Шоковою звісткою для українського агросектора стало рішення про «дострокове» скасування спеціального режиму оподаткування. Сектор готувався працювати в податковій сфері на загальних умовах не раніше 2018 року. Але, як з’ясувалося, МВФ має з цього приводу іншу позицію, яка прописана в Меморандумі про співпрацю з Україною.

Сьогодні представники українського АПК стверджують, що скасування спецрежиму оподаткування просто вб’є галузь, Міністерство фінансів розуміє проблеми агросектора, але пропонує розробити механізм прямих дотацій для галузі, аби вимоги МВФ все ж були виконані.

Чи можливе таке рішення, особливо якщо зважити, що нині першочерговим є виділення коштів для військових потреб? Мінагрополітики має компромісні пропозиції для міжнародних інвесторів та Мінфіну, але поки що вони залишаються без уваги.

Чим загороджують агросектору безкомпромісні та занадто швидкі зміни до податкового законодавства? Як зміна правил оподаткування вплине на соціальну сферу? А також про впровадження галузевих змін в умовах жорсткого дефіциту бюджету кореспондентові Укрінформу розповів заступник міністра аграрної політики та продовольства Володимир Лапа.

ПДВ: ВТРАТИ ВІД ЗАГАЛЬНОГО РЕЖИМУ ОПОДАТКУВАННЯ

- Володимире Івановичу, однією з топ-тем на аграрному ринку є перспектива скасування спецрежиму відшкодування ПДВ. Експерти вважають, що це може призвести до втрати приблизно 15% коштів для сільгоппідприємств. Чи згодні ви з таким прогнозом?

- У середньому в галузі надходження від спецрежиму складають від 8 до 12%, залежно від доданої вартості. У рослинництві дещо нижча, у тваринництві - вища додана вартість. Щоб зрозуміти, як працюють чинні податкові режими, треба згадати, що ця податкова система була сформована в період 1999-2003 років. У 1995-97 роках майже постійно була велика заборгованість, зокрема й податкова, з боку сільськогосподарських підприємств, і держава час від часу приймала рішення, щодо необхідності списувати податки, бо сільгосппідприємства не могли продовжувати діяльність.

Дефіцит бюджету не давав можливості знайти альтернативні шляхи підтримки галузі, на той час їх не було. Тому було прийняте рішення зробити ліберальний податковий режим, натомість зникала потреба фінансувати у великих обсягах програми прямої бюджетної підтримки. Ще одна перевага, і вона, безумовно, бралася до уваги, коли запроваджували цей режим, це те, що переважно сільськогосподарські підприємства мали недостатню кваліфікацію персоналу бухгалтерії, тож комунікація з податковими органами спричиняла ускладнення. Отже, бралась до уваги необхідність спрощення адміністрування.

Окрім цього, автоматичне використання ПДВ на власні потреби давало можливість не проводити індексації програми підтримки. Це та підтримка, яка працює автоматично. Треба розуміти, що фіксований податок (а тепер це єдиний податок четвертої групи) заміщує низку податків і зборів, зокрема й податок на прибуток, тобто іде сплата витрат на гектар, і адміністрування не потребує великих зусиль. Це ж стосується податку на додану вартість: різницю між податковими зобов’язаннями і податковими кредитами аграрій не сплачує до бюджету, а використовує виключно на потреби розвитку господарств.

Але якщо повернутись до адміністрування, то хто зможе перевірити, яка врожайність зерна або продуктивність тварин? Як перевірити - 6 тонн з га чи 8 тонн з га є врожайність? Фіскальна служба не зможе перевірити це. У кінці 90-х років були надзвичайно великі обсяги тіньового зерна, або якщо говорити прямим текстом, то аграрії уникали сплати податків у визначених розмірах. Це, серед іншого, також зумовило намагання змінити систему оподаткування.

Ще одним фактором для запровадження пільгових режимів оподаткування був не внутрішній, а скоріше, зовнішній. Так сталося, що аграрний сектор у багатьох країнах є дотаційним, зокрема Європейський Союз половину свого бюджету спрямовує на підтримку сільгоспвиробників. Мова йде про суму близько 50 млрд євро. Якщо перераховувати на обсяги доданої вартості в масштабах України, це близько 8-10 млрд євро. Навіть загальні обсяги підтримки з урахуванням податкових пільг зараз в Україні приблизно в 10 разів менші, ніж відповідна підтримка ЄС. Можливо, дещо менша підтримка у Сполучених Штатах, у Російській Федерації, в Білорусі, але різниця в обсягах загальної підтримки в Україні і в наших сусідів складає 5-10 разів, звісно, не на нашу користь.

