Вишеград і Україна: особливості національних підходів
У країнах Вишеградської четвірки події в Україні спричиняють підвищений інтерес вже досить довгий час, проте не менший інтерес спричиняють позиції цих країн щодо нинішнього російсько-українського конфлікту. Саме "позиції", а не "позиція", як можна було б передбачити, виходячи з факту, що Вишеградська четвірка є відносно компактною регіональною групою, яка, зазвичай, прагне (або в усякому разі до недавнього часу прагнула) говорити "єдиним голосом". Цього разу, проте, єдиним голосом не говорять не лише окремі країни Вишеградської четвірки, але і ключові політики всередині цих країн, у тому числі представники верховної влади - голови держав, прем'єр-міністри, міністри.
Будучи членами Євросоюзу, всі без винятку держави Вишеградської четвірки дотримуються загальної позиції ЄС відносно санкцій, введених проти Росії, повною мірою їх додержуються і на офіційному рівні підтримують Україну в її прагненні зберегти свою територіальну цілісність. Але є, як то кажуть, нюанси.
Польща, наприклад, виступає за збереження або навіть посилення санкцій, відкрито критикує агресивну політику російського керівництва. Варшава демонструє розуміння політики українського уряду, що діє в складних умовах зовнішньої агресії і інспірованого ззовні сепаратистського бунту, наполягаючи на посиленні оборонного потенціалу НАТО в регіоні Центральної і Східної Європи.
Словаччина, Угорщина і Чехія, на відміну від Польщі, особливу активність при визначенні позиції ЄС щодо Росії не проявляють. Більш того, час від часу представники цих країн виступають із заявами, що ставлять під сумнів їх прихильність до єдиної, загальноєвропейській позиції. Серед цих політиків особливо виділяється трійця Мілош Земан - Роберт Фіцо - Віктор Орбан.
Чеський президент Земан, про екстравагантність висловів якого складають легенди, не обтяжує себе демонстрацією глибоких знань про підгрунтя російсько-українського конфлікту. В його розумінні Європа має бути більш стурбована загрозою ісламського тероризму, що насувається з боку Близького Сходу. Тому, на думку Земана, Європі треба більш тісно співпрацювати з Росією щодо усунення згаданої загрози замість того, щоб тиснути на Росію і посилювати санкції проти неї, караючи за агресію проти України. Справа, проте, набагато складніша, ніж всього-на-всього своєрідні погляди чеського президента на характер існуючих загроз безпеці в Європі.
Чеська соціал-демократична партія, яку свого часу Мілош Земан очолював і до якої він, як і раніше, близький в ідеологічній площині, в питанні щодо російсько-українського конфлікту розділена. Причому та її частина, яка займає, по суті, проросійські позиції, має підтримку групи підприємців, орієнтованих на бізнес з Росією, а також, за окремими свідченнями, компаній, що прямо представляють російський бізнес в Чехії. Чеському прем'єр-міністрові і лідеру соціал-демократичної партії Богуславу Соботці доводиться постійно маневрувати, аби не втратити владу в партії і зберегти більш-менш дружні стосунки з президентом Земаном. Звідси і його, Соботки, неоднозначні вислови, що здаються недостатньо прозахідними і інколи мало не проросійськими на тлі прозахідних заяв міністра закордонних справ Любоміра Заоралека, не кажучи вже про заяви одного з лідерів опозиції Карла Шварценберга, який закликає до підтримки України всіма можливими засобами.
У Словаччині ситуація дещо інша: полярність в позиціях тут виявляється в зворотному порядку. Однозначно проукраїнську і прозахідну позицію займає президент Андрій Кіска. Він повністю підтримує введений Євросоюзом режим санкцій, виступає за зміцнення обороноздатності НАТО, у тому числі вишеградських держав, що входять в нього, включно з Словаччиною.
Словаччина до середини наступного року головує у Вишеградській четвірці і пару тижнів назад Андрій Кіска запросив українського президента Петра Порошенка взяти участь в саміті Вишеградської групи в Німеччині. Така ініціатива словацького президента, поза сумнівом, є сигналом про усвідомлення необхідності зміцнити взаємодію між центральноєвропейськими країнами, Україною і Німеччиною перед викликом, який кинула об'єднаній Європі нинішня російська влада.
На відміну від словацького президента, прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо своє ставлення до російсько-українського конфлікту і до європейських санкцій проти Росії визначає в іншій системі координат. Для нього, судячи з його висловів, важливі інші чинники, ніж загальноєвропейські цінності і принцип непорушності кордонів на схід від самої Словаччини (благо, її кордони надійно захищені внаслідок членства в НАТО і ЄС). Економіка, перш за все - так можна узагальнити суть його поглядів на те, як треба реагувати на те, що відбувається на сході України. Головне - аби до Словаччини безперервно надходив російський газ і нафта і аби в Росії безперешкодно продавалися вироблені в Словаччині легкові автомобілі. Вочевидь, що саме тут - причини заяв Роберта Фіцо про безглуздя європейських санкцій, критика ним України як країни, нібито нездібної самостійно вирішувати свої внутрішні проблеми і проблеми, що виникають в стосунках з іншими державами.
