Анатомія «боргу Януковича». Віддавати чи ні?

Блоги
1826
Ukrinform
Режим Януковича торгував перспективами України, немов тюлькою на Привозі в Одесі

Наприкінці листопада 2013 року, коли в Києві вже стояв Майдан, між Януковичем та Путіним було досягнуто домовленості, що Росія дасть Україні позику на суму 15 млрд доларів, із яких Янукович до втечі в Росію встиг «освоїти» $3 млрд.

У народі цю позику називають «боргом Януковича». По суті, так воно і є, але юридично гроші отримав уряд України. І Росія вже подала в Лондонський суд позов проти України про повернення «боргу Януковича». Тобто борг має бути повернений за рахунок державного бюджету,  грошей платників податків України, наших з Вами грошей. Без штрафів (а це ще як мінімум півтора десятка млрд. грн.) йдеться про 72 млрд. грн., що приблизно дорівнює 40 річних бюджетів такого, наприклад міста, як Житомир, з усіма видатками на освіту, охорону здоров’я, комунальну сферу, ремонт доріг, культуру, молодь, спорт  і т.д. І це видатки не на один рік, а на 40 років, або на сорок таких же обласних центрів на один рік!

Справа розглядається. А чи це правильно, що сьогодні нашим коштом уряд повертатиме Путіну, який веде проти нас війну, гроші, що фактично у власних інтересах брав бандит, котрого народне повстання скинуло з «престолу» й вигнало в Росію? Тут є кілька нюансів.

Путін хотів дати цю позику

Проведений аналіз показав, що Росія надавала позику Януковичу всупереч економічній логіці, здоровому глузду та тверезій оцінці ситуації. Складається враження, що Путін чомусь дуже хотів дати її Януковичу, про що свідчать такі факти.

По-перше. Вільних грошей Росія на той час не мала, та й економічна ситуація не була достатньо сприятливою. До того ж завершувався бюджетний рік, діяли жорсткі обмеження щодо надання позик за кордон, ліміт яких вичерпався. Гроші «знайшли» в суверенному Фонді національного добробуту РФ (ФНД), який акумулює надлишкові нафтодолари, отримані завдяки високим цінам на енергоносії для пенсійного забезпечення росіян. Далі «найвищою волею» кошти для майбутньої позики Януковичу зарезервували у ФНД та у вигляді першого траншу ($3 млрд) «інвестували» в «українські єврооблігації», які спеціально для цього випустив Уряд Азарова за вказівкою Януковича.

По-друге. Відповідно до чинного на той час законодавства Росії ФНД міг інвестувати за кордон лише в іноземні державні облігації найвищого рейтингу (ААА), який тоді мали тільки 14 країн, зокрема США, Німеччина, Велика Британія. В України був на п’ять (!) позицій менший (В–) інвестиційний рейтинг. І тому, щоб створити видимість законності цієї оборудки, російський уряд фактично переступив через закон і в найкращих традиціях ручного управління 23 грудня, за день до емісії українських облігацій, ухвалив спеціальну постанову, якою сам собі дозволив інвестувати в ризикові державні облігації інших країн «на основі окремих урядових постанов». Одразу ж була винесена ще одна постанова уряду РФ, якою дозволялось інвестувати саме в «українські єврооблігації».

По-третє. Від самого початку не було жодної інвестиційної привабливості «позики Януковича». Зовні вона бачилася як марнотратство грошей росіян, накопичених на їхню пенсію. Відсоткова ставка за позикою була неринковою і становила 5%, тоді як на той момент Україна платила на глобальних фінансових ринках 8–10% річних.

По-четверте. У 2013-му економіка України перебувала в стагнації та поступово скочувалася в бік рецесії. Дефіцит рахунку поточних операцій на кінець року становив $16,5 млрд. Золотовалютні резерви зменшилися за 2013-й на $7,1 млрд (якщо не враховувати позику, відому як «борг Януковича»). Потрібно було фінансувати ці дірки. Тобто за інших рівних умов за два роки від отримання першого траншу в розмірі $3 млрд до очікуваного погашення боргу наприкінці 2015-го ці $15 млрд просто були б закопані в пісок для підтримання «стабільності» Януковича. Насправді ж їх витратили б значно раніше: тепер ми знаємо, що в 2014-му почався різкий спад глобальних цін на сировинні товари, а після одержання Україною $3 млрд фінансові ринки, з яких режим Януковича черпав ліквідність протягом 2011–2013 років, повністю закрилися для нас. Режим Януковича не зміг би повернути ці гроші.

