Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Як Ірванець з радянською владою за «Санітарочку Раю» і спирт боровся

Як Ірванець з радянською владою за «Санітарочку Раю» і спирт боровся

Укрінформ
Один із квітневих вечорів подарував житомирянам зустріч з Олександром Ірванцем. 

Письменник, перекладач, один із засновників літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» зустрівся зі своїми читачами і презентував їм свою найновішу збірку вибраних поезій «Санітарочка Рая». Ірванець розповів, як йому вдалося перехитрити радянську владу в розпал антиалкогольної кампанії у 80-х, як склалася доля реальної санітарочки Раї та чому він проти включення своїх творів до шкільної програми з літератури.

ПОЕТ ПРО СПИРТ, ВИНО І АНТИАЛКОГОЛЬНУ КАМПАНІЮ

У часи антиалкогольної кампанії в СРСР 1985-1987 років редактори навіть із поетичних текстів вилучали слова «вино» і «сп’яніння», змушуючи авторів переписувати твори. Так, у поезії «Санітарочка Рая», що дала назву збірці Ірванця, загадується сприт. Прагнучи видати свої твори та обійти цензуру, письменник свого часу вдавався до деяких хитрощів.

«Вірш „Санітарочка Рая“ датований 1984 роком. Мені тоді було 23. Після написання я його читав на нарадах молодих авторів, а наступного, 1985 року, коли я вже навчався в Літінституті (у 1989 році Ірванець закінчив Літінститут імені Горького у Москві, – ред.), Михайло Сергійович Горбачов оголосив боротьбу за тверезість. І тоді навіть у поетичних текстах почали „вимазувати“ такі слова, як „вино“, „сп’яніння“. У „Санітарочці Раї“ є слово „спирт". Я опинився в такому казусі, що, виявляється, не можу надрукувати цього вірша. Треба міняти. Я лізу в хімічний довідник і знаходжу формулу нашатирного спирту. І біля слова „спирт“ роблю відповідну примітку. Після цього друкую цей вірш, а на зачіпки цензора кажу, мовляв, це не про алкоголь, а зовсім про інший спирт», – пригадав Ірванець свою невеличку авантюру.

ДОЛЯ РЕАЛЬНОЇ САНІТОРЧКИ РАЇ СКЛАЛАСЯ НЕПОГАНО

Під час творчого вечора у Житомирі Олександр Ірванець потішив читачів і розповів про долю реальної жінки, яка стала прототипом його санітарочки Раї.

«Вона була родом із північної Рівненщини, з Полісся. Мала хлопця, який пішов до війська і грав в оркестрі ГСВГ, десь у Східній Німеччині. Після того, як радянські війська вийшли, йому вдалося залишитися там. Рая зі своїм хлопцем потім і одружилися. Зводячи все до спільного знаменника, - на сьогодні Рая живе в Німеччині і є громадянкою Євросоюзу», – сказав поет.

МАЛКОВИЧ СКАЗАВ - СОЦІАЛЬНИЙ ПОЕТ. ЗНАЧИТЬ, СОЦІАЛЬНИЙ

Збірка Ірванця вийшла друком у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Впорядкуванням книги займався директор і власник вже згаданого видавництва Іван Малкович. Йому Олександр Ірванець довірив цю справу, хоча згодом і не повністю схвалив селективний принцип видавця. Так, Малкович розгледів у підскарбієві «Бу-Ба-Бу» соціального поета. Той же зі свого боку хотів бачити у збірці більше «ніжної» лірики. Втім, так чи інакше, презентуючи «Санітарочку Раю» житомирянам, Ірванець таки визнає чуття Малковича і вдячний йому за назву книги.

