкоригованій назві, яка спершу була «Толковый словарь великорусского наречия русского языка». Різниця на перший погляд незначна, однак принципова: для Даля, якого Герцен називав «малоросом за походженням», українська і російська мови були рівноправними «наречиями» «русского языка». До того ж, видатний філолог планував створити два рівноцінні словники.

Однак Микола І, який заслав в оренбурзькі степи Тараса Шевченка, не меш вороже поставився до створеного Далем «великоруського» словника, рукопис якого тривалий час мандрував між міністерством освіти й академією наук Росії. Рецензенти відзначали «місця, які можуть образити релігійні почуття читачів», «вислови, небезпечні для моральності», «поняття, що можуть розпалювати ворожнечу між станами», тому врешті-решт запропонували видрукувати сто екземплярів чотиритомного словника тільки для найбільших бібліотек Російської імперії. Однак Микола І наклав вето навіть на цю соломонову пропозицію.

Лише за його наступника Олександра ІІ коштом Товариства любителів російської словесності видрукували перший том крамольного словника, вихід якого став епохальним для Росії, де навіть за часів Даля мова культурної еліти і простого люду істотно різнилася. Красномовне підтвердження — записаний видатним філологом у В’ятській губернії вислів «молить редру птрусенко», що у перекладі означає різати руду корову. Не набагато зрозуміліший зразок з Оренбурщини: «Казак седлал утороп, посадил бесконно товарища на заберды», що перекладається так: «Козак поспіхом осідлав коня, посадивши свого пішого товариша позаду себе на круп».

Дивуватися цьому не доводиться, бо, наприклад, у виданому 1586 року в Парижі «Словнику московитів» лише два досі використовувані російські слова, у «Граматиці мови московської» (1696 рік) Лудольфа — півсотні, а знаменита пам’ятка російської літератури «Хождение за три моря» Афанасія Нікітіна, як засвідчує видання 1948 року, підготовлене Академією наук СРСР, закінчувалась суто російськими словами «дигырь худо доно, олло перводигирь доно, аминь». Навіть за часів Богдана Хмельницького московсько-українські перемовини потребували участі перекладачів.

Лише після приїзду до Московії Феофана Прокоповича та очолених ним киян-просвітителів руська (тобто староукраїнська) мова почала ставати російською, обмежуючись попервах лише колом більш-менш освічених московитів. Не дивно, що Даль змушений був констатувати: «трудно написать по-русски книгу, чтобы ее понял каждый мужик. Между тем возьмите любое малороссийское письмо, читайте его чумакам, дивчатам, парубкам, кому хотите: если предмет не будет выходить из круга их понятий, то язык и смысл целого будет им понятен вполне».

Віктор Шпак

Ілюстрація вгорі - картина Андрія Ляха

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства