Скоро має відбутися великий обмін військовополонених. Близько трьохсот матерів, дружин, сестер українських бранців моляться, дзвонять і щодня гуглять ім'я Юрія Тандіта, голови координаційного центру звільнення заручників Міністерства оборони України, і головного переговірника однойменного підрозділу СБУ та радника голови СБУ.

Офіс Юрія Тандіта розташований в одному з особняків столиці. Просто переобладнана квартира у старовинному будинку. Там багато ікон і відома фотографія робітників на будівництві центру Рокфеллера. На стінах - фото Юрія Тандіта з першоієрархами християнських церков. Релігійність головного "обмінника" полоненими - не данина моді. Редагуючи інтерв'ю, я прибрала з відповідей Юрія Тандіта всю лексику, яка видає у співрозмовникові читача творів святих отців і випускника катехитичних курсів. В один із моментів він зізнався, що коли їде на обміни, то за нього день і ніч читають псалтир у Чигиринському монастирі. У нього завжди з собою ікона. І одного разу його не підстрелив снайпер тільки тому, що в руках він тримав ікону. Під час розмови він не допустив жодного нестриманого слова на адресу своїх "візаві по переговорах" з протилежного боку, наполегливо називаючи їх братами у Христі. І, напевно, робити цю справу ефективно з іншою етичною позицією просто неможливо.

ОЛЕНА ВАСИЛЬЄВА НАМАГАЛАСЯ СТВОРИТИ ПРЕЦЕДЕНТ ОБМІНУ ЗА ГРОШІ

- Юрію Вікторовичу, обміном військовополонених займалися різні люди, і Володимир Рубан, і Олена Васильєва. Тепер це ваша відповідальність. Ви єдина людина, яка зараз цим займається?

- На щастя, ні. Я скажу кілька слів про механіку процесу. На сьогоднішній день з Божою допомогою звільнено понад 2670 чоловік. У Службі безпеки України є найбільший архів і найзлагодженіша команда, яка займається звільненням заручників. Інформація сходиться з різних джерел - і відкритих, і закритих. Є багато людей, які допомагають нам і на території самопроголошених республік, і на території сусідньої держави.

Наших полонених залишилося менше як триста чоловік, ця цифра щодня змінюється. Зрозуміло, що з кожним днем нам важче їх забирати, бо чим менше там буде наших хлопців, тим імовірніше, що вони будуть ставати такими ніби політичними заручниками.

Займалися обміном різні люди, і Рубан в тому числі, Олена Васильєва намагалася допомагати нам у визволенні, але, на жаль, незважаючи на те, що Україна була відкрита до її допомоги, те, що вона говорила, виявилося не зовсім правильним.

- Які труднощі виникли з Оленою Васильєвою?

- Перше: ті списки російських полонених, які вона передавала, були недостовірними, там в одному зі списків була, мало не вся футбольна команда, по-моєму, одного з російських клубів. А друге - вона спробувала створити прецедент обміну за гроші. Я їй відразу сказав: цього не буде, ми ніколи не продавали і не купували людей. І те, що вона пропонувала, не відбулося тому, що ми почали розуміти, - її використовують як ретранслятор, можливо, якісь спецслужби сусідньої держави. Крім волонтерів з Дніпропетровська, є багато інших, які допомагають. Хочу особливо виділити воїнів-афганців із Полтави, Одеси та Луганська, які нам допомагають, а довіряють їм і в Донецьку, і в Луганську. Нам допомагають конфесії християнських церков, у тому числі й Українська Православна Церква, були випадки, коли священики виводили хлопців звідти. Велику роботу проводить група при СБУ. На сьогоднішній день є троє громадян України, які займаються цим переговорним процесом офіційно. Ми не перетинаємося, кожен із нас робить свою справу - Грицак, Медведчук і Тандіт - три офіційні особи. Хоча ми відкриті і для волонтерів, які теж роблять свою справу. Головне, щоб це все робилося консолідовано, щоб ми розуміли, що відбувається, бо щоразу, коли заходять наші волонтери з метою звільнення людей, вони себе теж піддають ризику залишитися там, і були такі випадки відомі, коли навіть військові парламентери, представники Міністерства оборони заходили туди, і їх там затримували.

