28 лютого. Цей день в історії

Європейський день рідкісних хвороб. Відзначається з 2008 року з ініціативи Європейської організації рідкісних захворювань EURORDIS в останній день лютого.

День Калевали. Відзначається в річницю (1835) виходу в світ карело-фінського народного епосу про подвиги і пригоди героїв казкової країни Калева – «Калевала».

Єврейська громада Німеччини відзначає чергову річницю масової депортації німецьких євреїв до концтаборів, здійсненої в нацистській Німеччині 27-28 лютого 1943 року.

Події дня:

40 років тому (1975) в Ломі (Того) була підписана Конвенція про економічні і торговельні відносини між ЄЕС (нині ЄС) і 46 країнами Африки, басейну Карибського моря і Тихого океану (Ломейська конвенція).

20 років тому (1995) Верховна Рада України прийняла Закон «Про інформаційні агентства», відповідно до якого визначені правові засади діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва.

Ювілеї дня:

340 років від дня народження Гійома Деліля (1675-1726), французького картографа, члена Паризької академії наук. Видав Всесвітній атлас (1700-1714) на основі нових матеріалів, критично переглянувши картографічні уявлення свого часу.

135 років від дня народження Мартіроса Сергійовича Сар’яна (1880-1972), вірменського живописця. Народний художник СРСР, дійсний член АМ СРСР і АН Вірменської РСР, Герой Соціалістичної Праці. Майстер життєстверджувального емоційного пейзажу, яскравого й декоративного («Вірменія», «Долина Арарату»), святкових за колоритом натюрмортів, декоративних панно, виразних ілюстрацій, театральних декорацій.

125 років від дня народження Осипа Йосафатовича Сорохтея (1890-1941), українського живописця і графіка

120 років від дня народження Михайла Матчака (1895-1958), українського військового і громадсько-політичного діяча, видавця, одного з організаторів Куреня Січових Стрільців, ад’ютанта Євгена Коновальця.

110 років від дня народження Михайла Михайловича Бєлоусова (1905-1960), російського актора, народного артиста УРСР. У 1939-1960 рр. – актор Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки.

110 років від дня народження Вольфганга Шейніца (1905-1967), німецького мовознавця, етнографа і фольклориста.

95 років від дня народження Мішель Морган (1920; 29 лютого), французької кіноактриси. Знімалась у фільмах «Буря», «Набережна туманів» (найвідоміша її роль), «Пасторальна симфонія», «Великі маневри» та ін. Володарка престижних кінопремій Каннського МКФ (1946), почесних премій «Сезар» (1992) і «Золотий глобус» (1996) за визначний внесок у розвиток кінематографа. В кіно знімалась з 17 років, актрису часто називали «юною Гретою Гарбо». За творчу кар’єру знялася в понад 60-ти фільмах. У Франції Мішель Морган вважають однією з найвидатніших актрис; широкому глядацькому загалу її роботи майже не відомі.

85 років від дня народження Володимира Семеновича Бруза (1930), українського історика. Відомий учений, який досліджує історію міжнародних зв’язків, а також проблеми теорії миротворчої діяльності ООН, урегулювання міжнародних конфліктів, реформування ООН тощо.

85 років з дня народження Леона Купера (1930), американського фізика-теоретика, одного з авторів мікроскопічної теорії надпровідності, лауреата Нобелівської премії з фізики (1972).