Виходить так, що практично в усіх країнах – це високо дотаційний сектор, конкурувати і на внутрішньому, і на зовнішньому ринку нам треба якраз із цими країнами. Якщо подивитися, як впливають усі названі фактори, які спричинили введення пільгового оподаткування, і зрозуміти, чи вони актуальні зараз, то можна зробити висновок – так, вони актуальні. Обсяги дотацій у світі, якщо і зменшуються, то дуже повільними темпами. В Україні ж можливостей для прямої бюджетної підтримки як не було, так і нема. Майбутня бюджетна підтримка непрогнозована і може піддаватися секвестрам. Можливості щодо адміністрування обмежені як у держави, так і у сільгосппідприємств. Може, кваліфікація персоналу підприємств стала трохи кращою, але господарства менші 1000 га, фактично, і зараз не мають можливості забезпечувати адміністрування звичайної системи оподаткування.

Якщо говорити про нинішній статус податкових пільг, в еквіваленті минулого року вони оцінюються приблизно у 20-23 млрд гривень. Цьогоріч з огляду на те, що з початку року продовжилася девальвація нацвалюти, а ціна багатьох продуктів так чи інакше прив’язана до валютного кошика, пільги можуть скласти до 30 млрд гривень.

- Чи згодні ви з тим, що рішення про перехід на загальну систему оподаткування для АПК уже з наступного року було вкрай необхідним?

- За останні 5 років не було жодного року, жодного уряду, який не пропонував би скасувати податкові пільги або провести їх серйозну ревізію. У нинішніх умовах, коли аграрний сектор виступає, без перебільшення, базовим сектором, тримає на собі всю економіку, скасовувати податкові пільги - це все одно, що різати курку, яка несе золоті яйця. Лише одну цифру можна назвати - надходження валюти на 37% формується від експорту агропродукції.

Мене в парламенті дещо здивувала (засідання профільного комітету ВРУ, що відбулося в середині червня, – ред.) аргументація Міжнародного валютного фонду - чому Україна повинна скасувати податкові пільги. Було озвучено, що український агросектор є конкурентоспроможним, бо в нас низькі заробітні плати, в нас низька орендна плата, тому ми можемо витримати конкуренцію. Мовляв, давайте тоді ще підвищимо податки, щоб зарплата і орендна плата на селі були ще нижчими, і за рахунок цього витримуватимемо конкуренцію. Як на мене, таке твердження має піддаватися серйозним сумнівам.

Наша позиція полягає в тому, що ми не маємо права скасувати спеціальний податковий режим, щонайменше для галузі тваринництва і для дрібних товаровиробників. Натомість ми вважаємо, що треба не просто механічно підвищувати податки, бо, зрештою, той розрахунковий додатковий обсяг податкових надходжень, якого очікують в аграрному секторі, - це не детальні розрахунки можливих наслідків для економіки і галузі, а елементарна математика, що з високою ймовірністю не справдиться. Наша позиція в тому, що необхідно запроваджувати податкові режими, які розширюватимуть базу оподаткування.

АЛЬТЕРНАТИВА ЗАГАЛЬНОМУ РЕЖИМУ ТА ПЕРЕГОВОРИ З МВФ

- За рахунок яких надходжень можна збільшити базу оподаткування?

- Для прикладу, із 6,5 млн паїв, які зараз є в Україні, лише 4,5 млн офіційно в обігу. Припустімо, що 1 млн обробляється власниками паїв самостійно, але десь 1 млн паїв, тобто 20% від загальної кількості земель, навіть зараз, за цих сприятливих податкових режимів є у тіньовому обробітку. І логіка, напевно, мала бути не в тому, щоб накладати додаткові податки на підприємства, що працюють у легальній сфері, а все-таки виробити такі податкові режими, які стимулюватимуть легалізацію тіньового обороту земель, розширюватимуть базу оподаткування, і за рахунок цього досягатимуться додаткові податкові надходження.

Напрацювання у нас є, але парадокс ситуації у тому, що наші аргументи вже ніхто не хоче слухати, мовляв, - рішення прийняте.

- У Коаліційній угоді перехід на загальну систему оподаткування був запланований на 2018 рік, а в Меморандумі з МВФ - на 2016-ий. Чи знали ви, що така норма прописана в Меморандумі, який підписала Україна і Міжнародний валютний фонд, і чи радилися з Міністерством аграрної політики, коли це підписання відбувалося?