- Обмін полонених у нас не став бізнесом?

- Кожен факт, коли ми дізнаємося про те, що хтось намагається заробити на нещасті іншої людини, ми припиняємо. І коли деякі волонтерські організації публікували списки наших хлопців, то я розумів, до чого це може призвести. Багато було фактів, коли аферисти, бандити намагалися виходити на родичів і використовувати стан людей, намагаючись заробляти на цьому.

- А хтось уже встиг наробити боргів, щоби врятувати рідну людину?

- Розповім тільки про резонансні справи. Наприклад, випадок з Дмитром Кулешом, це наш доброволець з батальйону "Донбас", позивний "7". За його пошуки Олександр Ржавський узяв 50 тисяч доларів у дружини Світлани, причому гроші збирали всією округою, це дуже велика сума, немислима просто. І він нічого не зробив для того, щоб звільнити цього хлопця. (Про це повідомлялося в різних ЗМІ, сам Ржавський заперечував отримання ним грошей за визволення полоненого, - ред.)

- Олександр Ржавський - мільйонер, багатодітний батько і кандидат у президенти, взяв 50 тисяч за допомогу у визволенні з полону?

- Я говорив йому: "Олександре, не спокушайтеся, заради ваших же дітей, прошу вас, поверніть гроші родині Дмитра". Він говорив нам про труднощі, розповідав про те, що він їздив до Донецька на пошуки. Кажу, але якби ви звільнили людину, то можна було б якось мотивувати те, що ви витратили неймовірну суму. Але ми нічого не можемо пояснити родичам, людям. Якщо ви не хочете сісти у в'язницю тут, поверніть гроші. Ще таку річ сказав йому: я і з Донецьком спілкуюся, якщо ви вирішите бігти туди, то вас там просто розстріляють. Тому що такий злочин - скрізь злочин, і там теж, у Донецьку і Луганську, коли дізнаються про такі факти, то там з цим розбираються, вони навіть просять нас, щоб ми такі факти їм передавали. Він пообіцяв, що поверне гроші.

Багато інших випадків проходило через нас. Наприклад, житель Львівської області в пошуках свого брата отримав інформацію про те, що нібито його брат живий, хоча ми вже тоді припускали, що він загинув. Дізналися, що вийшли на нього аферисти і навіть зімітували дзвінок і розмову з братом. Я почав спілкуватися з цією людиною. Питаю: "У тебе попросили за звільнення брата продати все, що в тебе є: корів, курей, кроликів. А ти говорив із братом по телефону?". Він каже: "Так". Питаю його: "Це був твій брат?" Він відповідає: "Брат говорив російською мовою і не своїм голосом". Питаю: "Для тебе це не є непрямим доказом, що це не брат?" Відповідь: "Він мені сказав, що його змушують говорити російською мовою і що вибили йому зуби". Я кажу: "Іди до церкви, молися і знай, що з тобою говорить аферист". По кожному такому факту шахрайства відкриваються кримінальні справи, і Служба безпеки, і міліція жорстко реагують на такі випадки. Але це тільки один напрямок, якщо ми говоримо про гроші.

ДЕЯКІ АКТИВІСТИ НАМАГАЛИСЯ ПОСТАЧАТИ ПРОТИВНИКУ ТЕПЛОВІЗОРИ І ПЕРЕДАВАЛИ ЦЕЛОКС

- Але є й інші неприпустимі речі. Часто волонтери, щоб отримати певні дивіденди, розраховуючи на визнання і славу авторитета для двох сторін, не просто входять у переговорний процес, але і можуть вивозити своїм переговірникам на іншу сторону, наприклад, тепловізори. Така спроба була, вона задокументована. Ще одна група лжепатріотів вивезла туди целокс, це дуже дорогі кровоспинні ліки. Коли я поставив питання цим "патріотам": "Що ви наробили? Навіщо?" У відповідь почув: "Це нашим полоненим хлопцям у госпіталь". Я кажу: "Яким нашим полоненим, про що ви говорите? У госпіталі це не потрібно". І потім те, що я припускав, і сталося, - ми побачили, що в аптечках ДНРовців. Тих, хто виходить на передову, у них з'явився цей целокс, розумієте, так?

