22 квітня. Цей день в історії

Всесвітній день Матері-Землі. Проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 22 квітня 2009 року.

Міжнародний день секретаря. Як професійне свято вперше було відзначено в 1952 році в США. Тепер проводиться під егідою Міжнародної асоціації адміністративних працівників у середу останнього повного тижня квітня; його відзначають не лише секретарі, але й всі, від кого залежить злагоджена робота офісу.

Події дня:

645 років тому (1370) за наказом короля Франції Карла V закладено перший камінь у підвалини фортеці Бастилія.

515 років тому (1500) португальський мореплавець Педро Алваріш Кабрал відкрив Бразилію. Нову землю Кабрал назвав «островом Вєра-Круш» (Істинного хреста). Неподалік від берега виднілася «висока, кругла гора, а на південь – інші, нижчі гори і рівнина, вкрита велетенськими деревами». День був пасхальний, і Кабрал назвав високу гору Паскуал («Пасхальна», 536 м). 1 травня Кабрал послав до Лісабона на малому кораблі капітана Гашпара Лемуша зі звітом Мануелю І про хід експедиції та відкриття «острова Вєра-Круш». До звіту він додав декількох велетенських папуг. Ці екзотичні птахи справили надзвичайне враження і на самого короля і на весь його почет, а  за «островом» на довгі десятиліття закріпилась назва «країна папуг».

100 років тому (1915) під час Першої світової війни на Західному фронті біля містечка Лангемарк на Іпрі (Бельгія) німецькі війська вперше застосували хімічну зброю, здійснивши газову атаку (хлор).

35 років тому (1980) ЦК КПУ і Рада міністрів УРСР присвоїли ім’я В. Леніна Чорнобильській атомній електростанції – першій в республіці АЕС. З цієї нагоди відбувся урочистий мітинг.

25 років тому (1990) у Києві була проведена екологічна демонстрація, санкціонована міськрадою. Організаторами виступили Народний Рух, Спілка незалежної української молоді, Товариство української мови імені Т. Шевченка, «Меморіал», «Союз Чорнобиль», «Зелений світ», ряд народних депутатів СРСР і УРСР. Демонстрація пройшла під гаслами «За незалежну соборну українську державу», «Радянській імперії – ні!». До пам’ятника В. Леніну був покладений вінок із колючого дроту. Натомість прокуратура Києва порушила кримінальну справу.

Ювілеї дня:

