11 лютого. Цей день в історії
День заснування держави в Японії. За японськими переказами, саме цього дня (660 р. до н. е.) престол посів легендарний перший монарх Дзімму, міфічний праправнук синтоїстської богині Аматерасу, котрий і започаткував відтоді безперервну династію. Свято почали відзначати наприкінці ХІХ ст., в епоху Мейдзі (1867-1912) як День заснування імперії, щоб підкреслити божественне походження японської імператорської сім’ї. Після катастрофічної поразки Японії у Другій світовій війні було скасоване; відновлене 1967 році.
Національне свято Ісламської Республіки Іран – День Революції (1979). Повалення шахського режиму в Ірані. 1 квітня Іран було проголошено ісламською республікою.
Католицьке свято – Всесвітній день молитов за хворих. Засноване Папою Римським Іваном Павлом ІІ 13 травня 1992 року. Відзначається католиками в день Лурдської Богоматері. Згідно переказам, саме цього дня 157 років тому (1858) в гроті Массаб’єль поблизу Лурда відбулось перше чудесне видіння Діви Марії 14-річній Бернадетті Субіру. Це була квола, хвороблива дівчинка (на думку місцевих селян ще й трохи несповна розуму), донька збіднілого мірошника з Лурда - містечка в Піренеях, на кордоні Іспанії й Франції. З 11 лютого по 16 липня 1858 року в печері під Лурдом вона 18 разів бачила чарівну молоду жінку, котра про себе сказала одне: «Я – Непорочне Зачаття». Деякі з видінь відбувалися при великому скупченні люду, але ніхто крім Бернадетти нікого не бачив і нічого не чув. З дівчинкою ж Божа Матір розмовляла, хоча й про зовсім прості речі: про покаяння, про молитву до Ісуса Христа, про любов до ближнього. Невдовзі на місці видінь забило джерело. Потім видіння припинилися і до кінця свого життя Бернадетта нічого більше не відчувала. У 22 роки її прийняли до монастиря в Невері, де вона за її власними словами, «працювала». Коли ж її запитували, у чому полягає ця праця, вона відповідала: «Я хворію». У неї була астма, від якої вона й померла у 35-річному віці. На сьогодні Лурд є одним з найбільших центрів католицького паломництва. У 1933 році католицька церква канонізувала Бернадетту.
Події дня
115 років тому (1900) у Харкові було створено першу на теренах східноукраїнських земель українську політичну організацію – Революційну Українську партію (РУП). Програму організації на замовлення керівництва написав Микола Міхновський. Її основною вимогою була національно-культурна автономія України в межах Росії.
75 років тому (1940) під час радянсько-фінляндської війни 1939-1940 рр. радянські війська почали штурм «лінії Маннергейма» – системи фінляндських укріплень на Карельському перешийку вздовж кордону з Радянським Союзом.
45 років тому (1970) з космічного центру Кагосіма, що на східному узбережжі острова Осумі, було здійснено запуск першого японського штучного супутника Землі. Таким чином, Японія стала четвертою космічною країною світу після СРСР (1957), США (1959) і Франції (1965).
40 років тому (1975) Маргарет Тетчер була обрана лідером Консервативної партії Великобританії (1975-1990). 5 травня 1979 року Маргарет Тетчер стала першою в історії країни жінкою прем’єр-міністром (1979-1990).
Ювілеї дня
735 років від дня народження Джана Франческо Браччоліні (1380-1459), італійського письменника-гуманіста, філолога, історика, політичного діяча. Значну цінність становить його епістолярна спадщина, а також трактати у формі діалогів «Про шляхетність», «Про мінливість фортуни», «Про злигодні людського існування», написані в дусі гуманістичної етики. Автор «Історії Флоренції»; втім, найвідоміший його твір – «Книга фацецій» – збірник новел та анекдотів, у яких сатирично змальовані різні верстви італійського суспільства XV ст.
345 років від дня народження Самійла Васильовича Величка (1670-1728), українського козацького літописця. Автор першого систематичного викладу історії Української козацької держави, що охоплює події від 1648 до 1700 років. При написанні твору було використано значну кількість українських, польських та німецьких джерел, широке коло документів Генеральної військової канцелярії.
