Волинська трагедія: до і після Майдану
У Польщі цими днями відбуваються урочистості, пов'язані з відзначенням трагічних подій на Волині і Східній Галичині 1943-1945 років, коли в результаті етнічних чисток від рук один одного загинули десятки тисяч поляків та українців. Цьогорічні заходи за характером проведення нагадують минулорічні, проте, відбуваються вони в умовах постреволюційних змін в Україні. Ще однією суттєвою відмінністю є те, що зараз до відзначення фактично не залучаються, як торік, польські державні органи.
Небагато хто пам'ятає, але у 2013 році 70-та річниця відзначення трагічних подій на Волині супроводжувалася довгим і бурхливим розглядом в Сеймі законопроектів різних політичних сил щодо прийняття резолюції по вшануванню цієї трагічної сторінки в історії польського та українського народів.
Пікантності депутатським пристрастям у нижній палаті польського парламенту надавала політична комедія із зверненням 148-ми депутатів Верховної Ради України від Партії регіонів і КПУ, які у червні минулого року просили польських колег назвати трагічні події середини минулого століття і смерть тисяч поляків "геноцидом" польського народу. Польські депутати тоді лише здивовано знизували плечима, не розуміючи "тонкощів" гри колишньої регіонально-комуністичної української влади, яка чужими руками намагалася винести конфлікт з "фашистсько-бандерівською" опозицією на міжнародний рівень і скомпрометувати Україну в цивілізованому світі. Вони тоді щиро дивувалися, чому "біло-синьо-червона" еліта, маючи більшість в українському парламенті, сама не могла вирішити проблему і поставити це питання на голосування у Раді.
Утім, цю "гру" дуже добре розумів скандальний колишній народний депутат, представник Партії регіонів, а нині громадянин Росії і житель Криму Вадим Колесніченко, який з єхидно-глузливим поглядом торік у Варшаві переконував, що це депутатське прохання є істинно братською допомогою полякам з боку частини української еліти. "Націонал-фашистське обличчя" тодішньої української опозиції мало відштовхнути від неї демократичну Європу, заразом поставивши під питання можливість підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. З перспективи часу більш ніж зрозуміло, в інтересах якого сусіда України був розіграний весь цей політичний фарс.
Як зазначив у коментарі Укрінформу голова Об'єднання українців у Польщі (ОУП) Петро Тима, після візиту Колесніченка до Варшави польська політична еліта і журналістське середовище добре усвідомили, "де кінці цієї історії і хто в яку гру грає". "Після цього в Польщі в політичних колах та ЗМІ почалася дискусія на дану тему: щодо історичного минулого є повна згода в суспільстві - є польські рани і жертви, яких потрібно згадувати і вшановувати і є сучасні події в Україні, і це вже зовсім інший вимір", - підкреслив Тима.
Він переконаний, що зараз історичну проблематику трагедії на Волині в Польщі, за окремими винятками, загалом намагаються не пов'язувати з нинішньою політичною ситуацією в Україні і це є ключовою відмінністю у порівнянні з минулим роком. За його словами, події на Майдані змінили ставлення в Польщі до України й українців. Він зауважує, що на початку року в Польщі запускалася схема залякування поляків "Правим сектором", який нібито виступає за від'єднання від Польщі частини території на користь України. Однак, попри "підігрівання" цієї теми в Польщі певними групами, вона не отримала підтримки в польському суспільстві та журналістському середовищі, констатує голова ОУП.
Про покращення ставлення в Польщі до українців після Майдану свідчать й останні соціологічні опитування. Зокрема, згідно з червневим дослідженням Центру досліджень громадської думки (CBOS) Польщі, 37% поляків позитивно ставиться до українців, 42% - нейтрально і лише 12% не приховують свого негативного ставлення. У порівнянні з попередніми роками у цьому контексті спостерігається позитивна динаміка.
Утім, як зауважує Тима, події, пов'язані з відзначенням 70-х роковин Волинської трагедії, усе ж сприяли появі антиукраїнських інцидентів в Польщі. За його інформацією, упродовж року в Польщі було здійснено кілька актів агресії по відношенню до українських релігійних святинь, чого раніше не спостерігалося, а на інтернет-форумах почастішали антиукраїнські коментарі дописувачів.
Трагічні події на Волині є дуже делікатною матерією, болючою сторінкою в історії українського і польського народів, яку не так легко перегорнути. Але нею повинні займатися не політики, а історики, і це має добре засвоїти нинішня політична еліта і журналістське середовище обох країн. Мине ще не один десяток років коли покоління поляків і українців забудуть, або принаймні не згадуватимуть про взаємні кривди і образи. Але сучасність і міжнародні виклики диктують свої умови, і заради власного виживання Київ і Варшава не повинні політичними методами з'ясовувати історичні проблеми на радість і політичну вигоду Росії.
Юрій Банахевич, Варшава. 12 липня 2014 року.
