Потакання агресору загрожує рецидивом страшної хвороби під назвою війна

Потакання агресору загрожує рецидивом страшної хвороби під назвою війна

1050
Ukrinform
«Новий європейський порядок без самостійної Української держави немислимий»

Нині не часто згадують, що мюнхенська спроба умиротворення Гітлера за допомогою Чехословаччини, так само як нинішні намагання порозумітися з Путіним через Україну, лише утвердили переконаність агресора у його безкарності та беззубості світового співтовариства. Натомість проголошення на території країни, окупованої нацистами фактично зі згоди великих держав, номінально самостійної Словаччини вселяло надію на толерантне ставлення Гітлера навіть до «неарійських» народів.

Понад те, аж до початку війни проти СРСР у Берліні не могли визначитися щодо подальшої національної політики в більшовицькій імперії. Один з ідеологів нацизму Альфред Розенберг обстоював ідею створення маріонеткових держав, аналогічних майбутнім країнам соцтабору в окупованій Сталіним Східній Європі. А Гіммлер та Еріх Кох доводили, що немає потреби у заграваннях перед «неповноцінними» народами, які підлягають перетворенню на рабів.

Результатом цієї роздвоєності поглядів стало дивне поєднання людиноненависницької арійської ідеології зі створенням у складі вермахту українських батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» та діяльністю у Кракові Українського національного комітету, що був прообразом майбутнього уряду відродженої України під протекторатом Німеччини.

Уже 23 червня 1941 року до рейхсканцелярії передали меморандум ОУН(б) із чітко сформульованою вимогою надання державності українцям та застереженням: «Навіть якщо німецькі війська при вступі в Україну спочатку будуть вітати як визволителів, то невдовзі ця ситуація зміниться, якщо Німеччина прийде в Україну не задля відновлення української державності. Новий європейський порядок без самостійної Української держави немислимий».

Утім, як свідчить далекий від симпатій до бандерівців російський історик Солонін, «те, що відбулося влітку 1941 року з Червоною армією, не має аналогів в історії. З перших годин війни Червона армія перетворилася у натовпи озброєних біженців, для яких допотопні грузовики були цінніші, ніж новітні, найкращі у світі танки». Пересвідчившись, що СРСР розвалюється буквально на очах, а його народи навіть без надання прав на створення власних держав не обтяжені бажанням воювати за Сталіна і більшовиків, Гітлер зробив остаточний вибір.

Отож, коли у зайнятому німцями Львові 30 червня 1941 року від імені Української Національної Ради голова щойно сформованого уряду Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення української держави, реакція нацистів була однозначною і жорсткою. За відмову відкликати акт Степан Бандера і Ярослав Стецько опинилися в концтаборі Заксенгаузен, а бандерівців невдовзі офіційно оголосили «головними ворогами Рейху» на окупованих німцями українських землях.

6 листопада 1941 року Сталін у виступі на урочистих зборах на честь жовтневих свят із задоволенням зазначив: «Дурнувата політика Гітлера перетворила народи СРСР на запеклих ворогів нинішньої Німеччини». На ці самі граблі ще раніше наступили країни Антанти, коли відмовили Україні у державності, догоджаючи представникам «єдіної і нєдєлімої» білогвардійської Росії.

Натомість Улас Самчук вважав, що без Української держави «не може бути здоровою ціла Європа». На жаль, цей простий рецепт знову ігнорують у Євросоюзі, вкотре вважаючи українське питання малозначимим та закликаючи йти на поступки агресору, що загрожує континенту і світу рецидивом страшної хвороби під назвою війна.

Віктор Шпак
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-