- Тобто, щоб отримати ресурси в переговорах, деякі активісти готові постачати противнику тепловізори та целокс?

- Ми, залишаючись наодинці з совістю, з Богом, повинні залишатися людьми. Була спроба вивезти туди 100 комплектів нової української військової форми. Для чого там наша форма? Щоб переодягнутися і зімітувати якийсь напад, наприклад, на гуманітарний конвой? Для чого їм давати привід? Ми маємо ставати сильнішими, щоб вони не спокушалися нашою слабкістю, ми повинні допомогти їм, фактично нашим братам у Христі, бо на тій стороні теж люди, і багато з них християни, і багато з них теж не хочуть воювати. За багатьма із названих фактів іде робота, тобто це документують, і є кримінальні справи.

- Скажіть, ті триста чоловік, трохи менше, близько трьохсот - це остаточна цифра, чи немає полонених серед загиблих безвісти....

- Ми хотіли б, щоб серед тих, кого ми вважаємо безвісти зниклими, якнайбільше залишалися живих. Як це можливо? Наприклад, є люди, які вважають себе справжніми патріотами України, і вони можуть ховати наших хлопців, наших заручників - це перше. Вони бояться виходити на зв'язок, щоб не піддавати ризику не тільки себе, а й тих хлопців, яким вони зберігають життя. Друге, є деякі польові командири, які непідконтрольні так званій владі так званих самопроголошених республік, у таких командирів можуть перебувати ще десятки наших хлопців. Третє, є ще території сусідньої держави. Ми бачимо сліди тридцяти чоловік, і по лінії МЗС ми передаємо саме списки такої кількості хлопців, але ми знаємо, що, можливо, і там є якась кількість хлопців, хай невелика. Ми сподіваємося, що цифра може бути і більшою. Але з кожним днем, з кожним тижнем розуміємо, що шанси зменшуються.

ЗА ЗВІЛЬНЕННЯМ ЛЮДЕЙ У РОСІЇ СПОСТЕРІГАЮТЬ НА НАЙВИЩОМУ РІВНІ

- Обмін з того боку контролює Москва?

- За звільненням людей у Росії спостерігають на найвищому рівні. Ми просимо у зв'язку з цим Росію, Кремль, як учасника Мінських домовленостей, щоб вони надали сприяння в звільненні наших хлопців. Не тільки тих, хто перебуває в Донецьку, Луганську, але і тих, хто на території Росії. Ми просимо, бо це важливо для всіх.

- Наших полонених годують, лікують?

- По-різному. Є польові командири, деякі з них поводяться, як християни. У мене були випадки у Луганську, коли я забирав хлопців, які перебували в гідних умовах. І один з польових командирів, так званий отаман, генерал Петров, коли мені віддавав шістьох хлопців, сказав: «Ти знаєш, що у нас, у козаків, є така традиція, наших заручників-полонених треба тримати в ще кращих умовах, ніж своїх солдатів. Тому що солдат увечері додому повертається, до дружини, а полонений залишається у в'язниці».

- У ваших словах ніби співчуття до цих людей?..

- Я з липня місяця цим займаюся. І коли туди приїжджаю, коли з ними спілкуюся, розумію, що вони живуть в обмані, і що багато з них "не відають, що творять". Були польові командири, які наших хлопців там катували, і немає ніякого прощення тим, хто це робив. Більше того, у мене був випадок, коли один із польових командирів віддав мені велику групу людей. Один звільнений дав інтерв'ю одному з електронних ЗМІ. Польовий командир подзвонив мені і попросив зняти цей матеріал. Я зателефонував одному з акціонерів цього відомого Інтернет-порталу, почав просити зняти цей матеріал. Там ще у того польового командира залишаються наші хлопці. Він сказав: я подумаю, а в той момент, коли ця шанована мною людина, летіла у літаку з одного міста в інше, польовий командир підрізав трьох. Ось конкретний факт необережного поводження зі словом.

