Одеські регіонали вважають його "перебіжчиком", антимайданівці - "зрадником", а євромайданівці - "чужаком". Перебіжчиком молодий політик став 19 лютого, коли вийшов з рядів ПР і несподівано для місцевого політикуму склав повноваження першого заступника голови Одеської облради. Зрадником – через два тижні, коли на чолі групи депутатів зігнав з трибуни й сесійної зали облради ватажка місцевих сепаратистів Давидченка, що нахабно вимагав від учасників сесії проголосувати за референдум про федералізацію України й створення «Одеської республіки». Потім прийнявся переконувати депутатів і добився-таки визнання облрадою, де регіонали у більшості, засудження воєнної інтервенції Росії у Криму. Після цього ініціював у Страсбурзі, на 26-й сесії Конгресу місцевої й регіональної влади Ради Європи, обговорення питання про виключення РФ з Конгресу за спробу «перекроювання кордонів», з'явившись на сесію у майці з написом "PUTIN=GITLER". У результаті мети добився - відбулося голосування делегатів за фактом російської агресії щодо Української держави, що "розкололо" делегатів Конгресу на прихильників цілісності України й байдужих спостерігачів, що, проте, 17 липня агукнулося майже трьостами смертями пасажирів малайзійського Боїнга-777, збитого російською ракетою у небі Донбасу.
Проте, одеські євромайданівці насторожено сприйняли його появу й виступи на площі біля Дюка, як і участь у 10-тисячній антивоєнній маніфестації, вважаючи хіба що «наполовину своїм».
Так, все це про Олексія Гончаренка, який нещодавно зустрівся з кореспондентом Укрінформу і відповів на низку запитань.
- Що має статися, щоб одеський політик-регіонал зізнався не тільки у своїх проєвропейських, а й проукраїнських симпатіях?
- Ну «проєвропейськи» налаштований я був завжди, й доган за партійною лінією за це не було - все обрушилося наприкінці минулого листопада, коли влада «повернула курс» на 180 градусів. Спершу був шок, здивування, а 19 лютого я порвав з ПР і склав владні повноваження - втягування країни у Митний союз мене, як і більшість однолітків, ніколи не влаштовувало. Лютневі події також показали, що руки у влади по лікоть у крові, країну ведуть до катастрофи, яка може стосуватися кожного. Участь у київських публічних акціях ще більш укріпила у патріотичних переконаннях, і незабаром я опинився серед прихильників Петра Порошенка й інших впливових політиків.
- Путінську окупацію Криму довелося спостерігати наочно...
- Так, вранці 27 лютого, після захоплення окупантами будівлі Кримського парламенту, я прибув у Сімферопольський аеропорт, куди в цей же час прибув на кількох вантажівках підрозділ російських спецназівців, обвішаних ручними кулеметами й гранатами. Чесно кажучи, такого я навіть уявити не міг, втратив дар мови: на моїх очах іноземні війська захоплювали міжнародний аеропорт моєї країни. Тим часом бортом з Москви прилетів Жириновський і відразу поїхав у місто. Про це й інші подробиці я повідомив ЗМІ й ряд київських політиків. Однак лише депутат Порошенко відгукнувся на заклик прибути до Криму. Близько 16.00 він з помічником, без охорони приземлився в аеропорту. Мені вдалося організувати зустріч і переговори з керівниками парламенту Криму, були навіть досягнуто певні домовленості. Але, на жаль, незабаром з'ясувалося, що кримське керівництво вже було повністю підконтрольним і керувалося співробітниками ФСБ. І замість реалізації домовленостей про перенесення на більш пізніший термін референдуму про самовизначення Криму парламент призначив його на 28 травня. Але незабаром і цю дату було перенесено: Кремль зрозумів, що потрібно поспішати - спочатку референдум перенесли на 27 березня, а потім взагалі на 16 березня.
- Черговою мішенню реаніматорів «Новоросії» стали Одеса і Донецьк, облради яких одночасно скликали позачергові сесії, до порядку денного яких було внесено питання про проведення референдумів про особливий статус областей.
- Дійсно, 3 березня натовп людей на чолі з Давидченком і бойовиками з Придністров'я атакували будівлю облради. Спочатку з'явилися ці люди з триколором, потім - спецназівці, нарешті - облраду почали примушувати приймати рішення про референдум. Прямо на моїх очах розігрувався «кримський сценарій». Ми з групою депутатів бурхливо відреагували, не давши сепаратистам це зробити, і підняли прапор України. Спочатку було провалено на сесії голосування за питання про референдум, внесене депутатом Албу. Потім я запропонував доповнити рішення облради, що підтримала «єдність соборної України», пунктом про визнання дій Росії у Криму агресією проти України. До того часу ще жодна облрада цього не зробила. Були розмови про референдум, але не було розуміння, що Крим ось-ось займуть. Проголосували мою поправку лише з третього разу. Але гадаю, ті, хто у російських спецслужбах відповідальний за Одеську область, вже тоді зрозуміли: кримський сценарій тут навряд пройде - абсолютно інша ситуація.
- Коли в епіцентрі подій опинився Донбас, ви були у Горлівці.
- Причому якраз на цей момент російські найманці на чолі з ГРУшником Безлером штурмували міськвідділ міліції. Ми це зняли, розповсюдили відео у соцмережах. У цього ролика мільйон перегляду. Передали його також в українські й міжнародні телеканали, що стало неприємним сюрпризом для бойовиків та їхніх кураторів. У Горлівці я познайомився і з полковником міліції Крищенком, який захищав український прапор, а нещодавно призначений тимчасовим главою Слов'янської райдержадміністрації. Тоді путінські диверсанти оголосили на нас полювання, але пізно - ми вже наближалися до Одеси.
