ООН в українському контексті

ООН в українському контексті

2708
Ukrinform
У зв’язку з проведенням у м. Нью-Йорк, США, ювілейної 70-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (ООН) і обранням на ній України до непостійних членів Ради Безпеки варто привести низку цікавих фактів про цю світову Організацію та участь у її діяльності України.

МИ, НАРОДИ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ, СПОВНЕНІ РІШУЧОСТІ

Врятувати прийдешні покоління від нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і

знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків та жінок і в рівність прав великих і малих націй, і

створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов’язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права, і сприяти соціальному прогресу й поліпшенню умов життя при більшій свободі,

І ЗАРАДИ ЦИХ ЦІЛЕЙ

виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, і

об’єднати наші сили для підтримки міжнародного миру й безпеки, і

забезпечити прийняттям принципів і встановленням методів, щоб збройні сили використовувалися не інакше, як у спільних інтересах, і

використати міжнародний апарат для сприяння економічному й соціальному розвитку всіх народів,

ВИРІШИЛИ ОБ’ЄДНАТИ НАШІ ЗУСИЛЛЯ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЦИХ ЦІЛЕЙ

Відповідно до цього наші відповідні уряди через представників, які зібралися в місті Сан- Франциско і пред’явили свої повноваження в належній формі, погодилися прийняти цей Статут Організації Об’єднаних Націй і цим засновують міжнародну організацію під назвою ’’Об’єднані Нації’’.

Цими словами починається преамбула до Статуту Організації Об’єднаних Націй (ООН), яка була розроблена Комітетом по підготовці преамбули, цілей і принципів діяльності ООН під керівництвом Міністра закордонних справ Української РСР Д.З.Мануїльського. З ініціативи УРСР до Статуту було включено низку важливих положень, зокрема положення про сприяння міжнародному співробітництву в розв’язанні економічних і соціальних проблем, про загальну повагу і дотримання прав і основних свобод людини незалежно від расової належності, статі, мови і релігії.

Ідея створення ООН виникла ще на початку Другої світової війни. 14 серпня 1941 року Президент США Ф.Рузвельт і Прем’єр-міністр Великої Британії В. Черчіль підписали Атлантичну Хартію, яка проголошувала цілі двох країн у війні проти нацистської Німеччини і її союзників, а також бачення післявоєнного устрою світу. 24 вересня 1941 року до Хартії приєднався СРСР.1січня 1942 року представники 26 союзних держав, які воювали проти країн гітлерівської коаліції, заявили про свою підтримку Атлантичної Хартії. Вони підписали Декларацію Об’єднаних Націй. У цьому документі вперше була використана назва ’’Об’єднані Нації’’, яку запропонував Ф.Рузвельт. Наприкінці жовтня 1943 року на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії був підписаний документ про створення цієї міжнародної організації.

Остаточна домовленість про створення ООН була досягнута у лютому 1945 року в м.Ялта на Кримській конференції керівників антигітлерівської коаліції –Й.Сталіна, Ф.Рузвельта і В.Черчіля. В основу діяльності майбутньої Організації був покладений принцип одностайності великих держав – постійних членів Ради Безпеки ООН, які наділялися правом вето. В Ялті була досягнута принципова домовленість про участь у роботі ООН Української РСР і Білоруської РСР як країн, які найбільше постраждали від німецької агресії і зробили значний внесок у перемогу над фашизмом. Пропозиція Й.Сталіна надати право усім радянським республікам стати членами-засновниками ООН не знайшла підтримки. Було відхилено також пропозицію про допуск до країн-засновників ООН Литовської РСР як країни, на територію якої, поряд з УРСР і БРСР, німецький вермахт вдерся першим. Було досягнуто також домовленості про те, що США матимуть право надати статус засновників ООН своїм двом штатам, однак у зв’язку з низкою обставин (смерть Ф.Рузвельта і критика в США досягнутих у Ялті домовленостей, негативне ставлення до них нового Президента США Г.Трумена) згадане рішення залишилося нереалізованим.

Конференція по підготовці Статуту ООН тривала з 25 квітня до 26 червня 1945 року в американському місті Сан-Франциско. Саме 26 червня 1945 року представники 50 держав-засновниць Організації підписали цей документ. Серед них були представники Української РСР і Білоруської РСР. Польща, яка не брала участі у роботі Конференцїї, підписала Статут згодом, проте увійшла до переліку держав-засновниць ООН. Таким чином, засновниками ООН стала 51 держава.

