2 квітня. Цей день в історії
Міжнародний день дитячої книги. Відзначається з 1967 року з ініціативи Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури ЮНЕСКО (International Board on Books for Young People (IBBY)) в день народження Ганса Крістіана Андерсена (1805-1875), видатного данського письменника-казкаря. Цього ж дня, раз на два роки, оголошують лауреатів премії імені Ганса Крістіана Андерсена – кращого дитячого письменника та ілюстратора. Для авторів вона є найпрестижнішою міжнародною нагородою, часто її називають «малою Нобелівською премією». Найвищою і найпочеснішою з трьох премій-нагород вважається Золота медаль з профілем казкаря. Її присуджують найвизначнішим і прогресивним майстрам у галузі дитячої книги і вручають на конгресі Міжнародної ради з дитячої книги (IBBY). За традицією популярного письменника запрошують написати Послання дітям всього світу, а відомого художника – створити оригінальний плакат до цього дня. Жоден з українських письменників чи художників-ілюстраторів за весь час існування премії не був нагороджений медаллю Андерсена. Тільки в 1973 році Почесний диплом Міжнародної премії імені Г.К. Андерсена за поему-казку «Барвінок і Весна» отримав український письменник Богдан Чалий, а 1979 року до «Почесного списку Андерсена» було вписано ім’я Всеволода Нестайка та його книжку «Тореадори з Васюківки». Найвідомішим і найбільшим світовим оглядом дитячої літератури є Міжнародний дитячий книжковий ярмарок у Болоньї (Bologna Children’s Book Fair; цьогоріч тривав з 30 березня по 2 квітня) – на нього щорічно з’їжджаються сотні видавців, ілюстраторів, авторів, перекладачів, літагентів із усього світу. Найбільший у світі ярмарок дитячої книги вперше пройшов у центрі регіону Емілія-Романья ще у 1963 році. Ярмарок у Болоньї відомий не лише як низка масштабних тематичних заходів, а й як місце продажу та купівлі авторських прав видавництвами та авторами з усього світу. Це головний світовий майданчик для зустрічей авторів, видавців, ілюстраторів – усіх, хто пов’язаний зі створенням та поширенням дитячої книги. Окрім того, фестиваль є засновником та організатором ряду престижних міжнародних нагород, таких як «Bologna Ragazzi Award», яка присуджується кожного року найкращим книгам в чотирьох номінаціях, «Mostra degli Illustratori» – щорічна виставка робіт найкращих світових ілюстраторів, «Bologna Ragazzi Digital Award» – нагорода, що присуджується найкращим електронним дитячим виданням та програмам. Також в часі фестивалю, хоча й окремо від нього, присуджуються найважливіші світові нагороди в царині дитячої літератури – Премія ім. Андерсена та Премія ім. Астрід Ліндгрен. У Болоньї знаходиться і найвідоміша у світі крамниця дитячої книги – Джанніно Стоппані («Giannino Stoppani Libreria per ragazzi»), у якій представлені дитячі книжки понад 100 видавництв світу. Тепер там можна побачити і дитячі книжки двох українських видавництв – «Грані-Т» та «Видавництва Старого Лева», які першими серед українських видавництв брали участь у Болонському ярмарку дитячої літератури у 2013 році.
Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму. Відзначається з 2008 року за рішенням 62-ї сесії ГА ООН згідно з резолюцією від 18 грудня 2007 р.
Ювілеї дня:
290 років від дня народження Джованні Джакомо Казанови (1725-1798), італійського письменника і мемуариста. Прожив бурхливе, сповнене пригод життя, об’їздив всю Європу, відвідав у 1758 році Росію, не раз відбував ув’язнення. Протягом 40 років вів інтриги при дворах монархів. Деякий час був агентом інквізиції. Автор «Мемуарів» (в 12-ти томах), фантастичного роману «Ікосамерон», історичних праць. Мемуари Казанови відзначаються відвертістю в описі свого інтимного життя та тверезістю оцінок історичних подій. Неперевершений авантюрист Казанова став у зарубіжній літературі персонажем багатьох прозових, поетичних і сценічних творів.
