Його називають одним з найромантичніших композиторів. А вальс із культового фільму "Мой ласковый и нежный зверь", знятий за повістю Антона Чехова " Драма на охоте", визнаний однією з кращих музичних композицій двадцятого століття. Але парадокс часу - видатний композитор Євген Дога, визнаний класиком за життя, виявився сьогодні незатребуваним.

В ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу він з болем розмірковує про те, чому зникають духовні і етичні цінності, а на їхнє місце приходять всемогутні нафта, газ і гроші. І про те, чому в Росії вважають, що Крим обов'язково має бути російським, а на українців навішують всілякі бридкі ярлики, не дозволяючи їм жити так, як вони хочуть.

- Євгене Дмитровичу, як Ви сприйняли події в Україні?

- Одразу обмовлюся, що думаю і розмірковую не як політик, а як звичайна людина і пересічний громадянин. Коріння цього протистояння йде далеко в історію, йому сотні років. Тому що всі війни, які були в цьому регіоні, починаючи з Київської Русі, виникали на грунті бажання відокремитися, жити своїм, а не чужим розумом і у власному домі.

На мій погляд, є два шляхи розвитку - експансивний та інтенсивний.

Інтенсивний - коли все відбувається за рахунок власних ресурсів, власного інтелектуального потенціалу. А експансивний - коли щось досягається за рахунок нездорових способів. Пригадайте, що сталося після 1917 року, коли Україна була оголошена республікою. Її тут же задушили. Те ж саме повторилося після 1991 року, коли Україна здобула свою незалежність. У хід пішла та ж методика, причому вона застосовувалася не лише до України, але й до всіх республік колишнього Радянського Союзу. Всі отримали "по зубах".

Я свого часу навіть дивувався. Як же так? Всім діставалося, окрім України. Як бачите, життя внесло свої жорстокі корективи: виявився неправий. На жаль, підійшла черга і України. Її залишили "на закуску", і б'ють сьогодні не просто "по зубах", а хочуть відірвати голову. Але ніяк цю голову не можуть схопити.

Тому найрозумніше в цій ситуації - сісти за стіл перемовин і домовитися, а не крутитися навколо цього "столу" з автоматами, артилерією і танками. Аби не гинули люди, і не лилася кров.

- Як Ви поставилися до анексії Росією Криму?

- Я не перестаю запитувати себе: чому він має бути російським? Адже ще в турецьку війну його грудьми захищали не сибіряки. Там билися і українці, і навіть чотири молдавські полки. Вони воювали за Крим. Це історичні факти, а не вигадка. І в Другій світовій війні брали участь всі: і росіяни, і українці, і казахи, і молдавани. Тоді навряд чи когось цікавило, у кого яка "група крові". Чому ж зараз намагаються представити одну "групу крові" більш якісною? А як же решта?!

КРАЇНИ НАТО МІЖ СОБОЮ НЕ ВОЮЮТЬ, А ВСЕРЕДИНІ СНД - ВІЙНА

- Ви довго жили в Росії, і нині часто там буваєте. У чому, на Ваш погляд, криється коріння конфлікту?

- Дивна штука виходить. Свого часу ми об'єдналися довкола СНД не для того, щоб воювати. Виходить якийсь нонсенс: тобто, воюємо всередині однієї організації. Не хотілося б проводити якісь паралелі, але я щось не чув, аби воювали між собою країни НАТО. А всередині СНД чомусь раптом почали стріляти. І не просто стріляти, а йде справжнісінька війна.

Кілька днів тому випадково почув вираз "старша сестра", що мене дуже обурив. Що ж це, "старша сестра" воює з "молодшою"? І я, кажуть, композитором став, лише завдяки "старшій сестрі". Але тоді чому, скажіть, "старша сестра" не змогла озвучити Олімпіаду-80, Олімпіаду 2014, а попросила про це "молодшу" сестру, Молдову. І молодша сестра це написала. (Вальс Євгена Доги з фільму " Мой ласковый и нежный зверь" звучав під час театральних композицій на Московській Олімпіаді в 1980 році і під час Сочинської Олімпіади 2014 року - ред.)