215 років від дня народження Вільяма Генрі Фокс Тальбота (1800-1877), англійського фізика і хіміка, одного з винахідників фотографії.
150 років від дня народження Василя Стефаноновича Кульженка (1865-1934), київського видавця. Син Стефана Васильовича Кульженка, відомого українського друкаря, видавця-просвітителя. Керував батьківською фотолітодрукарнею «С.В. Кульженко»; організатор (1903) та викладач Київської школи друкарської справи, при якій створив музей. Упродовж 1909-1914 рр. видавав і редагував журнал «Искусство и печатное дело». Написав книжку про свого батька «Полвека у печатного станка».
140 років від дня народження Василя Івановича Качалова (Шверубович; 1875-1948), видатного російського актора, одного з корифеїв Московського Художнього театру, одного з перших Народних артистів СРСР (1936). Перший виконавець ролей Тузенбаха («Три сестри» Чехова) і Барона («На дні» Горького). Серед інших ролей: Чацький («Лихо з розуму» Грибоєдова), Вершинін («Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова). Був неперевершеним читцем віршів та прози російських класиків (Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Чехова, Горького) – його навіть називали «Шаляпіним художнього читання».
125 років від дня народження Антона Хомича Середи (1890-1961), українського художника і мистецтвознавця, одного з організаторів Картинної галереї Всеукраїнської АН (1922, тепер Київський музей російського мистецтва). Працював у галузях графіки і декоративного мистецтва. Викладав у Києві в архітектурному та художньому інститутах.
80 років від дня народження Олега Ілліча Гущина (1935), українського художника скла, заслуженого художника України.
Роковини смерті
365 років з дня смерті Рене Декарта (1596-1650), французького філософа, математика, фізика й фізіолога. Заклав основи аналітичної геометрії, запропонував зручну алгебраїчну символіку, запровадив у фізіологію поняття рефлексу, розробив механістичну гіпотезу утворення тіл Сонячної системи тощо. Свої погляди на значення науки, шляхи її розвитку, на методи наукових досліджень Декарт виклав у декількох роботах, головними з яких є «Правила для керування розуму», «Начала філософії», «Світ», «Міркування щодо методу».
15 років тому в Парижі помер Роже Вадим (Роже-Вадим Племянніков 1928-2000), французький кінорежисер російського походження. Зняв понад 20 фільмів (у т. ч. «І бог створив жінку…»); завдяки Вадиму світовий кінематограф отримав трьох чудових актрис: Брижіт Бордо, Катрін Деньов і Джейн Фонду, які вперше з’явилися саме в його фільмах.
5 років з дня смерті видатної російської оперної співачки Ірини Костянтинівни Архипової (1925-2010). Про Ірину Архипову згадує відомий російський музичний критик Марія Бабалова: «Ирина Архипова относилась к числу бесспорных оперных примадонн. Все, что она делала, всегда было выдающимся явлением. Многое она делала первой, а часто – единственной. Первой она открывала какие-то сцены, международные престижные площадки для советских исполнителей. Первая в Большом театре она выступила с иностранным певцом из капиталистического мира – в 1959 году с Марио дель Монако. И, конечно, она была не только выдающейся певицей, но и редким человеком. Ведь очень-очень нечасто великие люди настолько душевно щедры, чтобы открывать миру таланты других людей. А она относилась именно к их числу… Конечно, ее характер не был простым, но во многом это действительно миф, потому что та вспыльчивость, которая ей была свойственна и которую окружающие принимали за резкость, за некоммуникабельность, – свидетельство ее искренности, ее боли за дело. Она не могла пережить рядом с собой какой-то халтуры и фальши. Поэтому она так на них и реагировала. Ее голос был очень красивым, очень элегантным. Она не позволяла себе ни одной фальшивой, ни одной вульгарной ноты. Она никогда не шла своим голосом, своим сценическим поведением на поводу у низменных инстинктов публики. Она всегда держала высочайшую планку. Она никогда не ограничивалась в творчестве какими-то узкими репертуарными рамками. Она всегда искала что-то новое. Она могла петь и «Марш энтузиастов», и духовную музыку, и нам это не казалось какой-то конъюнктурщиной, потому что она делала это искренно и очень талантливо».
