2 липня. Цей день в історії

2 липня. Цей день в історії

Укрінформ
Міжнародний день спортивного журналіста. Відзначається з ініціативи Міжнародної асоціації спортивної преси з 1995 року.

Міжнародний день спортивного журналіста. Відзначається з ініціативи Міжнародної асоціації спортивної преси з 1995 року. 2 липня 1924 року на міжнародному конгресі в Парижі була утворена Міжнародна асоціація спортивної преси (АІПС). На сьогодні членами асоціації є національні об’єднання спортивних журналістів 150 країн світу, зокрема й України. АІПС виступає в якості посередника між міжнародною пресою, спортсменами і спонсорами, організовує зібрання й семінари для журналістів-початківців. Спорт є не тільки предметом загальної уваги та інтересу, але й важливим фактором виховання молоді, зміцнення здоров’я людей. Він сприяє взаєморозумінню між народами, налагодженню дружніх міждержавних відносин. Знаходячись в епіцентрі подій, розповідаючи про проблеми фізичної культури і спорту, спортивні журналісти активно сприяють їхньому вирішенню. Асоціація спортивних журналістів України (АСЖУ) була створена на з’їзді спортивних журналістів країни 26 червня 1999 року. До неї увійшли представники газет і журналів, інформаційних агентств, телебачення й радіо, інтернет-видань, фотожурналісти, співробітники прес-служб спортивних клубів. Основна мета АСЖУ, спадкоємиці Федерації спортивних журналістів України, створеної у 1991 році, – захист законних творчих, соціальних, економічних, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів своїх членів як в Україні, так і в інших країнах. А також активне сприяння розвитку фізкультури й спорту, спортивної журналістики по всій території України. Очолює Асоціацію спортивних журналістів України Михайло Волобуєв. Прикметно, що в Україні не існує жодного навчального закладу, який би готував спеціально спортивних журналістів чи коментаторів. Більшість сучасних українських спортивних журналістів – це спортивні фанати з освітою різного профілю.

Події дня:

115 років тому (1900) граф Фердінанд фон Цеппелін здійснив перший пробний політ на дирижаблі власної конструкції.

90 років тому (1925) у Харкові було відкрито перший автобусний маршрут: «Площа Р. Люксембург – Журавлівське шосе», що зв’язав робітничі околиці з центром міста. Ціну квитків було встановлено у розмірі від 10 до 15 коп. залежно від довжини проїзду.

25 років тому (2-13 липня 1990 року) відбувся ХХVІІІ з’їзд КПРС – останній офіційний з’їзд в історії партії. Генеральним секретарем ЦК КПРС на альтернативній основі знову було обрано М.С. Горбачова. Початок масового виходу з партії.

Ювілеї дня:

215 років від дня народження Петра Міхаловського (1800-1855), польського живописця, одного з найвизначніших майстрів національного романтизму.

115 років від дня народження Тірона Гатрі (1900-1971), англійського режисера, драматурга. У 1939-1945 роках один із керівників театрів «Олд Вік» та «Седлерс-Уеллс» (Лондон). У 1953-1957 роках – один з організаторів і перший режисер Шекспірівського фестивалю у Стратфорді (Канада). У 1962 році заснував театр у Міннеаполісі (США; з 1963 року має його ім’я).

130 років від дня народження Франца Михайліва Коковського (1885-1940), українського письменника, драматурга, перекладача, журналіста, історика літератури, етнографа.

