Цей день в історії. 18 січня
Святвечір водохресний. Голодна кутя. Цього вечора готують третю й останню кутю Різдвяно-новорічних свят. Називається вона «Голодною» від того, що з цієї пори й до наступного дня, доки не освятять воду, люди говіли. Власне, це був останній день колядок.
Події дня:
360 років тому (1654) у Переяславі відбулася козацька рада, на якій було ухвалено рішення присягнути на вірність московському царю. Гетьман Богдан Хмельницький разом із старшиною в присутності московського посольства під проводом боярина Бутурліна присягли на тім, «щоб бути їм із землями й городами під царською великою рукою навіки невідступно». За радянських часів, особливо напередодні святкування «300-ліття возз’єднання України з Росією» (1954), Переяславську раду уявляли (й подавали) як велелюдне козацьке зібрання, на яке, аби втілити «віковічне бажання возз’єднатися з братнім російським народом», прибула мало не половина козацької України. Своєрідним яскравим «агітпропом» була картина Михайла Хмелька «Переяславська рада», написана художником у 1951 році. Насправді все було не так вже й пишно, й не так велелюдно. Історик Юрій Мицик пише: «На Переяславській раді були присутні не більше як 300 осіб. На ній не були представлені жодні стани українського суспільства, крім козаків (міщани були тільки переяславські). Вона не була навіть генеральною, а старшинською козацькою радою. Проводилася в тилу, окремо від Війська Запорозького, яке готувалося на правобережній Київщині до оборони проти наступу армії Речі Посполитої. Ця рада була нелегітимною з точки зору козацьких традицій». Жодних письмових документів на ній не підписували, була лише усна угода. Відповіддю на них стали царські «Березневі статті». Нині важко точно визначити характер Переяславської угоди – була це державна унія, васальний договір чи тимчасовий військовий союз між Військом Запорозьким і Московською державою. В’ячеслав Липинський у своїй монографії «Україна на переломі» (1920), виступив із думкою, що угода 1654 року була звичайним союзом України з Москвою, зверненим проти Польщі; це був мілітарний союз, подібний до тих, які Хмельницький заключав з Кримом або Туреччиною.
95 років тому (1919) тимчасовий робітничо-селянський уряд України ухвалив декрет про відокремлення церкви від держави та постанову про передання всіх театрів і «кінематографів» у підпорядкування відділу освіти.
95 років тому (1919) відбулось офіційне відкриття Паризької мирної конференції, на якій неодноразово порушувалося українське питання.
70 років тому (1944) на Волині відбулось перше серйозне зіткнення УПА з військами НКВС.
Ювілеї дня:
325 років від дня народження Шарля Луї Монтеск’є (1689-1755), французького просвітителя, письменника, правознавця, філософа. Найвідоміший художній твір Монтеск’є – філософсько-епістолярний роман «Перські листи» (1721), в якому дано критичну оцінку французького вищого світу, церкви тощо. Лише за життя письменника твір витримав 12 видань. Писав епікурейські поеми у прозі, естетичні трактати. Ідеї Монтеск’є мали помітний вплив на розвиток тогочасної думки. Стиль Монтеск’є – «це справжній потік французького розуму: він тече по дещо кам’янистому дну, але ж якими прозорими є ці води! Скільки веселощів, чарівності та світла в струменях і маленьких каскадах! Це потік, який направляється прямісінько до Вольтера і Бомарше», - писав французький історик Сорель у своїй книзі про Монтеск’є.
280 років від дня народження Каспара Фрідріха Вольфа (1734-1794), німецького природодослідника, одного з основоположників ембріології.
150 років від дня народження Івана Сидоровича Їжакевича (1864-1962), українського живописця, графіка, народного художника УРСР. Брав участь у поновленні фресок у Кирилівській церкві в Києві (1883), розписував церкву Всіх святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври. Автор малюнків з історії, життя і побуту українського народу (кін. 80-х рр. – 1917); картин («Тарас Шевченко – пастух», «Повстання гайдамаків», «Катерина»).
120 років від дня народження Василя Миколайовича Батюшкова (1894-1981), українського живописця. Працював у галузі оформительського і театрально-декоративного мистецтва, станкового акварельного живопису. Займався художнім оформленням різних павільйонів на ВДНГ СРСР у Москві та ВДНГ УРСР у Києві, музеїв Лесі Українки в Києві (1962) і Т.Г. Шевченка в Каневі.
120 років від дня народження Осипа Микитовича Лещука (1894-1949), українського письменника, теолога, педагога. Навчався у Віденському та Львівському університетах. Під час буремних подій 1918–1919 рр. служив у частинах Українських січових стрільців. У 1921 році закінчив Перемишльську духовну семінарію. Працював (1921–1944) у Рава-Руській реальній гімназії та школах, був місцевим парохом. Володів старогрецькою, староєврейською, латинською, польською, німецькою, чеською, французькою мовами. Публікувався у місцевій пресі; окремими книжками видав оповідання «Ждала, ждала козака» і «Ганя», повісті «Криваві сліди» і «Пекельний хоровод», у яких змалював важку долю простих людей на західноукраїнських землях під час та після 1-ї світової війни, їх визвольні змагання, прагнення до знань і кращого життя. У своїй педагогічній практиці дотримувався засад взаємозв’язку морально-етичного виховання з навчальним процесом, єдності школи і сім’ї, впливу громадськості на формування особистості. Осип Лещук є автором ряду теологічних праць. Все своє життя він займався опікунською діяльністю: дбав про бідних, сиріт, калік, безробітних. Спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким, Осипом Маковеєм, Богданом Лепким. Був закатований енкаведистами у сталінських таборах під Полтавою у 1949 році за віру та національні погляди. В 1992 році у приміщенні школи с. Стаївки Сокальського району Львівської області (батьківщина Осипа Лещука) було відкрито кімнату-музей видатного земляка.
