Організація колективної небезпеки. Варшавський договір для Казахстану і Білорусі

Документальний фільм «Варшавський договір. Розсекречені сторінки», що вийшов наприкінці травня в прайм-тайм на держканалі «Россия-1», призвів до відчутного дипломатичного скандалу. Протести (з викликом посла!) проти заявленої у ньому версії подій Празької весни висловили МЗС і Чехії, і Словаччини. А чеський президент Мілош Земан, який нещодавно ефектно-публічно сварився з американським послом через рішення їхати до Путіна на 9 травня, різко змінив риторику, говорячи про сучасне російське трактування давніх подій: «Це не було помилкою, це було злочином. Я наполягаю на цій точці зору. Російське ж телебачення каже, що це було спробою запобігти воєнному перевороту. Таким чином, російське телебачення бреше і жодних інших коментарів крім того, що це - журналістська брехня, я не можу дати».

Але ні телеканал «Россия-1», ні Росія-вся, не вибачилися. Ще чого! Нині у Росії-всій не в моді заклики «Товариші, Вітчизна в небезпеці! Наші танки на чужій землі». Сьогодні в моді жарти на кшталт репліки віце-прем'єра Рогозіна «Танкам візи не потрібні!»

А вищий рівень міжнародної реакції, на який спромоглася російська сторона, - керівник дирекції міжнародних відносин Всеросійської держтелерадіокомпанії (ВДТРК) Петро Федоров. Ну, теж ніби дипломат. Відповідь ззовні дипломатична, але наступальна, у дусі Лаврова, а не лаврових вінків: «У фільмі висловлюються точки зору істориків, свідків, учасників тих подій. Ніде в закадровому тексті не сказано, що це правильно (бреше! - О.К.). Сама по собі ситуація, як мені здається, є не стільки російською проблемою, а проблемою Європи, де погляд на минуле уніфікується, і все, що не вкладається в цю формулу, вважається неправильним або пропагандою».

Упізнається стиль «сам дурень». Виявляється, це в Європи проблеми, це вона уніфікує історію, а не Росія, яка давно і вдумливо розробляє єдиний підручник історії... Узагалі реабілітація дій СРСР і його союзників щодо придушення Празької весни добре вписується в історичний вектор останніх років.

Уже й Афган-1979–1989 - зовсім не помилка, а захист рубежів на далеких підступах. Запам'ятався і захист Путіним пакту Молотова-Ріббентропа на зустрічі з Меркель (до речі, чи не час уже і в публіцистиці, і в науці цій домовленості замість нинішнього лукавого псевдоніма дати справжнє ім'я «пакт Сталіна-Гітлера»).

Так, мають рацію аналітики, які говорять про ревізію Росією колишнього погляду на історію, напрацьованого в «лихі 90-ті». Ревізію повільну, повзучу, без перевертання всієї парадигми, піраміди термінів, знань і трактувань, а з вийманням і підміною в ній окремих тематичних блоків.

Але якщо повернутися до цілком звичайного фільму «Варшавський договір. Розсекречені сторінки», що привернув раптом увагу всіх, то парадоксальність ситуації у тому, що дипломатичний скандал навколо нього дуже сильно змістив акценти і затемнив вміст фільму і месседжі, що в ньому є. А переважна більшість тих, хто пише про нього, його не дивилися. І дарма.

Суть у тім, що фільм «Варшавський договір. Розсекречені сторінки» сам по собі, власне, не про Празьку весну і не про її браве придушення. Цей сюжет займає менше чверті години - 10 хвилин із 43. Фільм, відповідно до назви, присвячений Організації Варшавського договору як такій. Розписуються благородні цілі ОВД і зла підступність НАТО. Йде справжнє зомбування глядача гірше за 25-й кадр. Кадри старої хроніки крутяться із застосуванням страшних антинатівських карикатур з «Правди» і «Крокодила» та карамельних плакатів про миролюбну політику КПРС і ОВД.

І ось тут, за дивною логікою авторів фільму, Чехословаччина-1968 виявилася дуже доречною для зіставлення її... з Угорщиною-1956 і Польщею-1981. Виявляється, це три ПРИНЦИПОВО різні приклади. Чому?

Тому, наприклад, що Угорщину в 1956 році Радянська армія пригнічувала самостійно, причому, за уточненнями Сергія Хрущова, що прозвучали у фільмі, робила це не як партнер, пов'язаний якимись союзницькими зобов'язаннями, а... як окупант. І про це говориться суто позитивно!

