Цей день в історії. 20 червня

Всесвітній день біженців. Відзначається з 2001 року водночас з Африканським днем біженця за рішенням 55-ї сесії ГА ООН від 4 грудня 2000 року.

Події дня:

110 років тому (1904) в Гамбурзі заснована Міжнародна автомобільна федерація.

95 років тому (1919) військовою делегацією УНР, очолюваною генералом Дельвігом у Львові було підписано тимчасовий договір з поляками про припинення воєнних дій. Із 21 червня між ворогуючими сторонами встановлювалася демаркаційна лінія («лінія Дельвіга»).

75 років тому (1939) у повітря піднявся перший у світі реактивний літак «Хейнкель Не-176», устаткований рідинним реактивним двигуном.

60 років тому (1954) було відкрито «Міст дружби» через Дунай між Болгарією і Румунією.

Ювілеї дня:

200 років від дня народження Павла Івановича Шлейфера (1814–1879), українського художника-портретиста і архітектора. У 1846–1849 рр. викладав малювання в київському Інституті шляхетних дівчат. З 1852 року – архітектор Київського учбового округу.

195 років від дня народження Жака Оффенбаха (справж. прізв. – Ебершт Якоб; 1819–1880), французького композитора, один з основоположників класичної оперети. Написав понад 100 оперет, серед яких, зокрема «Синя борода», «Перікола», опера «Казки Гофмана». 

180 років від дня народження Олександра Матвійовича Лазаревського (1834–1902), українського історика, бібліографа, п’ятого з шести братів Лазаревських. Походив із відомого з ХVІІ ст. старшинського козацького роду. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Був знайомий з Т.Г. Шевченком. Підтримував з ним дружні взаємини, доглядав його під час хвороби; брав участь у похороні поета в Петербурзі та перевезенні його тіла в Україну. З 1880 року жив і працював у Києві (став членом міської судової палати). На київський період життя припадає розквіт його наукової діяльності. Він друкує численні історичні та археологічні статті в багатьох часописах, зокрема в «Киевской старине». За його редакцією побачили світ численні архівні та мемуарні матеріали з історії Лівобережної України доби Гетьманщини. Творчість Лазаревського мало пройнята національно-народницькою романтикою, йому притаманне критичне ставлення до більшості українських керівників доби Гетьманщини, зокрема І. Мазепи.   

135 років від дня народження Володимира Івановича Кобрина (1879–1941), українського перекладача. Випускник юридичного факультету Львівського юридичного університету. У 1940 році був кореспондентом дрогобицької газети «Більшовицька правда». У 1913–1914 рр. переклав польською мовою «Кобзар» Т. Шевченка, ряд творів І. Франка, «Слово о полку Ігоревім». У передмові до публікації «Мойсея» (Львів, 1914) Іван Франко висловив Володимиру Кобрину подяку за «старанне виконання перекладу». Незаконно репресований у перші дні Великої Вітчизняної війни.

125 років від дня народження Валерії Євгенівни Козловської (1889–1956), українського археолога і музейника, однієї з перших жінок археологів. Зібрала і впорядкувала близько 50 тис. експонатів з археології. Провела 44 розвідки та розкопки, залишила близько 40 наукових праць із дослідження трипільської культури, ранніх слов’ян та князівської доби. У 1933 році була звільнена з роботи як «ідеологічно ворожий елемент». Під час війни виїхала на Захід. Останні роки життя провела у США, померла у Нью-Йорку.

115 років від дня народження Жана Мулена (1899–1943), героя французького руху Опору, засновника і керівника Національної ради Опору. Під час вторгнення гітлерівських військ до Франції був префектом департаменту Ер і Луар. 21 червня 1943 року був арештований, загинув у гестапо.

90 років від дня народження Владлена Єфимовича Бахнова (1924–1994), вітчизняного сценариста, драматурга, поета. Родом із Харкова. Автор пародій, сатиричних оповідань, віршів, гумористичних фантастичних оповідань і повістей. Друкуватися почав з 1946 року. Писав для естради (Тарапунька, Штепсель, Райкін), клоунади (Попов, Нікулін, Карандаш). За його сценаріями поставлені фільми «Штрафний удар» (спільно з Яковом Костюковським), «Дванадцять стільців» (спільно з Леонідом Гайдаєм), «Іван Васильович міняє професію» (за п’єсою Михайла Булгакова «Іван Васильович»), «Спортлото-82».

