Чорнобиль очима самовидця

Чорнобиль очима самовидця

2566
Ukrinform
Мій «атомний» стаж складає 11,5 року, з яких півтора року я керував групою ліквідації наслідків аварії на четвертому блоці ЧАЕС.

Упродовж 4-х років довелося займатися вирішенням питань, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи на парламентському рівні, будучи Головою підкомісії з питань 30-кілометрової зони ЧАЕС, а потім секретарем Чорнобильської Комісії парламенту України. Був одним з головних авторів усього Чорнобильського законодавства. З 1990 до 2003-го року мене 4 рази обирали Президентом спочатку Всесоюзної (1990), а потім Міжнародної (1991-2003) організації «Союз Чорнобиль», яку привів до ООН, зробивши її офіційним консультантом цієї найавторитетнішої світової організації. Ще біля 10 років я залишався в ній головою Координаційної ради. Весь цей час Чорнобиль невідступно був поряд, отож, весь комплекс проблем, ним породжених, не складає для мене великої таємниці. Думаю, що в Україні є лише кілька людей, більш утаємничених в них.     

Упродовж тридцяти літ зникла держава, в якій сталася Чорнобильська катастрофа і яка, власне, й мала б нести відповідальність за її наслідки. Весь тягар ліг на плечі молодої України, а спадкоємиця тієї радянської імперії ­– путінська Росія розпочала проти неї криваву війну. Діти моїх колишніх побратимів – російських чорнобильців – воюють проти моєї країни й проти мого сина Родіона, який захищає Україну зі зброєю в руках. Змінювався світ, змінювалися й авторські оцінки подій, учасником яких довелося бути. Незмінними залишилися цінності. Україна в їхній шкалі – понад усе!

 *   *   *

З 1971 року на атомних електростанціях у світі сталася 151 аварія. У тому числі з ушкодженням активної зони реактора на станціях: «Фермі» (США), «Сен-Лоран» (Франція), «Вюргассен» (ФРН), «Трі-Майл Айленд» (США). Всюди причинами були проектні помилки і помилки персоналу.

Аварія на «Трі-Майл Айленд» 28 березня 1979 року стала найбільшою аварією не лише на атомних станціях Сполучених Штатів, але й у цілому світі. Аварія розпочалася досить банально – вийшов з ладу насос водопостачання у контурі системи охолодження реактора №2. Автоматом включилася аварійна система подачі охолодження – запрацювали 3 аварійні насоси. Але вода в парогенератори не поступила: виявилося, що під час проведення планового ремонту трубопроводи водопостачання були закриті (кричуща помилка персоналу! – В. Ш.). За 8 хвилин цю помилку було зліквідовано, але непоміченими залишилися проблеми із запобіжним клапаном, що спричинилося до перегріву герметичної оболонки і перевищення припустимого в ній тиску (а ось тут до чергової помилки персоналу додається й проектна помилка – не була передбачена можливість подібної помилки персоналу і запобігання їй – В. Ш.).

Не дивлячись на те, що упродовж дня 28 березня охолодження реактора було відновлено, частина ядерного палива вже була розплавлена, стався викид в атмосферу радіоактивних газів і забруднення станції радіоактивною водою, що витекла із реактора.

Евакуація населення не знадобилася, лише вагітним жінкам та дітям дошкільного віку влада штату Пенсільванія рекомендувала залишити 8-кілометрову зону довкола станції.

(Покійний академік Валерій Легасов розповідав мені 1986 року, що насправді там почалася паніка серед населення, під час якої в автокатастрофах загинуло 12 людей. Підтвердження його словам мені знайти не вдалося, проте така версія на Москві існувала, можливо, щоб якось втішити себе, що там у них, у капіталістів, теж не все так безхмарно).

Наявність корпусу в реактора відвернула значно більші наслідки аварії – корпус витримав, отже, катастрофою ця аварія не стала. Щоб уникнути переопромінення персоналу, до ліквідації наслідків аварії приступили, причому, мінімальним числом людей, з дотриманням усіх вимог правил радіаційної безпеки, лише через 4 місяці – в серпні 1979 року, а повномасштабно – лише через 4 роки.