Те ж саме можу сказати і про те, що не обов'язково, аби всі добували нафту. У когось є духовний продукт, який куди якісніший і більш значущий за нафту й газ. До речі, всього лише пару десятків років, як у нас все зациклилося на нафті й газі. А як же ми жили раніше без цих "продуктів"? Ми жили не гірше. А сьогодні за допомогою нафти й газу намагаються управляти людьми, як кобилами.

Я людина - не політична, все життя прагнув писати музику. Людям подобається - і в Молдові, і в Україні, і в Росії, і в Румунії, і в Китаї. Пишу і в арабському стилі, і в латиноамериканському - для музики немає кордонів.

Чому ж ми намагаємося ці кордони встановити для людей, які цю музику люблять і слухають?! Я хочу об'єднати всі духовні сили в світі. Ми дихаємо одним і тим же повітрям, зустрічаємо одні і ті ж світанки, проводжаємо той самий захід сонця. Так чому ж ми повинні взяти на себе право одним давати світло сонця, а іншим це світло затьмарювати?! І беремося вирішувати чужу долю?

Мудрий Карамзін сказав приголомшливі слова: "Для того, щоб любити, треба знати!". Не знаємо ми, напевно, один одного настільки, аби полюбити і не брязкати зброєю.

УКРАЇНА – ЄВРОПЕЙСЬКА КРАЇНА, І РОСІЇ НЕ СЛІД РІКИ НАЗАД ПОВЕРТАТИ

- Якою Вам бачиться Україна сьогодні?

 - Я не можу зрозуміти, чому сьогодні, кажучи про Україну, часто використовують епітет "націоналістична"? Або інші бридкі слівця? Як не можу зрозуміти, наприклад, чому Україні потрібно нав'язувати чужий спосіб життя. Можливо, не цілком доречне порівняння, але, якщо кіт любить ходити по даху, то хай він собі ходить по даху. На те він і кіт. Я не маю нав'язувати йому те, що люблю я.

Хай українці живуть так, як вони хочуть. Навіть якщо мені це не подобається, то я не повинен змушувати їх жити так, як живе, наприклад, Молдова.

Відверто кажучи, не можу собі уявити, аби хтось прийшов до мене додому, і почав диктувати і вказувати, як і куди я маю поставити крісла, стіл, ліжко, яку люстру повісити, якого кольору мають бути шпалери і завіски. Тут, в моєму будинку, все зроблено моїми руками і в моєму розумінні комфорту. І я нічого ніколи не прийму іншого, що порушило б мій статус, і мої поняття про цей статус.

Українці хочуть до Європи? Не потрібно їх зупиняти. Тому що, по суті, вони європейці. Я не засуджую і Росію, тому що, переважно, я живу і в Москві, і для мене теж небайдужа доля цієї країни. Проте, це більше євроазіатська країна, більшою своєю частиною вона в Азії, і нормально, що вона прагне до Євразії. Але Україна  - європейська країна. І не просто європейська, а одним своїм "крилом" вона майже в центрі Європи.

Це як в природі, де все дуже мудро влаштовано, і Бог мудро всім розпорядився: аби кожна квітка сама обирала собі місце і клімат, час, коли їй квітнути. Річки течуть туди, куди їм треба, і не потрібно повертати їх назад, як це намагалися свого часу пробувати. Безглузда ідея.

Є ЛІВИЙ І ПРАВИЙ БЕРЕГ ДНІСТРА, А ПРИДНІСТРОВ'Я – ЦЕ ТЕРИТОРІАЛЬНА КЛИЧКА

- А, може, політики щось намудрували?

- Я би порекомендував більшості цих політиків більше читати. Особливо просвітників. Тоді у них змінилося б і мислення. Якщо запитати у когось із них, яку книгу останню вони прочитали, думаю, своєю відповіддю вони особливо не здивують.