210 років від дня народження Ганса Крістіана Андерсена (1805-1875), видатного данського письменника-казкаря, автора 168 казок, найвідомішими серед яких є «Дюймовочка», «Принцеса на горошині», «Кресало», «Русалочка», «Стійкий олов’яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дикі лебеді», «Нове вбрання короля» та ін. 14-літнім підлітком приїхав Ганс – «гидке каченя з характером стійкого олов’яного солдатика» з провінції до столиці Данії Копенгагена. Цю дату – 6 вересня 1819 року він вважав однією з найважливіших у своєму житті і святкував так само як і день народження. Юнак мріяв стати відомим актором або співаком і пов’язати своє життя з театром. Але вийшло так, що він став письменником. За своє творче життя Андерсен написав чимало. Свою першу книгу він видав у 17 років, утім вона пройшла непоміченою. Першою успішною книжкою на яку звернула увагу читаюча публіка стали «Прогулянки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер» і вийшла вона друком у 1828 році. У 33 Андерсен був доволі відомим не тільки данським, але й європейським письменником-романістом, драматургом. До казок він тоді тільки підступався, хоча й написав їх вже з десяток. Йому було 43 роки, коли в Німеччині вийшло 38-томне (!) видання його творів німецькою мовою. Згодом він об’їздить мало чи не весь світ і буде знайомий з Гюго, Бальзаком, Дюма, Гейне, Діккенсом; йому гратимуть Вагнер, Шуман, Мендельсон, Россіні та Ліст, а серед палких шанувальників його «казкової» творчості буде чимало монарших родин Європи. Втім, цього Андерсену буде замало. Попри всесвітню славу його непокоїтиме думка про те, що на батьківщині, в рідній Данії є люди, які досить критично (а дехто й скептично) ставляться до всього, що виходить з-під його пера. Андерсен був натурою досить вразливою і хворобливо реагував на критику. Його листи, нотатки і автобіографія сповнені нарікань і скарг на долю. Якось, після тріумфальної подорожі по Голландії, Німеччині, Англії, приїхавши додому, Андерсен написав: «Я прибув до Копенгагена. Декілька годин потому я стояв, дивлячись у вікно, коли повз проходили два добре одягнених джентльмена. Вони побачили мене, зупинились, засміялись, і один із них, тицьнувши у мій бік пальцем, голосно, аби я чув кожне його слово, мовив: «Дивись! Ось наш орангутанг, такий знаний за кордоном!»». Андерсен боявся отруєння, пограбування і божевілля; боявся загубити паспорт і боявся собак; боявся потонути і згоріти у полум’ї пожежі (він завжди возив мотузку, аби у випадку пожежі швидко вилізти з вікна); боявся (так само як і Микола Васильович Гоголь) бути похованим заживо. А ще – трихінельозу (тому не їв свинини), страждав від агорафобії та іпохондрії; непокоївся, що не так заклеїв і неправильно підписав конверт; тижнями переживав, що переплатив за книжку чи фрак; все життя мучився від зубного болю. І надзвичайно переймався своєю зовнішністю – йому здавалося, що над ним сміються. Втім любив фотографуватися. Відомі більш як півтораста його портретів. Він довго готувався до процесу фотозйомки, вважав свій правий профіль ліпшим за лівий, подовгу вивчав знімки – наче щоразу сподіваючись, що побачить там щось нове. За словами К’єркегора – співвітчизника і майже ровесника Андерсена, той був схожий на кумедного поетичного персонажа, що ненароком ожив і зненацька з’явився з товстелезної старої книжки віршів, але назавжди забув секрет, яким чином має повернутися назад, на вкриту пилом бібліотечну полицю. На площі перед міською ратушею Копенгагена встановлено пам’ятник видатному данському письменнику, андерсенівська Русалонька є одним із найвідоміших символів Данії та Копенгагена, а вірш Андерсена «Данія, моя батьківщина» й нині вчать напам’ять у данських школах. Українською мовою вперше 24 казки Андерсена переклав Михайло Старицький («Казки Андерсена з короткою його життєписсю», 1873). Пізніше Андерсена перекладали П. Грабовський, М. Загірня, Олена Пчілка, М. Рильський та ін. Російською мовою твори Андерсена перекладала і Марко Вовчок.