- Нам присилали редакцію відповідного розділу Меморандуму на погодження, Міністерство її не погодило, ми висловили свої заперечення, обгрунтували економічно, але незважаючи на це, відповідний Меморандум був підписаний.

- Ви кажете, у вас є багато напрацювань щодо зміни податкових режимів, які були б корисними для галузі. Чи можна зараз обговорити ці зміни, чи це принципова позиція Фонду?

- Це позиція принципова, але в мене така психологія, що якщо не вірити в успіх, то не треба займатись справою. У нас є аргументи, ми готові до дискусії, готові напрацьовувати компромісні рішення. Я більш ніж переконаний: якщо ми цього не зробимо, наслідки для країни будуть сумними. Сподіваємося, що і внутрішні стейкхолдери (зацікавлені сторони, - ред.), і наші міжнародні партнери це зрозуміють.

- У цій каденції ВР є багато депутатів, які представляють аграрний сектор, тобто аграрне лобі дуже потужне, чи може статися, що законопроект про скасування спецрежиму ПДВ просто не пройде?

- Якщо законопроект про скасування спецрежиму ПДВ будуть подавати до ВРУ окремо, то шансів, що він пройде, мало. Але якщо будуть «нічні посідєлки» у Верховній Раді, як це було у грудні минулого року, я не певен.

Дещо такі єзуїтські форми впровадження змін пропонуються Мінфіном і Урядом, зокрема, норма скасування спецрежимів для аграріїв вкладена в проект, спрямований на удосконалення адміністрування ПДВ-рахунків. Вся країна, вся економіка розуміє, що треба вдосконалювати електронне адміністрування, але фактично ставиться ультиматум, що це буде зроблено тільки одночасно зі скасуванням спецрежиму з ПДВ. Це нонсенс, бо ці дві речі одна з одною абсолютно не пов’язані. Кілька разів на цю тему збирався податковий комітет ВРУ. Я не готовий це говорити впевнено, але з огляду на точки зору, які висловлювалися депутатими-членами податкового комітету, у мене склалося враження, що це рішення, імовірно, не було б підтримано навіть податковим комітетом, бо там розуміють, до яких наслідків це може призвести. Зрештою комітет так і не прийняв рішення, тому що в потрібний момент не було кворуму, але не беруся прогнозувати, яке може бути голосування у Верховній Раді.

Ми сподіваємося, що будемо почуті нашими колегами з інших міністерств і нашими міжнародними партнерами.

ТІНІЗАЦІЯ АГРОСЕКТОРА ТА ВІДСУТНІСТЬ СПОДІВАНЬ НА ПРЯМІ ДОТАЦІЇ

- Заступник Міністра фінансів Олена Макеєва, заявила, що знає про всі проблеми аграрної галузі і запропонувала замість загального режиму оподаткування прямі дотації на розвиток галузі. Чи можливо це з нашим дефіцитом бюджету?

- Бюджет дефіцитний, і навіть якщо якісь програми будуть запроваджені, ніхто не дасть гарантії, що вони збережуться у наступному році або через два роки. Перевага податкових режимів у тому, що в автоматичне адміністрування ніхто не втручається. Аграрії розраховували, що до 2018 року спецрежим оподаткування збережеться, це давало можливість планувати розвиток бізнесу. Як аграрії можуть розраховувати свою діяльність на рік-два-три наперед, коли вони не знають, що буде через місяць? І насамперед це стосується програм прямої бюджетної підтримки. Багато було консультацій, зокрема і з сільгоспвиробниками, вони вже почали готуватися до змін у 2018 році. За ці два роки можна було б технічно підкоригувати питання з базою оподаткування за рахунок її розширення, а тоді з 2018 року переходити вже на загальну систему оподаткування. Ці два роки треба було використовувати також на впровадження системи, яка працюватиме автоматично, прозоро, чесно і прогнозовано для аграріїв. Поки що ми цього на жаль не маємо.

До речі, відповідні зміни щодо запровадження більш транспарентної і прозорої системи підтримки, закладено у проект закону про державну підтримку сільського господарства в Україні, який зараз уже практично погодили з міністерствами і відомствами. Мінюст працює над юридичною експертизою, сподіваємося, найближчим часом законопроект може бути зареєстрований від Кабміну в Верховній Раді.

- Експерти кажуть, що у випадку скасування спеціального режиму оподаткування за найгірших прогнозів Україну може спіткати доля Греції. Чи справді наслідки можуть бути настільки катастрофічними?