Моя громадянська позиція така: я чоловік і батько, у мене освяченому церквою шлюбі п'ятеро дітей, але я кажу, що в мене там ще триста синів і дочок. Для мене зараз найважливіша місія - це спілкування з мамами, дружинами, близькими тих хлопців, які ще залишаються там.

- Ви завжди особисто забираєте заручників?

- Намагаюся. Було шістнадцять експедицій.

- Яке почуття у вас найяскравіше від приходу туди? Чи є страх?

- Щоразу, коли заходжу на їх територію або на нейтральну територію сам, то по-людськи боюся. Ми одного разу зайшли у Щастя, стою на мосту, а там далі - ліс. Земля там замінована, цей ліс, який біля річки, він дихає, він наповнюється життям, але туди не заходять ні лісники, ні інші люди. Це вже не просто ліс, а такі зарості, як джунглі. Ось я вийшов у цю точку, і мені ці сім хвилин, які там стояв на мосту в Щасті, здавалися вічністю. Дуже боявся. Ну, так, був у молитві, постив у той день. Там починаєш розуміти, що все дуже крихке, от тільки з Божою допомогою я залишаюся щоразу живий.

Пам'ятаю, як я нашого Єгора Воробйова забирав з полону у Біса. Ми зайшли в Горлівку, я був з генералом Думанським, він дуже хвилювався за нас. Каже: "Юро, швидше-швидше, а я з іконою до цього Біса підходжу, подаю ікону. А він каже: "Я в Бога не вірю". Дивлюся йому в очі:" Все зрозуміло ". І тут виникла така пауза. Розумію, що можливо по-людськи я сказав таку річ, ризиковану, але це моя позиція, вона є, я віруюча людина, я українець і вважаю, що Донбас - це територія України. І тут ситуацію розрядив їх польовий командир, його заступник, відомий як Боцман, він з перев'язаним оком, був там старшим по Горлівці. Він каже: "А я вірю в Бога, можна мені ікону". Це як знак, що серед них виявився чоловік, який розрядив ситуацію. Ми забрали Єгора і ще там двох цивільних хлопців.

- А їхніх полонених хто шукає, батьки, РФ?

- У нас був випадок, коли ми звільняли хлопця двадцятирічного, за якого просили в Луганську його батьки. Він був затриманий у Волновасі. Він був тут у нас, у слідчому ізоляторі, потім по ньому пройшов суд, його звільнили. А один зі слідчих його просто вирішив взяти до себе додому на перевиховання. Я кажу, послухай, тобі не дав Бог такої місії, не муч його батьків, відпусти цього хлопця, і він його відпустив. Його батьки потім дзвонили з Луганська, дякували. Приклад того, що ми намагаємося думати про всіх, бо і в Києві, і в Донецьку, і у Львові, і в Феодосії живуть громадяни України.

- Скажіть, а які будуть особливості наступного обміну?

- Ми відпрацьовували три списки, які передавали нам з боку самопроголошених республік. Вони частину людей, яких запросили, називають "ополченцями", вважають деяких політичними, деяких цивільними, називаються різні цифри.

Ми за кожним списком працюємо. Для нас учасниками конфлікту є ті, хто підпадає під Мінські домовленості, пункт 6, тобто всі ті, хто чинив злочини проти цілісності України. Це не тільки ті люди, які тримали зброю. Як назвати людину, яка їде на велосипеді, а в неї в кишені - кілька телефонів та карта укріпрайонів. Хто вона? Вона їде збирати чи садити картоплю?

- Навідник?

- Так. Або один літній чоловік, який взяв гроші і спробував вивести в обхід блокпостів, за спину Збройних Сил України, людей зі зброєю. Їх затримали і його теж. Він учасник бойових дій, він теж підпадає під звільнення, і ми передаємо таких людей, як він. Але та сторона таких іноді не запрошує, а ми готуємо всіх. Я сподіваюся, що найближчим часом відбудеться чергове звільнення.

- А відразу всіх забрати не можна?

- Ми хочемо, ми готові, але вони не всіх бачать, ми їм підказуємо, де наші хлопці перебувають.

