Цей день в історії. 23 січня
Події дня:
95 років тому (1919) розпочалось Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії.
95 років тому (1919) оперою Вагнера «Летючий голландець» відкрився Державний академічний театр опери і балету Латвії. Нині – Національна опера Латвії.
90 років тому (1924) Рамзей Макдональд сформував перший в історії лейбористський уряд в Англії.
70 років тому (1944) кораблі Чорноморського флоту висадили десант у Керченському порту.
Ювілеї дня:
280 років від дня народження Фаркаша Вольфганга Кемпелена (1734-1804), угорського інженера, придворного радника австрійської імператриці Марії-Терезії. Прославився своїми дивовижними на той час винаходами. Він сконструював у палацовому парку водограй, винайшов оригінальний паровий насос, друкарську машинку для сліпих, автомат для гри у шахи, велику ляльку, що вміла розмовляти.
170 років від дня народження Михайла Федоровича Комарова (1844-1913), українського лексикографа, бібліографа, фольклориста, перекладача. Після закінчення юридичного факультету Харківського університету протягом 20 років працював у судових установах Воронезької губернії, Києва, Умані. З 1887 і до кінця життя – нотаріус в Одесі. Втім, не зважаючи на юридичний фах, основна його праця – «Словарь російсько-український». Уклав «Нову збірку народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок, замовлянь і шептань». Автор багатьох бібліографічних праць, оглядів українського друку.
165 років від дня народження Богдана Івановича Ханенка (1849-1917), українського колекціонера-мецената й археолога, засновника Міського музею (нині музей Варвари і Богдана Ханенків).
135 років від дня народження Бориса Сергійовича Глаголіна (1879-1848), українського актора і режисера театру та кіно.
130 років від дня народження Євгена Максимовича Кротевича (1884-1968), українського письменника. У 1922–1929 рр. був завідувачем літературною частиною в київських театрах ім. М. Заньковецької та ім. І. Франка, викладав українську літературу в технікумах та вишах, працював у пресі. Писав оповідання, новели, п’єси, романи («Син землі», «Понад Славутичем-Дніпром»). Автор спогадів про М. Лисенка, М. Старицького, І. Нечуя-Левицького, К. Стеценка, Лесю Українку, М. Заньковецьку та інших діячів культури.
115 років від дня народження Хамфрі Богарта (1899-1957), видатного американського кіноактора. Знімався у фільмах «Тупик», «Буремні двадцяті роки» (у радянському прокаті картина мала недолугу назву «Доля солдата в Америці»), «Мальтійський сокіл», «Касабланка», «Африканська королева» (премія «Оскар», 1952). Загалом знявся у понад сімдесяти фільмах – переважно детективах і гангстерських бойовиках (знаменитий французький теоретик кіна Андре Базен цілком слушно зазначив, що Голлівуд створив два головних архетипи: самотній ковбой і трагічний гангстер). Біограф Богарта Ерік Лакс пише: «Хамфрі Богарт народився у розкошах і аристократичному середовищі. Але врешті-решт знехтував і тим і іншим заради акторської кар’єри. Його мати була законодавицею вишуканих манер, а Хамфрі все своє життя воював з кодом порожньої ввічливості й просто по-звірячому ненавидів будь-яку показуху і лицемірство. Навіть найневинніші. Цей бунт добряче попсував йому життя, але через це в його душі непомітно визрів своєрідний різновид чуттєвості, яка й визначила його неповторну чарівність. Декласований джентльмен, що опинився у товаристві людей набагато нижчих від нього і за положенням, і морально, і інтелектуально. Грубо кажучи, так само як Рік Блейн (герой «Касабланки», якого грав Богарт) не був народжений, щоб кінчити життя господарем нічного клубу в Касабланці, так само Хамфрі Богарт не був народжений, щоб кінчити голлівудським актором. Утім, він таки став ним. І став кращим із кращих».
110 років від дня народження Олега Степановича Вялова (1904-1988), українського геолога, академіка АН УРСР. Президент Українського палеонтологічного товариства. У 1945–1959 рр. – професор Львівського університету. З 1949 – завідувач відділу Інституту геології і геохімії горючих копалин АН УРСР. Провадив геологічні дослідження на Устюрті, в Середній і Центральній Азії, на Кавказі, в Карпатах. У 1955–1956 рр. брав участь у геологічних дослідженнях Антарктиди у складі 1-ї Радянської антарктичної експедиції. Наукові праці вченого присвячені геології, тектоніці, палеонтології, гідрогеології.
85 років від дня народження Філарета (Денисенко Михайло Антонович; 1929), Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України.