Візьміть ще минуле століття. Адже молдавський просвітник княжого походження Петро Могила (по-молдавськи Петру Мовіле) пожертвував своїм княжим саном і став просвітником! Він був господарем Молдови і прославив її на весь світ, оскільки цьому світу він відомий і сьогодні. Жив і працював у Києві, в Києво-Печерській лаврі, спілкувався з людьми різних національностей, стільки книг написав. Сьогодні так і не можуть дійти згоди, кому він належить більше: українцям чи молдаванам. Це люди, які нас об'єднують. А сьогодні нам подають зовсім все навпаки.

Думаю, що єство має бути закладене в основу всього - єство природи, єство взаємин, понять. Історичних і етичних. Не потрібно діяти за принципом - якщо щось не влаштовує, потрібно руйнувати все вщент.

Нещодавно я був в своєму рідному селі Мокра, Рибницького району. На лівому березі Дністра. До речі, для мене не існує поняття "Придністров'я". Що це за слівце таке? Є лівий і правий берег Дністра, а Придністров'я - це як територіальна кличка. Мені дуже боляче, що церкви в моєму рідному селі більше немає. Зруйнували. Питаю - навіщо? Адже туди ходили всі мої пращури - бабуся, дідусь, батько, мати. І я хочу в ту церкву ходити. Чому я Вам це розповідаю? Та тому, що подібно до цієї церкви руйнуються сьогодні моральні засади, вщент. І мій будинок, будинок на лівому березі, як і сам лівий "берег" Молдови чомусь виявився "пофарбованим" в інший колір. І є всі підстави вважати, що це може бути "колір" Російської Федерації. А мене запитали, чи хочу я цього?!

ДЛЯ УКРАЇНИ І МОЛДОВИ Я "СКОМПРОМЕТОВАНИЙ" ДРУЖБОЮ З МОСКВОЮ, А ДЛЯ РОСІЇ - МОЛДАВАНИН

- А якою Ви бачите роль інтелігенції у врегулюванні конфліктів і у виборі країною свого шляху?

- А хіба інтелігенцію хтось питає, яким шляхом треба йти? Я не дуже бачу, аби до нас зверталися. А непогано було б. Дуже добре пам'ятаю часи, коли я виступав з концертами. І я знав, хто в той час був популярним серед музикантів, співаків, а зараз ми мало спілкуємося. Я навіть не знаю, хто зараз співає, грає в Україні. Давно не їжджу туди з концертами - мене не запрошують. Тому що для України я "скомпрометований" тим, що  живу в Росії. Для Росії - я молдаванин.

Скажу більше. У Молдові є Союз композиторів. Не повірите, але я навіть не знаю, де він розташований, 27 років не переступав поріг цього закладу, мене туди не запрошують. А я не остання, так би мовити, людина в музиці. З ім'ям. Чому? Тому що я дружу з Москвою. То хіба це нормально? Росіяни такі ж люди. Просто їм судилася така доля.

Та і всю інформацію ми черпаємо лише з "ящика". І те, що хтось туди "насипле", те ми й з'їмо. А істинного стану речей не знаємо, тому що немає живого спілкування, все розділено кордонами, спілкуємося за допомогою Інтернету і мобільного зв'язку. Думаю, комусь дуже вигідно ізолювати наші народи один від одного. Я і сьогодні хотів би виступати в Україні. Раніше ці питання дуже добре регулювалися державами, але сьогодні політика затьмарила все, і саме політики "пильнують", аби нічого без них не вирішувалося.

- Ким Ви себе відчуваєте в Москві? Представником молдавської діаспори?

