Правникам ГО "Чорноморське гайдамацьке з'єднання" довелось подати адміністративний позов до Одеської міськради, щоб домогтися через Приморський райсуд міста виконання мерією постанови парламенту - взяти на себе належні зобов'язання з відзначення 600-річчя міста.

Одесити повертаються до витоків історичної пам'яті - цього року урочисто відзначатимуть 600-річний ювілей від першої писемної згадки про місто, що протягом історичного розвитку неодноразово змінювало назви, але залишалося важливим торговельно-портовим центром на Чорному морі. Розмову про про заснування у межиріччі Дністра й Південного Бугу древнього торговельного центру, що трансформувався упродовж століть із невеличкого поселення в "морську столицю" України, ведемо з університетським професором, автором монографії «Історія Хаджибея (Одеси) 1415-1795» доктором історичних наук Тарасом Гончаруком.

- Почну з того, що 600-літня Одеса, як і більшість причорноморських міст, має складну історію і впродовж століть зазнала низки перейменувань. Від населеного пункту Кочубіїв, першу писемну згадку про який знаходимо в "Хроніках" Яна Длугоша польсько-литовської доби, до трансформації у місто-фортецю Хабжибей, яке пізніше було перейменоване в Ені-Дунья (Новий світ), а наприкінці 18 століття отримало теперішню назву. Якщо керуватись науковими принципами, то за основу береться або перша письмова згадка про місто, або ж перша археологічна знахідка на цій території.

Звістка про населений пункт на місці нинішньої Одеси вперше з'явилася у "Хроніках" 15 століття Яна Длугоша, що є основоположником польської середньовічної історіографії та автором «Історії Польщі» («Historiae Polonicae»). Його багатотомне дослідження успішно пройшло випробування на історизм і об'єктивність, а достовірність «Хронік» ніхто досі не піддавав сумніву.

Фото з Фейсбуку Тараса Гончарука

Так от у «Хроніках» за 1415 рік Длугош, зокрема, повідомив, що тодішній польський король Ягайло, який раніше сповідував православ'я, відгукнувся на прохання візантійського імператора Еммануїла та патріарха Євфімія і направив зі свого чорноморського порту Kaczubyeiow до Константинополя щедру допомогу у вигляді кількох суден з зерном. Константинополь перебував тоді, як відомо з інших джерел, у стані облоги з боку мусульманських військ. Хроніст назвав порт, звідки було відправлено допомогу - Качубєїв. В українській транскрипції - "Кочубіїв".

У нас нема відомостей і підстав судити, яким був цей порт та середньовічне селище. Однак яким би воно тоді не було, абсолютно правильним є підхід вести історію міста саме від цієї першої письмової згадки. Як вчинили, наприклад, у райцентрі Котовськ Одеської області, де офіційно вважають датою заснування свого міста першу писемну згадку про село Бірзула, на території якого протягом століть було зведено міські житлові квартали, а поряд з ними постав великий залізничний вузол.

Не зайво, мабуть, також зауважити, що цариця Катерина ІІ, яку дехто вважає "засновницею" Одеси, насправді штучно стримувала розвиток міста. Оскільки за її царювання Одеса була нічим іншим, як одним з багатьох міст Тираспольського повіту Вознесенської губернії. Тому місто не мало жодних пільг чи підтримки з боку офіційного Петербурга. Як констатував одеський історик Володимир Яковлєв, своїм розвитком Одеса зобов'язана передусім підприємницькій ініціативі та торгівлі, а в пізніший період - запровадженню на частині території міста зони "порто-франко".

- Прибічники "укороченої, двохсотлітньої" історії Одеси іноді закидають, що нема, мовляв, підтверджень безперервності існування поселення на нинішній території...

- Закиди не нові, однак архівні документи, в тому числі турецькі, свідчать про їх безпідставність. Інша справа, що змінювався етнічний склад населення, що загалом не дивно для приморських міст чи селищ. Це підтверджують регулярні згадки про те, в чиїй підпорядкованості перебував Кочубіїв, хто гарантував безпеку населенню, збирав мито чи контролював забудову селища або добування солі на сусідньому Куяльнику. Про це йдеться, зокрема, у повідомленнях про майнові спори в судах між подільськими земельними магнатами Язловецькими 1442 року з польськими урядовцями за Пересип (один із сучасних районів Одеси), згадується у Грамоті хана Менглі-Гірея Литовскому великому князю Сигізмунду, датованій початком 16 століття, договорі польського короля Сигізмунда І та кримського хана Сагіб-Гірея від 1540 року тощо. Не зникає Кочубіїв (Хаджибей) і з мап різних років: Сансона - 1660, Ван Келена - 1699, Де Фера - 1714, Фішера - 1730, Де Ліля - 1732, Де Вагонді - 1757 року.