75 років від дня народження Михайла Олександровича Бєлікова (1940-2012), українського кінорежисера, народного артиста України (2000). Академік Академії мистецтв України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка, Республіканської премії ім. М.О. Островського. За першою професією – оператор. З режисером Євгеном Шерстобитовим зняв  «Казку про Хлопчиша-Кибальчиша», з Леонідом Осикою – «Хто повернеться – долюбить», з Анатолієм Буковським – «Варчина земля». Після закінчення вищих режисерських курсів став режисером-постановником, знявши такі відомі кінострічки як «Стара фортеця» (дипломна робота, Євген Євстигнєєв грав Симона Петлюру), «На короткій хвилі», «Ніч коротка», «Які ж були ми молоді» (1986, Державна премія України ім. Т.Г. Шевченка; Головний приз Всесоюзного кінофестивалю, Алма-Ата), «Розпад» (1989, Золота медаль Міжнародного кінофестивалю, Венеція, 1990; Гран-прі МКФ екологічних кіно- і телефільмів у Сантандері, Іспанія, 1990), «Святе сімейство», «Золота лихоманка». «Как я стал кинорежиссером? Сначала работал оператором на нашей студии… А потом меня забрали в армию. И как ни громко это звучит, но армия поставила на мое место. Она была жестокая, так как меня забросили в самое пекло – в ракетные войска, где я около полугода дышал опасной гадостью, топливом гептилом. При мне ведь запускали на Луну ракету, через год после американской. Она взорвалась еще на площадке, а я снимал этот запуск. Этот факт до сих пор скрывают и замалчивают. Было много жертв. Все это вместе заставило меня задуматься о том, чтобы всерьез заняться каким-то «исповедальничеством». Мне помог Сергей Параджанов – крестный моего сына и близкий друг, общение с которым меня многому научило. По сути дела, он меня и воткнул на Высшие режиссерские курсы: «Давай езжай, чего тебе здесь делать!» Я поехал и поступил. Уже на следующий день познакомился и на всю жизнь подружился с мастером нашего курса Георгием Данелией...»

75 років від дня народження Йожефа Йожефовича Сабо (1940, 29 лютого), відомого українського футболіста і тренера. Виступав у позиції півзахисника за футбольні клуби «Спартак» (Ужгород), «Динамо» (Київ), «Зоря» (Луганськ) та «Дніпро» (Дніпропетровськ). Заслужений тренер України. Йожеф Сабо був одним із найсильніших півзахисників радянського футболу за всі роки. Він володів потужним ударом з дальньої дистанції, відмінно виконував одинадцятиметрові. Починав грати Сабо у 1955 році в Ужгороді, в заводській команді, згодом у калушському «Хіміку». У чемпіонатах СРСР зіграв 316 матчів, забив 51 гол. В одному з інтерв’ю спортсмен згадує: «Как таковой детской футбольной школы у меня не было – сколько себя помню, играл с ребятами, которые были намного старше меня… Наверное, уже тогда выработался мой «вредный» характер: меня, мальчишку, часто обижали, доводили до слез – так что рассердить меня ничего не стоило… Это был самый настоящий дворовой футбол, в котором не было разделения на возрастные группы. Жил я тогда рядом со стадионом и пропадал там круглые сутки… В 14 лет я, работая в кондитерском цехе хлебокомбината, попал в руки к своему первому тренеру Дьорфи, который взял меня во взрослую команду, выступающую на первенство города. И уже через год я попал в юношескую сборную области: видимо, тогда на меня обратили внимание… Сын Дьорфи тренировал калушский «Химик», который участвовал  в первенстве Украины и каждое воскресенье я ездил туда, к нему, играть в этой команде… А в понедельник снова шел в свой кондитерский цех, а после работы – в вечернюю школу… В 16 лет меня пригласили в ужгородский «Спартак»».

Роковини смерті:

90 років з дня смерті Фрідріха Еберта (1871-1925), державного і політичного діяча Німеччини, першого президента Веймарської республіки (з 1919), лідера Соціал-демократичної партії.

Роковини смерті Карла Ріккенбахера (1940-2014), швейцарського диригента. Стажувався у Герберта фон Караяна і П’єра Булеза. Очолював оркестр Цюріхської опери, Вестфальський симфонічний оркестр; співпрацював з провідними європейськими оркестрами: Симфонічним оркестром Берлінського радіо, Лондонським філармонійним оркестром, Бельгійським оркестром радіо і телебачення, Мюнхенським камерним оркестром. Зробив ряд записів, серед яких вирізняється комплект дисків «Невідомий Ріхард Штраус», записи хорових творів Александра Цемлинського.

В матеріалі використані фото: www.kinoglaz.fr, photo.ukrinform.ua