З щоденника воєнного кореспондента: «зеленка», яка стріляє

Термін «зеленка» увійшов у нашу лексику з часів війни в Афганістані і асоціюється не зі звичними для всіх з дитинства ліками, а скупченням чагарників, пролісків і лісопосадок, де дуже зручно ховатися і вести партизанську війну. Миттєво наносять удар, скажімо, по колоні техніки, і так же швидко відходять під прикриттям цієї ж «зеленки».

Цю тактику використовують групи диверсантів, які закидають у «зачищені» райони Донецької області, повідомляє спеціальний кореспондент Укрінформу.

Ветерани-афганці свого часу розповідали мені, що найбільш небезпечною, зокрема у провінції Парван, була так звана "зеленка" Чарікарська, яка отримала сумну славу серед радянських військовослужбовців через постійні напади моджахедів на колони, які рухалися по трасі.

На звільненій від бойовиків частині населених пунктів Донецької області, подібної поганої слави набуває Донбаська "зеленка", починаючи від Красного Лиману і до далеких блокпостів, наближених до Донецька і Луганська, на яких несуть службу українські військові.

- Їхати треба дуже швидко, якщо виходите знімати, то намагайтеся на відкритій місцевості довго не затримуватися, треба більше переміщатися, - навчають бійці Нацгвардії на одному з блокпостів.

Укріплення тут практично скрізь. Відстань від одного до іншого завжди різна. Пропускний режим також скрізь різний. Десь на блокпостах вимагають лише документи, десь перевіряють сумки, а на віддалених - проводиться повний догляд, у тому числі і фототехніки. А особистий - навіть з роздяганням. Шукають терористів, для чого оглядають плечі, руки на предмет синців від прикладів, вкраплень пороху, або поранень.

Уздовж траси дуже багато розбитої техніки, зруйнованих ліній електропередач, повалених від вибухів дерев.

У лісопосадках видно укріплення бойовиків: окопи, траншеї, бліндажі, пункти харчування, землянки. Все ретельно замасковано під умови місцевості. Зараз тут українські підрозділи. Бійці говорять, що тут було дуже багато мін, та й зараз їх вистачає. Сапери працюють постійно, виявляючи таємні закладки.

Через невеликі річечки наведені поромні переправи, де переправлялася бронетехніка української армії.

Їдемо далі на схід. Попереду зруйнований міст. Вірніше, зруйнований один з прольотів. Вибух пролунав недавно. З того боку мосту стоїть БМП з українським прапором. Повільно виходжу з машини з розведеними в сторони руками, інакше можуть стріляти. Відстань пристойна. Вони не знають, хто під'їхав з цього боку. Попереду БМП йдуть сапери. Стою з розведеними убік руками хвилин сорок, поруч в таких же позах, місцеві жителі, що під'їхали на велосипедах. Говорять, що ще вчора міст був цілий.

До нас дійшли сапери, за ними десантники, зброя у них, як кажуть, на бойовому взводі, вони ретельно страхують один одного, не випускаючи нас з поля зору ні на секунду. Традиційна перевірка документів, завертають назад, передають на один з блокпостів, що їхатиме «божевільний журналіст», який вирішив один проїхати через «зеленку». В черговий раз попереджають про те, що ні в якому разі не можна виходити на узбіччя, там міни.

Проїжджаю розгромлений блокпост «ополченців». Тут попрацювала українська артилерія. Довкола воронки, дороги через них не видно взагалі. Доводиться виписувати «вісімки». Укріплення дуже серйозне, чимось нагадує німецькі часів Великої Вітчизняної війни, з кінохроніки, так звані ДОТи (довготривалі вогневі точки). Розташовані на невеликих пагорбах, вони здатні були повністю контролювати округу. Зараз тут розвалини: залізобетонні блоки, порожні коробки з-під боєприпасів, згорілі намети, поруч перевернутий мангал, багато банок з-під консервів російського виробництва.

По дорозі знову обстріляли з «зеленки», хто стріляв невідомо, доповів на найближчому посту Нацгвардії, сказали, що це буденна справа.

З досвіду: пересуватися на транспорті по «зеленці» треба з пристойною швидкістю, на узбіччя не виходити, не реагувати на сигнали рідких «автолюбителів», які намагаються вас зупинити під приводом того, що у них нібито кінчився бензин, відразу треба збільшувати швидкість.

Річ у тому, що автомобілів навіть на центральних трасах не так багато, можна буквально перерахувати по пальцях однієї руки, тому хто саме тобі сигналізує, також зрозуміти неможливо.

На блокпостах, особливо далеких, не треба сперечатися і доводити, що ти самий-самий-самий журналіст. Тут це нікого не цікавить. До перевірки треба відноситися спокійно, оскільки це, у тому числі і питання твоєї особистої безпеки. І, головне, уважно прислухатися до рекомендацій військових. Ти просто проїжджаєш, а вони тут несуть службу цілодобово. Вони краще знають ситуацію.

Олексій Сурков, Донецька область.