Як поляки проходили через "шокові" реформи
Президент Петро Порошенко під час недавнього візиту до Польщі неодноразово підкреслював, що західна сусідка пройшла успішним шляхом реформ і польський досвід є дуже цінним для Києва. У Варшаві задекларували готовність ділитися багажем знань, зокрема у сфері економічних перетворень і децентралізації влади. 25 років тому поляки використали свій шанс, а нині прийшов час для України не втратити "вікна можливостей".
ПОЛЬЩА 1989 РОКУ: НА МЕЖІ СОЦІАЛЬНОГО ВИБУХУ
Польща періоду перемоги “Солідарності” і перших демократичних виборів точно не була “країною мрії”, куди хотілося потрапити. Швидше навпаки: гіперінфляція становила майже 700 % на рік, у товарно-грошових відносинах спостерігався процес утечі від злотого з шістьма нулями до “доларизації”, зовнішні борги досягали 64,8 % ВВП Польщі ($42,3 млрд). Ознаки того часу - тотальний дефіцит, порожні полиці магазинів і довжелезні черги. Різке зубожіння населення змушувало тоді ще комуністичну владу країни здійснювати індексацію зарплат. Це ще більше поглиблювало кризу в країні з планово-адміністративною економікою, яка опинилася на межі фінансово-економічного колапсу, а відтак і соціального вибуху.
За результатами виборів 1989 року покоління “Солідарності” змінило останній соціалістичний уряд прем'єра Мечислава Раковського. На плечі прем'єра-реформатора Тадеуша Мазовецького впала важка ноша швидких економічних перетворень, аби хвиля можливих соціальних протестів не змила вже нову демократичну владу. Вибір на економіста із західною освітою Лешека Бальцеровича впав не відразу. До нього кілька інших претендентів відмовилося від “електричного стільця” - посади міністра фінансів, яка не обіцяла нічого доброго для потенційного кандидата.
Як згадував у спогадах Бальцерович, тоді він не сприймав цю пропозицію як “життєвий шанс”, особливо у світлі спокусливої перспективи на роботу в Англії. “Можливо, мене переконало коротке враження від першої розмови з прем'єром: важко приховуване розчарування Мазовецького, що перед ним черговий кандидат, який бажає бути радником і не брати на себе відповідальність”. Відтак, Бальцерович погодився і швидко взявся за підготовку пакету реформ, який широко відомий у світі під назвою “шокова терапія”.
ПОЧАТКОВИЙ "РОМАНТИЧНИЙ" ПЕРІОД РЕФОРМ
Оперативний антикризовий штаб Бальцеровича наприкінці 1989 року швидко підготував план радикальних економічних змін, який складався з 11-ти законів. В останні дні грудня цей пакет був затверджений парламентом.
Лешек Бальцерович
Змінами передбачалося, зокрема, скасування гарантій для підтримки нерентабельних державних підприємств, спрощення процедури їхнього банкрутства, відміна кредитних преференцій для підприємств державної форми власності. На законодавчому рівні Нацбанку Польщі заборонялося фінансувати держдефіцит і здійснювати емісію валюти без покриття, обмежувалося підвищення зарплат на підприємствах у відповідь на зростання цін, вводилися єдині принципи оподаткування в усіх секторах економіки та єдині принципи митних зборів на імпортні товари для всіх суб'єктів підприємництва, ліквідовувалася державна монополія у зовнішній торгівлі тощо.
“Ці перші кілька місяців 1990 року (початок "шокової терапії" - ред.) згадую з ностальгією. Це був, можна сказати, романтичний період реформ. Ми ризикнули й у величезній напрузі відстежували інформацію, що надходила. Але все починало діяти! Валюта обмінювалася, зникали черги, в магазинах ставало все більше товарів - хоча ціни виявилися набагато вищими, ніж я передбачав. Пізніше, наступні півріччя були вже менш приємними”, - згадує Бальцерович, натякаючи, що “вікно можливостей” не є вічним, і для здійснення реформ він зміг використати перші кілька місяців сприятливої політичної кон'юнктури.
СПОВІЛЬНЕННЯ ТЕМПУ І ЗАКРИТТЯ "ВІКНА МОЖЛИВОСТЕЙ"
Позитивні зміни у перші місяці реформ, як це часто буває, через певний час почали пробуксовувати. Після нетривалого періоду зростання промислового виробництва знову розпочалося його падіння, зростала інфляція. Конфлікт у Перській Затоці (окупація Іраком Кувейту і військова реакція на це міжнародної коаліції на чолі зі США - ред.) призвів до зростання вдвічі цін на нафту і, відповідно, цін на паливо, а відтак, до ще більшої інфляції в Польщі.
