Чому Україні варто вчитися у Сінгапуру
Президент Петро Порошенко під час візиту у Сінгапур 9-10 грудня пообіцяв, що Україна виграє війну проти агресора і війну з корупцією. Якщо у питанні відсічі агресору далекий Сінгапур може лише висловити солідарність і заявити про підтримку територіальної цілісності України, то, коли йдеться про війну антикорупційну, співпраця з цією азіатською державою може принести реальні плоди.
Боротьба з корупцією - річ, далека від демократичності
З хабарництвом борються багато країн, але яскравих прикладів, як у Сінгапурі, знайдеться мало. І Україні, де Національне антикорупційне бюро почне діяти з 14 січня наступного року, корисним є сінгапурський досвід. Сінгапурці готові охоче ним ділитися. Зокрема, під час зустрічі Петра Порошенка з керівником Бюро по розслідуванню випадків корупції Джеймсом Лоу була досягнута домовленість про підготовку українських фахівців у цьому відомстві.
Боротьба з корупцією була насамперед, за яке взявся перший прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю в 1959 році (коли Сінгапур став самокерованою територією, але ще не набув повної незалежності - це сталося в 1965). Саме ця людина і стала справжнім архітектором реформ на своїй батьківщині, яка ще півстоліттям назад була буквально осередком хабарництва, не в останню чергу з «історико-культурних» причин.
Фото: scmp.com
Сам Лі Куан Ю, про яке зараз ходять легенди, так описував той час у своїх мемуарах: «Корупція є однією з рис азіатського способу життя. Люди відкрито приймали винагороду, це було частиною їхнього життя». Щоб змінити традицію, вимагалося докласти воістину титанічних зусиль.
Розпочали з малого - спростили бюрократичні процедури, щоб вибити сам грунт для хабарництва. Безжально були придушені сінгапурські тріади - великі кримінальні угруповання. При цьому довелося поміняти майже весь особовий склад поліції. І ось сьогодні рівень персональної безпеки у країні - один з найвищих у світі.
Наступний крок (років через 20 після першого) вимагав вже великих фінансових витрат: були у рази підняті зарплати суддів, на ці посади залучили найкращих приватних адвокатів. Зарплата сінгапурського судді могла досягати в 1990-і роки 1 млн доларів на рік. Підвищили оплату праці високопоставленим держслужбовцем, вони стали отримувати стільки ж, скільки топ-менеджери приватних корпорацій.
Найважливішу роль зіграло згадане вище Бюро по розслідуванню випадків корупції. Це урядове агентство було засноване ще Британським колоніальним урядом в 1952 році, проте ухвалений в 1960 році Закон про запобігання корупції наділив його величезними повноваженнями. У результаті ряд міністрів і вищих чиновників, викритих у хабарництві, були засуджені до різних термінів ув'язнення, інші втекли з країни, були і ті, які покінчили життя самогубством. Під час масових розслідувань «під жорна» потрапили навіть кілька близьких родичів та друзів Лі Куан Ю.
Сам Лі Куан Ю, даючи рекомендації про те, як почати боротися з корупцією, радив: «Посади трьох своїх друзів, вони знають за що, і ти знаєш за що». (До речі, саме ці слова президент України Петро Порошенко пригадав, коли призначали на посаду генпрокурора Віталія Ярему). Лі у своїх спогадах писав, що постійно насаджував принципи верховенства закону та рівності усіх перед законом, включаючи вищих чиновників та своїх родичів. Багатьом методи роботи антикорупційного бюро можуть здатися дуже далекими від демократичності, а іноді і відверто авторитарними, але своє плоди вони принесли.
Що в сухому залишку? Сінгапур сьогодні у міжнародних рейтингах фігурує як одна з найменш корумпованих держав світу. Нам би так!