«Сили Варшавського договору в ліквідації кризи в Угорщині жодної участі не брали. Тому що Радянський Союз сказав: згідно з укладеним мирним договором ми є окупаційними військами в Угорщині. Угорщина була найближчим союзником Німеччини. І ми відповідаємо за наведення ладу там без участі ще будь-кого».

Цікава і цілком збочена логіка. А термінологія! «Ліквідація кризи», «наведення ладу»... Відео, звичайно, «нарізане», можливо, там були й інші слова Сергія Микитовича. Не знаю... Але в такому вигляді заява має не цілком пристойний вигляд. Та й говорити, що Варшавський договір тут ні до чого, не уточнивши, що й як, просто нечесно.

30 жовтня 1956 року, між іншим, було проголошено Декларацію уряду СРСР про основи взаємин із соціалістичними країнами: «Задля забезпечення взаємної безпеки соціалістичних країн Радянський Уряд готовий розглянути з іншими соціалістичними країнами - учасниками Варшавського договору питання про радянські війська, що перебувають на територіях зазначених вище країн... Радянський Уряд готовий вступити у відповідні переговори з урядом Угорської Народної Республіки та іншими учасниками Варшавського договору щодо перебування радянських військ на території Угорщини».

1 листопада угорський уряд терміново прийняв рішення про вихід країни з Варшавського договору (який був укладений і набрав чинності навесні-влітку 1955-го) і вручив відповідну ноту посольству СРСР. Водночас Угорщина звернулася до ООН з проханням про допомогу в захисті суверенітету.

Але й, з іншого боку, часу не гаяли. 1-3 листопада йшли консультації з іншими «рівноправними партнерами» за Варшавським договором. А 4 листопада радянські окупанти розпочали операцію «Вихор» зі звільнення Будапешта від влади угорців. Розробляв її і керував нею такий улюблений росіянами маршал Жуков. А вже після закінчення цієї операції Угорщина знову стала вірним партнером за Варшавським договором, який «ні до чого».

Але жодних цих фактів у фільмі немає. Є лише фрази про окупацію, легітимовану тим, що «Угорщина була найближчим союзником Німеччини». А Радянський Союз хіба не був? І який стосунок - суто юридичний - має окупація 45-го року до Угорщини-1956? Що це за союзницький договір, якщо він то діє, то не діє. І коли це потрібно великому і сильному, то й узагалі згадують відвічне право на окупацію, освячене гріхами 10-15-річної давнини.

Дуже своєрідно сказано у фільмі й про Польщу-1981. «Що ж відбувалося в Польщі на початку 80-х? Акції протесту спалахували по всій країні, підсилюючи нестабільність, напруженість у суспільстві і зростання злочинності». І все. Стислість - сестра таланту. Звичайно ж, жодного слова про невдоволеність правлінням комуністів, міцними обіймами «старшого брата», палке бажання втекти зі свого барака соцтабору. Головне - «...і зростання злочинності»!

І тут - увага - плавний перехід. «У 1981 році главою держави став міністр оборони Войцех Ярузельський. Він щойно повернувся з навчань «Захід-81» і бачив, яка військова потужність готова вторгнутися до Польщі, аби відстояти завоювання соціалізму». Яке прекрасне формулювання: «військова потужність готова вторгнутися» - «відстояти завоювання». Спробуємо вловити логіку. «Вторгнутися» - синонімічно «окуповувати». Але не просто «окуповувати», а з благородною метою - «відстояти завоювання». Правда, «завоювання соціалізму», який полякам на той час так обриднув, що вони й почали акції протесту... Тобто з логікою якось не дуже, але йдемо далі.

«Аби уникнути цього, новий глава держави діяв рішуче». Ага, отже, «вторгнення для відстоювання завоювань» все-таки не настільки добре, тобто навіть погано, і цього потрібно уникнути. І... «Запровадив воєнний стан, який дав змогу швидко і безкровно припинити безлади». Крапка.

Стривайте, але ж тут «что-то слышится родное в долгих песнях ямщика». Ще раз перечитаємо останню цитату в лапках. Так це ж точнісінько ті рецепти і пігулки, які Москва виписувала Януковичу часів Євромайдану.

Два «Я». Янукович і Ярузельський. Янукович як Ярузельський. Тільки не той Янукович, що є (був) у реальності, – який трясе золотим батоном над золотим унітазом. А якийсь ідеальний Янукович як українська реінкарнація Ярузельського в XXI столітті. Рішучий, небоязкий, що має якесь уявлення про честь. Який запроваджує воєнний стан швидко і безкровно (ну або як вийде), припиняє заворушення на Євромайдані.

Але оскільки бездарний Янукович не такий і надій не виправдав, то панове українці, вибачайте, що правонаступник СРСР проявляє військову міць, яка періодично вторгається до України, щоб відстояти завоювання «русского мира». Тобто ніби самі винні разом з вашим Януковичем...