- Нещодавно у страсбурзькому палаці Ради Європи український депутат Гончаренко виступив у майці з написом "PUTIN=GITLER", внісши пропозицію виключити Росію за анексію Криму зі складу ПАРЄ. Однак голосів для ухвалення цього рішення не вистачило. Чому?
- Вважаю, навесні більшість учасників 26-ї сесії Конгресу місцевої та регіональної влади Ради Європи, у тому числі делегати від України, не до кінця уявляли собі справжнє обличчя Путіна. Після того, як російськими диверсантами збито Боїнг-777, цілком можливо, що проект рішення Гончаренка й екс-мера Тбілісі Гігі Угулави підтримала б більшість делегатів. Адже акт про анексію частини території України Путін по суті підписав з незрозумілою людиною з Севастополя. Це одне до одного нагадує аншлюс Австрії Німеччиною. Даремно головуючий на сесії австрієць Хервіг Ван Стаа так боляче реагував і намагався перервати мій виступ, а російська делегація безуспішно вимагала позбавити мене повноважень. Все, що зараз відбувається, - це не просто агресія проти України, а дії, спрямовані проти всього світу. Путін став на шлях Гітлера. Коли до мене підходили делегати й говорили: Путін адже не вбив мільйони людей, я погоджувався. І пояснював свою позицію від імені України: так, поки не убив мільйони, але вже убив сотні, а може вже й тисячі. А потенційно Путін - це Гітлер, хіба поки що зразка 1938 року, що тільки почав цей шлях. Поки не Гітлер 1945 року, який перемолов у м'ясорубці мільйони людей. Але він повторює практично те, що у 1938 говорив Гітлер. Так само спочатку направляв всюди війська на захист німців скрізь, як зараз направляє диверсантів Путін. Тоді йшла мова про німецькомовних - зараз про російськомовних. Пропагувався Німецький світ, а зараз Російський світ. Путін повторює ті ж тези нациста Гітлера, тільки замінюючи прикметники. В іншому дублює майже повністю, на це ми й звернули увагу європейців.
Не стану приховувати: поки що Путін не почав атакувати Україну, я вважав, що Росія й Україна - братські країни. Тепер цієї ілюзії немає. Є наш сусід, який історично нам близький, але, на жаль, який вирішив знищити, захопити нас. Раніше я вважав, що Україна може розвиватися у партнерстві й дружбі з Росією. Зараз з'ясувалося: Росія хоче стати імперією, причому за рахунок поглинання нашої країни. Потрібно або з цим погодитися, або протидіяти. Мій вибір - боротися. Ми не можемо влитися в Євроазійський союз. Наше місце - в Європі. Це наша сім'я, наш дім, і ми маємо туди повернутися.
- Після лютневого залишення рядів ПР і влади чи не відчуваєте себе "чужим серед своїх" і "своїм серед чужих"...
- Ні, мені абсолютно затишно, тому що людина має бути передусім у згоді сама з собою. Я ж кажу те, про що думаю. Багато людей - не тільки в Одесі, а й в Україні - телефонують і тиснуть руку при зустрічі. Більше того мені здається, що своєю позицією я реально показав, що, наприклад, моя російська мова не заважає мені бути справжнім українським патріотом. Коли людина звертається до мене українською мовою, із задоволенням відповідаю українською, так само вільно володію англійською й французькою. Хоч моя рідна мова - російська. І те, що нею розмовляє негідник Путін, не означає, що я маю відмовитися. Гадаю, майбутня Україна - двомовна європейська країна. Не бачу у цьому нічого поганого. Процвітають же трьохмовна Бельгія або чотирьохмовна Швейцарія. Австрійці розмовляють німецькою мовою, але нікому у голову не прийде сказати - «давайте приєднаємося до Німеччини». Зайво говорити, що я, як і мої ровесники, любимо Україну, готові за неї боротися, навіть життя віддати. Також переконаний: раз живеш в Україні, треба вільно володіти державною мовою. Особливо якщо будуєш політичну кар'єру або є держслужбовцем - це не обговорюється.
- Яке враження від останнього відвідування Донбасу, який раніше нагадав вам путінський зашморг на шиї уряду України?
- Гадаю, Путін і зараз вважає, що накинув через Донбас аркан на шию всій країні й сподівається ще довго тримати. Обмежуючи можливості економічного розвитку й повноцінної інтеграції у структури Євросоюзу. Щодо спроб реалізувати сценарій "Одеської республіки" у складі путінського міражу "Новоросія", то переконаний, що вони приречені. Це показали трагічні події 2 травня. Тому що саме одесити, а не якийсь політик, губернатор або мер, не раз демонстрували минулими місяцями готовність дати рішучу відсіч російським найманцям та їхнім пособникам. Так було, коли городяни висловлювали ставлення до анексії Криму, влаштувавши 10-тисячну антивоєнну маніфестацію від Дюка до російського генконсульства. Ще більш сумно завершився вихід проросійських бойовиків і стрілянина по мирних людях на Грецькій площі - громадяни вийшли зі своїх будинків, щоб їх заспокоїти. Я був серед них на Куликовому полі. І переконаний: це ніколи більше не повинно повторитися, доля "морської столиці" - розвиток і процвітання.
Михайло Аксанюк, Одеса.