24 жовтня 1945 року Радянський Союз став 29 державою, яка здала свою  грамоту про ратифікацію Статуту ООН. Саме вона забезпечила потрібну кількість ратифікацій для набрання ним чинності. Відтоді 24 жовтня вважається днем заснування Організації Об’єднаних Націй.

Перша сесія Генеральної Асамблеї ООН почала свою роботу 10 січня 1946 року в столиці Великої Британії місті Лондоні.Перша схвалена резолюція стосувалася мирного використання атомної енергії і ліквідації атомного й інших видів зброї масового знищення.17 січня 1946 року там же відбулося перше засідання Ради Безпеки ООН. Спочатку до її складу входило 11 країн, у т.ч. 5 постійних членів, наділених правом вето: Велика Британія, Китай, СРСР, США і Франція. До 1971 року місце Китаю в Генеральній Асамблеї і Раді Безпеки ООН займав Тайвань.Перша схвалена резолюція Ради Безпеки стосувалася створення Військово-штабного комітету, до якого мали входити начальники штабів збройних сил постійних членів Ради Безпеки або їх представники.В Лондоні був також визначений порядок виступів делегацій в загальнополітичних дискусіях на щорічних сесіях Генеральних Асамблей ООН. Право завжди виступати першою одержала делегація Бразилії, оскільки її представник першим підняв руку при розгляді цього питання. Другими виступають представники США як господарі місця розташування штаб-квартири ООН (у м. Нью-Йорку). Іншим рішенням, схваленим у ході першої сесії Генеральної Асамблеї, було рішення про розташування штаб-квартири у м. Нью-Йорк, куди вона переїхала 16 серпня 1946 року.

14 грудня 1946 року Генеральна Асамблея прийняла пропозицію американського фінансиста Д.Рокфеллера -молодшого про надання гранту в сумі 8,5 млн. ам. дол. для придбання тієї ділянки землі, на якій сьогодні й розташована штаб-квартира ООН. Церемонія закладки фундаменту будинку відбулася 24 жовтня 1949 року в четверту річницю заснування Організації, а офіційне відкриття будинку – 10 січня 1951 року

Серед пріоритетів діяльності ООН – робота зі сприяння дотримання прав людини, збереження навколишнього природного середовища, розвиток Африки, боротьба з хворобами і бідністю, наркоманією, тероризмом, охорона прав інтелектуальної власності, надання допомоги біженцям, питання контролю над озброєннями і роззброєння, миротворча діяльність тощо.

За час існування ООН її очолювали 8 Генеральних секретарів. Першим Генеральним секретарем став представник Норвегії Трюгве Лі, який очолював її до 1952 року. У 1953-1961 роках цю посаду займав Д. Хаммаршельд (Швеція), який загинув при виконанні службових обов’язків в авіакатастрофі в Африці. У 1961-1971 роках Генеральним секретарем був      У Тан (Бірма), у 1972-1981 роках – К. Вальдхайм (Австрія), у 1982-1991 роках – Перес де Куельяр (Перу), у 1992-1996 роках – Бутрос Бутрос-Галі (Єгипет), у 1997-2006 роках – Кофі Аннан (Гана). Восьмий Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун очолює Організацію з 2007 року. Його повноваження закінчуються 31 грудня 2015 року.

Сім з восьми Генеральних секретарів ООН займали цю посаду протягом двох строків, окрім Бутроса Бутроса-Галі. Вибори нового Генерального секретаря мають відбутися в ході нинішньої 70-ї ювілейної сесії Генеральної Асамблеї ООН. Кандидатура на посаду Генерального секретаря розглядається Радою Безпеки ООН, після чого виноситься на затвердження Генеральної Асамблеї. Кандидат має одержати 2/3 голосів держав-членів ООН. Протягом 70 років існування Організації Об’єднаних Націй на розгляд Генеральної асамблеї завжди виносилася лише одна кандидатура. Жодного разу Генеральним секретарем ООН ще не був представник країн Східної Європи. Також жодного разу цю посаду не обіймала жінка.

На сьогодні членами ООН є 193 держави світу (державами-засновниками, як зазначалося вище, була 51країна). Збільшення кількісного складу Організації відбувалося за рахунок колишніх колоній Великої Британії, Франції, Італії і Бельгії, які ставали незалежними державами, а також за рахунок нових незалежних держав, які виникли внаслідок розпаду колишнього СРСР. Останнім членом ООН у 2001 році став Південний Судан

Статус спостерігача при ООН був введений у 1946 році, коли його одержала Швейцарія (повноправний член ООН з 2002 року). Зараз його мають Святий Престол (Ватикан, з 1964 року) та Палестина (з 2012 року. У 1974-2012 роках вона мала цей статус як недержавне утворення - Організація визволення Палестини).