І ось лише на такому тлі Угорщини-1956 і Польщі-1981 зрозуміло, що хотів сказати держканал «Россия-1», кажучи так і в такому дусі про Чехословаччину-1968. Головне тут - те, що наведення ладу в країні відбувалося а) колективно; б) зовні - після спільного ухвалення рішення в рамках Варшавського договору, під егідою країн і армій ОВД - Польщі та НДР. Правда, в описі цієї єдності є фрагменти майже анекдотичні.

«Німців підготовлена ​​там була ціла дивізія. Ще кілька частин, близько 14-15 тисяч, були напоготові, на кордоні стояли, - розповідає один з головних спікерів фільму, депутат Держдуми від КПРФ Юрій Синельщиков, який входив у 1966-1969 роках до складу радянських військ у НДР і вже звідти вторгався до ЧССР. - Але останньої миті передумали. Причина в тому, що до німців недружнє ставлення було у чехів, дуже недружнє. Залишилося з часів війни ще. І вирішили не грати на емоціях, на негативних».

От як ви думаєте, який висновок можна зробити з цих слів? Ну який? Напевно, про мудрість керівництва, про правильно сплановану операцію (не Жуковим уже, та все ж). А от і не вгадали.

Закадровий текст: «Увага до міжнаціональних суперечностей, до історії взаємин народів якось не в'яжеться з роллю диктатора, яку приписували Радянському Союзу». Приголомшливо! Знову збочена логіка ґвалтівника. З особливостей логістики вторгнення однієї наддержави і двох її сателітів на територію третьої, яка більше сателітом бути не бажає, вивести демократичність цієї самої наддержави і відсутність у неї диктаторських замашок?.. Якось трохи занадто, але російські телепропагандисти давно вже перебувають у світі спотвореної реальності й, повторюся, з логікою і відчуттям міри під час викладення в них непросто.

Однак вони настільки зайняті любовним спогляданням праведного колективного вторгнення, що не розуміють цього. По суті, пропагандисти в цьому фільмі говорять те, що Україна давно намагається пояснити Чехії та Словаччині (але там не все і не завжди розуміють). Євромайдан-2013–2014 - це повний аналог Праги-1968. Тільки для України, Чехії, Словаччини - це все зі знаком «+», а для Росії - зі знаком «-». Особливо кепський вигляд для російської дипломатії мала історія з галасом навколо цього фільму, коли 2 червня до Росії приїжджав з держвізитом один з небагатьох майже-лобістів РФ у ЄС - прем'єр Словаччини Роберт Фіцо.

Але чому ж для Кремля-1, так само, як і для «России-1», позитивний приклад колективного придушення Празької весни виявився таким цінним, що про інші, негативні наслідки розкручування цього бренду (не тільки відлякування союзників у Чехії та Словаччині, але й негативний фон під час чергового обговорення питання про санкції ЄС) вони забули?

Та тому, що цей приклад ідеально ілюструє їхнє бачення сенсу існування Організації Варшавського договору (ОВД) у минулому, Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) в сьогоденні і майбутньому. «Варшавський договір. Розсекречені сторінки» про це! Це початок розкручування бренду ОДКБ як наступника і спадкоємця славних традицій ОВД.

До речі, у фільмі окремо розповідається про Румунію Чаушеску, що в неї в ОВД був особливий статус, який забороняє проводити на її території навчання. Але коли погані Горбачов і Гавел запропонували розпустити ОВД, Чаушеску - перший, хто був категорично проти. Чому? Боявся, і як показала історія, справедливо, з одного боку, вторгнення СРСР, з іншого – внутрішньорумунського повстання. А ОВД давала гарантію збереження влади. Цим сюжетом сьогоднішній Кремль підморгує оксамитовим диктаторам пострадянських країн, що входять до ОДКБ: не бійтеся, ми вас не чіпатимемо. А коли що, то, навпаки, захистимо, і ніхто вас, як Чаушеску, не розстріляє.

Голос за кадром: «Гордість за загальні досягнення - мабуть, головне почуття, яке давав усім країнам, що входять до нього, Варшавський договір. Особливого напруження емоції досягали під час щорічних навчань. Це були масштабні й видовищні військові дії». Так-так, пам'ятаємо, якого напруження сягнули ці емоції, що так налякали генерала Ярузельського. Ну а «видовищні військові дії» - це, здається, з лексикону телепокидьків, які відточили свої вміння на смакуванні та розпалюванні війни на Донбасі...