Фото: massovoodessa.blogspot.com

- А чим же обгрунтовують свої позиції ті, хто вважає, що Одесі сповнилося всього 220 років?

- Ідеться просто про підміну понять: дату заснування населеного пункту зумисне підміняють датою його перейменування. І це стосується не лише Одеси, а й низки інших українських міст, які перебували при заснуванні за межами Російської імперії, що виникла пізніше. Після захоплення населених пунктів на сусідніх територіях придворні російські чиновники висували ідеї, нібито ці міста чи поселення були не завойовані, а нібито колонізовані чи засновані в необжитих місцях на основі рескриптів чи указів російських самодержців. Іншими словами, після взяття штурмом того чи іншого населеного пункту його перейменовували чи оголошували про перезаснування. Як, власне, сталося і з нашим причорноморським містом-фортецею, яке через 5 років після завоювання російська влада перейменувала на Одесу, щоб у такий спосіб "омолодити" населений пункт й "обрізати" його литовсько-польський і турецький періоди історичного розвитку.

Доречно зауважити, що турки, на відміну від росіян, не вдаються упродовж століть до подібної практики. Для прикладу, після захоплення Константинополя турецька влада не "відсікла" візантійського періоду розвитку Стамбула, дотримуючись європейських підходів до визначення спільної історії міст і дат їх заснування. Перейменування чи зміна етнічного складу населення міста, згідно з цими підходами, очевидно...

- Не можуть бути підставами для повторного "заснування" населеного пункту?

- Саме так. Але спроби українських істориків звернутися до існуючої міжнародної практики і традицій при визначенні дат заснування міст досі наштовхуються на категоричне несприйняттяя прихильників російського імперського тлумачення, для яких важлива, насамперед, кінцева мета.

Для прикладу, донедавна вважали 1770 рік непорушною датою заснування Запоріжжя. Чому? Бо саме тоді російська армія звела неподалік населеного пункту Олександрівську фортецю. Отож Запоріжжя не могло бути засноване раніше - інакше виникла б загроза втратити статус споконвічної російської землі і російського міста. Однак торік під впливом ідей Майдану депутатська більшість Запорізької міськради допустила "постаріння" колишнього Александрійська на цілих 818 років, вік якого раніше обчислювали за російською імперською традицією. Учасники сесії погодились з архівними документами вчених-істориків й ухвалили 27 червня рішення, згідно з яким датою заснування Запоріжжя відтепер вважається перша писемна згадка про місто, виявлена місцевими істориками у трактаті візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «Про управління імперією». У записі, датованому 952 роком, ідеться про існування поселення на Хортиці й обох берегах Дніпра біля неї. А ще про дві переправи в районі згаданих поселень - Протолчанський брод і Кічкаську переправу.

Фото: odcrisis.org

- А як виконується постанова Верховної Ради від 11 лютого "Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2015 році", якою передбачено урочисте святкування 600-ліття Одеси?

- Першими до виконання постанови приступила група відомих одеських істориків, краєзнавців, юристів, педагогів, представники громадських організацій і творчих спілок, що об'єдналися в громадський рух «Одесі - 600», ставлячи за мету відновити й утвердити історичну правду про заснування нашого міста-порту, назвати будівничих та етапи його розвитку. 28-29 травня на базі кафедри Історії України Одеської політехніки буде проведено Першу всеукраїнську наукову конференцію "Історія Одеси: від середньовіччя до сьогодення (до 600-річчя першої письмової згадки про Кочубіїв - Хаджибей - Одесу)" із запрошенням відомих учених-істориків з Туреччини, Литви, Польщі та інших країн - для наукового обговорення проблеми заснування нашого міста, виходячи з позицій історичної правди, без ідеологічних конструкцій імперської культури. Адже в Одесі віддавна популяризуються дві основні версії походження міста: заснована на міфі імперська - про заснування міста Катериною ІІ та доімперська - пов'язана з першою писемною згадкою, датованою 1415 роком, про виникнення портового містечка на одній з південних територій Литовсько-Руської держави, володарем якої тоді був князь Вітовт.

