23 січня. Цей день в історії

750 років тому (1265) англійський король Генріх ІІІ заснував британський парламент, зібравши 23 січня 1265 року першу офіційну конгрегацію представників вищого лицарського стану і «міських депутацій простих буржуа».

155 років з дня виходу «Кобзаря» Тараса Шевченка 1860 року, виданого коштом відомого українського підприємця-цукрозаводчика і мецената Платона Симиренка. «Кобзар» 1860 р. охопив переважно ранню частину поезії Шевченка (17 творів), але це було єдине видання, що дало поетові порівняно значний гонорар. «Кобзар» Шевченка видавався за життя поета тричі: 1840 (до нього ввійшло 8 творів), 1844 (так званий «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки») та 1860 року.

130 років тому (1885) на сцені Київського театру опери та балету вперше було поставлено оперу Жоржа Бізе «Кармен», яка здобула вже на той час величезної популярності на оперних сценах Європи.

120 років тому (1895) на сцені Київської опери було вперше поставлено оперу М. Римського-Корсакова «Снігуронька». Автор приїжджав до Києва і був присутнім на репетиціях та двох перших виставах опери. Його відгук про виставу був досить критичним: «Загалом, - пише М. Римський-Корсаков, все було терпимо, але по-провінційному, оркестр був досить нестрункий, під час хору «масляної» танцювали до нестями, особливо режисер. Дума старався більше від усіх. Бобиль ламався, як водиться за провінціальними смаками, а на виставі під час каватини Берендея балаганив, лазив на трон за спиною у царя, викликав сміх публіки». Вистава «Снігуронька» була останньою значною художньою подією в житті Київського оперного театру в ХІХ столітті.

55 років тому (1960) швейцарський океанолог Жак Пікар і лейтенант ВМС США, спеціаліст-підводник Дон Волш здійснили в батискафі «Трієст» гранично можливе на Землі глибоководне занурення. Вони досягли «найнижчої» точки Світового океану, так званої «Безодні Челленджера» (Маріанська впадина; 10 919 метрів нижче рівня моря). Занурення «Трієсту» тривало 4 години 48 хвилин, підйом – 3 години 15 хвилин. На дні сміливці пробули близько 20 хвилин.

Ювілеї дня:

195 років від дня народження Олександра Миколайовича Сєрова (1820-1871), російського композитора, музикознавця, критика, автора творів на українські теми. Був учасником першого концерту в Петербурзі (27 квітня 1861 р.), присвяченого пам’яті Шевченка. Російський композитор був знайомий з українським поетом і чимало своїх музичних творів створив саме під враженням від поезії Шевченка.

170 років від дня народження Омеляна Ієронімовича Калужняцького (1845-1914), українського філолога, славіста, палеографа, фольклориста. Освіту здобував у Львівському і Віденському університетах. Протягом 1868-1875 років учителював у гімназіях Кракова і Львова. З 1875 і до кінця життя працював у Чернівецькому університеті: професор, згодом декан історико-філологічного факультету, а в 1889-1990 – ректор. Автор нарису «Русинська мова і література» (1899) – першої спроби вивчення українського мовного і літературного процесу на Буковині від давньоруських часів до кінця ХІХ століття.

145 років від дня народження Теодосія (Феодосія) Онисимовича Соколова (1870-1941), українського вченого в галузі акушерства й гінекології, педагога, одного з організаторів системи охорони здоров’я матері й дитини в Україні.