- Молдова з'явилася не вчора. З історії нам достовірно відомо, що свого часу цілі села Молдови вивозилися на Далекий Схід, де вони живуть, до речі, і до сьогодні. І навіть мову свою зуміли зберегти. Хоча царські особи в Росії розповсюдили циркуляр - "перетворювати" молдаван на громадян Російської Імперії, зі всіма "витікаючими": мовою, засадами, церквою. Молдавани і сьогодні живуть там своїм життям: печуть плацинди і навіть виноград вирощують. Тепер вони, виявляється, молдавська діаспора. Це штучно створена проблема. І поясню вам, чому.

У 1975 році, коли я був депутатом, у Тирасполі зіткнувся з дивним явищем. Починалося будівництво бавовняного комбінату. Я запитав: "А що, у нас є бавовна?!" "Ні, - відповіли мені, - але треба дати людям робочі місця". "А звідки ми візьмемо фахівців?" - запитав я.  "Завершимо будівництво і відкриємо ПТУ (професійно-технічне училище)", - відповіли. "А хто ж працювати буде?" - не угамовувався я. "Це вирішимо потім", - почув у відповідь. І вирішили.

Багато років потому я, гастролюючи Росією з концертами, в містах Владимир і Іваново, побачив наших смуглявих молдавських дівчат. А коли я поцікавився, як вони там опинилися, вони відповіли: "Після закінчення ПТУ в Тирасполі, нас відправили працювати у Владимирську і Івановську області". Виявилося, на комбінат до Тирасполя запросили російських дівчат, а нашу молдаванок після закінчення ПТУ відправили працювати в Івановську і Владимирську області. Стирається національна основа, і виходить така нескінченна "діаспора".

А згодом, ці "івановські спеціалістки" сиділи "голим задом" на рейках в Тирасполі і не пускали поїзди - під виглядом місцевих мешканців, корінних молдаван. Пам'ятаєте, як вони перекривали залізницю в дев'яності роки?

Так, є винятки. Це болгари, гагаузи, яких ще Катерина "привезла" до Молдови. І вони багато століть живуть на цій землі. Ми зараз не копатимемо глибоко, але саме їх чомусь провокують сьогодні на якісь зіткнення з місцевим населенням, граючи на їхніх національних почуттях. І хоч це і їхня Батьківщина, але історично - це молдавська земля. Живіть і радійте життю, хлопці, тому що я, коли живу в Росії, не намагаюся виявляти свою незадоволеність і встановлювати свої закони. Я навіть відмовився брати участь в конкурсі на написання гімну Росії. Тому що не маю на це морального права. Ось тут, на мій погляд, дуже важливою є "група крові", про яку ми говорили раніше.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮДЕЙ, А НЕ З КРАСИВОГО ОБЛИЦЮВАННЯ

- Не можу не запитати про Ваше розуміння євроінтеграції?

- Коли сьогодні говорять про євроінтеграцію, на жаль, упускають найважливіший момент. Наприклад, будуємо будинок. Можна його красиво облицювати, вишукано розфарбувати, але як би ви його не оформлювали, не можна забувати, що цей будинок складається з цегли. Ця цегла - ми з вами, люди. Це концерти, книги, культура, наука, спілкування. І якщо поставитися до цього зневажливо, найгарніший будинок дуже швидко розвалиться.

Євроінтеграцію, на мій погляд, потрібно починати з сім'ї, а сім'я складається з двох, трьох, чотирьох людей. Це батьки, діти, онуки. Сім'я - це наші села, міста, райони, області, країна в цілому. Держава - це велика сім'я. Люди повинні розуміти на конкретному прикладі, на конкретному житті, що таке євроінтеграція. Це не має бути порожнім і незрозумілим словом.

Коли ми дивимося на річку, ми навряд чи думаємо про те, що вона тече швидко, вільно. Тим не менш, вона обмежена берегами, тече у певному руслі. Адже люди - це та ж річка, і вони не повинні забувати про існування таких же берегів: це мораль, закон, традиції. Річка, виходячи з берегів, руйнує звичний ритм і рівень життя. Все розливається. Все руйнується. Люди, порушуючи закон і моральні засади, руйнують своє життя. Всі поняття змиваються, і все потрібно починати заново.

