Чверть століття тому, 4 червня 1989 року в центрі Пекіна відбулися події, які на Заході називають "різаниною на площі Тяньаньмень", а в Китаї - "інцидентом 4 червня". Ставлення до тих подій всі ці роки було і залишається діаметрально протилежним: одні говорять про безжальне придушення паростків демократії, другі - про недопущення держперевороту і створення умов для успішного розвитку КНР. Наприкінці минулого - початку нинішнього року трагедію 25-річної давнини нерідко порівнювали з київським Майданом. Проте в нашій країні все пішло зовсім за іншим сценарієм.

Згадаймо стисло хроніку того, що сталося в Пекіні. Власне 4 червня стало кульмінацією мирних протестів, що тривали з 15 квітня. Спочатку їх учасниками були студенти, потім до них приєдналися робітники, службовці, бізнесмени, і навіть деякі поліцейські. Люди висловлювали невдоволення тим, що розпочаті архітектором китайських реформ Ден Сяопіном перетворення в економіці не супроводжувалися серйозними змінами у політичному житті. Вони протестували проти корупції і висловлювали занепокоєння у зв'язку з можливими безробіттям та інфляцією, що насувалися на тлі економічних реформ.

Загалом, це не був суто політичний протест, як багато хто стверджує. Хоча студенти навіть спорудили на площі 10-метрову гіпсову копію статуї Свободи, назвавши її Богинею демократії. Це, крім інших фактів, дало привід говорити і про "руку Вашингтона" в організації акцій.

Цікаво, що події на Тяньаньмені розгорталися напередодні державного візиту до КНР генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова (15-18 травня 1989 року). Зустрічі "архітектора радянської перебудови" з "архітектором китайських реформ" надавалося величезне значення, оскільки вона мала сприяти нормалізації двосторонніх відносин, які були більш ніж прохолодними з самого початку "культурної революції".

В очікуванні участі радянського лідера в традиційній церемонії покладання вінка до Пам'ятника народним героям, який розташований якраз на Тяньаньмень, студенти навіть підготували вітальні плакати російською мовою: "Демократія - наша спільна мрія!" Але на площу Горбачова вирішили не вести, від гріха подалі, позбавивши його можливості застосувати улюблений прийом - пряме спілкування з простим народом. При цьому, на розпитування кореспондентів про ставлення радянського лідера до того, що відбувалося, він відповідав: це - внутрішня справа Китаю.

Влада спочатку мляво реагувала на протести в центрі Пекіна, тим більше, що навіть у її середовищі багато хто співчував маніфестантам. Ті ж із часом розбили на площі наметове містечко, а 13 травня велика група студентів почала голодування, викликаючи уряд на переговори. Через 6 днів Держрада відповіла на це указом, що забороняв будь-які демонстрації у столиці. Проте тисячі протестантів, які окупували до того часу Тяньаньмень, підкоритися відмовилися.

Керівництво правлячої Компартії встало перед дилемою, як діяти далі. Всередині партії йшла серйозна боротьба угруповань: так звані реформатори пропонували вступити в переговори, стара гвардія - не відповідати на ультиматуми і силою придушити протести. У підсумку перемогли останні, а перших просто видалили з політичної арени.

20 травня було введено військовий стан, а 30 травня здійснено спробу мирного витіснення людей із площі. Зробити це, однак, не вдалося: демонстранти без особливих зусиль зупинили просування бронетехніки, тим більше що бійці Народно-визвольної армії Китаю були практично з голими руками. Зате мирні протестувальники, як виявилося, встигли підготуватися і змайструвати коктейлі Молотова, а, за окремими даними, розжилися і деякою зброєю. Очевидці тих подій розповідали, як беззбройних молодих солдатів буквально лінчували і вішали на деревах.

І ось після цього, в ніч з 3 на 4 червня в Пекін увійшли вже добре озброєні армійські підрозділи з танками. Їх також зустріли організованим і збройним опором: демонстранти закидали танки камінням і пляшками із запальною сумішшю. Війська у відповідь застосували сльозогінний газ і зброю. Більшість істориків зазначають, що люди гинули на підходах до площі, і на ній самій була пролита кров, тож ті, хто стояли там, просто капітулювали.

Що стосується кількості жертв, то громадськості про це досі достеменно не відомо. Офіційно КНР оголосила про 241 постраждалого, правозахисники ж стверджують, що загиблих було кілька тисяч, а поранених - до 10 тисяч осіб.

Влада вирішила довести справу до кінця і "з корінням" вирвати паростки невдоволення, провівши в наступні дні масові арешти серед прихильників протестів, а також серйозну просвітницьку роботу зі своїми ЗМІ, і водночас заборонивши розповсюдження іноземних. І сьогодні ті події є табу в місцевих медіа, а запити в Інтернеті нерідко баняться.

Почасти тому нинішня китайська молодь іноді просто не знає про те, що відбувалося, вона більше переймається зароблянням грошей, а не "копанням" в історії. А ті, хто знає або пам'ятає сам, вкрай неохоче говорять на дану тему. Деяким особливо допитливим іноземним журналістам, які намагалися розговорити напередодні річниці свідків тих подій, довелося побувати в поліцейських ділницях і пообіцяти, аби не втратити акредитації, "надалі не порушувати закони КНР". У чому саме полягає порушення законів у таких ситуаціях репортерам ніхто пояснити не може.

Придушення протестів 4 червня викликало цілу хвилю міжнародного засудження уряду КНР, який до того часу нарешті насилу спромігся налагодити відносини з багатьма західними країнами. Наслідком стали різні жорсткі санкції, деякі з яких не зняті дотепер (наприклад, на поставки Китаю європейських озброєнь і американської високотехнологічної продукції). Сьогодні офіційний Пекін називає ці обмеження пережитками "холодної війни" і розраховує на їхній перегляд найближчим часом.

Але визнавати свою неправоту в Китаї не збираються. Тут переконані, що якби влада не проявила твердість 25 років тому, не було б сьогоднішніх успіхів країни в соціальному і економічному розвитку, не стала б КНР такою впливовою на світовій арені державою, якою є нині. Представники владних структур, тільки якщо їх про це запитують, підкреслюють, що вибір 25 років тому зроблено правильний, в результаті був не допущений контрреволюційний переворот і це повністю відповідає китайським реаліям, заповітним сподіванням і прагненням китайського народу.

А для того, щоб особи, які вважають інакше, не влаштували провокації на річницю тих сумних подій, не сіяли смуту і не підривали державні устої, у Пекіні за кілька днів до цієї дати посилюються заходи безпеки. Їх забезпечує армія, елітні підрозділи спецслужб з наземною і вертолітною технікою і собаками, а також сотні тисяч добровільних помічників, які пильно стежать за будь-якою підозрілою особою. Компартія КНР не може допустити дестабілізації ситуації у майже 1,5-мільярдній країні, яку впевнено веде до побудови "китайської мрії".

Ольга Танасійчук, Пекін. 4 червня 2014 року.