«Вищі інтереси»

Чому ж тоді, незважаючи на названі факти, прагматичний, жорстко тверезий Путін (так його характеризують авторитетні експерти і, схоже, не помиляються) дав пільговий, неринковий, економічно та інвестиційно безглуздий «кредит» Януковичу? Схоже, російський президент прекрасно розумів, що Янукович грошей не поверне, і на це розраховував, бо в тій ситуації для Путіна ставки були значно вищими, ніж $15 млрд пенсійних грошей росіян. Спробуємо їх окреслити.

По-перше. Через день після переговорів Януковича з Путіним у Сочі, 27 листопада 2013 року, на Вільнюському саміті Східного партнерства Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Однозначно та відмова була однією з умов отримання грошей від Росії і перший транш у $3 млрд — це не що інше, як путінська подачка Януковичу за відмову від євроінтеграції та на придушення Євромайдану, який на той час уже висловлював свою громадянську позицію. Хабар, як його назвав президент Порошенко. Якби відмова України від євроінтеграції не стояла тоді на порядку денному особистих зустрічей між Путіним і Януковичем, то останньому не було б сенсу за день до саміту у Вільнюсі летіти в Сочі на нашвидкоруч організовані перемовини, щоб поговорити «про стратегічну співпрацю». Офіційні зустрічі такого рівня плануються місяцями й ніколи не відбуваються в такий спосіб, як було тоді.

По-друге. Практично немає сумнівів і щодо другої геополітичної умови надання кредиту. Україна 1 січня 2014 року зобов’язана була вступити до Митного союзу та Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС) — псевдоекономічної міжнародної організації, яка не має жодного економічного сенсу, принаймні для України, натомість дає Росії багато політичних і стратегічних важелів впливу. Ця умова випливає також із того, наскільки активними у 2013 році були блазні Кремля на кшталт Ґлазьєва, помічника Путіна, та їхні поплічники в Україні, які на основі фальсифікованих «наукових» розрахунків показували масштаб і конкретні цифри переваг для нашої країни від вступу до ЄврАзЕС та втрат, котрих зазнає її економіка від євроінтеграції.

По-третє. Експерти стверджують, що однією з умов була також передача підприємств українського ВПК Росії та фактично повна їх інтеграція у військовий комплекс сусідньої держави. Підтвердженням цього став терміновий візит у ті дні до Дніпра, Запоріжжя та Харкова російського віце-прем’єра, який відповідав за роботу ВПК РФ. «Сегодня в Днепропетровск с рабочим визитом приехал вице-премьер правительства РФ Дмитрий Рогозин. Он посетил предприятия ракетно-космической отрасли: КБ «Южное» и Южный машиностроительный завод. «Мы готовы пойти так далеко, как далеко готовы пойти вы», — заявил Рогозин» (газета «Сегодня», 3 грудня 2013 року). Побудова Керченського мосту теж була одним із пунктів угод, що означало активне продовження інтеграції Криму в РФ.

По-четверте. Наприкінці лютого 2014-го режим Януковича мав отримати другий транш обсягом $2 млрд. На Ірландській біржі навіть з’явився проспект емісії «українських єврооблігацій», які чекали свого покупця. Та не дочекалися. Росія не купила облігації уряду України. Чому так сталося? Бо з втечею Януковича де-факто втратили значення всі таємні домовленості Путіна та Януковича, пов’язані з «вищими інтересами» Росії та з цими грошима як хабарем за їх реалізацію. Якби борг мав фінансову природу, то нічого не мало б перешкодити надходженню другого, а потім і наступних траншів позики.

«Кінуть хахла»

Але Путін не був би Путіним, якби чітко не спланував, як краще кинути «хохлов-лохов», якими в його розумінні був і ручний «президент» Янукович, і Україна. Певно, він не сумнівався в тому, що поверне з лихвою не тільки основну суму позики й усі відсотки, а й… Україну. Судіть самі.