Роковини смерті:
70 років з дня смерті Едварда Мунка (1863-1944), норвезького художника, графіка, одного з основоположників європейського експресіонізму. Автор картин «Ніч», «Крик», «Хвора дівчинка», «Блакитна сукня». Саме Мунку норвезька школа живопису завдячує виходом на авансцену світового мистецтва. До цього вона була глибоко провінційною. Мунк, Ібсен у літературі та Гріг в музиці складають «велику трійцю» – гордість і славу Норвегії.
25 років з дня Сальвадора Далі (1904-1989), іспанського живописця, одного з найяскравіших представників сюрреалізму. Ф. Лорка, добрий приятель Далі, глибоко розумів природу мистецтва Далі та неповторні властивості його особистості. Він писав: «Я все глибше і глибше відчуваю талант Далі. Він, на мою думку, унікум… Часом він помиляється – то й що з того? Він живий. З його бентежною дитинністю поєднується його надзвичайно гострий розум у такій незвичній суміші, абсолютно неповторній і чарівній. Що мене більш за все зворушує в ньому зараз – це шаленство його конструктивізму (читай – творення), коли він має намір творити з нічого, і так напружує свою волю, і кидається назустріч шквалам з такою вірою і з такою силою, що це здається неймовірним. Немає нічого більш драматичного, аніж ця тілесність і ці пошуки життя заради самого життя… Йому треба тримати штурвал і нести віру в небесну геометрію. Він зворушує мене, викликаючи таке ж самісіньке відчуття (нехай простить мене наш Господь Бог), як Ісус-немовля у віфлеємських яслах, під соломою яких вже чаїться паросток розп’яття».
10 років з дня смерті Хельмута Ньютона (1920-2004), німецького і австралійського фотографа, майстра чорно-білих фотографій оголеної натури. Співпрацював з журналами «Ель», «Вог», «Плейбой». «Порнограф шику», «найвидатніший визволитель жіночого тіла в історії фотографії», «візуальний геній сучасності» – якими лише епітетами не нагороджували Хельмута Ньютона за життя! (до речі, справжня світова слава прийшла до нього у 80-х, коли майстру фотооб’єктива було вже 60). Але сам митець дивився на свій шалений успіх під іншим кутом зору: «Я ніколи не вважав себе художником, радше найманим робітником гламуру», - не без іронії зазначає він у власній «Автобіографії», що вийшла друком за рік до його смерті. Беззаперечним залишається факт про надзвичайний вплив Хельмута Ньютона на розвиток світу фотографії, фешн-дизайну й увесь спектр візуального поп-арту. Він привніс у модну фотографію ту міру сексуальної агресії, якої до нього не було, а більшої годі собі й уявити. «Гадаю, що вплив Ньютона на моду є настільки потужним з однієї причини: саме у нього вистачило сміливості першим заторкнути хворий нерв відвертої і небезпечної сексуальності», - сказав про свого вчителя британський дизайнер модного одягу Александр Маккуін. Пересвідчитися у цьому можна переглянувши світлини Хельмута Ньютона з його оголеними фемінами – холодними красунями з видовженими гомілками. Це власне і є краса, але зовсім не та, що покликана «рятувати світ». Утім, такої «надмети» Хельмут Ньютон собі ніколи й не ставив. «Мої роботи дуже вульгарні. Творчий процес нерозривно пов’язаний з дурним смаком і вульгарністю… Знімати оголених моделей мені досить швидко набридло – це ще нудніше, аніж шмотки. Вульгарність – це життя, задоволення і бажання. Я знаю, що таке бідність, і вона мене не цікавить. Я волію знімати багатих людей. Бідних фотографувати надто просто. Буржуазні жінки більш еротичні, аніж перукарки чи касирки. Елегантність, освіта, оточення, - я вірю в ці речі: мені іноді за це соромно, але це правда… Жінки, яких я знімаю, доступні, але їхня доступність залежить від часу і грошей, які ви можете на них витратити… Я дуже поверхова людина, я радше зняв би Катрін Деньов, аніж якогось ученого чи письменника. І я люблю цей неглибокий світ. Мені подобається все штучне, поверхове й смішне, я люблю, коли п’ятдесятирічні чоловіки зустрічаються з вісімнадцятилітніми дівчатами. І я сподіваюсь, що цей світ не щезне… Для мене еротика – це обличчя, а не статеві органи. Гарні фотографи, як виховані діти, - їх видно, але не чутно».
В матеріалі використані фото: viknaodessa.od.ua, www.kinopoisk.ru, photo.ukrinform.ua.