У лютому-березні авторитетні науковці та краєзнавці Анатолій Мисечко, Олександр Степанченко, Тарас Максим'юк, Геннадій Чижов та інші члени громадського руху провели брифінги для ЗМІ "Чому Одесі - 600?", "Як місто відзначатиме в 2015 році своє 600-річчя?», виступили в секції "Одесика" Одеського будинку вчених та інших аудиторіях з лекціями, присвяченими першій згадці про місто-порт Кочубіїв. Крім того, плануємо у вересні спільно з облдержадміністрацією урочисто відкрити в історичному центрі міста, поряд із будівлею митниці, пам'ятний знак - стелу із згадкою польського хроніста Яна Длугоша про Кочубіїв латинською та українською мовами, виставити відповідні експонати в Одеському археологічному музеї, забезпечити виготовлення ювілейної медалі «Одесі - 600». Водночас розробляємо однойменний туристичний маршрут, передбачено випуск сюжетів з історії міста на центральних і місцевих телеканалах. Плануємо також організувати "круглі столи", виставки, ініціюємо проведення уроку історії в школах, присвяченого ювілею міста, тощо.

- Чи координують свої зусилля представники громадськості з міською владою?

- Поки що, на жаль, не вдалося налагодити взаємин ні з керівництвом міськради, ані з представниками депутатської більшості, обраної за списками Партії регіонів і проросійської партії "Родина". На відміну від членів Запорізької міськради, які торік прислухалися до науковців і ухвалили історично обгрунтоване рішення, відкинувши старі імперські міфи, про відзначення дати заснування міста на основі першої писемної згадки від 952 року, одеські депутати не виявляють бажання до взаємодії в рамках реалізації постанови парламенту про відзначення 600-річного ювілею. Навпаки - готуються відзначати 221-у річницю міста. З урахуванням цього правникам ГО "Чорноморське гайдамацьке з'єднання" на чолі з одним із лідерів одеського Майдану Сергієм Гуцалюком довелось подати адміністративний позов до Одеської міськради, щоб домогтися через Приморський райсуд міста виконання мерією постанови парламенту №184-VIII від 11 лютого 2015 року - взяти на себе належні зобов'язання з відзначення 600-річчя міста.

Щоправда, поки що учасникам судового процесу - представникам громадськості та юридичного департаменту Одеської міськради - вдалося хіба що зафіксувати діаметрально протилежні правові позиції. Тож головуюча суддя Тетяна Кравчук вирішила перенести розгляд справи по суті на пізніший термін.

- У чому ж полягають заявлені розбіжності між сторонами?

- Правники від імені громадської організації вимагають зобов'язати міськраду ухвалити на черговій сесії рішення про урочисте відзначення 600-річчя першої писемної згадки про Одесу. Посилаючись на постанову Верховної Ради України «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2015 році», а також на дослідження історика Олександра Болдирєва й підтвердження його наукових висновків експертами історичного факультету Одеського Національного університету імені Мечникова.

А представники мерії, вдавшись до юридичної казуїстики, заперечують проти розгляду питання на сесії, мотивуючи свою позицію тим, що розгляд справи, ініційованої позивачами, нібито не в компетенції адміністративного судочинства. Оскільки суб'єкт владних повноважень, мовляв, не порушив нічиїх прав. Крім того, не вважають експертну оцінку науковців ОНУ ім. Мечникова аргументом для ухвали судового рішення, посилаючись на те, що не виконано процедуру громадських слухань стосовно обгрунтованості відзначення 600-річчя першої писемної згадки про місто.

- Іншими словами, виконання постанови парламенту, ухваленої на підставі оцінки експертів, опинилось під загрозою зриву...

- Як фаховий історик вважаю марними потуги тих, хто силкується ігнорувати історичні факти і неспростовні архівні документи, на яких базується зазначене рішення парламенту. Вірю в перемогу здорового глузду над міфами, якими досі апологети "Новоросії" підміняли документи історичних архівів та хронік. До речі, одного з одеських чиновників "від історії", причетного до творення міфу про заснування Одеси в 1794 році, затаврував свого часу ганьбою ще Тарас Шевченко, ознайомившись зі схожим його історичним опусом про Гайдамаччину: "Брешеш, людоморе! За святую правду-волю розбійник не стане, не розкує закований у ваші кайдани народ..."