Проросійський ухил в системі поглядів Роберта Фіцо на міжнародні відносини був помітний вже давно. Цей словацький політик ніколи особливо і не приховував особистих симпатій до Володимира Путіна, називаючи його людиною, яка повернула російським людям національну гордість. Зараз, проте, з урахуванням того, що сталося і досі відбувається в Україні, в Криму і на Донбасі, коли російського президента було викрито у неприхованій брехні і в зневазі до засадничих принципів міжнародного права, Роберту Фіцо вже не з руки хвалити Путіна, як то кажуть, відкритим текстом. Проте, він не пропускає можливості "засвітитися" зі своїми критичними висловами у відношенні до введених Європою санкцій. Проте передбачливо не ставить до порядку денного ЄС питання про їх скасування або пом'якшення, розуміючи, що шансів для такого рішення зараз просто не існує.
Будучи досвідченим популістом, Фіцо грає на страху словацьких виборців перед можливими економічними труднощами в результаті санкцій. До того ж, згідно з прогнозами серйозних словацьких економістів нинішні обмежувальні заходи, введені проти Росії і російські "антисанкції" у відповідь словацькій економіці по-справжньому нічим не загрожують.
Заради справедливості треба наголосити на тому, що Словаччина позитивно відгукнулася на прохання ЄС і України і забезпечила умови для зворотного прокачування газу по своїй території до України, чим, поза сумнівом, допомогла їй протистояти російському газовому диктату.
Третій учасник сумнозвісної чехо-словацько-угорської трійці - прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан - єдиний керівний центрально-європейський політик, в поглядах якого на конфлікт України і Россі прослідковується - окрім так званих прагматичних моментів - і деяка теоретична основа. Колишній антирежимний молодіжний лідер і активний учасник угорської демократичної революції кінця 80-х років, він в останні 15 років позиціонує себе як національно-консервативного лідера, навмисно протиставляючи себе і свою країну Євросоюзу.
У свою чергу, ЄС вбачає в політиці уряду Орбана сильні елементи авторитаризму, досить гостро критикуючи його за це. З тієї ж причини відносини Угорщини з США останнім часом залишають бажати кращого. Виступаючи нещодавно на одному з заходів, організованих представниками етнічних угорців в Румунії, Віктор Орбан заявив, що ліберально-демократична модель суспільного ладу себе вичерпала і настав час звернутися до більш ефективних прикладів. До таких "більш ефективних" моделей він зарахував Туреччину, Сінгапур, Китай і Росію.
Вважаючи санкції проти Росії недостатньо дієвими, угорський прем'єр-міністр зовсім не вимагає їх посилення. Навпаки, він виражає сумнів в їх обгрунтованості як такій. Без уваги спостерігачів не залишилися і дивні (а, на думку українських офіційних осіб, в контексті захоплення Криму і недоречні) вислови деяких керівних угорських політиків про необхідність забезпечення умов для автономії етнічних угорців, що проживають в Закарпатській області України. Угорщина нещодавно підписала мільярдний контракт з Росією на будівництво нової атомної електростанції, Віктор Орбан є одним з найпалкіших захисників в Європі ідеї будівництва газопроводу "Південний потік".
Якими б особливостями не відрізнялися позиції окремих лідерів центрально-європейських держав у зв'язку з російсько-українським конфліктом, країни Вишеградської четвірки були і залишаються на орбіті загальноєвропейської політики з даного питання. Це беззаперечна реальність, не зважаючи на жодні, у тому числі й найхимерніші і неймовірніші, заяви тих або інших політиків. Це має враховувати Україна, вибудовуючи свої відносини зі згаданими державами.
Хоча Україна через зовнішню агресію виявилася в украй важкому положенні (з можливим розвитком найгірших сценаріїв), проте в політичному плані має сприятливу ситуацію для тієї частини суспільства, яка готова до здійснення необхідних внутрішніх реформ, і для тих іноземних акторів, які хотіли б їй у цьому допомогти.
Безумовно, важливим чинником є і підтримка українською громадськістю орієнтації країни на співпрацю з Євросоюзом, що зростає. Це наочно підтвердили результати дострокових виборів у Верховну Раду, що означають перемогу демократичних проєвропейських політичних сил. Завдяки цьому "європейський шлях" як напрям суспільного розвитку і як зовнішньополітичний пріоритет набуває необхідної соціальної і політичної легітимності, а проєвропейські політики - сильний владний мандат.
Григорій Месежніков, президент Інституту проблем суспільних відносин (IVO), Братислава, Словаччина
