30 вересня. Цей день в історії

Всеукраїнський день бібліотек. Відзначається в України згідно з Указом Президента № 471 від 4 травня 1998 року, щорічно цього дня.

День усиновлення. Відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 1088/2008 від 27 листопада 2008 року, щорічно цього дня.

Міжнародний день перекладу. Заснований у 1991 році з ініціативи Міжнародної федерації перекладачів (FIT). Відзначається в день смерті Блаженного Ієроніма Стридонського (бл. 342 р.– 420 р.), видатного християнського письменника і богослова, аскета, автора латинського перекладу Біблії.

Національне свято республіки Ботсвани – День проголошення незалежності (1966).

Православне свято – день пам’яті мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії.

Події дня:

400 років тому (1614) між козацькою старшиною й польськими комісарами було підписано угоду, якою обмежувалися козацькі права й реєстрове козацтво зобов’язувалося нести сторожову службу й жити тільки в Запоріжжі.

90 років тому (1924) у Полтаві робітники підприємств міста відрахували 2 % місячного заробітку до фонду допомоги ленінградським робітникам, які постраждали від повені.

90 років тому (1924) у Володимирському соборі Києва відбулася бійка між прихильниками російської православної (так званими тихонівцями) та української автокефальної православної церков. Причиною послужив конфлікт з приводу володіння собором.

85 років (1929) у Макіївці на металургійному заводі задуто найпотужнішу в СРСР на той час, повністю механізовану домну з корисним обсягом 842 куб. м. Щоденний обсяг виробництва домни становив 600 тонн.

70 років тому (1944) на Львівщині (в Перемишлянському районі) відбувся великий бій між загоном НКВС і підрозділом УПА.

15 років тому (1999) рішенням Кабінету міністрів України утворено Національний комплекс «Експоцентр України».

15 років тому (1999) в Японії на підприємстві з виробництва уранового палива у м. Токаймура (префектура Ібаракі) через порушення техніки безпеки сталася найбільша на той час в історії Японії аварія на ядерному об’єкті. Понад 400 осіб отримали різноманітні ступені опромінення, один робітник помер.

Ювілеї дня:

150 років від дня народження Альфреда Єнсена (1859–1921), шведського вченого-славіста, перекладача.

125 років від дня народження Катерини Людвіківни Лучицької (1889–1971), української актриси. Грала в трупах Л. Лучицького, С. Глазуненка, Б. Оршанова, П. Саксаганського; у театрах Києва, Одеси, Дніпропетровська, Стрия.

135 років від дня народження Анрі Гюстава Казадезюса (1879–1947), відомого французького альтиста, виконавця на віоль д’амур, композитора. У 1901 році заснував у Парижі «Товариство старовинних інструментів» (проіснувало до 1939 року), очолював його камерний ансамбль. Популяризатор музики ХVI–ХVІІІ століть.

110 років від дня народження Григорія Семеновича Александрова (1904–1990), українського кінооператора, режисера-документаліста, заслуженого діяча мистецтв України. Працював оператором на Ялтинській кінофабриці, Київській кіностудії художніх фільмів, був директором студії «Київнаукфільм». Учасник Великої Вітчизняної війни. Особливе місце у творчості митця займала робота над документальним фільмом «Возз’єднання» (1940), де його співавтором був Олександр Довженко. Під час Великої Вітчизняної війни як оператор фронтових груп Центральної студії документальних фільмів, зняв стрічки «У небі Покришкін», «Берлін», «Визволення Праги». Як оператор зняв майже 20 художніх фільмів («Рейд», «Сорочинський ярмарок» (перший український кольоровий фільм), «Майська ніч», «Мартин Боруля»).

105 років від дня народження Івана Михайловича Керницького (1909–1979), українського мовознавця, доктора філологічних наук. З 1946 року до кінця життя (1979) працював у відділі мовознавства Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. Один з авторів підручника «Польська мова», який перевидавався 14 разів (у 1951–1969 рр.).

105 років від дня народження Олексія Григоровича Тарасенка (1909–1991), українського актора, режисера, народного артиста УРСР. З 1939 року працював у Сумському українському театрі драми і музичної комедії.