- З початку поточного року скорочення поголів’я ВРХ становило 5-7% у порівнянні з минулим роком у сільгосппідприємствах і домогосподарствах відповідно. І це при наявності податкових пільг. Податкові пільги - це 10% доходів таких підприємств. Давайте віднімемо 10% доходів і подивимося, що відбудеться із тваринництвом.

За нашими оцінками – мінімум 50 тис. осіб становитиме скорочення зайнятості за рахунок закриття ферм, які зараз працюють прибутково (або в нуль) виключно за рахунок спецрежиму. Якщо відняти ці доходи, то 95% тваринницької сфери, зокрема тих, які займаються молочним виробництвом, є збитковими. Така складна ситуація спричинена не тільки і не стільки внутрішніми економічними факторами. Проблема спричинена закриттям російського ринку, куди Україна експортувала молочної продукції майже на 300 млн доларів. Відповідно, молокопереробні підприємства почали масово орієнтуватися на випуск сухого молока, продати за тою ціною, за якою вдавалося продати сири в Росію, цю продукцію неможливо. На світовому ринку молоко має попит, але за значно нижчими цінами, якщо брати валютний еквівалент. Ціни на зерно зросли на 80-90%, на молоко - на 20%. Повторю, понад 90% господарств має негативну чисту рентабельність. Вони зараз тримаються на плаву виключно за рахунок податкових пільг. А тваринництво – це якраз і є основна зайнятість у сільській місцевості.

Є опосередковані наслідки від скасування спецрежиму ПДВ, і я впевнений, їх ніхто навіть не прораховував. Скорочення 50 тис. людей призведе до того, що вони підуть на біржу праці. Скільки витрат у цій ситуації понесе держава?

- Можна очікувати, що знов будуть повертатися у «тінь» певні галузі виробництва?

- Звичайно. І не тому, що люди хочуть працювати в «тіні», а тому що у них не залишиться іншого виходу. І це матиме не лише економічні, а й соціальні наслідки. Якщо це буде якась частина тіньового виробництва зерна, виникає питання: а як взагалі держава зможе гарантувати продовольчу безпеку, якщо реально не буде вартих довіри відомостей про те, скільки зерна вироблятиметься в країні. Наслідки таких рішень виходитимуть далеко за межі вузької аграрної специфіки.

ІНТЕРВЕНЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ ГАЛУЗІ

- Ви сказали, що Міністерство розробило законопроект у підтримку розвитку сільського господарства. Скільки коштів може знадобитися на виконання цього законопроекту?

- Є дві речі, які слабко пов’язані між собою. Це українська специфіка. Йдеться про правила і обсяги фінансування. Якщо взяти, до прикладу, fundbill у Сполучених Штатах або аграрний бюджет у Європейському Союзі, то там інструменти і обсяги фінансування передбачаються в одному документі. У нас історично так склалося, що є базові закони, які дають основні принципи підтримки, а потім є програма розвитку АПК, де під ті принципи закладаються певні обсяги фінансування. Навіть якщо необхідні обсяги фінансування передбачені в програмах АПК, практика показує, що далеко не завжди вони є у держбюджеті. Це ще один фільтр, який спричиняє непрогнозованість цієї підтримки.

Фактично, проектом Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" ми вирішуємо питання тільки сучасного інструментарію підтримки. Питання фінансування - це вже програма розвитку АПК, а потім - бюджетний процес. На жаль, поки що в Україні це так, і з цієї системи координат ми не можемо вийти.

У складних макроекономічних умовах, в яких ми нині працюємо, наповненість бюджету також буде під питанням. Тому перше і основне завдання, яке ми перед собою ставили - передбачити принципово нові підходи до підтримки на рівні її інструментів. У тому числі з використанням досвіду Європейського Союзу.

Що передбачає законопроект? Перше – повна публічність і транспарентність програм бюджетної підтримки. Буде публічний реєстр усіх, хто подав заявки, усіх, хто отримав кошти. Будь-який сільгоспвиробник, будь-який громадянин України може перевірити, чи правильно розподілені кошти.

Друге – акцент на програмах, які показали себе найбільш ефективними в попередні роки. Тут більшою мірою йдеться про стимулювання розвитку, ніж просто підтримку існування. Це програми стимулювання капітальних інвестицій. У попередні роки практикувалося часткове здешевлення вартості тваринницьких комплексів, а також у садівництві, і ще низці програм. Ми хочемо комплексно прописувати програму підтримки для всіх галузей на певний бюджетний період.