Інвестору має бути комфортно
Але не лише антикорупційна боротьба, звичайно ж, створила знамените «сінгапурське економічне диво». Інші його складові теж представляють великий інтерес для українського керівництва. Під час зустрічей Петра Порошенка з президентом Сінгапуру Тоні Тан Кенг Йамом і прем'єр-міністром цієї країни Лі Сянь Луном (сином того самого Лі Куан Ю, який передав владу після 30 років правління у надійні синові руки) говорили про проведення економічних реформ. Як і про зв'язки у торговельно-економічній, науково-технічній і військово-технічній сферах, про відновлення переговорів про створення зони вільної торгівлі між двома державами. Як наголосив Президент України, «співпраця з Сінгапуром дасть потужний сигнал для довіри з боку інвесторів».
Звернемося знову до досвіду Сінгапуру. Керівництву молодої Республіки було зрозуміло, що без якісного покращення рівня життя усіх громадян стабільності і бажання працювати на благо у суспільстві не доб'єшся. Отже, в 1960-1970-і роки в країні з високим рівнем неписьменності була реформована система освіти, уряд посилав талановиту молодь на навчання в кращі університети світу, отримавши згодом висококваліфікованих фахівців. Тоді ж була створена система іпотечного кредитування, різко зросло житлове будівництво.
Попутно доводилося вирішувати незначні, на перший погляд, завдання - озеленення, очищення водойм (і сьогодні Сінгапур - острів-сад), а також створення інфраструктури. Усе це мало переконати майбутніх інвесторів у тому, що їм буде у країні комфортно.
Ясно, що без серйозної матеріальної бази провести такі реформи було би просто неможливо. Лі Куан Ю покликав до себе зарубіжні компанії. «Ми вітали кожного інвестора. Ми просто із шкіри вилазили, щоб допомогти йому почати виробництво», - пише у своїй книзі «Сінгапурська історія: з «третього світу» - у «перший» Лі Куан Ю. Більше того, він поставив собі завдання перетворити Сінгапур на торговельно-фінансовий центр усієї Південно-Східної Азії. І йому це вдалося. Тепер уже самі іноземні підприємці, знаючи, як високий рівень особистої безпеки, охорони здоров'я, освіти, телекомунікацій, транспорту і обслуговування у Сінгапурі, прагнуть організувати там свій бізнес.
Сінгапур сьогодні - це також один з найбільших морських портів планети, центрів нафтопереробки, виробництва електроніки та електротехніки. Місцева валютна біржа - у десятці найбільших у світі. Сінгапур входить у першу десятку країн світу за рівнем ВВП на душу населення. При своїх скромних розмірах тут щорічно приймають кількість туристів, співмірну з чисельністю місцевого населення.
Слабкі люди вгорі руйнують систему
Показовий досвід вирішення кадрових питань у Сінгапурі на початку 1960-х. Перший прем'єр-міністр Сінгапуру прекрасно розумів, як важлива надійна команда. «Мій підхід полягав у тому, щоб поставити найбільш здібну людину, яка була у моєму розпорядженні, на чолі найбільш важливого міністерства. Зазвичай це було міністерство фінансів, а в період отримання незалежності - міністерство оборони. Наступний найбільш здатний з міністрів, що залишилися, отримував найбільш важливий з портфелів, що залишилися», - ділиться Лі Куан Ю своїм «рецептом». «Якщо вгорі знаходяться слабші люди, то вся система повільно рушиться. Це неминуче», - додає він.
Що стосується оплати праці службовця уряду, то вона розраховувалася за цілою схемою, на основі надходжень від прибуткового податку, і коливалася щороку залежно від показників економічного зростання. При цьому зарплата міністрів прирівнювалася до прибутків 10% найбільш високооплачуваних людей. «Оскільки якщо наші чиновники не входять в самий високооплачуваний шар, то навіщо вони уряду?» - запитує екс-прем'єр.
Фото: world-finance-conference.com
Демократія під сумнівом
Сінгапур часто порівнюють з «золотою кліткою». Навіть ті, хто жодного разу не бував у цій країні, чули про величезні штрафи за будь-яку провину - від плювків на вулиці до порушення ПДД. «Погані звички» викорінювали хворобливо і довго.
