Честь України на ІІ Юнацьких Олімпійських іграх, що пройдуть 16-23 серпня у китайському місті Нанкін, представлятиме 16-річна легкоатлетка з Вінниці Джойс Коба.
Виконком Національного олімпійського комітету України затвердив вінничанку у складі збірної країни. Загалом, у команді атлетів – 58 юнаків та дівчат від 14 до 18 років із 20 регіонів України.
Чорношкіру Джойс називають новою Наталією Добринською, адже вона побила рекорд, який колись встановила у Вінницької області олімпійська чемпіонка Ігор у Пекіні 2008 року. А ще цьогоріч Джойс виграла 200-метрівку на Європейському юнацькому олімпійському відборі у Баку, встановивши рекорд змагань – 23,81 секунди. І це – найкращий результат сезону. Дівчина зізнається – щоразу після перемоги розпочинає підготовку до наступних змагань «з нуля» - так, ніби досягнення й не було.
- На твою честь на міжнародних змаганнях уже не раз піднімали прапор України, звучав наш гімн. Які почуття переповнюють у цей момент?
- Гордість за країну, за рідну Вінницю. Пишаюсь, що змогла обійти спортсменів із Росії, адже традиційно у них сильна підготовка. Коли я приїхала з Баку в Україну, мене вітали: «Хоч ти і перша, але важливіше, що ти обігнала росіянку на 2 десятих секунди!»
- Знаю, що ти зі спортивної династії - мама і тітка теж спортсменки. Як ти прийшла у спорт – саму «тягло» чи тебе «затягли»?
- Та ні, ніхто не тягнув (посміхається – авт.). Народилась я у Вінниці. І вже в молодших класах учитель фізкультури помітив, що я здібна, і в мене є бажання займатись спортом. Спробували стрибки у довжину, але виявилось, що це не моє. Проте, гарні результати показувала, бігаючи на короткі дистанції. Вибір тренера зробила моя тітка Алла – вона добре знала Володимира Прошина, бо свого часу була чемпіонкою України серед дівчат – 60 метрів пробігала з результатом 7,62 секунди. Я з восьмирічного віку мріяла побити її рекорд, і це мені вдалося лише цьогоріч. Уявіть - рекорд моєї тітки тримався 22 роки! І вона у гарній спортивній формі - в 39 років перемагає у забігах ветеранів спорту. Кажуть, що темношкірі спортсмени схильні до легкої атлетики. У мене батько – африканець. Тож, певне, проявились гени. І мама у мене, до речі, теж спортсменка. Можна стверджувати, що спорт – наша сімейна традиція.
- Тренер частенько тебе «підганяє»?
- Успіх спортсмена – це кілька складових: хороший тренер і сила волі. Свого досягнеш тренуваннями і вірою у краще – у першу чергу, я закладаю у свідомості те, чого прагну досягти. Поступово, сходинка за сходинкою, наближаюсь до своєї мети. Пам'ятаю свою першу перемогу на чемпіонаті України. Мені було 11 років, тренувалась лише кілька місяців і була безмежно щаслива, коли виграла забіг на 100 метрів у своїй віковій категорії. Ми з тренером навіть не очікували перемоги, але тоді зрозуміли, що є потенціал і всі шанси на призові місця.
- Спорт поєднуєш із навчанням, який фах обрала?
- «Фінанси і кредит» – за цією спеціальністю навчаюсь у Вінницькому техколеджі. Розумію, що спорт – це до певного часу, і фах потрібно мати на майбутнє. Усвідомлення прийшло після травми – довелось відновлюватись і знову розпочинати все спочатку. Прокидаюсь рано і вже на 8-му йду на навчання. Після 15.00 – тренування до восьмої вечора. Зараз літо, отже тренуюсь двічі на день щодня. Неділя буває вихідним днем. Для мене спорт – задоволення, тому великої втоми чи навантаження не відчуваю.
- А дієти дотримуєшся?
- Люблю страви з м'яса, і його можна у будь-якій кількості. Солодощі теж люблю, але їм їх не дуже багато. Особливої дієти немає, організм ще росте, і всі калорії швидко засвоюються.
- А скільки у тебе перемог, ти їх рахуєш?
- Ні. Це принципова моя позиція і мого тренера. Я перемогла і забуваю про це, розпочинаю все спочатку. Навіть коли приїхала з Чемпіонату Європи – одразу ж почала займатись за новою програмою. У нас із тренером є мета – досягти ще більшого. Тому я не вважаю, що слід зосереджуватись на перемогах минулого. Треба боротися далі. Кожен Чемпіонат України у мене завжди було перше місце – ніколи не пасла задніх. У Європі ми були другі. Але це через те, що я бігла 400 метрів, тренувалась лише три місяці, а до цього «спеціалізувалась» на 100-200-метрівках. Далася взнаки і минулорічна травма. Втім, ми з тренером дуже задоволені результатом у Баку: в естафеті, у командному заліку «витягнула» нашу команду на 2-ге місце. У Китаї я мрію потрапити до фіналу Олімпіади і показати "швидкі секунди", посівши високе місце.
Наталія Журбенко, Вінниця.