145 років від дня народження Володимира Ілліча Леніна (1870-1924), російського політичного діяча, організатора більшовицької партії, засновника радянської держави. Культ Леніна виникав поволі. Ще в 1918 році в Росії чималими накладами друкувались плакати з зображенням Леніна та інших вождів. Лідер більшовиків досить лояльно до цього ставився. Так, 1 травня 1920 року він дозволив себе сфотографувати і зняти на кіноплівку в ролі учасника «першого комуністичного суботника» на Червоній площі. Чимало зусиль для побудови культу Леніна доклали Троцький і Зинов’єв. Останній називав Леніна «апостолом мирового коммунизма», а його роботу «Что делать» – «евангелием искровцев», а ще величав Ілліча «провидцем». Серед інших перших возвеличувачів можна назвати і Максима Горького. Виступаючи на урочистостях, присвячених 50-річчю вождя, він прикрасив свою промову такими епітетами як «священный», «легендарная фигура» і т.п. У 1919-1920 рр. на платівку були записані 13 коротких промов Володимира Ульянова, а також названі його ім’ям два міста: в 1919 році - Ленінськ, поблизу Царицина (Волгограда), і в 1922 – Ульянівка, неподалік від Петрограда. У 20-х роках ХХ ст. був створений Інститут Леніна, згодом реорганізований у Інститут марксизму-ленінізму, головний центр зберігання партійних документів, теоретичної спадщини керівників ВКП(б) – КПРС і світового комуністичного руху. З часом з’явилися і музеї Леніна. За підказки партійних і комсомольських органів у країні почали створюватися «Ленінські куточки». Цікаво, що початково був розроблений спеціальний зразок «Ленінського куточка», аби уникнути ідеологічних диверсій. У Червоній Армії у кожному з підрозділів діяли «Ленінські кімнати». Але справжньою (офіційною) точкою відліку культу Леніна, санкціонованою керівництвом партії більшовиків стала смерть вождя. Саме на засіданні 26 січня 1924 року на З’їзді Рад було ухвалено рішення про увічнення пам’яті В. Ульянова. 22 січня був оголошений траурним днем не лише в країні Рад, але в усьому світі (навічно!). Петроград став Ленінградом. Пам’ятники повинні були стояти чи не в усіх населених пунктах СРСР (у селах біля сільрад мали встановлюватись бюсти) – «свій Ілліч» ставав своєрідним генієм місця, місцевим божком. Під цю справу створили навіть спеціальні підприємства, які множили і розповсюджували Іллічів (бронзових, камінних, чавунних, гіпсових), адже територія СРСР була чималою. Ціла індустрія працювала на культ Леніна. Долучилися до нього й люди творчі: музиканти, художники та письменники, які спеціалізувалися на ленінській тематиці. Вони не лише складали власні панегірики, але й вигадували прислів’я, приказки, легенди, казки в яких фігурував Ленін і які видавалися за усну народну творчість. «Ой, червонії квітки, / Листячко зелене; / Тебе, сонце, любим ми – / Тебе, рідний Ленін! / Ой, нікому не зірвати / Червоного цвіту, – / Світить Ленін, світить сонце / Та й по всьому світу!» Це зразок «народної» пісні про Леніна, записаної в 1936 році в колгоспі «Червоний партизан», с. Курилівці, Жмеринського району, Вінницької області. Але апогеєм культу, звісно, став мавзолей Леніна. Дивний обряд поховання Леніна вразив уяву багатьох людей і породив відповідні фольклорні та псевдофольклорні тексти. Американський письменник Теодор Драйзер, який відвідав у другій половині 20-х років Москву, згодом писав: «Багато хто розповідав мені, що його набальзамоване тіло – таке самісіньке, як і того дня, коли він помер, - щільно оповито забобонами. Допоки він лежить тут, допоки він не зміниться, комунізму ніщо не загрожуватиме і нова Росія процвітатиме. Але (додавали вони пошепки), якщо він зітліє чи буде кимось потурбований, тоді настануть печальні зміни – кінець його великої мрії!» За повідомленнями донощиків, по Москві ширилися «слухи и толки», що вночі Ленін встає і прогулюється по столиці, спостерігаючи за її життям. В «Новом мире» у 1925 році Р. Акульшин опублікував казку «Хитрый Ленин» – на ту ж саму тему. Її герой просить «главного советского доктора» зробити так, щоб він помер, «только не совсем, а так, для виду». « – Что же, - отвечает доктор, - это можно. Положим тебя не в могилу, а в такую комнату просторную и для прилику стеклом накроем, чтобы пальцем тебя никто не тыкал, а то затычут. – Только вот что, доктор, чтобы это было в большом между нас секрете. Ты будешь знать, я, да Надежде Константиновне скажем». Далі йдеться про народний стогін, про сльози комуністів, про те, що всі «сердцем трепыхаются»: а раптом на осиротілу державу «англичане с французами присунутся» (одвічні російські страхи попри царства і революції). Кладуть Леніна «в амбарушке, марзолей называется». Одного разу він виходить і впродовж трьох ночей відвідує Кремль, завод і селянську хату. І всюди – ідеальний порядок. «Вышел Ленин из избы радостный, в марзолей лег успокоенный и спит вот уже много дней после своих странствий. Теперь уже, наверное, скоро проснется. Вот радость-то будет! Ни словами не расскажешь, ни чернилами не опишешь». У 1930 році цю казку трохи підчистили і під назвою «Скоро проснется Ильич», надрукували у збірнику «Ленин в русской народной сказке и восточной легенде». Втім, були й інші погляди й думки. Ось уривок зі спогадів прот. Михайла Ардова (з сім’ї московських друзів Анни Ахматової). Він відтворює розмову з відомим істориком мистецтва О.Г. Габричевським про січневу Москву 1924 року. «- Я помню, говорит мне Александр Георгиевич, - я вышел из дома… Стояла длинная очередь к гробу Ленина, люди жгли костры и грелись… А вот тут, на Манеже, висел загадочный лозунг: «Могила Ленина – колыбель человечества»… Это я не понимаю, что такое (між іншим, Габричевському виповнилося на той час 33 роки, він закінчив Московський університет і слухав лекції в Мюнхені, опублікував декілька статей). Это не так уж трудно расшифровать… Я надеюсь, вы не станете мне возражать, - говорю я, - если я скажу, что партия большевиков – сатанинская пародия на Церковь, съезды – это соборы, парады, демонстрации и митинги – ритуальные действия, чучело Ленина пародирует святые мощи и так далее… А лозунг «Могила Ленина – колыбель человечества» – это такая же точно сатанинская пародия на слова молитвы, обращенной ко Христу: «Гроб Твой – источник нашего воскресения»». Коли йдеться про культ Леніна, не можна, звісно, не згадати і про мотиви дитинства і відношення до дітей. Важко сказати, чи є тут свідоме використання Христової заповіді «будьте як діти», але те, що правителі, тирани завжди апелювали до дитинства і дитини, вбачаючи в них своєрідну запоруку невинності – факт. У цьому плані «сокирка Джорджа Вашингтона» і «Розбитий глечик Володі Ульянова» – предмети з одного семантичного поля. Чим більше часу віддаляло радянських нащадків від свого вождя, тим більше він любив дітей: влаштовував для них ялинки (всі забували, що ялинки, як різдвяні так і новорічні, були заборонені більшовиками – і дозволені лише в 1936 році), надсилав їм гостинці, коли самому їсти нічого було, і т.д. Зрештою ця міфологема приїлася, і в міському фольклорі з’явився доволі злий анекдот. Надія Костянтинівна Крупська виступає перед дітьми (попри те, що власних дітей у Н.К. не було, вона була головним спеціалістом з їх проблем): - Знаете, как Ильич любил детей? Помню, жили мы в Поронине. Ильич каждое утро брился опасной бритвой. А у хозяйки был противный мальчишка – все лезет к Ильичу, толкается, мешает. Ну, Ильич и посылает его… Вот как он любил детей: только… послал, а мог бы ведь и бритвой полоснуть».