Не допомагала реформам і президентська виборча компанія 1990 року з популістськими заявами кандидатів на посаду глави держави. Після перемоги на виборах Леха Валенси і відставки Мазовецького з посади прем'єра Бальцерович усе ж залишається в уряді, аби допильнувати розпочаті зміни.
Присяга нового Президента Польщі Леха Валенси, 1990
У цей час ціна на електроенергію зросла уп'ятеро, скорочувалися внутрішні продажі та експорт у країни соцтабору. Бальцерович намагався утримувати темп реформ, попри несприятливу кон'юнктуру і протести населення, особливо у сільській місцевості. Однак наближалися парламентські вибори, і “вікно можливостей” на непопулярні реформи закривалося.
Останнім ефектним кроком Бальцеровича на посаді віце-прем'єра стало підписання Угоди про асоціацію Польщі з ЄС у грудні 1991 року, що все ж означало підтвердження успіху його дворічних реформ.
ЧИМ ПРОСТІШЕ І ЧИМ СКЛАДНІШЕ УКРАЇНІ
Бальцерович в інтерв'ю Укрінформу визнає, що у деяких питаннях Києву зараз простіше, ніж понад 20 років тому було Варшаві, але є такі, де складніше.
Він підкреслює, що позитивами для України, у порівнянні з Польщею кінця 80-х років, є набагато нижча інфляція, а також факт перебування частини економіки України у приватних руках. “Не думаю, що потрібно (в Україні - ред.) провести більше реформ, ніж у Польщі в 1989 році... Деякі вихідні пункти є зараз кращими в Україні. Проте проблемою України сьогодні є її зовнішня дестабілізація, якої у нас не було”, - натякає Бальцерович на агресію Росії в Україні.
У свою чергу, екс-міністр економіки Польщі, голова польсько-української господарчої палати Яцек Пєхота наголошує, що МВФ та ЄС навчилися, що реформи у конкретних країнах (особливо якщо вони болючі для суспільства – ред.), мають поєднуватися з програмами захисту найбідніших прошарків населення. Попри те, що ціни для населення на електроенергію, газ, комунальні послуги в Україні мають ставати “реальними”, цей процес повинен відбуватися поетапно і супроводжуватися відповідним інформуванням. За словами Пєхоти, Польща роками виходила, наприклад, із так званого субсидування оплати за енергоносії, коли вони була дешевими для пересічних споживачів за рахунок високої ціни для промислових виробників.
“Україна вже багато років перебуває в ірраціональній економічній системі. Тому поступово має відбуватися вирівнювання цін при підтримці програм захисту найбідніших і проведенні скоординованої інформаційної політики”, - наголошує екс-міністр економіки Польщі, коментуючи потребу підвищення цін на газ та електрику для населення.
Бальцеровича і його реформи й досі “незлим тихим словом” згадують у Польщі всі, хто важко пережив 1990-1991 роки - епоху тектонічних змін. Водночас, на переконання деяких польських політиків, “вікно можливостей” для реформ існувало недовго і потім би більше не відкрилося, а нинішня генерація польських політиків уже й не наважилася б на них.
Не слід думати, що під тиском непопулярних реформ у ті часи Бальцерович ховався від “доброзичливців” за широкими спинами охоронців. Навпаки, його сусіди по району, розуміючи, що він може постраждати від рук невдоволених змінами, стихійно організовували Бальцеровичу підтримку в місці проживання. Варто підкреслити, що він не поплатився у політичному сенсі за наслідки своєї “шокової” реформи і після її проведення займав високі посади: в 1997-2000 роках знову був віце-прем'єром і міністром фінансів, а в період з 2001 по 2007 роки - головою Нацбанку Польщі. Зараз Бальцерович вважається авторитетним польським експертом і свого роду третейським суддею, який “роздає на горіхи” як польській владі, так й опозиції.
Наївно було б вважати, що ці реформи Бальцерович провів сам - там працювала ціла команда експертів. Але він зробив вибір і крок у невідоме, взявши на себе всю відповідальність за можливі наслідки реформ, і переміг.
Українським політикам варто враховувати польський досвід, проте розуміти, що кожний шлях є індивідуальним, і немає універсальних рецептів змін. Водночас, радикальні реформи не обов'язково повинні означати сутінки політичної кар'єри для їхніх виконавців, часто це - перспектива нових вершин і світового визнання. Успішна історія Бальцеровича є тому підтвердженням.
Юрій Банахевич, Варшава.