У країні практикувалося обмеження народжуваності - політика «Зупиніться на другій дитині». А чого варте тільки «Агентство соціального розвитку» - своєрідна «шлюбна контора» для сватання чоловіків і жінок з вищою освітою. Анонсував його особисто Лі Куан Ю у своєму виступі по телебаченню у листопаді 1983 року, заявивши народу: «якщо наші чоловіки-випускники вищих навчальних закладів хочуть, щоб їх діти досягали успіху у житті як і вони, то було б дуже безглуздо з їхнього боку вибирати собі у дружини менш освічених і менш інтелектуально розвинених жінок».
У Сінгапурі була ліквідована і заборонена комуністична партія, яка «заважала» формуванню нових ринкових відносин і виникненню класу власників. Про політичне «багатоголосся» тут навіть говорити не доводиться, опозицію просто переслідували у судовому порядку. А сам Гі Куан Ю перебував на прем'єрській посаді 31 рік. ЗМІ у країні знаходяться під контролем держави.
Сам же автор «Сінгапурського дива» від усіх цих докорів лише відмахується. При цьому він наголошує, що люди самі голосували за нього, оскільки знали, що проголосуй вони за іншого, життя їхнє стало б менш благополучним. «Я дав їм чесний уряд, я дав їм прогрес, я щороку підвищую якість освіти їхніх дітей, якість медичного обслуговування. Ми підвищуємо рівень культури, допомагаємо мистецтву. Чому ми повинні мінятися?» - запитує він у опонентів. «Я не вважаю, що демократія - це краща форма правління для усіх країн, і що вона пошириться по всьому світу. Якби це було так, чому західні країни намагаються її усім нав'язати силою?» - полемізує він з читачами своїх мемуарів. «Якщо ліберальна демократія настільки досконала, вона і так візьме гору над всім світом, як ринкова економіка, яка ясно перевершує планову економіку і поширюється по всьому світу», - пише Лі.
Усі сінгапурці і дуже багато хто за кордоном знають, кому держава зобов'язана буквально усім, що має сьогодні. Саме Лі Куан Ю. Саме ця людина, отримавши в 1959 році країну з низьким рівнем освіти і високим безробіттям, яка роздирається боротьбою між комуністами і радикальними націоналістами, оточену не занадто доброзичливо налаштованими сусідами, зміг вивести її з «третього світу у перший».
Подейкують, що заради зустрічі з 91-річним «батьком» нації, у першу чергу, і відправився в Сінгапур Петро Порошенко.
Сінгапурське економічне диво окреслюють роками з 1959 по 1990. Але це зовсім не означає, що останні чверть століття невелика острівна держава у Південно-Східній Азії тихо скачувалася назад за часів рецесії. Зовсім ні, просто зараз там стабільно благополучно. "Типова" зразкова держава. Ну, тобто вже не диво. Хоча, як подивитися. Колишня британська колонія, держава, розташована на 63 острівцях, практично не має власних природних ресурсів. Навіть питну воду і будівельний пісок доводиться завозити з сусідньої Малайзії і Індонезії.
Про «економічне диво Сінгапуру» написана величезна кількість трактатів. Ми не претендуємо на оригінальність погляду або новизну в цьому питанні. Просто, у світлі тих процесів, які переживає сьогодні Україна, багато речей бачаться іноді під дещо іншим, «прикладною» точкою зору. Взяти і перенести досвід крихітного Сінгапуру з його населенням в 5,4 млн осіб на український грунт просто не вийде. Різні масштаби, різні умови, різний менталітет, врешті-решт. Але багато що з того, що вдалося зробити сінгапурцям, цілком застосовно і у нас. Головне, щоб у країні була стабільність, а керували нею прагматичні, прихильні національним інтересам політики. Політики, які не бояться прийняття стратегічних і часом непопулярних рішень, але при цьому далекоглядних і глибоко продуманих, а не продиктованих миттєвою необхідністю і вже тим більше міркуванням особистої вигоди.
Ольга Танасійчук, Пекін
