Коли ж буде написана правдива історія України?

Коли ж буде написана правдива історія України?

2690
Ukrinform
Наша національна хвороба – «боротьбу за гетьманську булаву».

Згадаймо, як боролись за неї гетьман Іван Виговський, з одного боку, та полтавський сотник Мартин Пушкар і кошовий Запорозької січі Яків Барабаш, з другого боку. Вони постійно доказували один одному, хто з них має більше прав на булаву, хто  більший патріот, українець, оборонець православ’я та щирий козак. Закінчилась ця боротьба трагічно: всі вони загинули у взамопобореннях, а Україна опинилась у ще більшій залежності від Росії. І це після тріумфальної перемоги під Конотопом!

У силовий спосіб, на велику втіху Петра І, з’ясовували свої претензії на гетьманську булаву Іван Мазепа та Семен Палій. Люто боролись за першість Симон Петлюра та Володимир Винниченко, які в запалі цієї боротьби втратили УНР і занапастили державність України.

Щось подібне ми спостерігали, коли чубились Віктор Ющенко з Юлією Тимошенко у 2005-2010 роках. А хіба  в 2016 році, під час російсько-української війни, ми не наступали на ті ж самі граблі, коли високі очільники з’ясовували, хто з них більший патріот, а хто більший корупціонер – той, що сидить на вул. Грушевського, чи той, хто працює на вул. Банковій.

Сумно усвідомлювати, що наші керманичі ще й досі не усвідомили згубність таких суперечок і не зробили належних висновків.

Треба, нарешті, дати об’єктивну оцінку багатьом діячам радянської влади ленінського призову, таким як Л. Троцький, Л. Каганович, О. Шліхтер, А. Хвиля(Мусульбас), М. Хатаєвич, Є.Бош, Л.Гопнер, Ф. Кон, М. Рухимович, Р. Горовіц, М.Фінкель, С. Канторович та багато інших. Усі вони народились і виросли в Україні і, отже, добре знали, чим «дихає» український народ та його інтелігенція, спантеличена Драгомановим.

Одержавши високі посади, ці урядовці повели шалену боротьбу проти українського народу, який нібито не визнавав молодої радянської держави. З подачі цих діячів карні органи учинили в Україні велетенський погром.  По всій Україні, від її столиці починаючи, через усі міста і містечка, в селах і на хуторах полилась українська кров. Списки ворогів уклали ще за часів т.зв. українізації, в ході якої були виявлені національно свідомі українці. До них долучили списки петлюрівців, махновців. Під дулом гвинтівок опинились усі, хто викликав будь-яку підозру – митрополит української церкви, десятки академіків, сотні професорів і письменників, тисячі вчителів, священників, кооператорів, мільйони селян та міської сіроми. Гори трупів, море сліз. Не було жодної української родини, яка б не оплакувала загиблих родичів. Тих же, хто не потрапив під розстріл, пізніше виморювали голодом. До числа жертв потрапляли навіть високі урядові посадовці типу Власа Чубаря або Панаса Любченка, якщо вони виявляли якесь співчуття українцям.

Чому вони захищали російську державу та боролись проти української? Що спонукало їх на жахливі погроми? Чому вони не сприяли відродженню української нації і не прагнули стати лояльними громадянами української держави? І, нарешті, чому сучасна єврейська держава підтримує національно-визвольну боротьбу українського народу?

Таких запитань виникає десятки й сотні, коли читаєш історію України. Чому, наприклад,  наша 40-мільйонна нація, багата і культурна, не змогла втримати державну незалежність, а набагато менші й бідніші народи –латиші, литовці, естонці, фіни – скинули московське ярмо і зберегли свою незалежність? Або: як сталось, що Країна Козаків опинилась у московському рабстві? Як сталось, що москалі змогли накласти кайдани на руки волелюбних козаків, що в минулому наводили пострах на татар, турків і поляків? Як сталось, що місце вільно обраного гетьмана зайняв московський губернатор? Ждуть своєї відповіді й багато інших запитань.

Спостерігачі кажуть, що в зарубіжних ЗМІ історична тематика звучить набагато сильніше і виразніше. Вахтанг Кіпіані ставить нам за приклад польську періодику, яка постійно тримає своїх читачів у полоні розмов про історію. Теж саме можна сказати про німецьку пресу. Журнал «Шпігель», наприклад, часто друкує матеріали про Другу світову війну в різних її аспектах, іноді виносить на перші шпальти історію релігії.

Ми відстаємо, бо в Україні немає простору для розвитку історичної журналістики, немає спеціалізованих періодичних видань. У Польщі їх – близько 20. В американських книгарнях продається 64 історичні журнали. Ці видання не є державними, просто вони задовольняють читацький попит і є бізнесовими.

Відстаємо ще й тому, що в університетах не готують журналістів, які б спеціалізувались на висвітленні історії. Ми не вчимо майбутніх журналістів розповідати й писати про історію, аналізувати історію в медіа, не залучаємо професійних істориків вести історичні колонки в суспільно-політичних виданнях.

…Поштовхом до написання моїх статей з історичної проблематики стали дві книги Павла Штепи – «Московство» та «Українець і москвин». Обидві вони були написані в Канаді, де помер автор, і стали відомими лише тепер. Придбати їх можна  в книгарнях «Є».

Коли я прочитав їх, то зрозумів , що правдивої історії України ми ще не маємо, хоч уже й опубліковано більше десятка підручників з української історії. Причин, з мого погляду, дві. Перша – бідність джерельної бази, яку зміг подолати Штепа за кордоном, бо українські історики користувались тими джерелами, що надходили до нас через Москву. Друга – відсутність чітких відповідей на зазначені раніше запитання, одержати які в багатьох випадках можна із книг Штепи. Проте багато «білих плям» і згаданих запитань потребують поглибленого розгляду, принципового аналізу та оцінки.

Ще один висновок , який виник після прочитання цих книг, - це потреба об’єднати зусилля істориків і журналістів при розробці історичної тематики. Спільними зусиллями можна істотно прискорити процес написання правдивої історії України, а відтак змінити історичний світогляд українського народу. Правдива історія допоможе нам зрозуміти минуле і сучасне, усвідомити своє місце у світі, чіткіше уявляти майбутнє, не повторювати історичних помилок, бід і невдач.

Віктор Миронченко, професор, Заслужений журналіст України

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-