Ще один момент, який там передбачений – це удосконалення правил роботи інтервенційного агента на ринку зерна.

- Хто буде виступати в ролі інтервенційного агента?

- У нас зараз два інтервенційні агенти - це Державна спеціалізована бюджетна установа (ДСБУ) «Аграрний фонд» і ПАТ «Аграрний фонд». ДСБУ через недостатньо ефективну роботу в попередні періоди і через те, що установа підпадає під дію закону про держзакупівлі, у принципі не може ефективно працювати з інтервенціями на ринку. Якщо брати ПАТ «Аграрний фонд», то ця компанія в юридичному розумінні не є інтервенційним агентом, а просто публічним акціонерним товариством, де 100% акцій належить державі, але практично здійснює інтервенції. Хоч теоретично ПАТ може і не проводити їх. Зараз логіка полягає в тому, щоб ввести діяльність ПАТ «Аграрний фонд» у законодавчі рамки і чітко передбачити інструменти, правила, умови погодження з Кабміном, з Мінагрополітики для того, щоб ця компанія працювала на інтереси держави.

- ДАК «Хліб України» плануєте залучати до роботи у межах цього законопроекту?

- ДАК «Хліб України» має певні активи, вони невеликі, бо основні активи були виведені в Державну продовольчо-зернову корпорацію України, але має набагато більші борги. Тому там питання, як забезпечити реструктуризацію і виплату цієї заборгованості. Навряд чи ДАК зможе брати активну участь у реалізації цих програм. Акцент робитиметься на ПАТ «Аграрний фонд», яке ми надалі бачимо реальним інтервенційним агентом держави на ринку зерна. У будь-якому разі, це додаткове джерело ліквідності для наших фермерів.

Є ще непоганий приклад, коли в березні на фоні девальвації нацвалюти ціни на борошно зросли до 8 гривень за кілограм. Ми отримували щодня по декілька листів з обладміністрацій – робіть щось, допомагайте, бо люди елементарно не можуть витримувати такої цінової динаміки. Якраз інтервенції «Аграрного фонду» допомогли збити цю ціну з 8 до 5 грн за кілограм і вже у травні, фактично, за два місяці, зростання цін на хліб зупинилось. Компанія і надалі виконуватиме функцію регулювання, щонайменше до того часу, поки наша борошномельна ти хлібопекарська промисловість зможе витримувати конкуренцію із трейдерами у плані закупівель. Імовірно через 3-5 років держава зможе відмовитися від інтервенцій на зерновому ринку, адже в будь-якій країні світу інтервенції – це недешеве «задоволення» для держави.

Друга компанія – ДПЗКУ – працює з використанням коштів китайського кредиту і з китайською корпорацією ССЕС. Це дає можливість завантажувати потужності компанії. Теоретично можна було б ставити питання про додатковий фінансовий ресурс і розширення діяльності, але в існуючих економічних умовах поки що розраховувати на це не доводиться.

- Які ще завдання для збалансованої роботи агроринку необхідно вирішити?

- Створення спеціальної інституційної основи для підтримки малих агровиробників. Це домогосподарства і маленькі сімейні ферми. Розраховуємо на розгляд у другому читанні законопроекту № 1599, який визначає, що таке сімейне фермерське господарство для того, щоб робити акценти на підтримці таких виробників. В Україні теоретично фермер може мати 10 га, а може і 10 тис. га. Тож після визначення цільової аудиторії маємо намір використовувати європейський принцип, коли буде окрема інституція, що займається підтримкою, починаючи від розробки спеціальних програм, комунікації, обробки заявок, - до моніторингу, контролю, збирання інформації.

Тут є два важливі моменти, які були мотивами для таких законодавчих пропозицій. Перше, дрібні виробники - це не просто валова продукція, це виробники, які живуть у сільській місцевості, формують її доходи. Це більшою мірою навіть проект не з підтримки виробництва, а з підтримки і збереження сільської місцевості.

Другий момент – все-таки дрібні господарства потребують меншого обсягу інвестицій, ніж великі агропідприємства. Це означає, що меншим обсягом фінансування, ми зможемо забезпечити максимальні темпи розвитку галузі загалом.