Перше. У договорі позики було зафіксоване унікальне право Росії пред’явити облігації до викупу в разі, коли державний борг перевищить поріг 60% номінального ВВП України. А це робило власників «боргу Януковича» винятковими порівняно з власниками інших українських єврооблігацій та всіма іншими кредиторами України. Оскільки загальна сума зовнішнього й гарантованого державою боргу країни на кінець 2014-го сягала майже $70 млрд, Росія, володіючи лише 4,3% українського боргу, мала б більший вплив, ніж кредитори — власники решти 95,7%. Таким чином Путін отримав потужний інструмент фінансового тиску — зашморг для Януковича, який в умовах міжнародної ізоляції, спричиненої різкою відмовою від євроінтеграції, та власної слабкодухості здавав би інтереси України один за одним.

Друге. Однією з умов позики було те, що Україна не виставлятиме кредиторові зустрічні вимоги як засіб відмови від обслуговування боргу. Тобто якби Росія заборгувала Україні що-небудь, чи силою забрала якісь активи, то наш уряд усе одно мав би сплачувати відсотки й погашати основну суму боргу. Це дуже нагадує нинішню ситуацію, у якій Україна відмовляється виплачувати «борг Януковича», мотивуючи це анексією Криму та експропріацією Кремлем значної кількості українського майна. Але Росія каже, що згідно з умовами договору ми не маємо права цього робити. Виходить, що вже на той момент РФ була готова до анексії півострова й моделювала наслідки, прописуючи відповідні умови в проспекті емісії єврооблігацій? І це за «ручного» Януковича, який і так усе здавав Путіну.

Третє. За своєю суттю позика була міждержавною, а за формою цілком комерційною, адже йшлося про єврооблігації, які перебували в лістингу Ірландської фондової біржі та які могла б купити будь-яка юридична чи фізична особа. Куплені ФНД «українські єврооблігації», що приносили йому 5% річних (із виплатою двічі на рік), він міг спокійно продати будь-кому як у Росії, так і за її межами. Тобто «борг Януковича» не є міждержавним. Це борг України конкретній державній юридичній особі Росії.

Четверте. Інший аспект кредиту — закладена в ньому можливість зловживання його статусом. За словами іноземних експертів, Росія відмовилася реструктурувати цей борг у межах Паризького клубу, який вирішує проблеми з міждержавним боргом, посилаючись на те, що позика приватна. Водночас Москва не пішла на реструктуризацію зовнішнього державного боргу України перед приватними кредиторами, мотивуючи це тим, що він має статус офіційного, тобто міждержавного.

Зустрінемося в суді

Росія подала в Лондонський суд позов проти України щодо повернення «боргу Януковича». Справа розглядається. На чому будує захист у суді Україна? Наша сторона аргументує невиплату російського боргу чотирма фактами.

По-перше, він був незаконним, бо не вкладався в установлене законом про бюджет обмеження стелі боргу. Зміни до закону про держбюджет на 2013 рік внесли не до, а після отримання грошей, заднім числом спеціально підвищили його стелю на суму отриманих грошей. Знову-таки весь цей поспіх вказує на те, що існували таємні умови виділення кредиту Януковичу.

По-друге, режим Януковича за всієї його одіозності діяв під примусом неодноразових погроз із боку Росії та її блазнів, а також торговельних обмежень, які раз у раз запроваджувала РФ починаючи з 2012 року. По-третє, існували таємні, приховані й не прописані в жодних договорах умови, про які ми згадували вище, а також, наприклад, зобов’язання погасити борг перед Газпромом. Можливо, нашій стороні до розгляду справи в суді вдасться максимально розширити перелік і докази цих прихованих умов.

По-четверте, анексія Криму та експропріація Росією значної кількості українських активів, державних і приватних, говорять самі за себе. Ці дії РФ не лише призвели до великих матеріальних утрат України, а й змусили нашу країну збільшувати видатки на оборону в умовах зменшених через руйнування на Донбасі та анексію частини території надходжень до бюджету.

Прем’єр-міністр Гройсман виокремив саме цю лінію захисту. На думку міжнародних юристів, за даними інформаційної агенції Bloomberg, вона найбільш переконлива. Безумовно, така побудова захисту бачиться перспективною і нам. Та все ж.

Одіозний борг

У міжнародному праві є поняття «одіозний борг» — державний борг, який режим певної країни взяв і використав не задля блага народу, а з метою власного збагачення чи фінансування особистих інтересів. Після повалення такого режиму нова влада може відмовитися від старих зобов’язань, які вважаються боргами режиму.