115 років від дня народження Ліни По (справж. – Горенштейн Поліна Михайлівна; 1899-1981), української скульпторки, балерини. Родом із Катеринослава (нині Дніпропетровськ). На початку 20-х років навчалася у Вищих хореографічних майстернях, водночас – у ВХУТЕМАСі в Москві. У 1934 році втратила зір і працювала як скульптор. Серед кращих робіт: «Танок з покривалом», «Танцювальна сюїта», «Паганіні», «Танці народів». Удова письменника Антона Чехова Ольга Леонардівна Кніппер-Чехова, побачивши скульптуру свого чоловіка, виготовлену Ліною По, розплакалася, а письменник Михайло Пришвін, з приводу вже іншої скульптури зауважив, «…що це справжнє диво, адже сліпа… дарує світло іншим людям».
110 років від дня народження Бориса Андрійовича Бабочкіна (1904-1975), російського актора, народного артиста СРСР, триразового лауреата Державної премії СРСР (1941, 1951, 1977). Знімався у фільмах «Заколот», «Чапаєв», «Тривожна молодість».
85 років тому народилася Жінет Теодорівна Максимович (1929-1995), українська перекладачка. Народилась у Франції. У 1957 році закінчила Львівський університет, викладала французьку мову у Львівській консерваторії (з 1992 р. – Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка). Перекладала французькою мовою твори українських письменників – В. Стефаника, О. Кобилянської, І. Франка, О. Гончара, Ю. Яновського, О. Довженка. В 1950 році була незаконно репресована, реабілітована у 1990.
75 років від дня народження Мирослава Михайловича Вантуха (1939), українського хореографа, народного артиста УРСР. У 1962–1980 – художній керівник ансамблю танцю «Юність» при Львівському палаці культури ім. Ю. Гагаріна, з 1980 – Ансамблю танцю України ім. П. Вірського (нині Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. П.П.Вірського). Герой України (2004).
75 років від дня народження Володимира Семеновича Стельмаха (1939), українського економіста, фінансиста. Голова Національного банку України (2004–2009); Герой України (2007).
65 років від дня народження Філіппа Старка (1949), французького архітектора, дизайнера.
Роковини смерті:
80 років з дня смерті Отакара Шевчика (1852-1934), чеського скрипаля, педагога, композитора, професора Празької консерваторії. У 1870–1873 рр. концертмейстер оркестру «Моцертеум» у Зальцбурзі. Автор учбових посібників і збірок вправ, у тому числі «Школи скрипкової техніки», обробок для скрипки з фортепіано чеських танців і наспівів, твору «Сорок легких варіацій для скрипки».
75 років з дня смерті Івана Ілліча Мозжухіна (1889-1939), російського кіноактора. Сценічну діяльність розпочинав на Україні – в Черкасах. У кіно з 1908 року: «Крейцерова соната» (1911), «Пікова дама» (1916), «Отець Сергій» (1918). В 1920 році разом з дружиною Наталією Лисенко емігрував у Францію.
70 років з дня смерті Миколи Семеновича Самокиша (1860-1944), українського живописця, графіка. В 1936–1941 рр. викладав у Харківському художньому інституті. Працював у галузі батального та історичного жанрів («В’їзд Богдана Хмельницького в Київ», «Бій під Жовтими Водами», «Похід запоріжців на Крим»).
Минулого року пішов із життя Михайло Петрович Павловський (1930-2013), відомий український хірург, учений у галузі медицини, доктор медичних наук, дійсний член Національної академії медичних наук, академік АН ВШ України. Один із провідних учених в галузі клінічної хірургії та хірургії ендокринології. Талановитий учень професора Г.Г. Караванова, Михайло Павловський, продовжуючи справу свого вчителя, створив у Львові авторитетну наукову школу хірургів, добре знану в Україні та світі. Академік Павловський – один із провідних учених у галузі клінічної хірургії та хірургічної ендокринології, він вперше в Україні опрацював і впровадив хірургічне лікування пухлин надниркових залоз лапароскопічною технологією. Він є автором і співавтором понад 1000 наукових праць, серед них – 156 фундаментальних, 15 монографій, 6 підручників, 23 авторські свідоцтва та патенти України, 36 методичних рекомендації, 15 інформаційних листів. Був ректором Львівського національного медичного університету (1981-1998).
В матеріалі використані фото: www.kplavra.kiev.ua, photo.ukrinform.ua, virsky.com.ua, www.president.gov.ua, guoz.lviv.ua