Бо на чому, власне, базували свої твердження про заснування міста в 1794 році історики Скальковський та інші, які чудово знали, що місто-порт існувало принаймні до 1789 року, коли мури міста-фортеці довелось брати приступом чорноморським козакам та солдатам російської армії? Знов-таки, як обійти увагою такий документ, як рескрипт Катерини II від 27 травня 1794 року на адресу віце-адмірала Йосипа де Рібаса, який проімперські історики вважають основним аргументом для твердження про заснування того року портового міста? Між тим, з невеличкого фрагмента цього рескрипту випливає, що насправді наше портове тоді вже існувало: «Придав в пособие вам инженер-полковника Де-Волана, коего представленный план пристани и города Хаджибея утвердив...» Усі, включно з імператрицею, й через 5 років після взяття його штурмом продовжували офіційно називати "місто Хаджибей". Суть рескрипту в тому, що імператриця веліла одному з чиновників розбудувати вулиці та пристань - за кращими на той час інженерно-архітектурними зразками. Явно маючи на увазі реконструкцію, а зовсім не заснування нового міста, як це пізніше було потрактувано авторами міфу, що штучно прив'язали до цього рескрипту й перейменування міста. Хоч упродовж двох століть так і не знайдено жодного офіційного акту (документа) про перейменування Хаджибея на Одесу.

- Схоже, цим не дуже й переймалися...

- Скажу тільки, що одеський історик професор Василь Надлер з цього приводу констатував, що у "день заснування Одеси", яким нинішня міська влада продовжує вважати 2 вересня (22 августа за старим стилем), насправді в місті "не відбувалося ніяких урочистостей». За його словами, «волей или неволей приходится признать, что в 1794 году в Хаджибее не происходило никакой торжественной закладки нового города и что день 22 августа... имеет лишь то значение, что в этот день окончено было заготовление материалов для портовых работ и приступлено к самим работам..." На цей та інші подібні факти свого часу звернув увагу історик Олександр Болдирєв, який 20 років тому видав історичний нарис "Одесі - 600", закликаючи владу не підтримувати фальсифікаторів історії міста й не "вкорочувати" віку Одесі.

Фото: mayak.org.ua

- І насамкінець: чи не виглядає, на вашу думку, щонайменш дивним збігом те, що деякі одеські краєзнавці виступають не лише прибічниками "укороченої, двохсотлітньої" історії Одеси, а й ревними захисниками російської імперської та комуністичної символік? Приміром, один із них - Олег Губар - страшенно обурювався, що цього року провідні університетські історики вважають справедливим відзначати 600-річчя Одеси, а днями розгнівався з приводу ухваленого парламентом закону, яким визнано комуністичний тоталітарний режим 1917-1991 років в Україні і нацистський тоталітарний режим злочинними та заборонено пропаганду їх символіки. А краєзнавець Губар твердить: "ще треба розбиратися. Наприклад, в Одесі селище Більшовик назване не на честь більшовиків, а за назвою заводу. Тобто назва має конкретні історичні корені".

- Я вважаю, що важливим є усунення не лише символів комуністичного минулого, а й імперських символів загалом. Бо виходить, нібито в нас лише за часів СРСР панувала шкідлива ідеологія, а під самодержавною, кріпосницькою Російською імперією усе було гаразд. Наприклад, є в Одесі вулиця Затонського, що названа на честь одного з організаторів Голодомору 1932 - 1933 років. Цілком імовірно, що на ній тепер живуть і нащадки жертв цього радянського діяча. А з іншого боку, є Лідерсовській бульвар, ще в другій половині ХІХ століття названий на честь царського генерала, який керував придушенням революцій в Румунії та Угорщині 1848 року та «прославився» особливою жорстокістю під час придушення Польського повстання 1863 року. Думаю, варте усунення з мапи міста як ім'я Затонського, так і Лідерса. Те саме стосується і пам'ятників. Зокрема, монумент Катерині ІІ в Одесі є таким же імперським ідеологічним символом, як і пам'ятники Леніну чи Сталіну, встановлені за радянських часів. І його, безперечно, потрібно прибрати з однієї із центральних площ міста - не зруйнувати, а перенести. Як і в питаннях про перейменування, тут потрібно діяти продумано й цивілізовано.

А увічнення, на мою думку, потребують видатні постаті, що зробили безсумнівний позитивний внесок в історію міста і країни. Наприклад, в одеському районі Таїрова виник конфлікт щодо встановленого там погруддя маршалу Жукова - постаті суперечливої й з історією Одеси пов'язаної епізодично. Однак чомусь нікому не спало на думку поставити у цьому районі пам'ятник видатному вченому-виноробу Таїрову - засновнику інституту, від якого пішла названа зазначеного району. Такий пам'ятник, безумовно, потрібен Одесі. Як і урочисте відкриття на одній з центральній площ пам'ятної стели, присвяченої 600-річчю першої писемної згадки про наше древнє і вічно молоде причорноморське місто.

Михайло Аксанюк, Одеса.