«Для мене велика честь бути виданим у серії Івана Малковича (серія поетичних збірок ключових для сучасної української літератури авторів „Українська поетична антологія“ від видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“, – ред.). Малкович – людина з великим смаком, яка видає класно книжки. Він має безперечне маркетингове чуття – в цій серії він називає збірки найбільш хітовими віршами. Наприклад, після мене вийшла збірка Наталії Білоцерківець „Ми помрем не в Парижі“ (цей вірш став текстом однойменної популярної пісні, яку виконує рок-гурт „Мертвий Півень“, – ред.). Іван бачить мене таким поетом – соціальним. Тут (у збірці, – ред.) є багато соціальної сатири та публіцистики, яку б я, можливо не включав. Натомість, якісь ліричні речі, які я подавав у рукописі, не ввійшли. Але якщо Іван вже бачить мене таким поетом, то я теж приймаю себе таким», – сказав Олександр Ірванець.

ІРВАНЕЦЬ ПРО НУДНУ УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ

Навіть Ліна Костенко і Дмитро Павличко не змогли не змогли позбавити українську літературу шлейфу такої собі «безнадійної сільської прози». Так доволі скептично характеризує літературний процес кінця 80-х Олександр Ірванець.

«У 1985-1986 роках українська література була нудною, попри те, що на той момент у ній були Ліна Костенко, Павло Загребельний і Дмитро Павличко. У книгарнях книжок було повно, а купити було нічого. І от тоді ми (угрупування «Бу-Ба-Бу», – ред.) вже могли читати свої вірші на виступах, хоч поки нас і не друкували. Нам пощастило – було потужне покоління, ми збиралися на семінарах творчої молоді в Ірпені. Від Житомира із нами тоді були Володимир Даниленко і Юрко Гудзь. Оцей період - із 1985 по 1991 роки - був прориванням старих канонів. При чому ми їх проривали і ламали, не усвідомлюючи того. Просто раптом стало можна. Попередні поети навіть не порушували цього питання, а просто писали так, як заповідалося», – розповів він.

МИ, ТІ, ХТО Є У ШКІЛЬНІЙ ПРОГРАМІ, ВЖЕ ВСІ ПОМЕРЛИ

«Ми, ті, хто є в шкільній програмі, вже всі померли. Я викопався, виліз із могили, обтрусився від могильної землі і стою перед вами», – так, іронізуючи, відповів Ірванець на запитання житомирянки щодо вивчення його творів, як письменника-сучасника, учнями.

«Не хочу, щоб у шкільну програму включали мої вірші. Жодного! Я проти цього, бо палець об палець не вдарив, щоб там бути. У Міністерстві культури просто є ентузіасти, які дійсно слідкують за сучасною поезією. З моєї творчості до програми включені два вірші. За великим рахунком література, як музика і кіно, є особистою справою – людина сама має до неї прийти. Це добре, що вчителі підштовхують учнів до прочитання творів сучасних письменників», – пояснив Ірванець.

«Протилежна, сторона цієї медалі така: я по сьогодні панічно боюсь, що мій вірш зададуть вивчити напам’ять, а якась дитина не вивчить і отримає „двійку“ – і зненавидить українському літературу загалом і особисто Олександра Ірванця. Тому я свідомий того, що вивчення літератури, як і будь-якого мистецтва, має відбуватися інакше. Так, його треба популяризувати, я навіть скажу, насаджувати, але делікатно», – уточнив письменник.

При цьому він переконаний, що у курсі шкільної програми з літератури учні обов’язково мають вивчати класику. Але підхід до відбору письменників у профільному міністерстві повинні переглянути:

«Там має бути більше (творів) Володимира Винниченка, Лесі Українки, Юрія Яновського Тобто порівняно нової класичної прози».

ПРИВ'ЯЗАНИЙ ДО РІДНОГО КРАЮ

Під час презентації своєї «Санітарочки Раї» у Житомирі, Ірванець зізнався, що найліпше йому пишеться в Україні і назвав себе письменником, прив’язаний до рідного краю.

«Закордоном я писав якісь імпровізації, але все ж таки я – поет, прив’язаний до рідного краю. Левову частину своїх творів я написав на рідній землі, тут, в Україні. Я дійсно багато мандрую, але це „багато“ не означає „довго“. Так, минулого року я півтора тижня був в Америці. Після цього – у грудні – був у Маріуполі та Широкиному, виступав там перед бійцями АТО», – розповів поет.

Олександр Трохимчук, Житомир

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-