21 березня. Цей день в історії
Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації. Відзначається за рішенням ХХІ сесії Генеральної Асамблеї ООН від 26 жовтня 1966 року в пам’ять про жертв розстріляної расистами 21 березня 1960 року мирної демонстрації в південноафриканському селищі Шарпевіль. За рішенням Генеральної Асамблеї ООН у рамках оголошеної в 1979 році програми першого десятиліття по боротьбі з расизмом і расовою дискримінацією з 21 березня в різних країнах світу щорічно проводиться Тиждень солідарності з народами, які борються з расизмом і расовою дискримінацією. В ПАР цей день відзначається як День прав людини.
Міжнародний день лісів. Проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 21 грудня 2012 року. Відзначається з 2013 року.
Міжнародний день Навруз (в Казахстані – Науриз; відзначається 22 березня) –свято весни і початку нового року в ряді країн Євразії. Проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 19 лютого 2010 року з ініціативи Азербайджану. У вересні 2009 року включений до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Відзначається в день весняного рівнодення, що на Сході є символом початку нового року.
Всесвітній день людей з синдромом Дауна. Проголошений рішенням 66-ї сесії ГА ООН у грудні 2011 року. Відзначається з 2012 року.
Всесвітній день поезії. Заснований у 1999 році на 30-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО.
Міжнародний день лялькового театру. Відзначається з 2003 р. з ініціативи Міжнародного союзу діячів театру ляльок.
Національне свято Республіки Намібія – День проголошення незалежності (1990).
День дерева в Італії. З кінця ХІХ ст. відзначається в країні як свято оновлення та єднання людини з природою. За звичаєм, 21 березня учні кожної школи повинні були посадити в дворі хоча б одне деревце. Ця традиція, порушена Другою світовою війною, була поновлена у 1991 році.
Ювілеї дня:
330 років від дня народження Йоганна Себастьяна Баха (1685-1750), німецького композитора й органіста. Йоганн Себастьян був усебічно обдарованим музикантом. Починав хоровим півчим – відомо, що він володів одним із найчистіших сопрано у цілій Саксонії. До вісімнадцяти років вже заробляв на життя як скрипаль і органіст. Фактично життя Баха було бідним на події. У ньому не було сцен тріумфу як у Генделя в Англії. Протягом двадцяти років він був придворним музикантом і лише згодом отримав посаду регента в церкві св. Фоми в Лейпцигу і вчителя у школі при цій церкві. У списку кандидатів на цю посаду він був лише третім. Обидва його конкуренти від регенства відмовились через невелику платню. Бах тримався за цю посаду все своє життя. На конкурс він представив ні багато ні мало як «Страсті за Іоанном», натомість священики розцінили твір як доволі нудний і старомодний. Нічого дивного у тому не було, адже тоді панувала «легка» італійська й французька музика. Знадобилось декілька століть, аби розпізнати у постаті скромного лейпцизького регента генія світового масштабу. Видатний американський музикант Ієгуді Менухін у своїй книзі «Музика людини» зазначає: «Тільки сьогодні ми у повному обсязі усвідомили, який величезний імпульс дав музиці Бах-учитель. У ньому поєдналось все те, до чого європейська музика йшла п’ять сотень років. Він – композитор і виконавець, котрий міг зробити з матеріалом який йому сподобався все що завгодно. Він міг, взявши прості танцювальні ритми, перетворити у довершені сюїти і варіації. Міг розвернути свої теми в будь-якому напрямку, як блискуче він це робив у фугах. Міг зібрати незліченну кількість голосів і зробити так, аби кожен з них лунав чітко й чарівно, як у хоровому вступі до «Страстей за Матвієм». Міг перетворитися на віртуозного виконавця на будь-якому інструменті, так, як у «Бранденбурзьких концертах». Міг перетворити орган в інструмент, який би гармонійно «вписувався» у звучання найтоншого оркестру…»
270 років від дня народження Юхана Нурдаля Бруна (1745-1816), норвезького поета і драматурга, одного з найяскравіших представників класицизму в норвезькій драматургії, знаного релігійного й політичного діяча. Автор патріотичних пісень, історичної трагедії «Ейнар Тамбешельвер», трагедії «Зарина».
190 років від дня народження Олександра Федоровича Можайського (1825-1890), російського винахідника у галузі літальних апаратів, одного з піонерів літакобудування, контр-адмірала.
175 років від дня народження Франциска Казимировича Богушевича (1840-1900), білоруського поета, класика білоруської літератури. Учасник польського повстання 1863-1864 рр. Випускник Ніжинського юридичного ліцею. Автор збірок «Білоруські оповідання Бурачека», «Дудка білоруська», «Смик білоруський».
155 років від дня народження Віктора Івановича Гошкевича (1860-1928), українського археолога і музеєзнавця. Досліджував археологічні пам’ятки на території Херсонської губернії, створив у Херсоні музей з великою колекцією матеріалів, переважно античного і скіфо-сарматського часу.
135 років від дня народження Миколи Олександровича Максимова (1880-1952), російського ботаніка, одного з фундаторів екологічної фізіології рослин, академіка АН СРСР, лауреата Ленінської премії (1930).
125 років від дня народження Олексія Петровича Баранникова (1890-1952), вітчизняного вченого-філолога, сходознавця.