- Скажіть, а як готується спецоперація зі звільнення, у вас одна і та ж машина, супровід?

- У мене немає броньованих джипів, як у "офіцерського корпусу", я себе вважаю звичайним волонтером, просто Бог мені довірив через моїх друзів цю місію. Нас завжди супроводжують воїни. Сам процес звільнення досить об'ємний, починаючи від пошуку людей, збору інформації, її аналізу. Потім входимо в переговорний процес, причому переговірником можу бути не тільки я. Будь-які способи хороші, ми будь-які способи використовуємо. Потім домовляємося про дату і місце максимально безпечного звільнення, готуємо людей, щоб передати їх на ту сторону або забрати наших. Коли я їду, завжди запитую тих, кого передаю, як до них ставилися. Коли ми заходили в частину і привозили туди їх людину з груп козаків на Луганщині, то я сам із ним спілкувався наодинці. І він мені дав підтвердження, що над ним не знущалися. Він уже був у точці звільнення, він нічого не втрачав, тому говорив правду.

Сам процес звільнення цих людей, яких ми готуємо, пов'язаний із певними законними процедурами. Ми не можемо всіх віддати сьогодні і зараз з певних причин, але всіх, кого в цей момент можемо законно, віддаємо. Нам допомагає Генеральна прокуратура, Міністерство оборони нам гарантує коридор безпеки, і туди я заходжу завжди зі Службою безпеки України. Це Альфа - елітний підрозділ, це кращі воїни України, які щодня виконують спецоперації, часто у звільненні бере участь керівництво СБУ, операціями керує Василь Грицак - голова Антитерористичного центру при СБУ. І коли підлеглі бачать серед нас генерала - це завжди піднімає воїнський дух.

Ми заходимо в обумовлене місце, звідки я вже йду один. Ніколи не беру зброї, ніколи не беру жилета. Часом бувають навіть комічні ситуації, коли з "тієї" сторони може вийти людина, як космонавт, в обмундируванні.

Ось одного разу, від одного польового командира вийшов на зустріч зі мною його заступник, який у правій руці тримав гаранту, а лівою притискав кільце. Він був у жилеті, я по-людськи дуже злякався, потім відчув, що я не те що сильніший, він такий же, як я, але що в мені є цей дух, і ми почали з ним говорити. А його перше питання: Чого ти сюди прийшов, на нашу землю. Я кажу: "Я сам звідси, російськомовний, російськомислячий, родичі у мене живуть на Донбасі, я нікуди не приходив, це моя земля, давай говорити конкретно. Так, я вважаю, що це територія українська, ти вважаєш по-іншому, ми з тобою тут говоримо про те, що ми повинні зробити велику справу". Хочеш у цьому брати участь - бери, ні - відійди, а я піду далі. Тоді ми забрали двадцять чоловік за одного, унікальний був випадок, серед тих, кого звільнили, були полковники, майори, підполковники.

Ну, і от уже кінцева стадія самого звільнення - це безпосередньо передача людей. І чим глибше ти заходиш до них - тим більше ти можеш взяти. І той момент істини, коли ти вже забираєш хлопців - це незабутнє враження, неймовірне просто відчуття.

- Скажіть, от зараз будуть переговори йти за участю лідерів самопроголошених республік, ми всі хочемо припинення війни. Ми згодні іноді навіть на принизливі умови, але чи не побачимо ми серед лідерів, переговірників Мотороли, який відкрито заявив, що він розстріляв п'ятнадцять наших людей.

- Служба безпеки України займається цією інформацією, збирається дуже багато матеріалів, у нас є факти...

- Людина явку з повинною зробила, це ж фактично явка з повинною.

- Так, але ми не можемо до нього дістатися.

- Ми не побачимо Мотороли серед депутатів на виборах, які проводяться під егідою України, я сподіваюся?

- Упевнений, що ні.

- Російські військові, вони, до речі, приховують перед вами свою присутність чи ні?

- Ви впізнаєте їх за характерним московським говором?