Індонезія – єдина країна, яка добровільно вийшла з ООН у 1965 році. Повернулася у 1966 році.

У 1965 році у зв’язку з появою на карті світу низки нових незалежних держав, колишніх колоній, відбулося розширення складу Ради Безпеки Організації з 11 до 15 членів. При цьому кількість постійних членів Ради не змінилася.

В історії ООН мали місце два випадки, коли держави-члени позбавлялися права участі в роботі Генеральної Асамблеї ООН (не в роботі ООН в цілому): у 1974-1994 роках – Південно-Африканська Республіка у зв’язку з проведенням політики апартеїду і у 1992-2000 роках – Союзна Республіка Югославія, яка вважала себе правонаступницею колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії і відмовлялася вступати в ООН як нова держава.

З 1946 і до 2015 року постійні члени Ради Безпеки ООН 237 разів застосували право вето:СРСР і Росія (з 1991 року) – 103 рази; США – 79; Велика Британія              – 29; Франція – 16; Китай- 9 (до 1971 року місце Китаю займав Тайвань, який застосував право вето усього один раз).

41 раз право вето застосовувалося на рішення про прийом нових членів до ООН, близько 40 – для блокування призначення нового Генерального секретаря. Бували випадки, коли вето накладали одразу декілька країн.

Росія з 1991 року використала право вето 13 разів, 10 з яких застосував нинішній постійний представник цієї країни в Раді Безпеки. Останній раз - при голосуванні резолюції про створення Міжнародного трибуналу для кримінального переслідування винних в катастрофі літака ’’Малайзійських авіаліній’’.

Починаючи з 1991 року, США голосували проти 14 проектів резолюцій, які, переважно, містили в собі критику політики Ізраїлю.

За 70 років існування ООН накладала санкції на 23 країни, причому у 1946-1990 роках лише двічі: у 1966 році проти Південної Родезії (нині Зімбабве) і в 1977 році проти Південно-Африканської Республіки. Сьогодні санкції діють проти 14 країн, серед яких Іран, Ємен, Сомалі, КНДР, а також проти терористичної організації ’’Аль-Каїда’’ і руху ’’Талібан’’.

Діяльність ООН з підтримання миру розпочалася у 1948 році зі створення органу по спостереженню за виконанням умов перемир’я на Близькому Сході. Перші збройні сили ООН у складі 10 країн були створені у 1956 році для спостереження за відводом іноземних військ із зони Суецького каналу (Єгипет).

Тоді ж вперше ними були використані блакитні берети і шоломи, що стали символами миротворців.

З 1948 року було проведено 71 операцію по підтриманню миру. У лавах миротворців несли службу понад один мільйон військових, поліцейських і цивільних співробітників. Більше 3,3 тисяч з них загинуло, у т.ч. 126 у 2014 році. Зараз миротворчі сили ООН нараховують 125 тис. осіб з 122 держав. Вони здійснюють 16 місій в країнах Європи, Азії й Африки.

Ще до набуття незалежності українці брали участь у миротворчих операціях ООН від СРСР. Починаючи з 1992 року у військових операціях взяло участь 37 000 українських військовослужбовців, 50 з них загинули. Наразі українські миротворці беруть участь у чотирьох миротворчих місіях – у Косово, Демократичній Республіці Конго, Ліберії і Кот-д’Івуарі. Їх загальна чисельність – близько 400 осіб. З 2002 року 29 травня відзначається у світі як Міжнародний день миротворців ООН з тим, щоб віддати шану усім миротворцям усіх контингентів Організації.

У 1961 році Генеральний секретар ООН Д. Хаммаршельд був нагороджений Нобелівською премією. Цею ж нагородою відзначені Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (1954 і 1981роки), Дитячий фонд ООН (1965 рік), Міжнародні сили з підтримання миру (1988 рік). У 2001 році Нобелівську премію одержала сама Організація Об’єднаних Націй.

Попри те, що структура і діяльність ООН з часу її створення зазнала деяких змін, реформа Організації наразі є одним з найактуальніших і найбільш обговорюваних питань на різних рівнях. ООН критикують за те, що країни, що розвиваються, мають недостатню представленість в ключових органах, перш за все, у Раді Безпеки, де незмінним правом вето користуються лише п’ять постійних членів.