«У цьому залі засідав комітет міністрів оборони ОВД, - розповідає глядачеві прес-секретар ОДКБ Володимир Зайнетдінов. - Унікальність цього залу полягає в тому, що в його створенні взяли участь усі країни, які входили до Варшавського договору. Наприклад, ось це чудове панно - це румунський дуб. Ось ці люстри - це богемське скло, привезене з Чехословаччини, меблі всі були румунські. А аудіоапаратура, встановлена ​​тут, високої якості, була вироблена в НДР...». Господи, яким огидним, задушливим, затхлим совком віє від цих слів, як жахливо тхнуть вони гонитвою за дефіцитом - ворсистими килимами, кришталевими вазами, імпортними радіолами.

«Зараз у цьому залі все припало пилом. Але це не ознаки забуття, - заспокоює глядача, який захвилювався, голос за кадром. - У будівлі йде ремонт. Штаб-квартиру Організації Варшавського договору тепер займає Оперативний штаб Організації Договору про колективну безпеку - ОДКБ». І, дивлячись на румунське панно, на якому одна дубова рука потискає іншу (і все це всередині макабричної п'ятикутної зірки), глядач заспокоєно зітхає.

Фінал фільму демонструє неабияке знання авторами Гайдара. Але не Єгора, зрозуміло, а Аркадія. Пам'ятайте: «У чому Головна Військова Таємниця?».

Вслухаємося і насолоджуємося. «Головний Секрет, що забезпечив Організації Варшавського договору добру пам'ять, розкрито! Це взаємна повага країн-учасниць і справді рівноправні, партнерські відносини. Заради безпеки і дружби між народами» - камера крупно бере дитячі обличчя на мітингу під триколорами (це важливо - майбутні учасники емоційно насичених, видовищних навчань ОДКБ), а потім наїжджає на відремонтовану Спаську вежу Кремля. Крапка.

Хоча ні, дуже цікаві й титри. Продюсер - Володимир Соловйов. Шкода, звичайно, що ні Дмитро Кисельов, але теж непогано - вишкіл відчувається. А ось кому автори дякують за допомогу в створенні фільму. Секретаріат ОДКБ, Оперативний Штаб ОДКБ і довгий список персоналій - співробітників ОДКБ.

І в цьому головний секрет фільму. Наприкінці травня - початку червня в Киргизстані, Казахстані, Таджикистані пройшла ціла низка важливих зустрічей ОДКБ. Головна - засідання Ради міністрів оборони ОДКБ, що відбулося 4 червня в Душанбе,  присвячене «раптовим перевіркам боєготовності КСОР» - Колективних сил оперативного реагування (ось для чого зроблено солодкі ностальгічні спогади генералів про колишні навчання ОВД).

До речі, анонс-посилання на описуваний фільм досі на найвиднішому місці офіційного сайту ОДКБ: «В ефірі телеканалу "Россия-1" 20 травня 2015 року відбулася прем'єра документального фільму «Варшавський Договір Розсекречені сторінки», присвяченого 55-річчю з дня створення Організації Варшавського Договору, правонаступником якої стала Організація договору про колективну безпеку». Цікаве твердження. Суто юридично хотілося б уточнити, а в чому ОДКБ стала правонаступником ОВД? Що, і документи відповідні є?

Фільм робився для країн ОДКБ. У чомусь потрафити їхнім лідерам, чиновництву, військовим: відчуйте себе в ролі ситих, благополучних Польщі, Чехословаччини, НДР. У чомусь налякати: а станете себе погано вести, буде, як у Будапешті чи Празі, не в сенсі архітектури, а в сенсі танків. Ну й для внутрішньоросійського користування, де давно експлуатується ностальгічна тема: ох, яка високоякісна ендеерівська апаратура у нас була, поки Горбі з Гавелом все не зіпсували.

Але якісь націонал-зрадники накапали чехам зі словаками на картину, яка їм не призначалася. А ті й образилися, зчинили галас. І після цього всі все неправильно зрозуміли...

Однак можна не сумніватися. Реклама ОДКБ як спадкоємця ОВД - це надовго. Зараз трохи підкоригують позицію - щоб лобісти російських інтересів в ЄС поменше ображалися - і продовжать. Головні положення зрозумілі: у нас все було добре, стане ще краще. Ми всі рівні. А почнете бешкетувати, буде як у... (Угорщині, Чехословаччині, Польщі, Україні - за обставинами).

А головних висновків - два. 1. Жодна країна, яка приєдналася до Договору колективної безпеки, відчувати себе в безпеці не може. 2. І, звичайно ж, ще будуть спроби нав'язати частині КСОР ОДКБ у якості миротворців на Донбасі.

Олег Кудрін, Москва.