135 років від дня народження Юрія Тищенка (1880-1953), українського письменника, публіциста, видавця, критика, перекладача.

110 років від дня народження Жана Віго (1905-1934), французького кінорежисера. Серед найвідоміших робіт фільми «З приводу Ніцци», «Нуль за поведінку», «Аталанта». У 1951 році у Франції заснована кінематографічна премія Ж. Віго.

80 років від дня народження Фйоренци Коссото (1935), відомої італійської оперної співачки (меццо-сопрано). Народилася поблизу Турина. Навчалася в місцевій консерваторії, потім її прийняли в трупу «Ла Скала». Фйоренца була учасницею перших знаменитих гастролей міланського театру в СРСР в 1964 році.

Роковини смерті:

75 років тому в катинському лісі радянські каральними органами була розстріляна Яніна Левандовська (1908-1940), польська планеристка, льотчиця, єдина жінка – жертва Катинського розстрілу.

70 років з дня смерті Кете Кольвіц (1867-1945), німецького графіка і скульптора. Була неперевершеним майстром офорту.

30 років з дня смерті Георгія Степановича Меліхова (1908-1985), українського живописця, народного художника УРСР, лауреата Державної премії СРСР. Премію Меліхов отримав за своє перше полотно історичного жанру «Молодий Тарас Шевченко в майстерні К.П. Брюллова» (1947). Ось що пише про картину один з тодішніх критиків: «Удачно найденный сюжет дал возможность Мелихову во всей исторической конкретности выразить тему дружбы русского и украинского народов, в самом акте благородной помощи большого мастера русского искусства безызвестному крепостному мальчику из Малороссии…, запечатлеть символическое значение братской взаимопомощи двух великих народов, их духовного и культурного общения». Досить відомими є пейзажі Г.С. Меліхова, портрети.