Ймовірно, багато людей з тих, що стежать за новинками модної індустрії і шоу-бізнесу, знають, що в останні роки одна з провідних українських стилістів і дизайнерів Анжела Лисиця фактично розривалася між рідним Києвом, де вела свій бізнес, і Європою, де жила разом з чоловіком. Але останні півроку Анжела перебуває в далекому Китаї, де «працює» зразковою господинею вогнища, інтенсивно вивчає китайську мову і долучається до скарбів однієї з найдавніших культур світу.

Кореспондент Укрінформу зустрілася з «майстринею краси» в Посольстві України в КНР на святкуванні Великодня, яке Лисиця оформила з притаманним їй смаком і стилем, створивши особливий колорит і настрій.

- Анжела, як Ви дійшли рішення стати оформлювачем свята в Посольстві для дипломатів і студентів, серед яких не було «гучних» імен і модних артистів?

- Моя викладачка китайської мови розповіла, що студенти все це організовують. Запитали, чи можу я їм чимось допомогти - заспівати чи щось таке. Співати я відразу відмовилася - по вухах пробігло ціле стадо слонів. (Сміється). Тож сказала, якщо потрібна допомога в декорації - будь ласка. Але відразу молодь попередила - буду робити так, як я хочу. І ми все зробили як треба. Я придумала всі декорації (веранда посольства була прикрашена різнокольоровими стрічками, писанками, весняними букетиками, рушниками: стильно й без кічу. - Авт).

Вийшло так, що крім фільмів, кіно, кліпів, робіт з зірками Євробачення (Лисиця придумала для Вєрки Сердючки сріблястий костюм і зірку, в яких Андрій Данилко виступав на «Євробаченні- 2007», і підготувала для виступу на наступному конкурсі кілька суконь для Ані Лорак. - Авт.), у мене дуже добре виходять різні заходи. Напевно, є почуття гармонії єдине, і я розумію, яка повинні бути музика, оформлення. Так що все складається і легко виходить.

Мені було дуже приємно взяти участь, оскільки я вже півроку без роботи, а креатив кудись треба подіти, і думки ... Отримала задоволення і пораділа тій атмосфері, яку ми створили. Це так приємно, як додому потрапила!

- А що Вас привело в Китай, так далеко від дому?

- У Пекіні я півроку, ми приїхали у вересні. Життя така штука... Я познайомилася з Майком (Майкл Бренна - чоловік А.Лисиці, австралійський бізнесмен. - Авт.), він тоді був представником величезної компанії, курирував Східну Європу, Азію і Африку; ми жили спочатку в Австрії, потім у Швейцарії, а потім йому запропонували підвищення - бути віце-президентом компанії по Китаю, Японії та Малайзії. Ми довго думали, але Майк жив у Китаї 10 років тому і сказав: «Там класно, поїхали!».

Спочатку це був, звичайно, шок, особливо після Швейцарії, де найчистіше повітря у світі. Чесно скажу, було важкий час для мене чисто психологічно все це пережити. Китай - це інша культура, інший світ, дуже важко звикнути.

- Але Ви ж намагаєтеся інтегруватися? Китайську вивчаєте ...

- Так. Я вже зараз знаходжу якісь особливі речі. Мені стало цікаво, чому тут усе ніби однаково. Перше питання у мене виникло, коли я відвідала Гугун (музейний комплекс імператорського палацу в Пекіні. - Авт.). У китайській культурі ніби «все навпаки», настільки тут великий символізм.

Я почала вивчати символізм. Це так захоплююче! Тепер я знаю, про що розповідати друзям, коли вони будуть приїжджати в Китай. Можна просто так розглядати соту пагоду, інша справа, коли розумієш, що будівлі відрізняються кількістю фігурок на даху і їх послідовністю. Починаєш думати - чому, шукати. Це дуже цікавий пласт культури. Не кажучи вже про китайську медицину, гімнастику цигун... Це цілий світ, туди можна просто кинутися і там жити.

Плюс, я розумію, як пов'язано минуле Китаю з сучасністю, наскільки ці люди прив'язані до своєї культури. Цьому, напевно, потрібно у них вчитися. Ми багато що «затоптуємо» у своїй культурі, не поважаємо так глибоко, як китайці. У цьому, напевно, їхня сила. Звичайно, треба вчитися патріотизму.

- Як надбане знання східної культури відіб'ється на Вашій творчості?

- Звичайно, моя творчість буде вже іншою. Це абсолютно нормально. І це цікаво. Я б хотіла створити щось таке, «з мотивами». Але, знову таки, я розумію, в тому числі і з досвіду того, як я робила «Диканьку», «Сорочинський ярмарок», коли береш українські мотиви, національне, древнє, - треба перетворювати його в щось сучасне. Тому що все-таки нам, сучасним людям, особливо молодим, потрібно це доносити іншою мовою.

Чому мюзикли так добре спрацювали? (Анжела відома за такими новорічними мюзиклами як «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Фігаро», «Попелюшка», «Сорочинський ярмарок» та музичної комедії «Новорічні пригоди Вєрки Сердючки». - Авт.). Тому що це зрозуміла мова.

Мені дуже подобається, що в китайській культурі є глибинні речі, не все на видноті, не все так помітно. Таких пластів у китайській культурі багато, просто я поки що, на жаль, дилетант у цьому. Але у мене є ще 3 роки, сподіваюся осягнути.

- Святкування Великодня в Посольстві України в Пекіні вперше було таким масштабним - майже 100 осіб зібралися. Було таке глибоке почуття Батьківщини...

- Для цього я сюди прийшла - і відчула себе як вдома. Така атмосфера. Головне завдання всіх наших заходів - допомагати один одному.

Знаєте, у мене таке ж відчуття було, коли ми стояли на Майдані, ще під час першого (у 2004 році). У мене тато - росіянин, а мамині всі родичі - з Західної України. Я дзвонила бабусі й говорила: «Боже, тільки зараз я відчуваю, що ми - нація!» І це так приємно! У такі моменти кожен ділиться з іншим тим, що в нього є. Зараз, напевно, теж такий момент. І, думаю, все, що відбувається зараз, не є випадковим...

Ольга Танасійчук, Пекін. 22 квітня 2014 року.