Сто п’ятдесят друга аварія сталася в ніч з 25-го на 26-е квітня 1986 року, о 1 годині 24 хвилини місцевого часу на Чорнобильській АЕС в Україні.

На відміну від американського корпусного реактора на всіх блоках Чорнобильської АЕС був прийнятий енерго­блок з реактором РВПК-1000 електричною потужністю 1000 Мвт – гетерогенний канальний реактор на теплових нейтронах, в якому як сповільнювач використовується графіт, а як теплоносій – вода.

Серійне виготовлення унікальних високоміцних корпусів великих розмірів стримувалося відсутністю необхідних виробничих потужностей. Тому-то відсутність спеціального міцного корпусу (властивого реакторам типу ВВЕР), що само по собі є суттєвим недоліком для безпеки станції, парадоксальним чином і стало його перевагою. За цих умовах будівництво канальних реакторів дозволяло забезпечити швидкий розвиток атомної енергетики, оскільки для них не потрібні реакторні корпуси. Такі енергоустановки ще й давали можливість досягнення великої потужності одного блоку – спочатку до 1000, а потім і 1500 МВт, а максимальна потужність реакторів типу ВВЕР на час прийняття рішення про будівництво ЧАЕС була лише 440 Мвт. Крім того, на реакторах РВПК можна здійснювати перезавантаження ядерного палива на ходу, що дозволяє підвищити коефіцієнт використання його потужності.

Отож, наявність саме такого типу реактора й зумовила масштаб 152-ої аварії на атомних електростанціях, а також її катастрофічні наслідки.         

         Хроніка післяаварійного періоду 4-го енерго­блоку ЧАЕС.

         26.04.1986 – до 5 години ранку ліквідовано вогнища загорань на покрівлі головного корпусу та в машзалі 4-го енергоблоку. Зупинено сусідній 3-й енергоблок. Здійснено відключення устаткування 4-го енергоблоку, проведено розвідку стану аварійного реактора, термінова евакуація постраждалих до Москви (104 особи). Розпорядженням Ради Міністрів СРСР створено Урядову комісію з розслідування причин аварії, до якої увійшли провідні вчені й представники відомств.

27.04.1986 — початкова радіоактивна хмара досягла Швеції та Фінляндії. У другій половині дня за рішенням Урядової комісії розпочато локалізацію джерел викиду аварійного блоку шляхом засипки розвалу реактора з вертольотів. Потужність дози в м. Прип’ять досягла 1 сЗв/год. З 14-ої до 18-ої години з міста Прип’ять організовано евакуйовано 45 тисяч осіб (із загального числа 55 тис. осіб).

29.04.1986 — радіоактивні викиди 4-го енергоблоку ЧАЕС не тільки продовжуються, а й поширюються разом зі зміною повітряних потоків на країни Східної та Центральної Європи.

30.04.1986 – радіоактивні викиди 4-го енергоблоку ЧАЕС досягли Італії та Швейцарії.

01.05.1986 — радіоактивно забруднені повітряні маси поширилися на Францію, Бельгію, Нідерланди.

02.05.1986 – прихід забруднених повітряних мас до Великої Британії і на Південь до Греції.

03.05.1986 – радіоактивні викиди з ЧАЕС досягли Туреччини, Ізраїлю, Кувейту, Японії.

04.05.1986 – проникнення радіонуклідів з аварійного 4-го енергоблоку ЧАЕС в Китай.

05.05.1986 – поява радіонуклідів аварійного викиду 4-го енергоблоку ЧАЕС в Індії, Канаді та США.

*   *   *  

Із листа колишнього заступника головного інженера ЧАЕС Анатолія Дятлова письменнику Юрію Щербаку.

«Ось після натиснення кнопки АЗ-5 все і почалося. Через декілька секунд пройшли два потужні удари, що струснули споруду. Тут Акімов голосно крикнув: «глуши реактор». Але вже зробити нічого не можна було. Хоча і знеструмили муфти стрижнів СУЗ, реактор вже зруйнований, стрижні залишилися в тих місцях, до яких встигли дійти до вибуху після натиснення кнопки АЗ-5.