Україна виступає за реформування ООН, за надання її діяльності більшого динамізму, за усунення дублювання в роботі окремих органів, за економію витрат на утримання апарату, за більшу оперативність у роботі. Протягом усіх 70 років існування ООН спочатку Українська РСР, а з 1991 року незалежна Україна бере активну участь у її роботі, домагаючись конструктивного і справедливого вирішення актуальних міжнародних проблем. З 1958 року в м.Нью-Йорку діє Постійне представництво України при ООН.

Першим Постійним представником був призначений Удовиченко П.П. (1958-1961 роки). Потім Постійними представниками були: Шевченко С.Т. (1964-1968 роки), Поляничко М.Д. (1968-1973 роки), Мартиненко В.Н. (1973-1979 роки), Кравець В.О.(1979-1984  роки), Удовенко Г.Й. (1985-1992 роки), Батюк В.Г. (1992-1993 роки), Зленко А.М. (1994-1997 роки), Єльченко В.Ю. (1997-2000 роки), Кучинський В.П.(2001-2006 роки), Сергеєв Ю.А. (з 2007 року дотепер).

Представники України неодноразово обиралися заступниками голів Гееральної Асамблеї ООН, керівниками, заступниками керівників і доповідачами головних комітетів Генеральної Асамблеї ООН (Першого, Другого, Четвертого і Шостого). Протягом 25 років поспіль (1946-1971) УРСР обиралася до складу Комісії ООН з прав людини. У 1983 році вона знову була обрана до цього важливого органу, а з перетворенням його у Раду ООН з прав людини у 2005 році знову зайняла чільне місце в ній (2005-2011 роки. З того часу Україна є спостерігачем у Раді).

Український вчений-юрист Корецький В.М. обирався до складу Комітету ООН з прогресивного розвитку міжнародного права (1947 рік). У 1947-1949 роках він був першим заступником голови Комісії ООН з прав людини, на яку покладалася розробка Загальної декларації прав людини, схваленої Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 року. У 1961-1970 роках Корецький В.М. був членом і віце-головою Міжнародного суду ООН.

На нинішній ювілейній 70-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна 15 жовтня 2015 року вже вчетверте обрана до складу непостійних членів Ради Безпеки. До цього вона була членом Ради у 1948-1949, 1984-1985 і 2000-2001 роках, що є свідченням визнання міжнародною спільнотою внеску нашої держави у справу зміцнення і підтримання міжнародного миру і безпеки.

Неодноразово Україна обиралася до одного з шести головних органів ООН – Економічної і соціальної ради (ЕКОСОР), протягом багатьох років була членом допоміжних органів Ради – Комісії по народонаселенню, Статистичної комісії, Комісії соціального розвитку, Комісії по становищу жінок, Комітету з природних ресурсів, Комісії по транснаціональних корпораціях, Комітету по неурядових організаціях. Україна обиралася до Спеціального комітету по розробці міжнародної конвенції щодо боротьби з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, Спеціального комітету з питань міжнародного тероризму, Комітету ООН по інформації, Міжурядового комітету ООН по науці й техніці в цілях розвитку та низки інших.

Представники України обиралися заступниками голів Спеціального комітету ООН по апартеїду, Спеціального комітету ООН по розробці міжнародної конвенції проти апартеїду в спорті, Комітету ООН по здійсненню невід’ємних прав палестинського народу. Українські представники обиралися також до керівних органів низки інших органів Генеральної Асамблеї ООН – Конференції ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організації Об’єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), Програми розвитку ООН (ПРООН), Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) та інших.

Міністр закордонних справ України Удовенко Г.Й. у 1997 року був обраний Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Це єдиний випадок за всю історію діяльності ООН, коли український представник зайняв таку високу посаду.

Міністрами закордонних справ незалежної України, які забезпечували участь нашої держави у роботі Генеральної Асамблеї ООН, її головних органів і Ради Безпеки ООН були: Зленко А.М. (1991-1994 роки), Удовенко Г.Й. (1994-1998 роки), Тарасюк Б.І. (1998-2000 роки), Зленко А.М. (2000-2003 роки), Грищенко К.І. (2003-2005 роки), Тарасюк Б.І. (2005-2007 роки), Яценюк А.П. (2007 рік), Огризко В.С. (2007-2009 роки), Порошенко П.О. (2009-2010 роки), Грищенко К.І. (2010-2012 роки), Кожара Л.О. (2012-2014 роки), Дещиця А.Б. (2014 рік), Клімкін П.А. (з 2014 року і дотепер).

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-