110 років від дня народження Константи Ільдефонса Галчинського (1905-1953), відомого польського поета і перекладача, одного з найяскравіших ліриків ХХ ст. Анатолій Гелескул, перекладач творів польського поета на російську мову писав: «Судьба Галчинского коренилась в его натуре. Он был наделен той одинокой свободой, которая не приносит радостей человеку, но с которой он ничего не может поделать. Дерзость, озорство, веселость и тоска – эта гремучая смесь не иссякала в поэте, не давая покоя ни ему, ни другим. В молодости он мечтал стать уличным артистом, а еще лучше – факиром. И в каком-то смысле стал. Страсть к выдумкам, буффонаде, ко всему цыганскому, цирковому, неприкаянному и вольному оплела имя Галчинского легендами и анекдотами, в большинстве достоверными. На чужой, посторонний взгляд его жизнь, особенно довоенная, порой смахивала на плутовскую новеллу». Константи Галчинський народився у Варшаві. Батько рано помер, мати вийшла заміж удруге й виїхала до Чехословаччини. Він залишився сам. Навчався у Варшавському університеті, з успіхом захистив диплом за творчістю англійського поета Морріса Гордона Чітса. Галчинського ледве не відзначили за блискуче дослідження, але виявилось, що англійський поет насправді є вигадкою, містифікацією самого Галчинського. Далі – суцільна світлотінь: ранній щасливий шлюб – і одвічні пошуки роботи. Два роки армійської служби, що відірвали його від сім’ї, літератури і заробітків. Трагедія Польщі, яка стала і його трагедією – війна, 6 років полону (спочатку радянського, потім німецького – у концтаборах), поневіряння по Європі, повернення у 1946 році на батьківщину. Друкувався в польській пресі, поволі стаючи одним із рупорів офіційного соціалістичного режиму; виступав з різкими нападками на Чеслава Мілоша («Поема про зрадника»), написав панегірик на смерть Сталіна. І паралельно – пронизлива лірика і блискучі сатиричні мініатюри. У 1950 році поета піддали нищівній критиці, називаючи «представником і співцем дрібної буржуазії». Через три роки він помирає від третього інфаркту, не доживши декількох років до «відлиги» і кардинальних змін у Польщі й не тільки в ній. Багато віршів Галчинського стали піснями. Про самого поета існує чимало бувальщин і анекдотів. Одного разу Галчинському усміхнулась доля – йому вдалося влаштуватися референтом з питань культури при польському посольстві в Берліні (звісно, до війни). Він спочатку байдикував, але якось йому доручили підготувати й прочитати доповідь перед дипломатичними колами про успіхи польської Академії. Доповідь виявилась дуже незвичною й запам’яталась, мабуть, присутнім надовго. Спочатку Галчинський, морщачи лоба й потираючи руки, мовчки проходжався перед присутніми, а потім, діставши з кишені пошарпаного довідника, почав монотонно читати: «Виробництво мила в Польщі досягло в такому-то році… Виробництво мила в Польщі в такому-то році досягло…» Виробництво мила зростало, а дипломати, забувши про етикет, сиділи, витріщивши від здивування очі й розкривши роти. Закінчивши, Галчинський досить довго мовчав, а потім промовив: «Перед цими цифрами поет безсилий!» Розвернувся й пішов геть. Аплодисментів не було, з дипломатією було покінчено назавжди. Це комічний епізод, а ось приклад лірики польського поета. Вірш, написаний ним у концентраційному таборі Альтенграбов у 1944 році: «Зима уже наступала, но ветер, южный, пахучий, / дышал, как девичьи ленты, над лагерем, талой лужей. / Как ноты, чернели буки за проволокой колючей. / Она из-за буков вышла и тихо сказала: — Слушай. / Я неразлучно с вами и горести ваши знаю. / Останься сильным и нежным, любовь и доблесть нетленны. / Я ваша мольба ночная, и ваша борьба дневная, / и золотистое облако. Я Богоматерь пленных. / Я знаю, как одиноко и как безответны письма, / бессонные знаю ночи и гиблую дней трясину. / И я все горести ваши сбираю, ныне и присно, / сплету венком шелестящим и кину под ноги Сыну. / И он им отыщет имя, склонясь над каждой слезою, / оставив царские знаки, сойдя с небесного трона, / одну наречет рубином, другую же — бирюзою, / а ту, что горчайших горше, — могучей зеленой кроной. / Я знаю, как нестерпимо, и я неразлучно с вами, / я след ваш на снежной хляби и раннее утро в зоне. / И всем, кто молчит и терпит со стиснутыми зубами, / на плечи, как дождь на травы, ложатся мои ладони. / Я ухожу, до встречи. Спешу я к угнанным женам. / Им легкие сны навею о днях, когда все вернется, / о розовых распашонках, о городе несожженном. / И зацвету калиной над теми, кто не проснется» (переклад російською Анатолія Гелескула).

105 років від дня народження Джанго Рейнхардта (1910-1953), бельгійського цигана, європейського джазового гітариста, «короля» циганського свінгу. У 1934 році разом зі скрипалем Стефаном Грапеллі заснував Quintette du Hot Club de France – надзвичайно популярний джазовий ансамбль у 30-40-х роках ХХ ст. Джазмени називали Рейнхардта «Великий Джанго». Джон Льїс (американський джазовий піаніст і композитор) присвятив французькому музиканту одну з найкрасивіших п’єс «Джанго» (1954), яка стала джазовим стандартом. 

Роковини смерті:

140 років з дня смерті Чарлза Кінгслі (1819-1875), англійського священика, письменника і публіциста, представника «християнського соціалізму». Автор роману «Олтон Локк», історичних романів «Іпатія», «Два роки тому», проповідей.

95 років тому помер Євген Миколайович Трубецькой (1863-1920), російський релігійний філософ і публіцист, послідовник і товариш Володимира Соловйова, правознавець і громадський діяч, князь. Один з організаторів Психологічного товариства при Московському університеті, Релігійно-філософського товариства пам’яті Володимира Соловйова.

В матеріалі використані фото: wikipedia.org