120 років від дня народження Леоніда Йосиповича Утьосова (справж. ім’я – Вайсбейн Лазар (Лейзер) Йосифович; 1895-1982), вітчизняного артиста естради, співака, керівника оркестру, народного артиста СРСР, якого називали «постпредом Одеси в Москві». Вважається одним із засновників російського шансону. На естраді – з 16 років. Творча кар’єра артиста розпочалась ще за Миколи ІІ, а закінчилась за Брежнєва. Грав у Кременчуцькому театрі мініатюр (1912-1913), згодом – у театральних трупах Одеси, Києва, Херсона. Організатор (1929), керівник і соліст 1-го радянського джазового колективу «Теа-джаз» (згодом Державний естрадний оркестр РРФСР). Найуспішнішим амплуа митця стала роль Кості Потєхіна в музичному фільмі Григорія Александрова «Веселі хлоп’ята». З днем народження артиста пов’язана невеличка плутанина. В енциклопедіях (виданих переважно за радянських часів) вказана дата 21 березня 1895 року (за старим стилем – 9 березня). Сам Леонід Утьосов вважав своїм днем народження 22 березня і жартував з цього приводу так: «Энциклопедия считает, что 21-го. Она энциклопедия и ей видней». Артист взагалі не любив щось комусь доводити, когось виправляти й наставляти – волів усі проблеми залагоджувати за допомогою гумору. Але дослідникам життя і творчості знаменитого одесита Борису й Едуарду Амчиславським вдалося віднайти книгу записів Одеського Рабинату за березень 1895 року, в якій йдеться, що «…близнецы сынъ Лазарь, дочь Перля род(ились) 10 марта – обр(езание) 17». Отже, Леонід Йосипович мав рацію – Лазар Вайсбейн (адже саме так перші 15 років життя звали майбутнього народного артиста СРСР) народився 10 березня за старим стилем, тобто 22 березня за новим.
95 років від дня народження Георга Отса (1920-1975), естонського співака (баритон), народного артиста СРСР.
90 років від дня народження Пітера Брука (1925), режисера театру, опери і кіно, керівника Міжнародного центру театральних досліджень в Парижі (з 1971).
55 років від дня народження Айртона Сенни (1960-1994), бразильського автогонщика, триразового чемпіона світу в автоперегонах «Формула-1», національного героя Бразилії.
35 років від дня народження Сергія Володимировича Матюхіна (1980), українського футболіста (виступав на позиції захисника). Грав за такі українські клуби, як «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Кривбас» (Кривий Ріг), «Арсенал» (Київ), а також у складі збірної України з футболу. Нині є одним із тренерів молодіжної команди одеського «Чорноморця».
35 років від дня народження Роналдіньйо (Роналдо де Ассіш Морейра, 1980), відомого бразильського футболіста. Володар Золотого м’яча (2005), кращий футболіст світу за версією ФІФА 2004 і 2005 років. Виступав за бразильський «Греміо», французький «Парі Сен-Жермен», іспанську «Барселону», італійський «Мілан» і збірну Бразилії. Зараз виступає за мексиканський «Керетаро».
Роковини смерті:
210 років з дня смерті Жана Батиста Греза (1725-1805), французького живописця, представника сентименталізму.
105 років з дня смерті Фелікса Надара (1820-1910), французького майстра фотомистецтва.
5 років з дня смерті Вольфганга Вагнера (1919-2010), онука видатного німецького композитора Ріхарда Вагнера, який протягом 60 років керував престижним Байройтським оперним фестивалем. Композитором був не лише дід Вольфганга Вагнера, але і його батько. Крім того, він був правнуком іншого великого композитора і піаніста – Ференца Ліста. Його мати приятелювала з Гітлером, якого малий Вольфганг називав «дядьком Адді» і сидів у фюрера на колінах. На відміну від свого славетного діда, який народився у Лейпцигу, а помер у Венеції, Вольфганг Вагнер народився і все життя прожив у «Мецці» вагнеріанців – Байройті. Фестиваль опер Ріхарда Вагнера в Байройті існує з 1876 р. – тоді відбулась прем’єра повного циклу «Персня Нібелунгів». З приходом до влади нацистів фестиваль став одним із головних ідеологічних центрів нового режиму – міфологія опер Вагнера була взята Гітлером і Геббельсом за зразок «істинно арійського мистецтва». Крім того, Гітлер був давнім шанувальником опер Вагнера (хоча, з початком Другої світової війни відвідувати фестиваль він перестав). Нині Байройтський фестиваль – місце зустрічі ревних вагнеріанців з політичною елітою Німеччини (так, канцлер ФРН Ангела Меркель щороку частину своєї відпустки проводить саме на Байройтському фестивалі) та фестивальною пресою. Вольфганг Вагнер не був видатним режисером, але він був видатним організатором і керівником – протягом багатьох років йому вдавалося поєднувати традиції фестивалю з новаторством, зберігаючи таким чином сталий інтерес до цього визначного музичного дійства. У цьому йому допомагало глибоке розуміння людей, а також відданість музиці Ріхарда Вагнера, яка попри нацистську любов належить до світової музичної спадщини. Після смерті Вольфганга Вагнера фестиваль очолили дві його доньки.
В матеріалі використані фото: wikipedia.org, photo.ukrinform.ua