Хотілося опрацювати законопроект упродовж першого кварталу, упродовж другого - провести через Уряд і хоча б у першому читанні через Верховну Раду, у вересні-жовтні передбачати бюджетне фінансування, а повноцінно запускати програми підтримки вже з 2016 року. Зараз ми бачимо, що певні затримки були з розробкою законопроекту, зокрема, пов’язані з тим, що ми від самого початку підходимо досить зважено. Відсилали проект у представництво Єврокомісії в Україні, ми тим самим не лише вдосконалюємо правила підтримки, а й відразу забезпечуємо гармонізацію відповідних правил із ЄС.

Сподіваємося, що законопроект буде прийнято цього року, щоб у 2016-му певний обсяг фінансування можна було забезпечити через державний бюджет. Хочемо зробити наступного року хоча б у двох областях пілотні проекти, щоб подивитися як це працює. Будемо робити ці проекти на базі наявного фонду підтримки фермерів, розширюючи його діяльність на більше коло дрібних виробників.

ДЕЛЕГУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРОФІЛЬНИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ

- Ви подали на розгляд ще один законопроект про участь саморегульованих організацій у розробці, а головне, запровадженні державної аграрної політики. Поясніть, що це за організації, як саме вони зможуть впливати на формування політики?

- У нас склалася трохи дивна ситуація з організацією бізнесу. У деяких галузях немає сильних асоціацій, в інших, наприклад, у сфері молокопереробки - по 3-5 організацій. І парадокс у тому, що часто вони звертаюится до нас з ідеями, які конфліктують між собою. Мова йде і про стандартизацію, і про державну політику, регулювання, розміщення молочної продукції на поличках магазинів, можливості використання рослинних жирів тощо.

Раніше чиновникам було цікаво виступати в ролі арбітрів, можливо це зручно було. Ми ж хочемо працювати з тими організаціями, які справді представляють галузь. Законопроект виписує певні критерії, за якими саморегульовані організації повинні мати найбільше представництво у відповідній галузі, підтверджене сплатою членських внесків.

Після визнання таких організацій репрезентативними мова ітиме про делегування їм повноважень. Це, зокрема, і визначення певних умов роботи на тому чи іншому ринку, наприклад, у сфері стандартизації. Ми ж як міністерство повинні допомагати їм, просувати зміни на рівні законодавства і підзаконних актів. Ми також зацікавлені, щоб активніше залучати саморегульовані організації до формування аграрної політики. Наприклад, зараз при погоджені проектів нормативно-правових актів, надсилаємо документ у різні міністерства, вони нам - свої зауваження, ми їх або враховуємо, або формуємо таблицю розбіжностей, потім надаємо в КМУ. Ми зацікавлені, щоб такі проекти надсилались на погодження і саморегульованим організаціям, можливо, з правом дорадчого голосу на першому етапі.

Можна подумати ще над деякими моментами. Зокрема, у зв’язку з ліквідацією сільгоспінспекції, дещо підвисають арбітражні функції. Наприклад, на зерновому ринку ми дискутуємо можливість передачі чи в оренду, чи в концесію, чи в користування тих лабораторій з оцінки якості зерна, які є в сільгоспінспекції, щоб саморегульована організація виконувала арбітражні функції. Є багато інших сфер, де ми можемо спокійно покластися на самоорганізацію бізнесу. Це розвантажить нас як Міністерство від виконання другорядних функцій. Ми вже багато років називаємося Міністерством аграрної політики. Нам би дійсно хотілося займатися не управлінням лабораторій, а формуванням аграрної політики.

- Як на мене, експериментальний проект, бо ви велику довіру покладаєте на саморегульовані організації. Як до цього ставляться ваші колеги з інших міністерств?

- Є критерії, будуть перевірки ефективності виконання тих функцій, які ми надаємо, але якщо не рухатись, результату не буде. Ми розуміємо, що повинні це робити. Взагалі перед тим, як починали розробляти відповідний проект закону, була така ідея, щоб зробити його не просто для Мінагрополітики, а загальногалузевий закон про саморегульовані організації. У певних галузях такі організації вже є, наприклад, юристів-правників. Поки що ми не побачили зацікавленості всіх міністерств у розвитку цієї теми, тому будемо, певною мірою, піонерами на урядовому рівні. Спробуємо організувати саморегулювання спочатку в АПК, наб’ємо певну кількість шишок, і вже з урахуванням цього наші колеги з інших міністерств зможуть запозичати наш досвід. Зрештою, всі наші пріоритети – це віддзеркалення Коаліційної угоди, і ми докладемо максимум зусиль, щоб виконати її у тій частині, що стосується АПК.

Ольга Прядко, Київ.