Спочатку кілька слів про весняну побілку дерев. Пригадайте: заливши водою вапно, ми бачимо, як воно за лічені хвилини збільшується в об'ємі. Цю його властивість і поклали вчені Донецького національного технічного університету в основу свого методу геотехнічних принципів руйнування гірських порід невибуховими сумішами. Ініціативну групу розробників, які обіцяють мало не революцію у проходці гірничих виробок, очолив докторант вузу, кандидат технічних наук Іван Сахно.

Кореспондент Укрінформу зустрівся з ученим і попросив його розповісти про запропонований ним і його колегами метод, який вже захищений 40 патентами України на винаходи.

- Аби зрозуміти суть запропонованого методу, почну від печі, - каже Іван Георгійович. - Прокладаючи шлях до вугілля, досі гірники застосовували і застосовують два способи руйнування порід - механічний і буропідривний. І всім би вони підходили, аби не ряд недоліків. Комбайнам, що працюють під землею, інколи "не по зубах" масиви, скажімо, піщанику. Вибухівка ж - річ небезпечна, її можна застосовувати не завжди, наприклад, за наявності газу в шахті не можна. І тоді ми запропонували шахтарям спробувати вапно, вірніше, суміш на його основі. Як виявилося, воно ліпше будь-якої вибухівки - рве від піщаників до граніту, а це міцність порід від 60 і більше паскаль.

- Перевіряли на практиці?

- Науки без експериментів не буває. Метод шліфували, доопрацьовували, домагалися керованості процесу, пропонували нові види руйнування порід. Наразі їх у нашому активі вже 40 і кожен захищений відповідним патентом. Сьогодні ми можемо вести спрямоване руйнування порід, руйнування їх при низьких і високих температурах, на тих або інших породах, для тих або інших цілей. Експерименти проходили на шахтах «Трудовська» та імені Абакумова у Донецьку, «Щегловська Глибока» в Макіївці, «Добропільська» у Добропіллі, у Хлібодарівському кар'єрі Волноваського району і шахтоуправлінні «Покровському» в Красноармійську. Останнє нам, наприклад, замовило руйнування потужного піщанику, що зустрівся на шляху гірників, взяти який неможливо було ні потужним комбайном, ні вибухом.

Особливість нашого методу полягає в тому, що не треба ні потужної техніки, ні дорогої вибухівки. Ми пробурили шпури і прийшли на місце експерименту, образно кажучи, з відром нашої суміші. Вона у шість разів дешевша за вибухівку. Через кілька годин масив піщанику почав потріскувати, а потім і руйнуватися. Особливо наочним був цей процес гідратації (саморозширення) на Хлібодарівському кар'єрі, де нічого не могли зробити з величезними брилами граніту. Ми "поворожили" над ними, і через кілька годин неприступний раніше граніт розвалився на шматки.

- Це називається "побілили дерева"?

- Все не так просто, як може здатися. Наш метод - це п'ять років досліджень, безліч експериментів, ми створили оптимальний склад розчину. Але роботи щодо вдосконалення методу тривають. Головне сьогодні - треба навчитися ініціювати, тобто прискорити процес руйнування порід, тим самим посперечавшись із звичними методами проходки, які на будь-якій шахті ставлять над усе. І це зрозуміло: є проходка - є і фронт роботи для гірників, які добувають, власне кажучи, вугілля. А загалом це може бути справжня революція у гірничій справі. Екологічно нешкідлива, технічно безпечна, недорога й ефективна. Над останнім ще належить попрацювати, довівши саму необхідність наукового підходу до проходки гірничих порід.

- Чи лише до проходки?

- Зовсім ні. І ось тому приклад. Скажіть, як ви діятимете, якщо треба зруйнувати стару стіну, фундамент, бетонний масив в умовах діючого цеху, де не можна висаджувати у повітря, а звичайна техніка не бере той же фундамент? Додам до цього, що поруч знаходиться газопровід, або важливі інженерні мережі. Завдання зовсім непросте, небезпечне, здатне призвести до негативних наслідків, а раніше і взагалі нездійсненне. Сьогодні ми готові взяти на себе роль своєрідної швидкої технічної допомоги. Ламати і руйнувати теж треба розумно.

- І часто вам доводиться виступати в ролі швидкої технічної допомоги?

- На жаль, ні, і у цьому біда всієї нашої науки. Про досягнення, розробки, нові методи українських вчених українські ж промисловці знають мізерно мало. Їм простіше, відваливши солідні суми, замовити необхідне за кордоном. Таке враження, що наука у нас живе сама по собі, виробництво - саме по собі, не дуже перетинаючись одне з одним. Я вже не кажу про безліч бюрократичних рогаток, які зустрічають кожного, хто проявив ініціативу до взаємовигідного зближення. І якщо наш розчин на основі вапна потужніший за вибухівку, то бюрократія довкола науки і виробництва, поки що сильніша. І все-таки віриться, що становище зміниться і прийде час "білити дерева".

Микола Столяров, ДОНЕЦЬК. 19 грудня 2013 року.