Цей день в історії. 26 лютого

День визволення Кувейту від іракської окупації (1991).

В Азербайджані – День пам’яті жертв трагедії в м. Ходжали (в ніч з 25 на 26 лютого 1992 року).

Події дня:

100 років тому (1914) по всій Україні розгорнувся масовий рух протесту проти заборони царським урядом святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

95 років тому (1919) у Львові відбулось спільне засідання української і польської делегацій та комісії Антанти з метою досягнення порозуміння між польською й українською сторонами.

95 років тому (1919) актом Конгресу США територія Великого каньйону оголошена Національним парком; одна з найвражаючих пам’яток природи у світі.

65 років тому (1949) був здійснений перший у світі безпосадковий навколосвітній переліт з чотирма дозаправленнями у повітрі (екіпаж Дж. Галахера на бомбардувальнику «Боїнг В-50А»  Стратегічного авіаційного командування США). Переліт тривав 94 години і 1 хвилину (відстань 23 452  милі).

Ювілеї дня:

145 років від дня народження Надії Костянтинівни Крупської (1869-1939), радянської державної та партійної діячки, дружини В.І. Леніна. З 1929 року – заступник наркома освіти РРФСР. Відомо, що Сталін не любив Крупську. Досить широкого розголосу набула не надто гарна історія про те, як він відверто нагрубив Надії Костянтинівні. Вибухнув скандал. Ленін в ультимативному порядку зажадав негайного вибачення. Сталін змушений був підкоритися, але, неприязнь до дружини вождя, звісна річ, нікуди не ділася. Після смерті Леніна він хоча й не наважився її розстріляти чи заслати до таборів, але без зайвих церемоній відтіснив на задній план. З 1929 року Крупська займала досить скромну посаду заступника наркома освіти РРФСР. Утім, ніщо не завадило Сталіну зіграти роль вірного товариша по партії та друга сім’ї – саме він ніс урну з прахом покійної під час похоронів.

130 років від дня народження Костаса Варналіса (1884-1974), грецького письменника, громадського діяча, критика. Автор поетичних збірок «Світло, яке обпалює», «Гнів народу», сатиричних повістей-памфлетів «Справжня апологія Сократа», «Щоденник Пенелопи».

105 років від дня народження Миколи Петровича Тимківа (1909-1985), українського майстра народного різьблення на дереві. Учень відомого гуцульського майстра-різьбяра В. Девюка. Автор декоративних тарілок, скриньок, письмового приладдя, оправ для альбомів, настінних ламп. Вироби оздоблював інкрустацією та інтарсією.

70 років від дня народження Всеволода Романовича Волощака (1944), українського художника декоративно-прикладного мистецтва.

55 років від дня народження Олени Юріївни Шевчук (1959), українського музикознавця.

Роковини смерті:

180 років з дня смерті Алоїза Зенефельдера (1771-1834), німецького винахідника в галузі поліграфії. Розробив спосіб плаского друку – літографію (1796).

75 років з дня смерті Станіслава Вікентійовича Косіора (1889-1939), радянського партійного і державного діяча, одного з організаторів КП(б) України у 1918 році. Вів нелегальну партійну роботу в Харкові, Києві, Москві. Після 1919 року був секретарем ЦК КП(б)У та ЦК ВКП(б). Протягом майже 10 років, з липня 1928-го до січня 1938. Косіор працював генеральним (з січня 1934 – першим) секретарем ЦК Компартії України. Один з головних організаторів індустріалізації та голодомору в Україні. Під його безпосереднім керівництвом не лише будувалися Дніпрогес і Запоріжсталь, але й були вчинені безпідставні репресії проти багатьох визначних діячів української культури, науки, мистецтва. Він закликав до посилення боротьби проти «націоналістичних залишків», «троцькістів», «правих ухильників», на яких покладалася відповідальність за прорахунки в усіх сферах суспільного життя. «На Україні класова боротьба більш напружена, ніж в інших місцях, і ворог – куркуль, націоналіст – у нас більш досвідчений, лютіший, ніж де б то не було в інших республіках і областях Союзу», – говорив Косіор на ХІІ з’їзді КП(б)У. Врешті-решт і його не оминула страшна доля. У травні 1938 року органами НКВС проти Косіора було порушено кримінальну справу. Його назвали емісаром Пілсудського в Україні та звинуватили в організації контреволюційного змовницького центру, до якого входили Постишев, Чубар, Якір, Любченко та ін. З протоколу закритого судового засідання Військової колегії Верховного суду СРСР від 26 лютого 1939 року: «…Подсудимый в суд доставлен, свидетели в суд не вызывались. Подсудимый никаких ходатайств, а также отвода составу суда не заявил… Виновным себя признает полностью… Полностью подтверждает все показания, данные им на предварительном следствии и заявляет, что дополнить ему нечего. В последнем слове подсудимый заявляет, что он до конца глубоко раскаялся в совершенных им тягчайших преступлениях и ему сейчас остается только просить о снисхождении. Суд удалился на совещание, по возвращению с которого председательствующий огласил приговор». Вирок – розстріл, був виконаний того ж дня.

