Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Під час студентського голодування весь Київ ходив туди, як на прощу

Під час студентського голодування весь Київ ходив туди, як на прощу

Укрінформ
Рівно 25 років тому у столиці сталася подія – студентське голодування, яке назвали революцією на граніті. Як я запам'ятала ці дні? 

Київ масово набрякав солідарністю.

Кияни весь час приходили на Майдан, приносили квіти. Студенти лежали на розкладачках, а довкола них – всюди квіти.

Компартія була розгублена і не знала, як реагувати. Вони були абсолютно не готові до таких організованих і самоорганізованих громадських процесів. Але вони готові були ввести танки, якщо з Москви надійде наказ. Через кілька днів КДБ пустило емісарів по підприємствах, і вони почали шукати на підприємствах, кажучи сучасною мовою, "тітушок", які б вийшли "на площадь, чтоб поставить на место зарвавшихся молодчиков". А робітники сказали: "Не будем. Это наши дети". Замість цього вони вийшли на загальноміську демонстрацію. Вони підняли Київ на загальноміський страйк, і тоді влада злякалася. Тому що солідарність студентів і робочого руху, якого у нас звідтоді не було, це справді абсолютно непереможна сила.

І це революція...

А серед їхніх вимог була одна, як на мене, надсерйозна. Саме вона розвалила Радянський союз. Вона полягала у тому, щоб українські хлопці служили в армії на своїй території. Одна з підвалин, на яких стояв Радянський Союз – армія. Згадаймо, з чого починався третій Майдан? Коли беркутівці побили студентів? Ми знаємо, що київський беркут вивезли з міста. Бо місцева армія не використовується проти місцевого населення. Бо це своя армія. А на чому стояла жандармська функція радянської армії? Буряти їхали у Тбілісі з саперними лопатками. А українських хлопців хотіли посилали "гасити" Вільнюс зимою 1991 року, використовуючи у ролі кулака проти населення. І ця вимога - щоб українські хлопці служили в Україні - найбільш революційний заклик до проголошення незалежності.

У мене на Майдані була акція солідарності - одноденне голодування українських письменників. Це все ще був час офіціозу. Хоч спілка письменників і стала ліберальним осідком, гостила в себе Рух, але вона йти на акції та на відверту конфронтацію із владою інституційно не наважувалася. Ми прийшли із Солею Павличко та Римаруком. Молодь була (тоді ми були молоддю) ми прийшли на день посидіти. А ще це була спроба відчути те, що й вони. Це той досвід, без якого ти не зрозумієш, на що наражаються ці люди, які лежать, але навколо них - юрба, шум, галас. Тоді, слава Богу, не було ніякої сцени. Це був наш перший Майдан. Він дав ім'я Майдану Незалежності. Бо ще тоді хлопці лежали на Площі Жовтневої революції, на граніті під пам'ятником Жовтневої революції, де Ленін був у оточенні революційних матросів. А після цього,пізніше, вона була перейменована і стала Майданом Незалежності. Табір, палатки, охорона... І це все було українське ноу-хау. А коли вже ФСБ приєдналася до цього процесу і почала казати про кольорові революції... Я думаю, що їм просто було дуже досадно, бо вони пропустили оцю студентську революцію.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-