90 років від дня народження Єфрема Єфремовича Кравченка (1924–1997), українського бібліографа і бібліотекознавця. Понад 30 років працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України. Автор бібліографічних покажчиків; досліджував окремі питання життя і творчості М. Шашкевича, Т. Шевченка, І. Франка, О. Маковея, Л. Мартовича, В. Гнатюка.

80 років від дня народження Юрія Юзефовича Візбора (1934–1984), радянського журналіста, актора, барда, сценариста, одного з засновників жанру радянської авторської пісні. Автор понад 300 пісень, зокрема й таких відомих як «Солнышко лесное», «Ты у меня одна», «Бригантина», «Домбайский вальс». Знімався у фільмах «Красная палатка», «Начало», «Дневник директора школы», «Ты и я», «Белорусский вокзал», «Семнадцать мгновений весны» (роль Мартіна Бормана, щоправда озвучував інший актор).

75 років від дня народження Тадаші Сузукі (1939), японського театрального режисера і теоретика театрального мистецтва. Генеральний директор і художній керівник Центру виконавських мистецтв Шізуока (Японія; заснований у 1995 р.), один з провідних сучасних майстрів японського театру.

50 років від дня народження Ілана Рамона (1954–2003), першого космонавта Ізраїлю, військового льотчика, полковника ВПС. 16 січня – 1 лютого 2003 року здійснив політ у складі екіпажу космічного корабля багаторазового використання «Колумбія» з сімома астронавтами на борту; трагічно загинув під час приземлення шаттла.

Роковини смерті:

165 років із дня смерті Джеймса Кларене Менгана (1803–1849), ірландського поета. Учасник руху «Молода Ірландія». В 1848 році написав Ірландський національний гімн, а також переклав «Марсельєзу».

85 років із дня смерті Євгена Харлампійовича Чикаленка (1861–1929), українського літературознавця, лінгвіста, історика, політолога, мецената. Чикаленко вкладав кошти у видання перших українських газет, журналів («Громадська думка», «Селянин», «Рада», «Нова громада»); фінансував діяльність заснованого наприкінці ХІХ ст. у Львові Наукового товариства ім. Т. Шевченка; підтримував матеріально Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського; збудував у Львові Академічний дім для студентів – вихідців із Наддніпрянської України. Це йому належить афоризм: «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені». Євген Маланюк писав: «Ріка нашої історії пливла… також під псевдонімом «народництво». І були там В. Антонович, О. Кониський і Франко, Житецький і Мирний, Карпенко-Карий аж по геніальну Заньковецьку й амбітного Грінченка. Так, це все переважно герої. Та не забуваймо, що історія має і свій матеріальний бік, свою матерію, свою матеріальну тканину. І ту матеріальну тканину ткали Симиренки, Милорадовичі, Леонтовичі, а в першу чергу і як головний керівник того ткацтва – той головний ткач – протягом довгих-довгих десятиліть. Ткач, що був ніби ціле життя за лаштунками, в тіні, безіменно, без претензій на місце в історії, це був Євген Чикаленко». Помираючи, Є. Х. Чикаленко просив, щоб прах його розвіяли на батьківщині, в Перешорах, розуміючи, що статися це може тільки тоді, коли Україна стане знову вільною. Якийсь час урна з прахом Чикаленка зберігалася в празькому Музеї Визвольної Боротьби України, але після завершення Другої світової війни музей цей було ліквідовано. Архіви перевезли до Києва, а прах Чикаленка поховали на місцевому кладовищі. А в його рідних Перешорах (Ананьївський повіт Херсонської губернії, а тепер – Одещина) досі немає навіть пам’ятника видатному земляку, який зробив так багато не лише для рідного села, а й для України в цілому. 

50 років із дня смерті Сергія Литвиненка (1899–1964), українського скульптора. Випускник Краківської академії мистецтв. Жив у Львові, Німеччині й США. Автор пам’ятника на могилі І. Франка у Львові (1933), монумента Андрію Шептицькому (1947), пам'ятника Тарасу Шевченку в Косові. Помер у Нью-Йорку.

В матеріалі використані фото: www.history.org.ua, wikipedia.org