У тому, що «борг Януковича» є одіозним, сумнівів немає, адже за ці гроші було куплено відмову від євроінтеграції та вступ до Євразійського економічного співтовариства проти волі народу, але не тільки. Режим Януковича клептократичний, злодійський за своєю суттю. Тому, наприклад, вибір між інтеграцією з ЄС чи ЄврАзЕС для нього не був цивілізаційним, як у нас багато хто вважає. Усе значно простіше: хто дасть більше грошей, з тим вони й були готові співпрацювати, бо щонайменше половина цих коштів була приречена осісти в кишенях «Сім’ї» та наближених до неї осіб. За інформацією джерел Тижня, аудит державних закупівель часів режиму має докази того, що до 50% сум, виділених із держбюджету, зокрема на Євро-2012, ішло представникам «Сім’ї». Тобто перспективами України торгували немов тюлькою на Привозі в Одесі. 

Нещодавно оприлюднена «Амбарна книга» Партії регіонів свідчить, що масштаби власного збагачення режиму Януковича значно перевищували суму першого траншу російського кредиту. Якщо $2 млрд було видано як хабарі й кожна сума підтверджена в цій книзі автентичним підписом конкретної особи, то принаймні ще стільки лишилося на руках «правителів», які не були надто щедрими й ніколи не забували про себе.

Тому $3 млрд від Путіна, які «пройшли» через повністю контрольований клікою Януковича держбюджет і щонайменше половина з яких «відщепилася» на користь «Сім’ї», — це такий самий персональний хабар, який брав Янукович собі й давав своїм посіпакам як плату за дії, необхідні Путіну. І другий аспект, на якому зараз дедалі частіше акцентують не тільки представники громадянського суспільства, а й деякі політики.

Режим Януковича не був легітимним, бо прийшов до влади незаконно й реалізував свої владні повноваження через залякування, зомбування, репресії, підкуп і погрози: від продажу клаптика державної землі в потрібні руки до змін у Конституції. Зараз з’являються свідчення того, що президентські вибори у 2010-му були так само сфальсифіковані, як і другий тур у 2004-му.

Сподіваємося, раніше чи пізніше левову частку злочинів режиму вдасться вивести на світло й довести до судових ухвал та ув’язнення відповідних осіб. Якщо мислити в межах концепції одіозного боргу, можна дійти висновку, що весь борг, набутий Україною за часів режиму Януковича, є одіозним. Чистий приріст державного та гарантованого державою боргу з лютого 2010-го по лютий 2014-го, коли режим був при владі, становить $30,5 млрд. В сьогоднішніх цінах це 763 млрд. грн., на 161 млрд. грн.. більше, ніж всі доходи Державного бюджету на 2016 рік (602 млрд. грн.). Більша частина зазначеної суми аж ніяк не стосується Росії. Її давали в руки українським клептократам цілком демократичні та ринкові інституції.

Якби Україна довела, що масштаб розкрадань режимом за всі чотири роки при владі зіставний зі згаданою сумою, а це не так і нереально, то спокійно б могла відстоювати в суді право не погашати чи вимагати вигідної нам реструктуризації кредитів не тільки від Росії, а й від інших, цілком ринкових кредиторів. Вони знали, з ким мають справу, і все одно давали гроші Януковичу.

Та успішне використання категорії «одіозний борг» у суді потребує дуже ретельної юридичної підготовки, виконання, так би мовити, домашнього завдання. В ідеалі наша система судочинства мала б вийти на суд у Лондоні із сотнями томів справ про корупцію учасників режиму Януковича, зведеними сумами розкрадань та довгим переліком тих, хто відбуває покарання. І чільне місце там мала б посісти справа щодо «боргу Януковича». А що ми маємо натомість? До «Амбарної книги» не було практично нічого, та й після її оприлюднення весь процес можуть спустити на гальмах. За таких умов і за нинішнього рівня українського судочинства довести до успішного завершення справу одіозного боргу буде важко, але за належного тиску громадськості все ж можливо.

Так чи мусить повертати Київ цю позику?

Дякую колезі Любомиру Шавалюку за спільну роботу над цим матеріалом

Віталій Мельничук, віце-президент інвестиційної компанії «КІНТО»

 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-