5 років з дня смерті видатного британського модельєра Александра МакКвіна (1969-2010), неперевершеного майстра радикальних художніх ідей, однієї з центральних постатей світової моди. «Паризька висока мода почалася з Чарльза Ворта, англійця і відновиться вона завдяки англійцю Александрові Макквіну. Я с…в на те, що про мене казатимуть, або думатимуть французькі модельєри. Я поверну Парижу його французький шик», - самовпевнено заявив Макквін ще на початку дизайнерської кар’єри. І йому це вдалося – як виявилось, молодий британець був не тільки безмежно самовпевненим, але й геніально обдарованим. Народився Александр Макквін у сім’ї таксиста в тоді ще далеко не елітному лондонському Іст Енді. Першу сукню намалював у чотири роки. Батьки захоплення сина дизайном не схвалювали, вважаючи, м’яко кажучи, подібне заняття справою не зовсім чоловічою. У 16 років Александр кидає школу і йде з дому, аби не залежати матеріально від батька, не чути дорікань і займатися улюбленою справою. Він влаштовується підмайстром у відоме лондонське ательє «Андерсон і Шеферд» на Севіл-Роу. Справи у хлопця йшли непогано, але одного разу Макквін утнув неприпустиме, написавши крейдою на новісінькому, щойно пошитому піджаку принца Чарльза «Я – сука». Звісно був скандал і юнака звільнили. Після звільнення Макквін працював у ательє Гівса і Хокса, а також у театральній майстерні, де шив, між іншим, і костюми за лекалами ХVІ століття. У 1991 році він закінчив коледж мистецтв, його дипломна робота викликала надзвичайний резонанс, а відомий стиліст Ізабелла Блоу (постать надзвичайно ексцентрична у світі моди; згодом товаришка і муза-натхненниця Макквіна) викупила всю колекцію початківця. У колекції були представлені брюки-«бамстери», які не тільки ледве трималися на стегнах моделей, а ще й відкривали сідничну розвилку – точнісінько як у трударів Іст Енда. Брутальний образ доповнював шкіряний топ, заляпаний кров’ю і грязюкою. «Мене не цікавлять прилизані костюмчики. Мене цікавить справжнє мистецтво – живе, дихаюче і самобутнє», - таким чином Макквін висловив власний погляд на моду і на те, чим він мав наміри займатися. Відтоді всі покази його колекцій перетворилися на своєрідні свободолюбиві маніфестації, які відбувалися на межі фолу. То він виводив на подіум чорношкіру манекенницю у кайданах і в сукні, вкритій брудом і дохлою сараною (символ голоду в Африці), то влаштовував дефіле у церкві, то залучав модель-інваліда, то взагалі відмовлявся від послуг манекенниць, замінивши їх дерев’яними манекенами на підставках, то посипав подіум гравієм. Але найскандальнішим шоу того періоду була колекція «Згвалтована Шотландія», коли з-під спідниць моделей звисали закривавлені бинти. У 1996-2000 роках Макквін обіймав посаду головного дизайнера Будинку моди Givenchy. «У Givenchy я навчився легкості. Я навчився бути м’якішим. Для мене це була справжня школа… Робота в ательє стала фундаментом моєї кар’єри», - так згадував про той період модельєр. У 2001 році він припиняє співпрацю з Givenchy, підписує торговельну угоду з Gucci Group і стає креативним директором свого іменного лейбла. 11 лютого 2010 року дизайнера знайшли повішеним у власній лондонській квартирі у Грін Парк. Макквін наклав на себе руки, не витримавши депресії. За декілька днів до трагедії він втратив матір, розлучився з другом (Макквін був відкритим гомосексуалістом). Несподівана смерть модельєра шокувала світ фешн-дизайну. «Александр по-справжньому любив красу і володів щонайвитонченішим смаком, але саме здатність віртуозно змішувати прекрасне з жахливим недосяжно виділяє його з-поміж усіх інших творців моди». Так сказала про Макквіна Плам Сайкс. У лондонському музеї Вікторії та Альберта 14 березня відкривається ретроспективна виставка робіт відомого британського модельєра, яка в 2011 році викликала справжній фурор у художньому музеї «Метрополітен» і увійшла до десятки найвідвідуваніших виставок в історії музею, здобувши надзвичайно високу оцінку як критиків, так і звичайних відвідувачів.
В матеріалі використані фото: wikipedia.org