Дружбу ми повинні зберегти. Але не ту, яку нам нав'язували штучно, а ту, яка століттями існувала між нашими народами, переплітаючись культурами, коханням, національними і родинними зв'язками і продовженням роду.

МЕНІ БОЛЯЧЕ, ЩО ПОЛІТИКИ ПЕРЕТВОРЮЮТЬ ЛЮДЕЙ НА ТОВАР

- Ваше щире переживання за Україну має конкретне коріння...

- Цілком правильно. Моя біографія тісно пов'язана з біографією України. У мене і печатка в паспорті стоїть, що я народився в Молдавській Автономній РСР, яка входила на той момент до складу України (маестро Євген Дога народився в селі Мокра Рибницького району на території нинішнього Придністров'я - ред.). Я і школу закінчив українську, пізніше дуже багато гастролював Україною.

Пам'ятаю, виступав із концертами в Палаці "Жовтневому". Потім виявилося, що він не зміг вмістити всіх охочих, і мої виступи перенесли до палацу "Україна" (чотири дні там був аншлаг, коли тисячі людей ішли, щоб послухати музику). Для мене дорогі спогади про кіностудію імені Довженка, де я писав музику до багатьох фільмів. Там залишилося багато близьких друзів.

Тому я не лише небайдужий до всього, що відбувається в Україні, це для мене дуже боляче.

Зараз все якось урвалося між нашими республіками. Мені важко пояснити причину такого різкого "охолодження" один до одного. Мені дуже шкода, що людей, людський фактор, як прийнято говорити, перетворили на товар. І політики торгують цим товаром. Немов у Меркурія, Бога торгівлі, очі зав'язані. Треба, аби він їх відкрив трішки і подивився, що ж кладуть на його ваги. Таке враження, що на ці ваги ставляться залізні гирі і гранітні камені, а не духовні цінності, духовний потенціал, моральні, історичні цінності.

Звідки всі ці "чорні", "білі" списки? Потрібно, напевно, навчитися відрізняти поле, вкрите бур'яном, від яблуневого саду, а не звалювати все в одну купу.

ВІЙНИ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ, А МУЗИКА - ВІЧНА

- Чи позначається нинішня політична ситуація в Україні, Росії і Молдові на Вашому натхненні?

 - Сумно, але композитор Євген Дога виявився незатребуваним. Я написав музику більш ніж до двохсот фільмів. Але за останні два роки не написав жодної мелодії до фільму. Не отримав жодного замовлення.

Мені важко визначити, з якої причини це відбувається. Мабуть, моя "група крові", не підходить кінорежисерам. Але я впевнений, що це не примха країн, а лише певних індивідуумів, які в цій каламутній воді дуже добре ловлять рибку.

І вірю, що пройде трохи часу, і люди знову потягнуться до тонких, ніжних і духовно високих речей. Війни, як відомо, рано чи пізно закінчуються. А музика вічна, як і мистецтво взагалі.

P. S.

Уже на виході з гостинного дому великого композитора мені пощастило поспілкуватися з дружиною маестро, Наталією, корінною москвичкою, яка півстоліття тому залишила столицю і переїхала жити до Кишинева, до ще нікому невідомого Євгена Доги. Я поставила лише одне питання: що визначило її вибір?

- Знаєте, ми познайомилися абсолютно випадково. Але молодий хлопець, який у той час (шістдесяті роки!) збирав народний фольклор, не міг не привернути увагу. Почуття були дуже яскравими і сильними. За місяць ми одружилися.

Ще я встигла дізнатися, що його улюбленою стравою досі залишаються молдавські плацинди. Окрім музики, Євген Дога пише прозу і доглядає квіти в зимовому саду, немов маленьких дітей, - від пролісків і крокусів ранньої весни до пізніх осінніх хризантем...

Зінаїда Гурська, Кишинів.