90 років від дня народження Патріса Лумумби (1925-1961), першого прем’єр-міністра (1960) Республіки Конго (нині – Демократична Республіка Конго). Убитий 17 січня 1961 року у віці 35-ти років у провінції Катанга. Лумумбу оцінюють по-різному – це питання дефініцій: для когось він терорист, політичний авантюрист і один із головних винуватців громадянської війни в Конго, а для когось – борець за свободу і національний герой країни. На початку 60-х років у колишньому СРСР ім’я Лумумби було так само популярне, як імена Гагаріна і Фіделя Кастро. У лютому 1961 року Університету дружби народів, заснованому Хрущовим у 1960 році, було присвоєно ім’я Патріса Лумумби (до 1992 року). Москвичі називали виш просто – «лумумбарій». Лумумба народився у дуже бідній селянській родині, яка, ще й до того ж піддавалася дискримінації з боку іншого племені. Втім, юнаку вдалося здобути пристойну освіту за рахунок колоніальної влади й увійти до так званих «еволюе» (освічених мешканців). Він служив поштовим службовцем, безкоштовно з’їздив на екскурсію до Бельгії. Постало питання про його переведення на роботу до бельгійського міністерства колоній, але успішній кар’єрі завадив несподіваний арешт Лумумби: виявилося, що він, начебто, є винним у крадіжці грошових переказів приблизно на 2,5 тисяч доларів. Шість місяців Лумумба провів у в’язниці. За цей час його доволі помірковані до того політичні погляди радикалізувались. Вийшовши з тюрми, Лумумба активно зайнявся політикою, у жовтні 1958 року він очолив ліву партію Національний рух, яка на перших в країні виборах у травні 1960 року здобула в парламенті 40 місць із 137. Лумумба стає прем’єр-міністром Конго. 30 червня 1960 року під час урочистостей з нагоди проголошення незалежності Конго, у присутності короля Бельгії та президента Конго Касавубу (який виступив із доволі поміркованою й розважливою промовою), Лумумба всупереч протоколу виголосив гнівну філіппіку, закінчивши її знаменитою фразою: «Ми більше не ваші мавпи!». Майже одразу після проголошення незалежності в країні спалахнула громадянська війна, розпочались масові вбивства, пограбування, гвалтування білих і жорстокі міжплемінні зіткнення. Приблизно 20 тисяч європейців змушені були залишити країну. Декілька провінцій проголосили про вихід зі складу Конго і власну незалежність. ООН ввела на територію країни війська (контингент близько 20 тисяч військовослужбовців з 30 країн світу). Миротворча місія ООН у Конго тривала чотири роки (1960-1964) і була однією з найкровопролитніших миротворчих операцій за всю історію ООН. Звісно, радянський уряд робив ставку на марксиста Лумумбу, а коли того не стало, створив з нього такого собі героя-мученика, котрий загинув від рук імперіалістичних нелюдів, захищаючи світлі ідеали комунізму. Щоправда, деталі смерті Лумумби були (та й залишаються дотепер) досить темними. Дехто вважає, що усунення його від влади, а потім і розстріл, не обійшовся без втручання західних спецслужб. Варто зауважити, що чимало проспектів і вулиць в українських містах, названих за часів СРСР ім’ям Патріса Лумумби, продовжують існувати й сьогодні. Хоча, жодного стосунку до України конголезець Патріс Лумумба не мав.

Лизанець Петро Миколайович

85 років від дня народження Петра Миколайовича Лизанця (1930), знаного українського мовознавця, літературознавця, фольклориста. Доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки. Завідувач кафедри угорської філології Ужгородського національного університету. Упорядник першої збірки угорських народних балад та першої антології угорської літератури Закарпаття. Дослідник українсько-угорських міжмовних контактів та угорської діалектології.

80 років від дня народження Яреми Євгеновича Полотнюка (1935-2012), українського сходознавця, перекладача. Відомий дослідник перської мови та літератури, арабо-мусульманської та персо-мусульманських культур. Перекладав з перської та арабської мов. Серед найзначущих перекладацьких доробків – переклади українською мовою смислів Корану. Ініціатор відкриття кафедри сходознавства у Львівському університеті (1997), яку очолював упродовж багатьох років. Кафедра й понині є одним із головних центрів сходознавства на Західній Україні. Син письменниці Ірини Вільде та інженера Євгена Полотнюка. У 50-х роках прийняв іслам, похований за ісламським обрядом 24 серпня 2012 року.

75 років від дня народження Георгія Іванова (1940), першого льотчика-космонавта Болгарії, Героя НРБ, Героя Радянського Союзу (1979), генерал-майора. Учасник радянсько-болгарського космічного польоту на кораблі «Союз-33» (10-12 квітня 1979 року).

Роковина смерті:

120 років з дня смерті Михайла Петровича Драгоманова (1841–1895), українського публіциста, історика, філософа, економіста, літературознавця, фольклориста, громадського діяча. Очолював ліве крило київської «Громади». У 1876 році емігрував. Заснував у Женеві вільну українську друкарню, видавав журнал «Громада». З 1889 року – професор Софійського університету. Як літературний критик обстоював принципи реалізму в літературі, боровся проти «хуторянського» етнографізму. Дядько Лесі Українки.

У матеріалі використані фото: www.sportskekladionice.info, www.uzhnu.edu.ua/uk

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-