175 років від дня народження Василя Олексійовича Волкова (1840-1907), українського художника. Петербуржець Василь Волков з 1868 року жив у Полтаві. Разом зі скульптором Леонідом Позеном розробив ескіз надгробка Івана Котляревського в Полтаві. Викладав малювання у полтавських кадетському корпусі та Інституті шляхетних дівчат. Мав власну художню студію. Працював у портретному, побутовому та історичному жанрах.
175 років від дня народження Еміля Золя (1840-1902), французького письменника. Автор 20-томної серії «Ругон-Маккари. Природна і соціальна історія однієї родини в епоху Другої Імперії» («Черево Парижа», «Пастка», «Жерміналь», «Гроші» та ін.), натуралістичних романів: «Тереза Ракен», «Мадлена Фера». На Україні Золя відомий з 1870-х рр. Уперше його переклав Іван Франко. Франко та Михайло Павлик надіслали вдові Золя телеграму з приводу смерті письменника («Вічна честь пам’яті найліпшого француза»), яку підписали також Михайло Грушевський, Наталя Кобринська, Володимир Гнатюк, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник та ін. У дореволюційний період вийшло понад 10 книжок Золя українською мовою.
115 років від дня народження Роберто Арльта (1900-1942), аргентинського журналіста, письменника і драматурга. Відомий як представник латиноамериканського «нового роману». Автор книг «Семеро божевільних», «Скажена іграшка», «Вогнемети», «Чаклунське кохання», оповідань, а також антивоєнної п’єси «Свято заліза». Ввів у літературу Аргентини стиль «абсурд». «Повна протилежність Борхесу», - як сказав про нього інший аргентинський письменник Хуліо Кортасар. Недостатність глибини та відсутність чіткого стилю Арльт компенсував надзвичайно потужною художньою енергією.
110 років від дня народження Сержа (Сергій Михайлович) Лифаря (1905 (за ін. дан. 1904)-1986), французького артиста балету українського походження. В 1923-1929 рр. танцював у трупі Російського балету Дягілева (Париж). В 1930-1977 (з перервами) – балетмейстер, соліст (до 1956 р.) і педагог «Гранд-Опера». Поставив понад 200 балетів. Засновник Паризького інституту хореографії (1947). Автор праць з історії і теорії класичного танцю. «Я завжди маю слушність, навіть якщо помиляюся, - написав Лифар у «Мемуарах Ікара». – Я людина слова та діла. У мене дуже закритий і відлюдькуватий характер. Я ніколи не мщу за себе. Моя помста – це мої перемоги. Я не гонористий. Але дуже горда людина. Я завжди страждаю мовчки. Не ревнивий. Завжди розлучаюся з мерзотниками. Прощаю всім усе. Але, на жаль, не забуваю ніколи». Виступ 44-річного Лифаря на сцені паризької «Гранд-Опера» бачив Інгмар Бергман, якому на ту пору виповнилося 26 років. У мемуарах шведський кінорежисер пише: «Серж Лифар, пристаркувате чудовисько в «Післяполуденному відпочинку фавна» – гладкий розпусник з напіввідкритим мокрим ротом, що безсоромно вивергає усі гріхи 20-х років…»
85 років від дня народження Анатолія Асировича Гольдберга (1930-2008), відомого українського математика. Проводив різноманітні наукові дослідження в галузі теорії функцій комплексного змінного, а також займався викладацькою діяльністю.
85 років від дня народження Віталія Павловича Толока (1930), українського режисера, народного артиста України. Упродовж 20 років очолював Житомирський музично-драматичний театр (1969-1990).
Роковини смерті:
10 років тому відійшов у вічність Папа Римський Іван Павло ІІ (Кароль Войтила; 1920-2005), перший (з 1523 р.) папа-неіталієць на Святому престолі.
В матеріалі використані фото: photo.ukrinform.ua, wikipedia.org
