Про державу, опухлу від сну, що сказав би у пісні Висоцький?
35 років тому зупинилися серце актора, співака, поета-барда і просто людини з особистою життєвою позицією
...Літо 1980-го. 25 липня. З батьком ріжемо дрова. Поруч - на ще непорізаних колодах - увімкнена «Спідола». Радіостанція «Маяк» передавала бадьорі новини, присвячені перебігу Московської Олімпіади. І насамкінець, коротко, без коментарів, якось так безпристрасно, прозвучав голос диктора: «Сегодня утром умер Владимир Высоцкий»...
Тоді, наприкінці 70-х, на початку у 80-х Володимир Висоцький був саме тим співаком, якого слухали усі. Його надривний, хриплий голос притягував, спонукав вслухатися у рядки пісні, викликав щораз непідробні емоції. Щасливчиками були ті підлітки, котрі мали не тільки гнучкі вінілові платівки із журналу «Кругозор», де були записані пісні Висоцького із кінофільму «Вертикаль», але й володіли бобінами із писаними-переписаними піснями кумира.
Зрештою, пригадую, щоб купити магнітофон, передусім, «щоб слухати Висоцького» а ще - «Бітлів», мені, тоді старшокласнику доводилось переносити вантаж із кількох товарних вагонів. Була така практика у ті далекі 70-ті, коли задля кількох десятків «кавалєрських карбованців», хлопці розвантажували вагони, за що отримували по 50-60 крб. Як зараз бачу отой «вагонний» магнітофон «Дайна», за 140 карбованців, куплений за розвантаження залізничних вагонів із старшим братом.
Крутиться бобіна і з динаміків лине знайомий голос: «А у города Пекина ходят-бродят хунвейнбины», іронічні рядки із пісні «Письмо робочих тамбовського завода китайським руководителям». Або ж - «Город уши заткнул» чи «Тот, кто раньше с нею был», а ще - «Кони мой привередливые», «За меня невеста отрыдает чесно», «Песня про командировку», «Всего лишь час дают на артобстрел», «Штрафные батальоны», «Нет меня, я покинул Россию».
Та що там говорити! З ровесниками ми тоді знали напам'ять десятки пісень свого кумира, які наспівували усюди - вдома, на шкільних перервах, в туристичних походах.
І нині, через вже не одне десятиліття після «ери Висоцького» задаю собі запитання - чому він став таким близьким мільйонам людей у велетенській державі? Напевно тому, що співав про те, що було зрозуміле і наболіле отим мільйонам, одиниці з яких могли вільно висловити у такій пісенній формі думку загалу. Колись вдало про цей феномен сказав Валентин Гафт: «И пусть по радио твердят, что умер Джо Дассен, И пусть молчат, что умер наш Высоцкий. Что нам Дассен? О чем он пел, не знаем мы совсем. Высоцкий пел о жизни нашей скотской.»
Зараз мені дуже цікаво, про що би заспівав Володимир Семенович, як би був живий в наші часи? Напевно, це були б не примітивні куплети на кшталт «Путін - х...ло, ла ла ла». То, мабуть, були би пісні-кулі, які б вражали тиранів-можновладців різних гатунків - від державного, до маленького, районного чи сільського масштабу. Уявляю, як би він заспівав би про різні там засідання дум, рад, палат та сенатів, різноманітні поїздки в регіони керівників держави, передвиборні поїздки потенційних депутатів... Напевно, був би це не лише легкий гротескний «стьоб», а убивче іронічне знущання над тими, хто взяв на себе право бути «господарями» не тільки свого життя , але й життя інших, в тому числі й сусідньої країни.
Або, скажімо, що Висоцький заспівав би про Майдан, Небесну Сотню, про втечу Януковича, «Кримнаш», події на Донбасі, підбитий «Боїнг», убивство Нємцова, затримання ГРУшників в Україні чи про Надію Савченко? Не сумніваюсь, він обов'язково саме про це заспівав би.
Бо не уявляю його, нехай навіть 75-річним, маразматичним дідусем, який тихенько доживає собі віку десь за межами Росії - в Ізраїлі, чи в Австрії, покірно очікуючи свій фізіологічний кінець. Так само, не можу собі намалювати в уяві Висоцького на корпоративних тусовках, ювілейних концертах державних правителів, на круїзних лайнерах чи президентських дачах. Або ж, уявити його у фартусі на популярному кулінарному телешоу. А ще, боронь Боже, поруч з одіозним Кобзоном. Це - не його. Це - не про нього.
У чому упевнений - його б ніколи не сприйняла влада. І не тільки в Росії, де для неї він краще - мертвий...
На завершення - про фото, котре тут опубліковане. Зробив його у 2007 році, в Москві, такого ж, як тепер, літнього дня. Чомусь ніколи не публікував цю світлину із Музею сучасного мистецтва, де зберігається алегорична скульптура Висоцького, автор якої - Зураб Церетелі. Нині - сумна нагода оприлюднити це фрагментарне московське фото. На ньому поет-співак зображений в образі бунтаря й страдальця. А внизу - напис із його пісні «Купола»: "Грязью чавкая жирной да ржавою, Вязнут лошади по стремена". Цікаво, що на скульптурній композиції немає продовження наступного рядка цієї пісні - «...Но влекут меня сонной державою, Что раскисла, опухла от сна».
Подумалось - чи пам'ятають ці поетові рядки в державі, в якій, за Висоцьким - «Купола в России кроют чистым золотом, Чтобы чаще Господь замечал». Можливо, Всевишній таки нашле розум на правителя цієї країни, все ще запухлої, але вже не сонної, а навпаки, кровожерливо-агресивної, що, мабудь, ще гірше?
Принаймі, Володимир Семенович сподівався на краще: «Это птица Гамаюн надежду подает».
Сподіваймося ж і ми!
Олег Снітовський, Тернопіль.