Отож, абсолютно точно реактор вибухнув наступним чином: у момент натиснення кнопки АЗ-5 по завершенню роботи для глушення апарату усі параметри були в нормі (виключаючи запас реактивності). Стрижні аварійного захисту, пішли донизу і із-за дефекту конструкції або внесли позитивну реактивність, або не вносили ніякої реактивності. Зважаючи на зменшення витрати першого контура вводилася позитивна реактивність. Потужність зростала і через позитивний швидкий потужностний коефіцієнт стався розгін і вибух реактора. Точка! Це чітко випливає із роздруківок ДРЕГ, діаграм, свідчень моїх, Метленка, Кухаря.

Наша помилка в недогляді параметра запасу реактивності обумовлена багатьма причинами. У провину це ніяк ставити нам не можна, оскільки порушені, вірніше, не були дотримані обов’язкові вимоги НОРМ.

Цю нашу помилку зобов’язана була перекрити автоматика. Це не моє побажання, а обов’язкова вимога ОПБ-82 п. 2.7.1. Будь аварійний захист нормальний, як того вимагають нормативи, реактор був би заглушений. Навіть при всьому, що було, стався б короткочасний стрибок потужності при непозитивному загальному потужностному коефіцієнті, як того вимагають Норми проектування реакторів.

І ось при недотриманні корінних, засадничих вимог ядерної безпеки при проектуванні, саме тих, які і привели до аварії 26.04.86 (зовсім не – «А у вас негрів лінчують») все-таки люди (Жильцов, Казачков), які знають про це, говорять, що оперативний персонал винен. Неймовірна логіка! Знають! Не було б аварії, будь реактор нормальним, тобто виконаним згідно ОПБ-82 і ПБЯ-04-74, вимоги яких обов’язкові, – та все ж винен оперативний персонал.

Але ж ми наймалися працювати на нормальному обладнанні і діяли, виходячи з цього!

Запитайте у цих корифеїв, – чи винні ті, хто загинув при вибуху телевізорів? Напевно, винні. Не потрібно було дивитися. Чи дивитися через перископ, приміром, з кімнати нижче поверхом. Чи вже в крайньому випадку в касці, бронежилеті і протипожежному костюмі.

Спитайте у них – а навіщо написані ОПБ- 82 і ПБЯ - 01 74, якщо у будь-якому випадку винен оперативний персонал? Я Вам в Додатку-1 виписав   пункти цих документів, які були не дотримані при проектуванні або в ході експлуатації, як по складу зони. Це ж букет!!! І за усе це відповідав зовсім не оперативний персонал і Дятлов.

Головний конструктор РВПК – 1000 академік Н.А. Доллежаль в записці Прокуророві говорить, що реактор з 2-х відсотковим збагаченням урану і без додаткових поглиначів у зоні (а саме таким був реактор), НЕКЕРОВАНИЙ. Не потрібно бути фахівцем, щоб зрозуміти непридатність такого реактора до експлуатації – слово «некерований» всім зрозуміле. Злочин передусім був у тому, що нас змусили працювати на такому реакторі. Обманом змусили. Відняли у кого життя, у кого здоров’я і свободу. І продовжують обливати брудом. Підлішої ситуації не можна й придумати».

Блискуче, але трагічне підтвердження цим слова колишнього заступника Головного інженера ЧАЕС з експлуатації Анатолія Степановича Дятлова не лише ми, його колишні колеги, а й увесь світ одержали в березні 2011 року. Тоді в наслідок найпотужнішого за всю історію спостережень землетрусу на острові Кюсю, магнітудою 8,9 бала, навіть власна вісь землі, навколо якої балансується за власною масою планета, змістилася на 17 сантиметрів, а земна доба стала коротшою на 1,8 мікросекунди. Землетрус викликав потужне цунамі, яке зруйнувало АЕС «Фукусіма-1». Апокаліпсису не сталося, врятувала корпусна конструкція реактора. Апокаліпсис відкладено?

Володимир Шовкошитний
 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-