- Пітерським (сміється). Їх видно відразу, я їх упізнаю. Ми брали участь в опитуванні тих одинадцяти десантників, це Костромська дивізія, які нібито заблукали. Знаю точно, що не заблукали вони, ми отримали доказ того, що вони йшли свідомо за наказом на чужу територію, на нашу територію, починаючи з того, що вони в соцмережах за три дні до того, як зайти до нас, писали своїм дівчатам, що "ми йдемо громити майданівців". На наступний день їхні командири забрали в них усі особисті речі, за якими можна було б ототожнювати, що вони є громадянами Росії, третє - за день до того, як зайти до нас, вони перефарбували свої БТРи в кольори української армії. Але крім цього, я не раз бачив на звільненнях шеврони російської армії в охороні тих, хто виходив звідти. Більше того, часто зі мною вели переговори інструктори російські, з ними найважче домовлятися. Але це й зрозуміло, це можна пояснити тим, що вони добровольці, та ми розуміємо, що там працюють спецслужби російські.

- Які характерні групи ви бачите там, от раніше ми виділяли чотири сили: місцеві сепаратисти, кАзаки, військові, криміналітет.

- Цей розподіл зберігається. Є люди, які не приймають ідентичності, громадян України, є так звана влада так званих самопроголошених республік, є також кримінальні авторитети, які легалізувалися, вони ділять основні капітальні кошти там активно, підприємства. Для них це "лебедина пісня". Є так звані козаки, вони більше ідейні, прийшли сюди, до нас на Донбас, щоб, як вони вважають, захищати простих людей, з ними завжди спілкуватися легше, тобто можемо з ними говорити, бо серед них є дійсно віруючі люди, як Олексій Верещагін, якого я вивозив. У мене з собою його хрест, його завжди вожу. Ось цей хрестик йому випиляли в Харківському СІЗО. Він спілкувався зі мною дуже щиро.

- Здавалося б, таке затьмарення розуму, а руки не розучилися робити хрест...

- У Христі ж усі однакові. Головне, що дехто це розуміє, дехто - ні. Я сказав Олексію: «Тебе використовують, Льошо». Так от, момент який. Серед козаків є ідейні та принципові, з ними легко спілкуватися. А ось найважче спілкуватися з четвертою категорією - з представниками спецслужб сусідньої держави, у цих немає ніяких принципів взагалі, і домовлятися з ними найважче. Коли чую їх розмову, розумію, що вони виконують накази, там немає інших мотивацій.

- Я в західній пресі читала, що там наркоманів, наприклад, спочатку використовували для риття окопів, потім просто повбивали, чи правда це? Наших полонених використовують на роботах?

- На жаль, наших заручників використовували для того, щоб вони там відновлювали, припустимо, Іловайськ. Або під час пошуку і безпосередньо витягування тіл кіборгів використовували наших заручників. Більш того, під час упізнання тіл теж використовували наших хлопців, як і під час ексгумації тіл. Але вони це мотивують, що нібито наші хлопці ж були карателями, і так далі, тут морально вони намагаються себе виправдати. Чи вбивали наркоманів - не знаю. Але те, що там багатьох ховали в шахтах - це факт. Причому, і своїх теж. Адже якщо ми допускаємо, що на тій стороні були так звані добровольці з боку Росії, і днями були опубліковані документи, які готував Нємцов, і там ми побачили цифри громадян Росії чи військовослужбовців, які воювали проти України, то ми розуміємо, що вони ховали докази, це факт. Коли здійснюєш злочин, то один гріх породжує інший.

- Хто контролює процес обміну в Україні?

- Особисто Президент Петро Порошенко. Я пам'ятаю його першу зустріч, коли ми привезли 27 осіб. Обмін був такий, несиметричний, планувалося: 20 на 20, ми їх умовили додати по сім. Коли ми їх привезли, Петро Олексійович їх зустрічав, зустрічав як власних синів. Президент і зараз веде особисто процес переговорів на найвищому міжнародному рівні, в тому числі на переговорах з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Упевнений, що одним із ключових питань було питання про звільнення наших заручників. Знаю, що для нашого Президента це дуже важливо! Коли б не відбулося звільнення, першим про звільнення наших Героїв на своїй сторінці повідомляє Петро Олексійович.

Лана Самохвалова, Київ.