75 років тому був розстріляний Влас Якович Чубар (1891-1939), радянський партійний і державний діяч. З грудня 1919 року – голова Організаційного бюро по відбудові промисловості України. З 1920 року очолював Українську раду народного господарства і одночасно з грудня 1921 – Центральне правління вугільної промисловості Донбасу. З 1923 року – Голова РНК УРСР, заступник Голови РНК СРСР. У шифровці від 2 липня 1932 року до Кагановича і Молотова Сталін писав: «Обратите серьезнейшее внимание на Украину. Чубарь своей расположенностью и оппортунистическим нутром и Косиор своей гнилой дипломатией (в отношении ЦК ВКП) и преступно-легкомысленным отношением к делу – загубят в конец Украину. Руководить нынешней Украиной не по плечу этим товарищам. У меня создается впечатление (пожалуй, даже убеждение), что придется снять с Украины обоих, - и Чубаря и Косиора». Останнє призначення Власа Чубаря – начальник Солікамського будівництва ГУЛАГу НКВС СРСР. Втім, до виконання службових обов’язків він так і не приступив. 28 листопада 1938 року його арештували, а 26 лютого 1939 розстріляли.

75 років з дня смерті Павла Петровича Постишева (1887-1939), радянського партійного та державного діяча, одного з організаторів голодомору в Україні. У серпні 1923 року був направлений на партійну роботу в Україну; 1926–1930, 1933–1937 рр. – секретар ЦК КП(б)У, член Політбюро ЦК КП(б)У. Розстріляний разом з Косіором і Чубарем.

45 років з дня смерті Карла Ясперса (1883-1969), видатного німецького філософа, психіатра. Один з основоположників релігійного екзистенціалізму. Навчався медицині в Берліні, Геттінгені і Гейдельберзі, але вже тоді цікавився філософією: відвідував семінари і читав Канта. Після закінчення університету працював (до 1915 р.) науковим асистентом-добровольцем у Гейдельберзькій психіатричній клініці Франца Ніссля. У 30 років написав «Загальну психопатологію» – книгу, яка протягом десятиліть залишалась «професійним Євангелієм психіатрії». Через 2 роки він кидає психіатрію заради філософії. З 1921 року Ясперс – професор філософії Гейдельберзького університету. В 1923 публікує «Ідею Університету», в 1931–1932 рр. – «Духовну ситуацію часу» і тритомну «Філософію», яка зробила його одним з провідних філософів Німеччини. З приходом до влади націонал-соціалістів його позбавляють права публікувати свої праці і звільняють з роботи як політично неблагонадійного. Одружений на єврейці, Ясперс втрачав усі свої права. Подружжя жило з відчуттям постійної загрози. За два тижні до їхньої вже призначеної депортації до табору, Гейдельберг звільнили американці. В 1945 році Ясперса поновили на посаді і запропонували очолити міністерство культури, проте він відмовився. Філософська публіцистика Ясперса повоєнних років присвячена переважно одній головній темі – як врятувати людство від тоталітаризму. Виходять друком його праці «Філософська логіка», «Введення в філософію. Розум і антирозум», роботи про К’єркегора, Шеллінга. Ясперс жив у новій Німеччині, але був позбавлений жодних ілюзій щодо як до сьогодення, так і до майбутнього, добре бачачи загрози справжній, а не уявній демократії: «…кращих людей все одно замінять старі партійні функціонери… І врешті-решт нам нав’язується така демократія, коли провідну роль грають партії, …партійні бюрократи та їхні диктатори». Помер Карл Ясперс на 86-у році життя у швейцарському Базелі.

30 років з дня смерті Костянтина Федоровича Данькевича (1905-1984), українського композитора, піаніста, педагога, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка; професора Одеської та Київської консерваторій. Автор опер «Богдан Хмельницький», «Назар Стодоля»; балету «Лілея», симфонічної поеми «Тарас Шевченко», камерних та хорових творів, музики до театральних вистав і кінофільмів.

10 років з дня смерті Бориса Трайковського (1956-2004), державного і політичного діяча Македонії, Президента Македонії (з 1999 р.) Загинув в авіакатастрофі.

В матеріалі використані фото: hutsul.museum, philosophy.mitht.ru, odma.edu.ua