90 років від дня народження Трумена Капоте (справж. – Стрекфус Пірсонс; 1924–1984), американського письменника. Автор повістей «Інші голоси, інші кімнати», «Лугова арфа», збірок оповідань «Дерево ночі» (до речі, оповідання з однойменною назвою вперше з’явилось в 1945, в американському Harper’s Bazaar), «Сніданок у Тіффані», документального роману «З холодним серцем» (1965, переклад російською мовою «Хладнокровное убийство»; цей роман приніс Капоте шість мільйонів доларів), трилогії «Експеримент з множинністю засобів інформації», роману «Саморобні домовинки», численних сценаріїв і мюзиклів. Триразовий лауреат престижної премії О’Генрі. Втім, Пулітцерівської він так і не дочекався. У 1955 році письменник відвідав Радянський Союз, написав книгу вражень «Музи буде почуто», сповнену колоритних подробиць, тонких спостережень, гумору, що часом переходить у гротеск. Після того ще двічі відвідував Москву, але жодного речення про подорожі не залишив («Якщо я розповідатиму про все що бачив і чув, то моїх друзів наступного ж дня відправлять до Сибіру»). Трумен Капоте був досить епатажною особою. Обожнював світське життя, а писав про маргіналів і фріків. Про себе з викликом казав (і писав): «Я п’яниця. Я наркоман. Я гомосексуаліст. Я геній», але після таких одкровень уточнював: «Я завжди знав, що хочу бути письменником і що хочу бути багатим і знаменитим». Подейкували, що лише двох письменників в Америці безпомилково упізнавали на вулиці в обличчя – Ернеста Гемінґвея та Трумена Капоте. Письменник був знайомий з артистичною, політичною, дипломатичною, фінансовою елітою США (Енді Воргол, Мерилін Монро, клан Кеннеді, Ротшильди, Рокфеллери…). Особливо приятельськими були у нього стосунки з аристократками бальзаківського віку: він як ніхто вмів вислухати та втішити, дати слушну пораду й розвіяти нудьгу великосвітських левиць. Ті натомість покровительствували модному письменникові, знайомили з потрібними людьми, запрошували на власні яхти, до дорогих ресторанів і розкішних маєтків. Їхні багаті чоловіки тільки оплачували рахунки. Згодом Капоте з усіма пересвариться, виказавши їхні таємниці й обливши брудом; від нього відвернеться увесь американський бомонд, вчорашні подруги ігноруватимуть його, а карикатури з’являтимуться на перших шпальтах The New Yorker: приміром, письменника зображували у вигляді брудного пуделя, що зі злістю намагається вкусити руку поважної пані, яка його годує. Подібне викликало в нього гнів, але гасив він його алкоголем, наркотиками, та новими секспартнерами з сумнівною репутацією. Наприкінці 70-х він спробував виправити ситуацію: зробив пластику, наростив волосся, вставив зуби, але наркотики й алкоголь не кинув. У 1980 вийшли друком його роман «Саморобні домовинки» та збірка оповідань і документальних нарисів «Музика для хамелеонів» – останній прояв його без сумніву блискучого таланту. Російський письменник Едуард Лимонов згадує про зустріч з Труменом Капоте приблизно в ті роки: «Он был действительно усталый, тела было мало. Он был похож на выпавшую из гнезда птицу. Есть такие птенцы, без перьев, все в жилах, венах, кровеносных сосудах, им всего пара дней от роду, но выглядят они стариками».

65 років від дня народження Мішеля Тоніні (1949), першого космонавта Франції, льотчика-космонавта, підполковника ВВС.

Роковини смерті:

80 років тому пішов із життя Митрофан Вікторович Довнар-Запольський (1867–1934), український історик, етнограф, фольклорист, професор Київського університету. 1905 року відкрив у Києві Вищі жіночі курси, а в наступному – Вищі комерційні курси, перетворені в 1918 році в Київський комерційний інститут. Багато зробив для організації роботи та підготовки кадрів з архівної справи; виробив методичні принципи описування документів. Наукові дослідження Довнар-Запольського присвячені переважно середньовічній історії Білорусії та України, руху декабристів, економіці Московського царства. У Києві перебував до 1925 року, потім переїхав до Мінська, викладав у місцевому університеті. Кінець його життя проходив під знаком цькування і брутальних звинувачень, які особливо посилилися з 1930 року. У Києві М.В. Довнар-Запольський залишив чимало учнів, зокрема Наталю Дмитрівну Полонську-Василенко. Його ім’ям названо вулицю у Шевченківському районі Києва.

20 років тому пішов із життя Андре Мішель Львофф (1902–1994), французький мікробіолог і вірусолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини (1965; спільно з Жаком Моно і Франсуа Жакобом).

15 років із дня смерті Дмитра Сергійовича Лихачова (1906–1999), російського вченого-гуманіста, філолога-дослідника і громадського діяча, академіка Російської академії наук. В одному зі своїх останніх інтерв’ю Д.С. Лихачов говорив: «Ми країна без звернення до іншого. Ось що я чув від одного емігранта: «Ви знаєте, що у вас замінило звернення до іншої людини? Слово «ну». Постійне «ну», звичка звертатися з понуканням увійшла в мову». І це правда. Як і правдою є той факт, що лайка поволі заповнює літературу. Коли безсоромність побуту переходить у мову, то безсоромність мови створює те середовище, в якому безсоромність вже звична справа. Існує природа. Природа не терпить безсоромності».

У матеріалі використані фото: wikipedia.org